«Віддав життя, щоб ми були вільними». Історія трьох учасників Революції гідності, які загинули на війні з Росією
21 листопада у День Гідності та Свободи Україна відзначає 10-ту річницю Революції Гідності. Тоді українці продемонстрували, що готові на все заради майбутнього своєї країни. На жаль, велика частина учасників Революції були змушені продовжити боротьбу за демократичні цінності на фронті. Розповідаємо історії трьох учасників Революції Гідності, які за свободу та незалежність України віддали найцінніше — своє життя.
Текст підготувала платформа пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для NV. Щоб повідомити дані про втрати, заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.
Олександр Філон
Олександр Філон народився у Ковелі Волинської області. У 2019 році закінчив факультет «Фізичне виховання і спорт» Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Був громадським активістом. Брав активну участь у Революції Гідності. У 2015−2016 роках воював в АТО на Донбасі у лавах «Азова». Тоді ж був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Коли повернувся до цивільного життя, працював тренером з рукопашного гопака у спортивному клубі «Січ». Також був керівником ГО Цивільний корпус Азов Ковель, керівником Ковельського осередку ПП «Національний Корпус». У 2019 році заснував та очолив громадську організацію Правильний простір «ВАТРА» у Ковелі.
З 24 лютого 2022 року Олександр служив у лавах територіальної оборони — підписав контракт ще до початку повномасштабного вторгнення. Згодом вступив до Національної гвардії України. Воював в складі 3-ої окремої штурмової бригади. Мав позивний Вірний. Командував підрозділом «Вовча зграя». Виконував складні бойові завдання та успішно нищив ворогів. Загинув 28 червня 2023 року в бою з окупантами поблизу міста Бахмут на Донеччині. У липні воїну мало виповнитися 26 років.
«Ти загинув, захищаючи нашу державу, щоб ми могли жити. Був достойним командиром, сумлінно виконував свою роботу. Стільки всього ми планували: діток, закінчити ремонт, поїхати у медовий місяць. Ти — найрідніше, найцінніше, що у мене було. А зараз залишилися тільки спогади і твої речі», — написала дружина загиблого Анна.
Біжан Шаропов
Біжан Шаропов з’явився на світ у Душанбе — столиці Таджикистану, але з п’яти років жив з родиною в Києві. Навчався у школах № 206 та № 218. Саме у шкільні роки у хлопця проявилася любов до біології, що надалі сприяло вибору майбутнього фаху.
Згодом він успішно закінчив кафедру біології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Навчався в аспірантурі Інституту фізіології НАН України. Крім науки, він також дуже любив Україну. Тому коли почалася Революції Гідності, Біжан одразу пішов на Майдан Незалежності. Від самого початку вважав, що силу треба перемагати силою. У 2014-му воював в АТО на Луганщині у складі добровольчого батальйону «Айдар». Потім повернувся до цивільного життя.
У 2016 році Біжан разом із побратимами заснував біотехнологічну компанію. У 2019-му захистив кандидатську дисертацію та почав викладацьку діяльність. Він популяризував науку серед студентів, самостійно розробив курс нейрофізіології, який читав у рідній Могилянці. Став фіналістом конкурсу на премію фонду Платона Костюка Наукового товариства імені Тараса Шевченка у США. Виступав з науково-популярними лекціями, писав наукові статті та зробив великий вклад у розвиток науки.
Коли почалася повномасштабна війна, Біжан знову взяв до рук зброю. Приєднався до лав 11-го окремого батальйону спецпризначення 112-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Брав участь у боях за Київщину, Чорнобиль, Харківщину. Загинув 13 квітня 2022 року біля села Борове на Харківщині. Виконуючи бойове завдання, група українських бійців потрапила у ворожу засідку. Після важкого бою з окупантами зв’язок з ними був втрачений. Тривалий час Біжан та його товариші вважалися зниклими безвісти, однак 2023-го інформація про загибель підтвердилася. Захиснику було 32 роки.
«Біжан Шаропов був неймовірним. Дякую за те, що віддав життя, щоб ми всі могли бути вільними. Я його запам’ятаю вічно молодим, зухвалим і відважним», — написала колега Анастасія Тохтамиш.
«Він палав, як на сцені. Мав у собі стільки любові. Завдяки йому я завжди пам’ятатиму, що навіть якщо падають ракети — кожна ніч вартує всього. Честь», — додала подруга Юлія Кочетова.
Андрій Загоруйко
Андрій Загоруйко із міста Мар'їнка на Донеччині з відзнакою закінчив математичний факультет Донецького національного університету. Вісім років займався викладацькою діяльністю. З 2004-го почав працювати на телебаченні. Був режисером, сценаристом та оператором. У 2012-му приєднався до телеканалу «Київ», де за два роки став автором та ведучим історичного проєкту «Київські історії». Захоплювався футболом і знав про нього чи не все.
Під час Революції Гідності Андрій долучився до протестів під час Маршу мільйонів. Потім постійно приходив на столичний Майдан Незалежності. Був одним із тих, хто тримав оборону під час спроб розгону протестувальників у грудні 2013 року.
Під час повномасштабної війни Андрій приєднався до лав ЗСУ. Служив у 25-му окремому стрілецькому батальйоні. Був у взводі переносних зенітно-ракетних комплексів. Поліг у бою 3 листопада 2022 року в районі селища Спірне під Бахмутом на Донеччині. Боєць потрапив під ворожий мінометний-артилерійський обстріл і довгий час вважався зниклим безвісти. 9 листопада йому мало виповнитися 48 років.
«За воїнами не плачуть. Я сумуватиму. Я пишаюся братом!» — написав брат Віталій Загоруйко.
