«Закохалася в цей занедбаний світ». Як працюють гіди в зоні відчуження ЧАЕС — репортаж, що зробили до карантину та пожеж
Репортер НВ Саша Горчинська побувала разом з гідами в Зоні відчуження ЧАЕС за пару тижнів до того, як її закрили на карантин. Незабаром там спалахнули пожежі, що знищили частину пам’яток.
У дні, коли світ відзначає річницю найбільшої техногенної катастрофи у світі - аварії на Чорнобильській АЕС, ми згадали про це репортажі. Про те, як буде розвиватися ситуація з туризмом в Зоні відчуження після зняття карантину, ми розповімо, як тільки це станеться.
***
В Україні запрацювала онлайн-платформа Chornobyl guide school, де готують гідів для роботи в зоні відчуження: Чорнобилі, Прип’яті та прилеглих локаціях. НВ розповідає про те, як виглядають подорожі в зону ЧАЕС очима людей, які возять туди туристів.
34 роки тому, 26 квітня 1986-го, на Чорнобильській АЕС стався вибух, який розділив історію на «до» і «після». Всі населені пункти в радіусі 30 км досі небезпечні для проживання людей.
Чорнобиль міцно асоціюється з радіацією і катастрофою. Повністю покинута Прип’ять — з безвихіддю і фільмами про сталкерів. За три десятки років зону відчуження відвідали тисячі туристів: сталкери, самостійні мандрівники в супроводі місцевих гідів, туристичні групи.
У 2019-му інтерес до зони відчуження підігрів серіал Чорнобиль від американської компанії НВО. Тепер подивитися на місто-привид і на легендарний четвертий енергоблок з'їжджаються туристи з усього світу. Десятки туркомпаній готові організувати екскурсію на будь-який смак: англійською або українською, на один або кілька днів, з ночівлею в Чорнобилі і харчуванням у їдальні Чорнобильської АЕС. А в Києві навіть запрацювала школа гідів: будь-хто може пройти спеціальне навчання, отримати сертифікат і водити туристичні групи в зону відчуження.
«Над цією інтернет-платформою ми працювали близько півроку. Зібрали там найкращих експертів, ліквідаторів, вчених, очевидців катастрофи і зробили їх доступними в онлайні в форматі 24/7. На сайті зібрані маршрути турів, блоки про радіаційну безпеку, домедичну допомогу, інформація про минуле цих населених пунктів, і про те, як живе зона сьогодні. Наприклад, про природу, адже після того як зник техногенний фактор, природа в зоні відчуження відновлюється», — розповідає Олена Фоміна, голова ГО Chornobyl NOW і одна з ініціаторів створення Chornobyl guide school.
В кінці лютого журналісти НВ з'їздили в зону відчуження і розпитали професійних гідів та водія, який возить групи, про те, чому вони вибрали таку роботу і як це — постійно мотатися в Чорнобиль.
«Спокійна робота, мені подобається»
Всі екскурсії в зону відчуження традиційно починаються рано вранці. О 7−8 ранку туристи вже повинні бути на місці зустрічі, оскільки дорога займає до двох годин часу. Нас на місці вже чекає Михайло — водій, який возить туристичні групи. На цій роботі він — з осені минулого року.
«Спокійна робота, мені подобається. Прикольне місце», — каже Михайло. Щільність його графіка залежить від сезону і від потоку туристів. Буває, що доводиться працювати весь тиждень без вихідних. Буває — по кілька днів сидить вдома.
Сам Михайло з селища Іванків, що недалеко від Чорнобиля. Каже, до теми аварії на ЧАЕС давно був інтерес. І ось, підвернулася можливість поєднати приємне з корисним.
Питаю Михайла, чи були у нього якісь побоювання щодо того, як позначаться часті поїздки в зону на здоров'ї. Він посміхається:
«Я ж сам тут недалеко виріс, все дитинство пройшло [в Іванкові]. Не боюсь, звичайно».
Чим ближче ми до КПП Дитятки, де починається в'їзд у 30-кілометрову зону, тим гірша дорога. З самого ранку ллє дощ, який плавно перейшов у мокрий сніг. Навколо — сльота. Їдемо крізь ліс. На узбіччі в кюветі бачимо перекинуту машину і поліцію.
«Є один уривок дороги, де суцільні ямки. Уже багато років їх періодично латають, але цього вистачає максимум на сезон. Нікому це [відремонтувати дорогу до зони відчуження] не цікаво. Але, в цілому, така собі дорога. Нормальна, ну, як для Чорнобиля», — характеризує ситуацію Михайло.
У зоні відчуження забороняється пересуватися самостійно, відходити від узгоджених з гідом маршрутів. Тим більше — йти в ліс. Тому ліси, в які, в буквальному сенсі, не ступала нога людини, облюбували різноманітні тварини. Іноді вони вибігають прямо на дорогу. Буває, що когось можна побачити у вікно автомобіля, поки їдеш по дорозі крізь ліс. Мій співрозмовник згадує: часто бачив коней Пржевальського, лосів, козуль, оленів і різних птахів. Іншим водіям, за його словами, доводилося бачити лисиць, рисей і навіть вовків. Деякі навіть стверджують, що знаходили в зоні слід ведмедя.
На КПП Дитятки ми виходимо з машини і чекаємо, поки гід, який веде групу, оформить всі необхідні документи. Перед в'їздом у зону стоять помаранчеві кіоски, де продаються сувеніри: книги про сталкерів, футболки зі знаком Радіація, протигази радянського типу, брелоки, ручки, дощовики і багаторазові гумові бахіли.
«Я, звичайно, вважаю, що це ненормально. У людей горе сталося, а хтось на цьому заробляє і спекулює», — знизує плечима Михайло, киваючи на вітрину кіоску, де продають презервативи, що світяться в темряві.
Поки гіди виходять на різних локаціях в Чорнобилі або Прип’яті, щоб провести екскурсії туристам, Михайло, як правило, чекає групу в машині. Іноді він підгодовує місцевих собак. Не можна сказати, що ці собаки недоїдають — багатьох годують люди, що працюють у Чорнобилі. Особливо вгодовані пси — біля тутешньої їдальні. Однак тварини завжди раді увазі, та й від їжі не відмовляються, навіть якщо щойно пообідали в іншому місці. Один раз, каже, привіз псу з Чорнобиля свинячу ногу. Відтоді собака, тільки побачивши Михайла, радісно біжить до нього — пам’ятає.
«Є ще пес біля Дуги, Тарзан. Він взагалі розумний, знає всі команди, але виконує їх, тільки якщо ви йому натомість пообіцяєте їжу», — сміється Михайло.
Радіолокаційна станція Дуга, вона ж Чорнобиль-2 — об'єкт, який в радянські часи вважався надсекретним. Цю величезну металеву конструкцію придумали, щоб за допомогою радіочастот ще далеко за горизонтом відстежити можливий запуск міжконтинентальних балістичних ракет з боку США. Існування цього об'єкта було суворо засекречено. Однак робота Дуги впливала на якість радіоефірів, тому іноді траплялися перешкоди: в ефір проривалися короткі ритмічні клацання, нагадуючи стук дятла по стовбуру дерева. За це Дуга-2 також отримала прізвисько Російський дятел.
Сьогодні Дуга-2 — вражаюча за масштабами купа металу, який не можна ні розібрати, ні вивезти, адже метал збирає радіаційні частинки. Подивитися на Дугу регулярно приходять туристичні групи.
Ми дійсно зустрічаємо Тарзана біля входу на територію військової частини Чорнобиль-2. Це великий сірий пес, і, за словами місцевих співробітників, «його мама була собакою, а тато — вовком». Тарзан підходить до всіх туристів і уважно їх розглядає. Він розуміє команди і українською, і російською, і англійською, адже в зону приїжджає дуже багато іноземців. Побачивши печиво або інший гостинець, Тарзан із задоволенням дасть вам лапу, сяде або ляже. Але якщо у вас нічого немає — і не мрійте, що щось вийде.
Вісім годин в офісі проти восьми — в зоні
Головна в нашій групі — Марія Пісоцька. Вже більше року вона працює супроводжувачем в одній з компаній, які організовують регулярні тури в зону ЧАЕС. У неї яскраве рожеве волосся, тож її точно видно здалеку в будь-якій місцевості.
«В один момент мені захотілося кардинально змінити своє життя. Я зрозуміла, що сидіти в офісі — це не для мене. До того встигла протягом трьох днів побувати в зоні відчуження як туристка. Закохалася в цей занедбаний апокаліптичний світ», — розповідає Марія.
До роботи гідом вона працювала в проектному корпусі при одній з дипломатичних організацій. Той період свого життя називає «класним», але зізнається: якщо вибирати вісім годин на офісі або вісім годин у зоні щодня — вибирає друге.
Її графік змінюється залежно від сезону. Навесні, влітку і восени туристів зазвичай більше, тож у зону їздить практично кожен день. В несезон, коли на вулиці холодно, це може бути до десяти виїздів на місяць.
«У нас немає чіткого сценарію поїздки. Ми можемо змінювати локації поїздки місцями, підлаштовуючи тур під ситуацію таким чином, щоб туристам було комфортніше. Наприклад, якщо я знаю, що зараз поїхало кілька груп у Прип’ять, то ми звернемо і поїдемо дивитися Дугу», — пояснює Марія.
За останні роки потік туристів у зону відчуження дуже виріс. Особливо вплинув на це вихід серіалу Чорнобиль на НВО. Тільки за минулий, 2019-й рік це місце відвідали понад 120 тис осіб. Це туристи з усіх куточків світу. Якщо дивитися в процентному співвідношенні, каже супроводжувачка, то серед туристів більше чоловіків, ніж жінок. За віком всі різні.
«В основному, молодь. Особливо після виходу серіалу. Але у мене в групі був дідусь з Британії, який приїхав на два дні. Йому було 82 роки, він чесно зі мною все виходив», — згадує Марія.
Найпопулярніші програми — одноденні, такі, за якою приїхали сьогодні ми. Однак можливості дозволяють возити туристів і на два, і на три дні, і на тиждень. Гостей селять в готелі в самому Чорнобилі. На відміну від Прип’яті, це місто не покинуте і живе повноцінним життям. Тут є пошта, пожежна частина, магазини, лікарня, живуть тут і люди, які працюють безпосередньо на Чорнобильській АЕС. У них свій графік: 15/15. Тобто, згідно з технікою безпеки, кожні 15 днів вони повинні залишати зону.
«Одноденна екскурсія — це можливість подивитися Чорнобиль, Чорнобильську АЕС, Прип’ять і Дугу. Тобто, ключові об'єкти, які дозволяють отримати базові знання про місцевість, — розповідає співрозмовниця. — Дводенні й більше — військове містечко поруч з Дугою, також більше локацій у Прип’яті і в Чорнобилі. Це для тих, хто хоче заглибитися в тему. Ну і просто розповісти друзям, що „ночував у Чорнобилі“. Це звучить круто, звичайно».
Зона відчуження — абсолютно безпечне для людей місце, за умови, що всі відвідувачі будуть дотримуватися порад гіда і дотримуватися техніки безпеки, акцентує увагу Марія: «Ви не будете світитися в темряві і у вас не виростає третя рука».
Основні застереження: пересуватися тільки в супроводі гіда, курити тільки в спеціально відведених місцях, не чіпати нічого руками і не брати додому «сувеніри». Взуття має бути закритим, одяг — прикривати руки і ноги. Не варто їхати на екскурсію в зону відчуження в шортах, шльопанцях і футболках.
Також не рекомендується заходити в приватні будинки, розкидані по селах в зоні відчуження. Майже у всіх будинках розламані підлоги, тому є ризик провалитися і травмуватися. Марія пояснює, чому:
«Коли будівлі спорожніли і стало ясно, що люди в них більше не повернуться, в зону прийшли мародери. Перше, що вони зробили — розкрили підлоги. Адже раніше вважалося, що саме під мостинами народ ховав все найцінніше: гроші, ювелірні вироби».
Іноді туристи все ж намагаються втекти від гіда «в самоволку» — заходять в аварійні будинки, відходять від маршрутів. У такі моменти Марія зізнається, що почувається «вихователькою в дитячому садку».
Ми розмовляємо, стоячи в покинутому парку атракціонів у Прип’яті, поруч з легендарним колесом огляду — популярною локацією для фотографій. Цей парк так ніколи і не був офіційно відкритий для городян. Його планували відкрити 1 травня 1986-го, але не склалося.
На одній з цих каруселей через кілька тижнів після нашого візиту прокотиться лідер групи Rammstein Тілль Ліндеманн, який відвідає Київ з концертом свого проекту Lindemann. Ліндеманн викладе відео в інстаграм, чим спровокує бурхливі обговорення: металеві предмети тут тим більше не рекомендується чіпати руками.
Раніше я зустрічала в інтернеті пропозиції від різних сталкерських спільнот провести «незабутні» й «оригінальні» дні в зоні відчуження, поїхавши туди дикунами. У цей екстремальний «пакет» входили кілька днів у Прип’яті і в лісах поблизу Чорнобиля, ночівлі в спальниках прямо у занедбаних будинках і квартирах, а також нічні пересування зоною, щоб не попастися на очі охороні. Питаю у Марії, що вона думає про це.
«Можна ще їжу на багатті посмажити, адже альфа- і бета-частинки краще паприки, — саркастично відповідає супроводжувачка. — Насправді, не бачу в цій ініціативі нічого хорошого. Це — небезпечно».
Зазвичай доза радіації, отримана однією людиною після одноденної подорожі, не перевищує 2 мкЗв [мікрозіверт — одиниця виміру випромінювання]. Це абсолютно допустимий показник, запевняє Марія. Відстежити показники сьогодні допомагають персональні накопичувачі, які видаються кожному відвідувачу на в'їзді в зону, а на виїзді — вилучаються. Зовні вони нагадують невелику SD-карту. Їх можна покласти в кишеню або сумку і носити з собою протягом екскурсії.
«Радіоактивний пил — найстрашніша річ. Аналогія, яку я всім наводжу: уявіть, що у вас є склянка з бензином. Якщо ви виливаєте його собі на голову, це не найкраще, що ми можемо зробити в житті, але, при цьому, в майбутньому нас навряд чи чекають якісь серйозні наслідки. А ось якщо випити склянку з бензином — це вже трошки інше», — пояснює Марія.
З цієї причини не можна їсти і курити на відкритому повітрі в зоні. Тому що при найменшому подиху вітру шкідливі частинки піднімаються, їх можна ненароком вдихнути або проковтнути.
«Комусь довелося залишити на КПП свої штани»
«На цій роботі потрібно володіти багатогранними знаннями: і біологія, і хімія, і ядерна фізика, і історія. Найскладніше для мене поки що — запам’ятати такий обсяг інформації», — говорить киянка Ірина Шаповал. Зараз вона проходить навчання в Chornobyl guide school, щоб теж стати супроводжувачем. Це її другий виїзд у зону.
Ірина ходить разом з групою, уважно слухає Марію і готується до того, щоб незабаром водити туристів сюди самостійно. Поруч з четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС вона розповідає групі про те, як сталася аварія, де саме стався вибух. Показує і саркофаг, яким накрили реактор, щоб максимально законсервувати епіцентр трагедії.
Навчання передбачає сумарно 24 години лекцій і вісім практичних виїздів у зону відчуження. Студентом такої програми може стати кожен, хто бажає, навчання кожен проходить в своєму темпі. Доступ до лекцій надається на півроку. Після навчання можна пройти тестування, в разі, якщо результат — задовільний, на пошту приходить сертифікат, що підтверджує нову кваліфікацію.
Ірина зізнається: на відміну від колеги, за все своє життя жодного дня не пропрацювала в офісі. Вона завжди жила активним життям, займалася екстремальними видами спорту: стрибала з парашутом, подорожувала автостопом, відвідала майже п’ять десятків країн.
«Прийшла сюди, тому що хочу продовжувати займатися чимось активним. Тим, що подобається і від чого горять очі», — зізнається дівчина.
На людину, яка супроводжує групу, також покладається відповідальність за отримання всіх пермітів — перепусток і дозволів, замовлення обідів для груп у їдальні при ЧАЕС. На кожному КПП, а їх тут два, в 30 км і 10 км зонах, гід показує місцевим охоронцям списки групи, надає роздруковані квитки кожного туриста і підписує цілу купу паперів. У поїздці кожному відвідувачу обов’язково потрібно мати з собою паспорт.
Я питаю, для чого роздруковувати квитки, якщо вони електронні і на кожному все одно є QR-код, який місцеві охоронці зчитують за допомогою спеціального пристрою. Ірина знизує плечима: «Хороше запитання. Мені самій цікаво».
На виїзді з десятикілометрової зони кожен турист зобов’язаний пройти точку радіологічного контролю. Це рамка, з боків якої потрібно покласти долоні. Система сканує вас і дає вам червоне, зелене або жовте світло. Якщо раптом виявиться, що у вас «червоне», на табло ви побачите, де конкретно залишилися шкідливі частинки.
«У 90% це означає, що частинки причепилися десь на взуття. У таких випадках достатньо всього лише помити черевики щіткою з милом, — розповідає Ірина. — Чула історії, нібито комусь доводилося залишати на КПП штани, оскільки система показала, що на них осіли частинки. Не знаю, наскільки правдиві ці розповіді».
Зона відчуження сьогодні — унікальне місце, яке не залишає байдужим жодного туриста, кажуть супроводжувачі. Місто-привид Прип’ять чітко демонструє, якою може бути ціна однієї людської помилки. Колись молоде, квітуче і прогресивне місто, куди заселяли радянську еліту, кращих з кращих, які були гідні найкращих умов у «місті-мрії».
А ще Прип’ять — наочна ілюстрація того, якою потужною силою володіє природа. Коли Марія та Ірина під час прогулянок по місту показують групі знімки міста до катастрофи, британські туристки здивовано вимовляють: «Oh my God».
Саме тут як ніколи доречний вираз «міські джунглі», адже місцеві пейзажі дійсно нагадують дикі ліси, в яких подекуди проглядаються сірі будівлі із зяючими порожніми вікнами. Гіди кажуть: це місце може багато розповісти людям, нагадати про помилки і надати чимало уроків. Найголовніше — щоб ми до цих уроків вчасно прислухалися.
