«Через 20 років більша частина міста Прип’ять перестане існувати». Яке майбутнє чекає на зону відчуження — репортаж НВ з міста-примари
Як живе зона відчуження через 35 років після катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції та що може чекати на цю територію в майбутньому.
У липні 2019 року під час візиту в зону відчуження президент України Володимир Зеленський заявив, що підписав указ про перетворення зони відчуження на «точку зростання нової України».
Тоді ж Зеленський повідомив про наміри «прибрати передумови для дрібної корупції», спростити процедуру запису на відвідування зони відчуження за допомогою електронного додатка Дія, зменшити черги на КПП, щоб «перестати відлякувати людей» та перетворити Чорнобильську зону на «зону свободи» та «один із символів нової України».
Сьогодні, через півтора роки після цієї заяви, Україна готується відзначати 35-ті роковини з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Репортерка НВ Саша Горчинська і фотографиня Наталя Кравчук відвідали зону відчуження та дізналися, чи змінилося щось у зоні за цей час та яке майбутнє чекає на зону відчуження насправді.
КПП Дитятки
Дитятки — це головний контрольно-пропускний пункт до Чорнобильської зони. Розташований у одноіменному селі Іванківського, а до аварії — Чорнобильського району.
Про населений пункт із такою назвою згадує ще історик Лаврентій Похилевич у своїй праці Сказання про населені місцевості Київської губернії за 1864 рік. Згідно переказів, раніше в цій місцевості був дикий ліс, у якому жили птахи та звірі, дикі бджоли, а в лісових озерах було багато риби.
Сьогодні біля села Дитятки також буяє дика природа: тут є і густі соснові ліси, в яких гуляють дикі звірі, і річки Уж та Тетерів з рибою. Проте в цих лісах не можна гуляти, цю рибу не можна ловити, а звірів не можна чіпати — через радіаційне забрудення, спричинене аварією на ЧАЕС.
Попри карантин та локдаун у Києві, який наступить вже через два дні після нашого візиту, та обіцянки президента Зеленського прибрати черги на КПП, тут все одно людно. Перед нами — кілька автобусів з туристами від різних туроператорів. У жовтогарячих кіосках перед КПП продають сувенірну продукцію із радіаційною символікою: респіратори, футболки, кепки, реглани, магніти та багато іншого.
«Яких розмірів маєте оцей худі, що на манекені?» — запитує жінка, нахилившись до віконечка. Така кофтина коштує тут близько 700 грн.
Керівники групи ідуть на КПП та беруть перепустки для всіх туристів. Для того, аби видали таку перепустку, необхідно заздалегідь подати організаторам свої паспортні дані та мати оригінал паспорта при собі безпосередньо під час самої поїздки. Форма одягу для візиту в зону — довгий рукав, штани, що повністю закривають ноги, закрите взуття, та, звичайно, маска на обличчі. Відвідувати зону відчуження не можуть особи, які не досягли 18 років.
Через метрів 100 після КПП активно будують нову дорогу. Не на камеру гіди говорять, що це, ймовірно, підготовка до 26 квітня — роковин трагедії. В цей день тут очікують на візити перших осіб держави. Щоправда, минулого разу перед візитом президента Зеленського також ремонтували деякі відрізки дороги до Чорнобиля — в районі Старих Петрівців.
«Але тоді Зеленський прилетів до зони відчуження на вертольоті, тож якість нових доріг так і не оцінив», — згадують гіди.
Маршрут
Зазвичай всі туристи проїжджають зону відчуження за стандартним маршрутом. Найвідоміші об'єкти, які відвідують всі — це покинуте місто Прип’ять, загоризонтна радіолокаційна станція Дуга, також Лелів — одне з сіл у 30-кілометровій зоні, жителі якого були евакуйовані після вибуху, і село Копачі, де зберігся вже легендарний закинутий дитсадок. А ще — сама Чорнобильська АЕС, де можна подивитися на реактор, захований під саркофагом.
До пандемії у їдальні ЧАЕС туристів традиційно годували обідом: перше, друге, салат, компот і солодке. Всі страви нібито нагадували про радянське минуле, в якому застигла ця територія після трагедії. Салати майже всі з майонезом, а на десерт — пісочне печиво Зірочка. Проте через карантинні обмеження цей пункт довелося прибрати — на період, поки діють протиепідеміологічні обмеження, годувати туристів у їдальні на станції заборонено. Тож обід цього разу доводиться брати з собою.
«Їсти і пити на території Чорнобильської зони можна тільки в машині», — повідомляють гіди, поки ми їдемо до нашої першої локації — ЗГРЛС Дуга. Цей об'єкт був побудований для того, щоб вчасно фіксувати пуск балістичних ракет з території США під час Холодної війни. Загалом в СРСР таких об'єктів було три. Один — поблизу українського міста Миколаїв, другий — в Чорнобилі, третій — в місті Комсомольськ-на-Амурі в Хабаровському краї, в Росії.
Дуга, вона ж Чорнобиль-2 справді вражає своїми масштабами: її висота 15 метрів, а довжина — майже 500 метрів. За часів СРСР це був надсекретний об'єкт, офіційно позначений на картах як закинутий військовий піонерський табір, розповідає гід зони відчуження Сергій Тесленко.
Вся територія розподілена на дві частини: власне сама Дуга, а також військове містечко, де жили військові зі своїми сім'ями.
«Тут працювало і жило близько 4 тис. осіб. Але „офіційно“ тут нікого не було. Після аварії всі звідси виїхали», — говорить Тесленко.
Територія біля Дуги вкрита піском та оточена густим сосновим лісом. Пісок привезли сюди вже після аварії — це зробили спеціально, розповідають гіди. Під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС для мінімізації ризиків забруднення деякі об'єкти закопували в землю або присипали землею або піском.
Така ж доля спіткала і село Копачі в 10-кілометровій зоні через високий рівень радіаційного забруднення його ліквідували, повністю закопавши в землю. Залишки села згоріли під час лісових пожеж у 2020-му.
Прип’ять
Мальовниче місто Прип’ять на березі однойменної ріки було засноване у 1970 році в 3 км від Чорнобильської АЕС і в 111 км від Києва. Станом на листопад 1985 року, за півроку до аварії на ЧАЕС, тут проживало 47,5 тисяч осіб. До сьогодні збереглася майже вся інфраструктура міста: готель Полісся на центральній площі, кінотеатр Прометей, басейн Лазурний, дім культури Енергетик, парк атракціонів, житлові панельні будинки, магазини, універмаг тощо.
У Прип’яті встигли побудувати п’ять мікрорайонів. На території, яка була розчищена під будівництво ще двох, сьогодні розташований радіоактивний могильник Піщане плато — там «поховали» особисті речі місцевих жителів, знятий з вулиць, заражений грунт тощо. Саме ж місто Прип’ять належить до 10-кілометрової зони. І протягом наступних півсотні або навіть сотні років ця територія точно не змінить свого статусу.
«Ця територія буде забруднена радіонуклідами, як мінімум, протягом наступних 500 тис. років. Тобто цей грунт не можна ні для чого використовувати. Все, що тут зростає, все, що тут живе, є непридатним для споживання», — розповідає гід Сергій Тесленко. Ми стоїмо в парку розваг під знаменитим колесом огляду, біля якого фотографуються всі туристи, що приїздять до зони відчуження.
Через такий високий рівень забруднення у Прип’яті вже ніколи не житимуть люди, говорить Тесленко. Працювати тут можна буде і надалі, проте жити — точно ні. За його прогнозами, місто буде руйнуватися у природній спосіб:
«За найближчі 5−10 років до 20% міста Прип’ять буде зруйновано в природній спосіб. А в найближчі 20 років більша частина міста вже не буде існувати».
Що ж до 30-кілометрової зони, то більша частина цієї території може бути очищена вже через три десятки років. Але сенсу заселяти цю територію людьми Сергій Тесленко не бачить — мовляв, навіщо молодим сім'ям переїжджати ближче до Чорнобиля, коли навколо ж багато інших місць для комфортнішого і безпечнішого життя.
«Можливо, через 30−50 років 30-кілометрова зона перетвориться на парк. Але це буде закрита територія», — дає прогноз Сергій Тесленко.
З ним погоджується і колега Андрій Шевардін. Він каже: життя до Прип’яті уже не повернеться ніколи. Що ж до міста Чорнобиль — це під великим питанням, але найближчим часом повноцінне життя там так само не відновиться. Зараз у Чорнобилі тимчасово проживають люди, які працюють в зоні відчуження і обслуговують ці території, також там функціонують готелі, де можуть переночувати туристи.
«Можливо, людство знайде в собі сили винайти якісь нові технології, щоб цю радіацію прибрати, змити, знищити. Але наразі таких технологій немає. Навіть під аркою Укриття над реактором також немає такої технології, яка б дозволила прибрати все забруднення», — пояснює Шевардін.
Станція
Чорнобильську АЕС прикрашає новий мурал авторства Валерія Коршунова, ініціатора мистецького проекту ARTEFACT та одного із розробників першого офіційного мобільного додатку Chornobyl App. На муралі — поліський степ, по якому біжать дикі коні. На передньому плані — долоня, яка тримає атом.
До нас виходить працівник станції Сергій Дедюхін. Він одягнений у робочий комбінезон, обличчя ховає захисна маска. Чоловік дає короткі вказівки: з якого ракурсу можна знімати реактор, з якого — ні.
Я запитую Дедюхіна про те, яким він бачить майбутнє станції і людей, які на ній працюють. Він зізнається, що питання — дуже складне: «Думаю, навіть в Кабінеті міністрів ще точно не знають, що буде на цій території».
І самі станційні працівники, і жителі міста Славутич, яке було збудоване для обслуговування Чорнобильської АЕС, хотіли би, щоб на цій території щось вироблялося, додає Дедюхін. Він припускає, що тут можна було би будувати атомні блоки. Але називає таку ідею «непідйомною» для України.
Наразі на Чорнобильській атомній електростанції працює більше 2,5 тис. осіб станційного персоналу. В основному, це жителі навколишніх населених пунктів. Їздять сюди щодня — зранку приїздять, ввечері — назад додому. Проте є у зоні відчуження й інші працівники, які працюють позмінно, вахтовим методом, тому лишаються ночувати в місті Чорнобиль.
«Доплати до заробітної плати за роботу в небезпечних умовах, звісно, є, — говорить Дедюхін. — Але в цілому рівень зарплат тут — нижчий, ніж, наприклад, в тому ж Києві».
З кожним роком обсяги роботи на станції зменшуються, коментує ситуацію гід Сергій Тесленко. Отже і кількість людей, які працюють на ЧАЕС, зменшується так само. Тож з часом і в зоні загалом, і на станції зокрема залишиться лише критичний персонал, який просто обслуговуватиме інфраструктуру та основні об'єкти.
«Протягом 50 років станція точно буде функціонувати в якомусь стані, бо там зберігається ядерне паливо, відпрацьовані радіоактивні відходи і таке інше», — дає свій прогноз гід.
Тварини
На території зони відчуження функціонує Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник, утворений у 2016 році. Його площа — більше 226,9 га. Землі вкриті переважно сосновими, дубово-сосновими лісами і грабовими дібровами. Також тут є заливні луки та болота.
Такі природні умови, а також відсутність людей і техніки на цих поліських територіях створюють сприятливе середовище для тварин. В зоні відчуження живуть коні Пржевальського, завезені сюди у 1998−1999 роках. Також — видри, норки, тритони, тхори, горностаї, рисі, та чимало видів птахів, як-от лелеки, шуліки, пугачі тощо.
«Тварини почуваються тут добре, і це видно по кількості потомства, яке вони залишають», — говорить гід зони відчуження Андрій Шевардін.
За той час, поки світ закрився на карантин в зв’язку із розповсюдженням коронавірусної інфекції, популярні туристичні локації в різних країнах змогли відпочити від туристів. А отже, трохи відновилися флора і фауна в таких місцях. Проте за словами Сергія Тесленка, на Чорнобильській зоні в цьому плані карантин аж ніяк не відбився, тому що туристи в будь-якому разі ходять тільки за заздалегідь встановленими маршрутами. Територія ж зони — це сотні гектарів:
«Більш ніж 70% території — це ліс, тому тварини себе почувають тут абсолютно вільно. І до карантину, і після. З тваринами все тут, якраз таки, дуже добре».
Віртуальна спадщина
Наразі виглядає так, що найбільш ймовірним варіантом для розвитку Чорнобильської зони в найближчі роки є саме розвиток туристичного напрямку. Проте і тут є певні нюанси — треба враховувати карантин і чекати, поки закінчиться карантин, щоб туристи і з інших країн, і з України могли знову безперешкодно їздити до зони відчуження. Проте зараз якісь прогнози — зарано, вважає Андрій Шевардін.
Через те, що трагедія на ЧАЕС, фактично, не має аналогів у світі, в України немає звідки і переймати іноземний досвід в схожих питаннях, який допоміг би вирішити майбутнє зараженої радіацією території. Чи не єдиний подібний випадок — це аварія на АЕС Фукусіма-1 у Японії, яка трапилася в 2011 році.
«Проте японці навпаки приїжджають сюди, до нас, аби переймати наш досвід боротьби з наслідками катастрофи», — розповідає Шевардін.
А поки майбутнє зони відчуження точно не визначене, залишається відкритим інше питання — зберегти принаймні те, що ще лишилося тут. Тож щоб хоч якось увіковічнити пам’ять, українські активісти, митці й культурні діячі запроваджують різноманітні ініціативи та проекти. 3-D моделі об'єктів, відео 360, AR-технології доповненої реальності, фотоархіви, документальні відео, розсекречені архіви КДБ, тексти, згадки, свідчення людей, які були евакуйовані, діалоги з самоселами — все це дозволяє зафіксувати культурну та історичну спадщину Чорнобиля і передати ці матеріали наступним поколінням. Тим, які можуть не побачити Прип’ять на власні очі.
