Російський морський театр війни. Як окупанти використовують Чорне й Азовське моря, та що їх зупинить — інтерв'ю з експертом
Андрій Кліменко, керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень, дає експертну оцінку російським військовим і торговельним флотиліям, що курсують у Чорному й Азовському морях, і стверджує, що є можливість цей трафік зупинити.
Не зважаючи на ураження українськими ракетами російського ракетного крейсера Москва, ситуація на Чорному та Азовському морях залишається для України доволі напруженою, стверджує Андрій Кліменко, керівник Інституту стратегічних чорноморських досліджень і головний редактор BlackSeaNews. Сьогодні можливості України вести торгівлю морем заблоковані по всьому узбережжю обох морів, декілька великих портів окуповані, а російські ракети, що запускають загарбники з Чорного моря, продовжують вражати цілі на українському суходолі.
Кліменко, який 30 років досліджує військові та економічні сили РФ в Чорному та Азовському морях, дав інтерв'ю НВ.
— Яка сьогодні потуга російського флоту, що вони мають в Чорному морі, чим можуть оперувати проти України та що становить нам загрозу?
— Чорноморський флот РФ в Чорному морі сьогодні — це два ракетних фрегати — адмірал Ессен та адмірал Макаров, третій — адмірал Григоровіч — застряг в Середземному морі. Також це три ракетні корвети типу Буян-М та чотири ракетних підводних човни. Всі ці кораблі мають на озброєнні ракети Калібр. Підводні човни мають по шість торпедних апаратів, чотири з яких можуть застосовуватися для запуску ракет Калібр. Надводні кораблі всі мають по вісім пускових установок для ракет Калібр. Цього достатньо для того, щоб продовжувати обстрілювати Україну, будь-які регіони, бо дальність ракет Калібр — до 2,5 тис. км. Тобто вони перекривають не тільки Україну, але можуть сягати Іспанії та Великобританії.
Ще одна загроза нам — великі десантні кораблі. На Чорному морі їх було сім, з Балтійського та Північного флоту додалося ще шість, з цих 13 кораблів справними зараз, після того, як затонув корабель в Бердянську, є всього вісім. Теоретично цього достатньо для десантних операцій, але Росії катастрофічно бракує кораблів вогневої підтримки десанту. Класика операцій з висадки десанту — це доба висадки, і треба на декілька днів забезпечити коридор для того, щоб постачати на місце війська і техніку.
Тому 28 лютого, коли Туреччина оголосила про закриття своїх проток для військових кораблів, на столі в Міністерстві закордонних справ Туреччини вже лежала заявка на чотири російських ракетні кораблі. Вони в Чорне море так і не зайшли. Один з цих кораблів — фрегат адмірал Касатонов з Північного флоту — єдиний корабель, що пройшов випробовування і на якому встановлені гіперзвукові морські ракети Циркон. Оскільки все це тепер недоступно їм, всі ці два місяці вони демонструють висадку десанту, але на неї не наважуються, бо розуміють, що в нас є і морська піхота, і берегова артилерія, а тепер ще й протикорабельні ракети.
— Вже зрозуміло, що у російської армії на зараз є ресурс та потуга на ще один раунд наступу. Наскільки за цей раунд можлива розширена кампанія з моря? Наприклад, захоплення берегової лінії України далі по Чорному морю?
— Не дуже висока ймовірність, що вони приймуть рішення десантуватися на узбережжі Чорного моря поблизу Одеси. Скоріш за все це може бути якась відволікаюча операція, або диверсійно-десантна авантюра десь в районі Білгород-Дністровського лиману, десь ближче до Придністров'я. Виключати цього не можна, але варто розуміти, що в цьому раунді вони скоріше будуть продовжувати операції в Азовському морі в напрямку Маріуполя, щоб повністю захопити місто. Можуть для цього використовувати також десантні кораблі. Тому скажемо так: в Чорному морі триватимуть військові дії, які розпочалися там з 24 лютого, ми бачимо що дуже багато ракет Калібр прилетіло саме з Чорного моря по Україні, і це застосування росіянами їх сирійського досвіду. Вони з 2015 року навчилися стріляти по мирних громадянах в Сирії, поки не перетворили країну на руїни. Але висадка навряд чи можлива.
— Як сьогодні виглядають санкції щодо Росії в морській сфері, і як вони мають виглядати, якщо ми втратимо доступ не тільки до Азовського, а ще й до Чорного моря?
— Насправді в нас для морських перевезень втрачені всі морські порти і на Чорному, і на Азовському морях, і втрачені вони з 24 лютого. Морський трафік відсутній. Частина іноземних торговельних кораблів застрягла в портах Азовського моря, Херсон, де-факто, окупований і порт Херсону також.
На жаль, санкції проти Росії на морі зараз мізерні. Весь цей час тільки перший тиждень війни не було активного торговельного російського трафіку в Азовському морі, але потім він відновився. Морський трафік з російських портів Чорного моря навіть не переривався і продовжується як до війни, Росія продовжує експортувати нафту та нафтопродукти, зерно, метал та інші продукти свого експорту по всьому світу.
8 квітня ЄС прийняв рішення про морські санкції щодо Росії. Там прийнято, що в портах країн ЄС перестають обслуговувати судна під прапором Росії, але диявол ховається у виключеннях. Бо виключення становлять судна, які везуть зерно, енергетичні товари, окремі метали за списком. А це і є російський морський експорт в переважній своїй більшості. Якщо все це виключити, то, виходить, вони санкціонували або яхти під російським прапором, або гідрографічні, наукові судна. Тут треба розуміти, що це лише перший санаційний крок, і якщо європейці вже сформулювали заборону на обслуговування суден під російським прапором, то решта заборон йде в додатку, який можна доповнити. Але змінити прапор на сьогодні — це справа одного тижня та $ 20−30 тис., і росіяни, звісно, будуть це робити. До того ж є велика кількість російських суден, які перевозять товари і зареєстровані під прапорами різних країн світу, і не тільки офшорних, а цілком пристойних.
Саме тому ми наголошуємо на тому, що санкціонувати треба не кораблі, а вантажі та порти, з яких ці судна вийшли. Треба казати: всі вантажі, які виходять з портів на Чорному та Азовському морях, не приймаються в портах країн ЄС. Тому що 60% танкерів, що перевозять нафту з Азовського і Чорного морів, роблять це не під прапором Росії, а належать країнам ЄС та НАТО. Велика їх частка припадає на Грецію та Туреччину, вони — найбільші судновласники, які оперують в нашому регіоні.
Щотижня з цих портів виходило приблизно 43−50 танкерів, це приблизно 2−2,5 млн тонн нафти в перерахунку — $ 1,5 млрд. Все це в еквіваленті складає 200−220 ракет Калібр, на які Росія заробляє кожного тижня лише в Чорному морі. І це ми не беремо порти Балтійського та Північного морів.
— Починаючи з 2014 року доволі багато санкцій, накладених на Росію, були санкціями на технології. Наскільки сьогодні Росія має можливості ремонтувати власні кораблі?
— Це буде зрозумілим за декілька місяців. Ми знаємо що на російських військових кораблях застосовується радіоапаратура, радіолокатори та системи управління, які сама Росія не виробляє. Оновлювати все це їм буде дуже важко, і в торговельному флоті також. Але будь-яке підприємство має на складах якийсь запас. Технологічні проблеми вже почалися ще з кримських санкцій, бо частина тих санкцій була спрямована на оборонний комплекс РФ. Звичайно, росіяни будуть намагатися обійти ці санкції, і треба буде виявляти можливі діри. Це величезна робота, яка передує Україні і нашим союзниками.
— Чи можливі системні санкції щодо Росії у сфері морської логістики?
— Поки що вони виглядають не дуже ймовірними, але ми маємо розуміти, що зараз за тижні стають можливими такі рішення наших партнерів, які раніше були нереальними. Українська дипломатія добре працює, президент України постійно у своїх зверненнях згадує кривавий експорт нафти з Росії. Головне тут говорити не тільки з політиками країн ЄС, але з їх суспільствами.
Зараз європейські суспільства налаштовані більш категорично, ніж їх очільники. Крім того, багато величезних морських транспортних холдингів, таких як [данська компанія] Maersk, відмовляються від співпраці з РФ, бо ця співпраця кожного дня стає все більш токсичною.
— Наші партнери продовжують постачати нам озброєння, у тому числі протикорабельні ракети Гарпун. Якби ви оцінили цей тип зброї та які переваги він надає нам зараз на морі?
— Я не буду говорити про тактико-технічні характеристики цієї зброї, бо я не воєнний експерт. Проте весь світ просто знає, що ракети Гарпун — найкращі, ефективні, вони точні, і сама інформація про наявність таких систем в Україні — вона змусить російські кораблі відійти далі, південніше за Зміїний. Наявність протикорабельних ракет впливатиме не тільки на море. Окупаційна адміністрація Криму рапортує про очікування рекордного курортного сезону, але який відпочивальник поїде відпочивати в Крим, коли відстань від узбережжя Криму до наших позицій 200 км? В українців тепер є ракети, які літають на 300 км або на 500 км. Тому це буде впливати і на ситуацію в Криму.
— Який ефект спричинило затоплення крейсера Москва на вогневу потугу російського флоту в Чорному морі?
— Ракетний крейсер Москва не мав таких ракет, якими можна стріляти по суходолу, в нього чисто протикорабельні потужні ракети, які використовуються для стрільби по великих морських кораблях. Він відігравав роль крейсера протиповітряної та протиракетної оборони, який може прикривати угруповання кораблів від загрози з повітря. Його знищення не полегшило для нас бомбардувань. Кількість кораблів, що здатні обстрілювати Україну ракетами Калібр, не знизилася, знизився частково їх протиповітряний захист. Заява України про наявність крилатих ракет, або гармат великої дальності, з точними системами наведення, звичайно, впливає на тактику військово-морського флоту РФ.
— Як сьогодні виглядає український військовий флот. Чи є можливість збільшувати його потужності?
— Збільшувати потужності завжди є потреба, але, на жаль, сьогодні це виглядає малоймовірним. Звичайно можна тільки жаліти, що не встигли до 24 лютого в Україну прийти ні ракетні катери з Великобританії, ні москітний флот, який обіцяли США. На сьогодні я не бачу як їх доставити, бо звичайний шлях — це через Босфор, їх везуть великим транспортом. Скоріш за все будемо воювати тим, що є, з мінусом того, що ми втратили на Азовському морі, а саме: чотири катери, корабель управління та півтора десятка одиниць прикордонного флоту. Якісь сили для патрулювання територіальних вод поблизу Одеси в нас є, але зрозуміло, що основні надії ми покладаємо на берегову охорону.
— Наскільки Росія — морська держава? Чи є в неї достатньо сучасних морських стратегів для війни на морях?
— Росія ніколи за своїм мисленням морською державою не була, як власне і Україна. Ми і вони все життя воювали на конях, тачанках, танках, БТРах, сухопутними арміями. Якщо ми візьмемо історію російського флоту — це історія поразок, яка подавалася як історія перемоги, починаючи з крейсера Варяг. На сьогодні РФ сучасного надводного флоту в достатній кількості не має такого, який є, наприклад, в США чи у Великобританії. Головна ударна сила російського морського флоту — це атомні підводні човни. Їх вони і використовують, щоб шантажувати світ та демонструвати готовність «пальнуть» по США.
— Як сьогодні наші союзники можуть допомогти Україні на морі, не вступаючи військами НАТО в війну?
— Така можливість, на наш погляд, відкрилася 19 березня, коли Росія повідомила, що замінувала територію в акваторії Чорного моря поблизу гирла Дунаю. Вони тоді сказали в своїх повідомленнях, що скоро міни будуть в Босфорі, потім за чотири дні вони будуть в Румунії, а далі - в Болгарії, хоча це ніяк не відповідає ні географії, ні гідрографії, ні карті течій. Але всі ці міни з’явилися там у чітко визначені терміни і закрили шлях для будь-якого торгівельного флоту, окрім російського, та перетворило Чорне море західніше кримського півострова на плацдарм війни.
Україна тоді говорила про необхідність використати фактор мінної небезпеки. Знешкоджувати міни треба, тому можна було б створити гуманітарну місію — а саме заводити до Чорного моря постійну середземноморську мінно-тральну групу НАТО та об'єднувати їх з тральними можливостями Болгарії, Румунії та Туреччини. Очищати море від мін і тим самим прикривати цю ділянку моря від Росії, яка зараз з цих точок стріляє по Україні. На жаль, НАТО не дуже це хотіло робити. По-друге, щоб цього не робити, Туреччина просто перестала пропускати військові кораблі до Чорного моря, поки не закінчиться війна. З одного боку Туреччина нам допомогла, не пустивши кораблі, а з другою опустила шлагбаум для можливостей розмінування.
