Тріумф і трагедія

У листопаді 1958 з успіхом пройшла всесоюзна прем'єра кінострічки Поема про море — про Каховське водосховище. Початкові титри повідомляли: автор фільму — Олександр Довженко, режисер-постановник — Юлія Солнцева.

Зі звичайних глядачів мало хто знав, що Довженко вже майже два роки жив тільки в титрах своїх стрічок: він помер від інфаркту 25 листопада 1956-го. Наступного дня мали початися зйомки Поеми, і фільм поставила вже вдова автора.

Довженко готувався до стрічки п'ять років. Він тривалий час жив між Каховками — Новою і Старою, Києвом, де хотів знімати фільм, і Москвою, де був прописаний. Залишилися докладні плани майбутніх епізодів Поеми та замальовки героїв, списані з реальних людей.

У записниках Довженка видно, що стосовно сталінського плану перетворення природи на Подніпров'я він не мав єдиної думки. І спостереження режисера часто конфліктують між собою.

Зайшов до кабінету до N. Переді мною сидить свиня... Вона запитала, що мені треба
Олександр Довженко,
кінорежисер

От він помітив теслю Андрія П., який "з колгоспу, десь із-під Одеси, приїхав на будівництво комунізму з п'ятьма синами. <...>. Почувши на святі з приводу повернення двох синів з армії й трохи через те випивши, а може, і поспівавши пісень, почувши, значить, по радіо про будівництво Каховського-Кримського гідровузла, старий тесля вирішив, що нічого сидіти його хлопцям вдома".

Довженко, здавалося б, оспівує масштабні сталінські проекти: "Згаснуть грізні бурі, посуха, облагородиться клімат. І ми увійдемо в Безсмертя, красиві, як і справа наших рук. <...>. От історична відповідь, що її дає сьогодні комунізм анархічному капіталізму, розбещувачу землі".

Але пишномовні здравиці у записниках режисера перемежовуються з іронічними до сарказму спостереженнями.

Довженко про прийом у партійного чиновника в Старій Каховці: "Жовтень 1952-го. Зайшов до N. у кабінет. Переді мною сидить свиня... Через кiлька хвилин мовчанки вона, не дивлячись на мене, спитала, що менi треба. Потiм таким же... трактирно-хамським тоном вона спитала мене, для якої мети, i потiм помовчала хвилин зо три, займаючись пiдписуванням якихось паперiв. Зволила сказати менi, також не дивлячись, що вона не може менi видiлити нiкого в провожатi для огляду дiльницi бетонних заводiв i що вона може менi дати записку до виконроба N. Я пiшов. Свинтус так i не глянув на мене.. Слава богу, знайшов-таки свинтуса, що зі своєю хамовитістю теж будує комунізм <...>. У кутку біля нього стояло перехідне знамено комсомольське — хіба не парадокс!"

Із людського сонмища на будівництві Каховського водосховища Довженко і виліпив героїв для Поеми. Загальна рамка фільму вийшла вельми пафосною, як того і вимагало держзамовлення. "Любіть землю і працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті!" — закликає голова затопленого колгоспу Сава Зарудний у фіналі картини.

Останні фрази запам'ятовуються найкраще, і комісія, яка оцінювала Поему, визнала весь фільм ідеологічно витриманим.

Але для жителів наддніпрянських плавнів, які пережили те безглузде переселення, Поема прозвучала, як реквієм.