Зухвалість української мрії

Середня зарплата $1 тис. цілком може стати національною ідеєю. Як її реалізувати?

Іван Верстюк, Максим Бутченко

У грудні в Україні впав серйозний психологічний бар'єр — уперше в новітній історії країни середня зарплата досягла позначки $500, склавши майже 12,3 тис. грн. Це все ще менше, ніж аналогічні показники в Естонії або Польщі, але вище, ніж в Молдові й Албанії.

Зростання у доларовому вираженні проти грудня 2018 року становило близько 35%, у гривневому — близько 10%. За подібну надбавку співвітчизники можуть дякувати зміцнілій гривні й покращенню фінансового стану компаній, що працюють на національному ринку.

Таким чином в очах співвітчизників почав набувати реальних рис фантом, створений недавно президентом Володимиром Зеленським: протягом одного зі своїх виступів голова держави заявив, що поставив перед собою мету — до кінця президентського терміну, тобто за наступні чотири з половиною роки, середня українська зарплата повинна зрівнятися з польською.

Поляки отримують у середньому $1,3 тис. на місяць — для України досягнення подібної «планки» виглядає вкрай амбітним завданням. І навіть може стати новою національною ідеєю.

До того ж суворо рівнятися на Польщу зовсім не обов’язково. Опитавши ряд експертів, НВ переконався: навіть щомісячний заробіток у $1 тис. дозволить широким масам співвітчизників відчути якісно інший рівень життєвого комфорту, дасть можливість розраховувати на отримання всіх необхідних медичних та освітніх послуг і допоможе відчути реальну впевненість у майбутньому.

Кілька років тому редакція НВ саме так і сформулювала свій варіант націдеї — «середня зарплата $1 тис.», і той матеріал викликав великий резонанс серед читачів.

Схоже, Зеленський хоче чогось подібного.

Національна ідея — причина, чому люди живуть разом, вважають один одного представниками однієї спільноти і готові жертвувати заради цієї спільноти
Валерій Пекар,
викладач Києво-Могилянської бізнес-школи

«Національна ідея — причина, чому люди живуть разом, вважають один одного представниками однієї спільноти і готові жертвувати заради цієї спільноти», — каже Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи. І якщо зазвичай українці думали про таку ідею або в контексті визвольної боротьби за власну державу, або як про складовий елемент протистояння будь-яким громадським проблемам, то зараз, мовляв, настав час говорити про об'єднувальне начало економічного творення.

Але досягти рівня навіть у $1 тис. означає подвоїти нинішній показник середньої заробітної плати у країні. Подібний «подвиг» вимагатиме зусиль не тільки держави і чиновників, а й бізнесменів, компаній-роботодавців, а також самих громадян-працівників. І якщо всі сторони процесу візьмуться за справу, то це дійсно згуртує країну.

«Зростання породжує зростання, а успіх породжує успіх, — упевнений Андерс Аслунд, економіст і старший науковий співробітник Атлантичної ради у Вашингтоні. — В такому середовищі народжується нова ментальність».

За оцінками соціологів, українці всі 29 років незалежності сподівалися, що з’явиться якийсь держдіяч, який врятує їх від проблем. Бідність водночас вони сприймали як сліпий фатум, із-під впливу якого вибратися практично неможливо. Однак зараз склалася ситуація, коли люди, що беруть на себе повну відповідальність, можуть і самі вирватися вперед, й інших підтягнути до нової якості життя.

Зростання української економіки 2020-го прискориться до 4%, очікують в інвестиційній компанії Dragon Capital, що володіє медіахолдингом НВ. «Структурні реформи, які вже прийняли або запланували, як, наприклад, земельна і податкова, повинні посприяти такому зростанню», — підкреслює Томаш Фіала, голова Dragon Capital.

Успіхи країни загалом рано чи пізно призведуть до появи нових робочих місць і до пошуку роботодавцями нових кваліфікованих співробітників. А ті натомість намагатимуться нарощувати свої компетенції. Весь цей ланцюжок і призведе до збільшення доходів усіх громадян.

Боротьба з тіньовою економікою, інвестиції та ефективна державна політика дозволять наростити середню зарплату в Україні до рівня $1 тис. за наступні п’ять років, вважає Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього. «Якщо, звичайно, влада матиме таку мету», — обмовлюється він.

Г оловний параметр, що лежить в основі зростання зарплат, — продуктивність праці. Співвітчизники з цим параметром не особливо дружать: один українець за рік створює $8,2 тис. ВВП, а один поляк — цілих $38,3 тис. Це означає, що за кожну годину житель Польщі встигає зробити в чотири рази більше роботи.

Тому, на думку Ганни Дерев’янко, виконавчої директоркт Європейської бізнес-асоціації (ЄБА), громадянам України варто почати максимально розвиватися й інвестувати в себе: у підвищення продуктивності й ефективності своєї праці, а також у нові знання — хоча б у вивчення англійської.

«Здатність країни з часом покращувати рівень свого життя майже повністю залежить від її здатності виробляти більше з розрахунку на одного співробітника», — писав у своїй колонці для The New York Times Пол Кругман, лауреат Нобелівської премії з економіки.

Втім, без держави в цьому питанні не обійтися. Велика консалтингова компанія Boston Consulting Group (BCG), яка розробляє стратегії розвитку для країн і міст, наводить свій рецепт підвищення продуктивності праці: інвестиції в інфраструктуру, доступну освіту, покращення регулювання ринку праці, а також прогрес у секторі міжнародних торгових і бізнес-відносин.

Зарплати зростають, коли ваші навички стають ціннішими або дефіцитнішими для роботодавця
Ганна Вахітова,
експертка з ринку праці та професорка Київської школи економіки

У BCG вважають, що уряд міг би активно працювати над цією самою продуктивністю. Наприклад, надаючи спеціальні гранти та фонди роботодавцям і підприємцям, а також пропонуючи їм форми державно-приватного партнерства.

Програма доступних кредитів для малого бізнесу під 5−7−9%, яка нещодавно стартувала з подачі прем'єра Олексія Гончарука — один із відповідних для такого випадку інструментів.

Винаходити щось ще Кабміну необов’язково — можна просто звернутися до досвіду Сінгапуру. Тамтешня Рада економічного розвитку надає спеціальне фінансування для підвищення результатів праці співробітників. Програма управління продуктивністю, що діє в цьому місті, пропонує менеджерам середньої ланки можливість отримати нові знання, як управляти робочими процесами. Вона на 90% покриває витрати малого і середнього бізнесу на освіту співробітників (і на 70% — для великих компаній).

«Зарплати зростають, коли ваші навички стають ціннішими або дефіцитнішими для роботодавця», — підкреслює Ганна Вахітова, експертка з ринку праці та професорка Київської школи економіки (КШЕ). Вона озвучує питання, які повинні виникнути в голові кожного працівника, який сподівається на професійне зростання: «Коли я востаннє цікавився новинками у своїй галузі? А не у своїй? Чимало проривних ідей народжується зі сторонніх спостережень».

Вахітова нагадує, що не останнє місце в параметрі «продуктивність праці» займає такий фактор, як самопочуття: якщо співробітник погано спить, погано харчується, не займається спортом, то він швидко стомлюється і не може виробляти достатньо багато ВВП.

«Найчастіше для досягнення більшої зарплати доведиться і більше працювати», — додає Гліб Вишлінський, директор Центру економічної стратегії.

Водночас низка досліджень показали: українці за наявності вибору часто надають перевагу не високій зарплаті, а розслабленішому робочому графіку. На цій підставі сформувалася економіка фрілансу — неповної робочої зайнятості, проте їй, очевидно, не вистачає організованості.

Маркетингова компанія GfK ще у 2016 році досліджувала питання і дійшла висновку: лише 37% українців вірять, що важка праця приносить вищу якість життя. Решта 63% вважають, що життєвий комфорт досяжний тільки завдяки особистим зв’язкам і всіляким щасливим випадковостям.

Як одного разу зазначив Владислав Рашкован, заступник голови МВФ, у нерозвинених країнах лотереї дуже популярні саме з тієї причини, що люди там більше вірять в удачу, ніж у власні сили.

НВ поцікавився, як реальні українські топ-менеджери приймають рішення про підвищення зарплати своїм співробітникам. Євген Шевченко, генеральний директор пивної компанії Carlsberg Ukraine, відповів, що в такому випадку в них беруть до уваги вартість цієї позиції на ринку і результативність співробітника, який претендує на підвищену ставку винагороди.

Національна риса: Соціолог Інна Волосевич вказує на український стереотип: впевненість, що в країні неможливо чесно заробити великі гроші

На шляху до високих зарплат співвітчизникам варто позбутися й деяких стереотипів. Інна Волосевич, заступниця керівника соціологічної компанії InfoSapiens, першим із них вважає глибоке переконання, що панує в головах значної частини співгромадян, що великих заробітків неможливо домогтися чесним шляхом.

Другий стереотип стосується жінок: у суспільстві прийнято вважати, що вони не повинні багато працювати, а повинні бути зразковими дружинами і матерями. У нинішній демографічній ситуації, коли на 20,01 млн жінок у країні припадає 17,28 млн чоловіків, так думати неприйнятно навіть із суто економічних причин.

Але ж є ще стереотипність мислення молодих: за оцінками соціологів, тільки половина підлітків у країні обирають спеціальність, яка відповідає їхнім інтересам і здібностям. Інші або взагалі не знають, чим хочуть займатися у дорослому житті, або пливуть за течією. «Багато заробляти, виконуючи роботу, яку не любиш, значно складніше, ніж у випадку, коли ти зайнятий тим, що тобі подобається», — говорить Волосевич.

І нститут економічної політики США підрахував, що за останні 30 років у Штатах за зростання загальної продуктивності на 64% і збільшенню ВВП на 149% реальна зарплата дев'яти з десяти місцевих працівників зросла лише на 15%. І сталося це переважно протягом 1995-2000 років, коли у глобальній економіці панувала досить сприятлива кон'юнктура.

Американський кейс показує, що без втручання держави, яка має інструменти перерозподілу доходів, навіть у розвинених економіках бізнес не стане з власної волі ламати голову над кардинальним покращенням фінансового становища пересічних громадян.

Як уточнює Шевченко, гендиректор Carlsberg Ukraine, ніякі вмовляння підприємців у цьому випадку не допоможуть, адже в кінцевому підсумку все вирішує ринок.

Володимир Дубровський, старший економіст експертної організації Case Ukraine, вказує на чотири обов’язкові «вправи» для українського Кабміну. Саме їх виконання, на його думку, допоможе країні невдовзі підійти до жаданого рівня середньої зарплати $1 тис.

Ресурс для підвищення зарплат у бізнесу є
Михайло Демків,
фінансовий аналітик інвестиційної групи ICU

Перша з них — це пенсійна реформа з переходом від солідарної системи до накопичувальної. Вона дозволить згодом сформуватися ринку заощаджень, який стане для економіки додатковим стимулом для розвитку.

Друга — зниження податку на доходи фізичних осіб. Якщо в Україні він становить 18%, то в Болгарії — 10%, а середня болгарська зарплата водночас дорівнює $728.

Третя, на думку Дубровського, це максимально сприятливий клімат для підприємництва. «Потрібно, щоб активи використовувались найефективнішим способом», — говорить експерт, вказуючи на тисячі «сплячих» держпідприємств, які могли б генерувати доходи і створювати робочі місця.

Четверта — утримання українських талантів від еміграції. Щоб саме в Києві, Харкові, Львові й Одесі виник критично важливий прошарок людей середнього класу, що утримує зарплати на досягнутому рівні. До того ж Дубровський підкреслює: зростання зарплат може і має бути критерієм для оцінки роботи всього уряду — від Мінекономіки до Міністерства охорони здоров’я.

Прямий ворог високих офіційних заробітків в Україні — тіньова економіка.

Микола Скавронський, комерційний директор мережі медлабораторій Синево, наводить такий приклад: якщо у них медсестра офіційно заробляє до 18 тис. грн чистими, а в сусідніх клініках доходи на аналогічній позиції вдвічі нижчі, то це означає лише те, що конкуренти половину грошей платять співробітникам у конвертах.

За оцінкою консалтингової компанії Ernst & Young, обсяг «тіні» у країні становить 846 млрд грн, або 23,8% ВВП. Іншими словами, чверть ділової активності втрачена як для оподаткування, так і для розвитку нацекономіки.

З цього показника майже 20% — це «готівкова» тіньова економіка, а ще близько 4% — негрошова економіка, тобто домашнє виробництво товарів для власного використання.

Й опитані НВ експерти, й уряд впевнені: у майбутньому в гаманцях українців заведеться більше грошей.

Глобальна економіка в 2019 році пройшла у своєму сповільненні найнижчу точку. І тепер попит на український експорт — залізорудну сировину, зерно і технологічні продукти — з високою ймовірністю стане рости. А це натомість принесе великі доходи співробітникам, які працюють у компаніях із відповідних секторів економіки.

«Ресурс для підвищення зарплат у бізнесу є», — впевнений Михайло Демків, фінансовий аналітик інвестиційної групи ICU. У докризовий період частка оплати праці найманих працівників в українському ВВП становила майже 50%, але в 2014—2016 роках вона впала до 37%. Зараз цей показник підібрався до 43% і цілком може рости на 10% на рік за відсутності зовнішніх потрясінь.

Вахітова з КШЕ вважає, що українці можуть отримувати зарплати в $1 тис. уже через 5−8 років, аби гривня зміцнювалася, а інфляція залишалася низькою.

У Національному банку теж налаштовані позитивно: проведене регулятором опитування показало, що 94% українських підприємств очікують невдовзі пожвавлення ділової активності. Що ж стосується зарплат, то до кінця 2019-го, вперше за два роки, вартість трудових ресурсів стала найвагомішим чинником, що впливає на кінцевий розмір відпускних цін, — про це експертам НБУ заявили в 57% вітчизняних компаніях.

У Міжнародному валютному фонді, відомому своїми консервативними оцінками, вважають: за повного реформування країни, запровадження повноцінного ринку землі й успіху в справі зміни алгоритму роботи українських судів ВВП може додавати по 6% щорічно. В такому разі українці за 20 років стануть багатшими на 60%. І навіть якщо економіка буде зростати такими темпами, як зараз, тобто на 4% на рік, співвітчизники зможуть протягом двадцяти років розраховувати на збільшення своїх доходів на 20%.

«Якщо Україна буде дійсно проводити реформи, як вона це робить зараз, то тоді крок за кроком розгорнеться повноцінне зростання, відчутне для кожного», — впевнений Андерс Аслунд.