Зухвалість надії

Посол Бельгії в Україні Люк Якобс — людина азартна. Азартно підтримує свою національну футбольну збірну. Азартно бореться на дипломатичних полях. Останні чотири роки він з азартом спостерігає за розвитком політичного життя в Україні

Мирослава Макаревич

П осол Бельгії в Україні Люк Якобс виявився майстром на всі руки. І не тільки руки. Крім виконання своїх безпосередніх дипломатичних обов'язків, він також встигав тренувати своїх синів на футбольних майданчиках, навчаючи їх азам популярної гри. Щоправда, цією своєю тренерською роботою він займався у 1990-х, коли працював у дипломатичній місії в Чехії. Сьогодні ж спортивна енергія і пристрасть Якобса витрачається на підтримку національної збірної, яка дуже яскраво і вдало виступила на останньому чемпіонаті світу.

Вперше у своїй історії Бельгія завоювала бронзові медалі мундіалю. Судячи з якості гри і зірковості складу, могла б претендувати на більше. Але Якобс і його посольські колеги і друзі, які зібралися 14 липня в київському пабі Golden Gate на перегляд матчу Бельгія-Англія, більш ніж задоволені досягнутим. Рівень задоволеності легко вгадується на всіх обличчях героїв головного фото до цього інтерв'ю.

Втім, футбол — це другорядна сторінка в житті Якобса. Більш важливіша для нього дипломатична місія. В Україні Якобс уже чотири роки. Це найгарячіші роки — як для українців, так і для бельгійського дипломата. Якобс пильно спостерігав за тим, як все починалося, тепер спостерігає, на що це обернеться. І розповідає НВ, до чого тепер усе йде. Ну, або може прийти.

— Які, на вашу думку, зміни сталися в Україні за ці чотири роки?

— Я прибув до України в липні 2014-го саме тоді, коли країна переживала трагічний і драматичний період трансформацій. Цей період супроводжувався сильним емоційним напруженням: йшла війна з величезною кількістю жертв. Водночас у країні проявився надзвичайний дух змін, динамізм, драйв щодо реформ. Також пам'ятаю парламентські вибори в жовтні того ж року з безліччю нових, молодих облич, які увійшли в політику.

Але невдовзі нові президентські і парламентські вибори, незабаром у країні відбудеться перерозподіл політичних сил. І мене дещо турбує, чи залишаться неушкодженими досягнуті за попередні роки зміни, чи переживуть вони всі струси. Я за своєю природою оптиміст, але все одно трохи хвилююся.

Я часто виїжджав у регіони, спілкувався з місцевими активістами, політиками. Те, що я чую від них, не завжди обнадіює, бо вже зараз укладається величезна кількість політичних угод, які можуть підірвати позитивний і конструктивний дух реформ. І найбільшим розчаруванням є той факт, що угоди між малоймовірними союзниками не стосуються роботи на загальне благо, ними рухають особисте збагачення і помста. Такий розвиток пильно відслідковує міжнародне співтовариство, яке з ентузіазмом вклало так багато часу, коштів, енергії, щоб допомогти збудувати нову Україну. Не може бути business as usual, повернення до "старої політики". Це буде відвертою зрадою духу Майдану, реформ, якщо ми дозволимо певним політичним силам повернути час назад. Кажу про це абсолютно щиро і серйозно.

— Якби вам надали можливість коротко обґрунтувати, чому інвестори з Бельгії повинні звернути увагу на Україну, що б ви сказали?

— Я б сказав, що Україна — найбільша країна в Європі і цікавий ринок. Вона володіє унікальними людськими, природними ресурсами. Але якщо Україна хоче по-справжньому розкрити свій потенціал, вона вкрай потребує модернізації інфраструктури і поліпшення якості виробництва. У вас є виробнича база і навички, але ще слід наздогнати технологічну еволюцію. Водночас найпрогресивніші ваші підприємці вже просувають країну цим шляхом, і вони є найпривабливішими партнери для наших бельгійських підприємців. У вас зароджується і зростаюче покоління самодостатніх, розумних і міжнародно орієнтованих підприємців. І було б помилкою, як я зазвичай кажу потенційним інвесторам, не відкривати український ринок зараз, оскільки, коли локомотив української економіки стартує, ми зобов'язані бути на його платформі. У країні з'являються прогресивні ринкові стратегії, інноваційні товари й ідеї, і головне, — відмінні інженерні навички не тільки в ІТ-секторі, але і в харчовій промисловості, мікроелектроніці, авіації... І в креативній економіці.

— У 1900 році Бельгія була найбільшим закордонним інвестором у Російську імперію. З 831 млн бельгійських золотих франків 550 млн були вкладені на території України. Це 60% усіх іноземних капіталовкладень в Україну на той період. Бельгія була головним інвестором у видобутку вугілля і в металургії, у машинобудуванні та міському транспорті. Чим ви особливо пишаєтеся в цьому контексті?

— Бельгія на зламі ХIX-XX століть справді була найбільш значущим іноземним інвестором України, яка перебувала тоді в складі Російської імперії. Це був період, коли на території України бельгійські промисловці запустили майже 140 фабрик. Торгівля акціями на Брюссельській біржі допомогла профінансувати хід інвестиційної кампанії, коли тисячі бельгійців жили і працювали в Україні. Все це про ті часи, коли ми були ближчими один до одного, до тих 70 років розмежування нас залізною завісою комуністичної системи. Ми були штучно ізольовані один від одного. Тепер, коли ми знову відновили спілкування після проголошення Україною незалежності, нам приємно усвідомлювати, що нас пов'язує щось більше, ніж 27 років відносин після 1991-го. Ця історична перспектива особисто для мене — істотне відкриття і прекрасна тема для подальшої розробки. Періодично до нас звертаються дослідники, які цікавляться історією заводів, побудованих в їхніх селищах чи містах, де й досі збереглося багато вулиць, названих на честь бельгійців. Ця тема цікава самим українцям. Я ціную це.

— До 2025 року Бельгія збирається відмовитися від атомної енергетики. Чому? Чи вважаєте ви, що Україні слід було б придивитися щодо цього до бельгійського досвіду?

— Майбутнє атомної енергетики в Бельгії — це вкрай важливе питання. Згідно з урядовою коаліційною угодою, ми маємо замінити атомні електростанції альтернативними джерелами енергії до 2025 року. І це серйозний виклик, оскільки в Бельгії 55% електроенергії виробляється атомними електростанціями, 35% — тепловими, 6% — вітряними і 4% — сонячними. Нам доведеться здійснити зрушення в бік поновлюваних джерел енергії, якщо ми хочемо домогтися бажаного результату до 2025 року. У Бельгії є хороші інноваційні технологічні можливості, що, втім, не зменшує складності завдання. Нам слід робити акцент виключно на поновлюваних джерелах енергії, консолідувати дослідний і промисловий потенціал на розробку і впровадження відповідних технологій, будівництво сонячних і вітряних ферм. Слід більше уваги приділити економії електроенергії. Думаю, наш досвід буде цікавий країнам, які стоять перед аналогічними викликами, зокрема й Україна.

— Давайте від справ політичних перейдемо до справ спортивним у контексті ЧС-2018. Ви уболівальник?

— Звісно, я захоплений футболом. Багато грав сам, тренував своїх синів. Коли грає наша національна збірна, це завжди особлива подія для нас. Ось, наприклад, у Києві ми зовсім нещщодавно збиралися всім бельгійським ком'юніті та вболівали за свою збірну в пабі навпроти Золотих воріт. У всіх нас є футболки нашої збірної, ми обов'язково одягаємо їх, малюємо наш прапор на щоках і азартно вболіваємо (всміхається).

— В Україні чимало футбольних уболівальників підтримували вашу національну збірну на всіх останніх міжнародних змаганнях. Кевін де Брейне, Ромелу Лукаку, Еден Азар й інші — віднедавна вони і наші кумири. Розкажіть, будь ласка, як влаштована система дитячо-юнацького футболу у вашій маленькій країні, здатної видавати таку плеяду великих зірок.

— Звісно ж, я не розкрию вам всіх секретів нашого успіху (всміхається). Є особливі тренерські підходи до ще зовсім малих дітей, які ґрунтуються на багатьох факторах. Дуже важлива роль психології в спорті, коли враховують поєднання різних типів і характерів футболістів. Ми зрозуміли, обережно потрібно диференціювати дітей навіть у рамках однієї вікової групи. Тому що в молодому віці можуть бути величезні відмінності між гравцями, що народилися в січні або грудні того ж року. Ми також прагнемо забезпечити правильний баланс між роботою над індивідуальною технікою контролю м'яча і роботою в команді. І, звичайно, дуже важливо змалку кувати дух перемоги. Також варто нагадати, що раніше кожен футбольний клуб розвивав своє власне бачення підготовки футболістів. Сьогодні Бельгійська футбольна федерація велику увагу приділяє питанню підготовки та безперервного навчання тренерів із метою поширення найкращих навчальних практик серед різних клубів у країні.

У мене за плечима — досвід дитячого футбольного тренера. В середині 1990-х працював в Чехії, мої старші сини вчилися у французькому ліцеї в Празі. Через мовний бар'єр батьки не змогли знайти відповідного футбольного клубу для дітей, які хотіли займатися футболом. Таким чином, батьки об'єдналися і створили свій власний футбольний клуб. Так вирішилася моя доля: я став поєднувати роботу дипломата в Чехії з практикою тренера в ліцеї (всміхається).

— Що ви через роки захочете згадати про Україну, розповісти про неї своїм онукам, а що волієте забути?

— Я не приховуватиму гордості, що служив своїй країні в Україні в дуже важливий період нової історії. Я розповім своїм п'ятьом дітям, а пізніше — й онукам про великодушність, гостинність українців. Українці мають драйв — "так, це ми можемо!". Я зустрів в Україні стільки приголомшливих людей! Певен, вони здатні вести країну в правильному напрямку. І, звісно ж, мальовнича природа, гарні пейзажі: нескінченні поля пшениці, соняшників, льону. Все це з моєю дружиною Анною ми відвеземо в пам'яті. Мені важко казати про те, що я не хотів би згадувати, говорячи про Україну. Не хочу інтерв'ю закінчувати на цій ноті. Крім того, про те, що хвилює мене, я поділився на початку інтерв'ю.