Женевський огляд

На південному заході Швейцарії, у найвіддаленішому куточку країни, за великим озером сховалося місто, яке вже більше чотирьох століть не знає, що таке війна. Поруч із ним — місто, де всі хочуть померти, і водночас тут розсипано кілька сотень визначних місць, від яких всім хочеться жити

Ольга Руднєва

C ім років тому півтора роки я провела у Женеві. Це дає мені право впродовж усього життя роздавати поради на тему, куди піти і чим зайнятися у Швейцарії та в п'яти сусідніх їй країнах. І якщо раптом комусь здасться, що сім років це дуже давно і все там вже змінилося, то дозвольте вам повідомити, що у Швейцарії взагалі нічого не змінювалося останні років 200.

Якщо не вірите, запитайте у сивої бабусі з мундштуком на березі озера в Цюріху, куди вона із завидною регулярністю і стабільною укладкою приходить покурити о сьомій ранку останні десять років.

У цій спокійній і прекрасній країні не було воєн і потрясінь — найобурливіша, зрадлива й остання спроба захоплення Женеви відбулася у 1602 році, коли герцог Савойський віддав наказ своїм солдатам під покровом ночі видертися на міські стіни і відкрити ворота зсередини. Однак їхньому задуму завадила мешканка цього прекрасного міста на ім'я матінка Руайом, яку досі пам'ятає вся Швейцарія. Вона варила суп, коли помітила солдатів, які дерлися на стіни. Не роздумуючи, жінка виплеснула все відро супу на загарбників. Ті від несподіванки заволали. Шум розбудив місто. Атака була відбита.

На честь цієї події у вихідні, які найближчі до 11 грудня Женева святкує L'Escalade, поїдаючи тонни гарячого супу і випиваючи не менше вина. Тож, якщо ви плануєте відвідати Швейцарію на початку грудня, не забудьте поставити у графік дикі веселощі в центрі міста, де крім супу передбачені народні гуляння, костюмовані вистави та інші невластиві для Женеви розваги.

Якщо ж дата вашої зимової подорожі не збігається з єдиним гідним святом, моя вам порада — беріть авто і вирушайте в одну з найгарніших подорожей у вашому житті. Ну, або біжіть щодуху на вокзал за квитками на потяг. Звісно, попередньо відвідавши всі must-see Женеви, наприклад, підніміться на дзвіницю собору Святого Петра, звідки Женева схожа на свої світлини в Інстаграм. Спустившись вузенькими вуличками, випийте пива у Brasserie du Molard. Потім просто необхідно перетнути міст Монблан, сфотографуватися із фонтаном Же-До, сісти на річковий трамвайчик і повернутися на лівий берег.

Пересувайтеся до району Пленпале, який славиться блошиним ринком у середу та суботу, музеєм сучасного мистецтва і безліччю дрібних кафе та галерей. Для тих, хто готовий відкрити для себе всі потаємні куточки Женеви, рекомендую район Каруж, там повно дизайнерських магазинів, кав'ярень і затишних двориків.

Не забудьте проїхатися на трамваї і покуштувати креветки go-go в часниковому соусі, які вам нестимуть доти, поки ви самі не попросите це припинити. Деякі вважають за краще ще зайти до ботанічного саду і відвідати будівлю ООН для легендарної світлини зі стільцем, який стоїть на трьох ніжках із часів першої спроби підписання договору про припинення використання наземних мін.

На цьому женевська програма завершується, якщо, звісно, ви не володієте магічною здатністю нескінченно блукати навколо озера і знаходити теми для спілкування із робітницями району червоних ліхтарів. Багато з них, схоже, там із часів Другої світової, і з ними точно є про що поговорити. До речі, героїня 11 хвилин Паоло Коельо працювала саме там, на Рю-де-Берн.

П ерша зупинка — Ньон. Із Женеви ви туди дістанетеся хвилин за 20 і, найімовірніше, проведете там не більше години. Рекомендую піднятися вузькими вуличками між будинками і виноградниками в Старе місто, щоб побачити Женевське озеро і галявину з червоних дахів, зробити неймовірну фотографію і випити чашку кави.

Час сідати за кермо або бігти на вокзал, щоб вирушити до Лозанни, домівки Міжнародного олімпійського комітету і найменшого міста світу, в якому є метро з 28 станціями. До речі, маленьке воно для метро, ​​а насправді це четверте місто Швейцарії за кількістю населення.

Тут варто пройтися набережною, зайти в Старе місто і навіть зазирнути на цвинтар, де похована Коко Шанель. Але якщо ви запитаєте мене, що дійсно варто подивитися у Лозанні, я скерую вас у найнезвичайніший музей — Колекція Арт-Брют.

Це зібрання робіт людей, які ніколи не вчилися, ніколи ніде не виставлялися і не є визнаними геніями. Багато з представлених тут авторів були ув'язненими, людьми з важкими психічними відхиленнями, деякі роботи були знайдені в їхніх палатах і будинках вже після смерті авторів.

Якщо ви любите мистецтво, шукаєте незвичайні враження і хочете рефлексії, вам сюди. Але будьте обережні, в цьому музеї можна застряти на кілька годин, а вам треба їхати в Сан-Сафоран, село з однієї вулиці, де є мішленівський ресторан, і яке ви навряд чи знайдете в туристичних путівниках.

Це місце входить до списку найгарніших сіл Швейцарії та варте того, щоб зробити тут дуже коротку зупинку, оскільки тут, крім однієї вулиці, більше нічого немає. Нічого, крім неймовірної картинки гір, озера та виноградників. Якщо ви полюбляєте таке нічого, то ви закохаєтесь у Сан-Сафоран, а якщо вам більше до душі відомі інстаграм-споти, то дорогою в Монтре можете коротко зупинитися у Веве, щоб зробити фото з легендарною виделкою, що стирчить з озера.

Монтре цілком заслужено відносять до найгарніших міст Швейцарії. Тут закінчується Женевське озеро, і саме місто оточене горами, хмарами й історіями відомих людей, які приїхали сюди в пошуках натхнення.

Тут стоїть пам'ятник Фредді Мерк'юрі в пам'ять про його нескінченну любовь до міста. Фредді казав: "Їдьте до Монтре, якщо ви хочете спокою в душі". Тут також провів свої останні роки Володимир Набоков — пам'ятник йому можна побачити поруч із готелем Montreux Palace, де він доживав останні роки з дружиною Вірою після приголомшливого успіху Лоліти.

Якщо зізнатися, саме через це місто я вирішила поїхати зі Швейцарії. Кожна людина, яку я привозила сюди, входила у стан абсолютного ступору, повторюючи одну й ту саму фразу: "Я хотів би тут померти". Десь на сотий раз я раптом зрозуміла, що більше не можу тягтися через всю набережну до Шильонського палацу, який із кожним разом стає все менш і менш привабливим у моїх очах, і що я точно не хочу провести найкращі роки свого життя у місці, де всі мої друзі мріють померти.

Обов'язково відвідайте Монтре. Особливо якщо ви ніяк не можете визначитися із місцем смерті. Якщо вам вдасться здійснити маршрут Женева — Ньон — Лозанна — Сан-Сафоран — Веве — Монтре — Женева за один день, значить із вами місцевий гід, який проходив цей маршрут десятки разів до цього. Але якщо ви хочете реально насолодитися краєвидами Женевського озера, залишайтеся у Монтре на ніч.

Тут є абсолютно чудові готелі з прийнятними цінами, які зберегли свій вигляд відтоді, як набережною гуляв Набоков. Прокинутися у такому місці і побачити, як за кілька годин із десяток разів зміниться погода і картинка за вікном, — це пункт у топ-5 списку бажань будь-якого романтика.

"Гаразд, що ж з лижами?" — запитаєте ви людину яка на лижах не каталася, незважаючи на те що прожила у Швейцарії півтора роки. У п'ятницю більшість офісів порожніє вже до обіду, починаючи з листопада всі офісні розсилки нагадують, що інциденти на лижах не входять до базової страховки, а люди з поламаними ногами і розтягнутими зв'язками все частіше зустрічаються на вулицях міста.

У Швейцарії є два сезони: сезон яхт і сезон лиж, та ознаки того, що сезон лиж у самому розпалі, були описані вище. Місць покататися на лижах вистачає навіть навколо Женеви, і Google вам повідомить про ці місця за 30 секунд.

Але я б відправила вас у Церматт. І відправила б на потязі, оскільки це пригода століття. Перший потяг вирушає о 5:39 ранку, і через чотири години ви будете вже на місці. Останній відбуває о 20:13, тож у вашому розпорядженні цілий день для вивчення цього раю для інстаграмерів.

На машині теж можна, буде навіть швидше, але треба врахувати, що в самому місті заборонені автомобілі. Максимум, що ви можете тут зустріти — готельні електромобілі, які безшумно пересуваються вулицями.

Кажуть, тут дуже хороші траси. Кажуть, тут дорого. Але це Швейцарія, і тут всюди дорого. Це раз. І якщо ви бували взимку в Буковелі, то, можливо, ціни вас зовсім не злякають. Це два.

Ну, і якщо ви осіли в Женеві більше ніж на два дні, я вам підкину ще один маршрут. Вирушайте до Берну, це всього у 130 км. Випийте пива, пройдіться старим містом, зробіть у ФБ чекін, що ви у столиці Швейцарії. Це важливо, тому що більшість людей помилково вважають столицею держави Цюріх, що викликає справжню лють місцевих мешканців.

Зробивши все це, сміливо шукайте у навігаторі місто Тун, ще за 28 км. Сюди можна їхати в будь-який час року. Це німецька частина Швейцарії, тут інші порядки, інші будинки, інші люди та інша природа. Опісля ви не зможете зупинитися і заглянете до Шпіцу, який назавжди вкраде ваше серце.

І я вам гарантую: коли ви дізнаєтеся, що за 18 км від Шпіца розташовано Інтерлакен, ви негайно підете туди, бо саме звідти можна на потязі піднятися на одну з найвищих точок Швейцарії — Юнгфрау, і це варте кожного франка, який ви відраховуватимете за безцінний квиток на потяг. До речі, незважаючи на всю гламурність цього курорту з шикарними готелями і SPA, саме Юнгфрау вважається раєм для бекпекерів, оскільки там сила-силенна доступних готелів та хостелів на будь-який гаманець.

І останнє. Їжа. Взимку дуже добре зайде фондю. Замовте пляшку хорошого білого вина, солоні огірочки з цибулькою, фондю і картоплю в мундирі. Найкращим буде сісти на вулиці, загорнутися у ковдру, гріючи руки в мішечку з гарячою картоплею, попивати вино і розмірковувати над тим, яка ж чиста карма у людей, яким пощастило жити у Швейцарії, де нічого не відбувається і не треба. Бо "нічого" тут шалено гарне.