Збилися з курсу

Поки всі сперечаються про ревальвацію, владі варто було б зрозуміти: бізнесу потрібен не долар по 28 або по 24 грн, йому потрібна стабільність і прогнозованість

Ігор Гуменний,
бізнесмен, власник UBC Group,
представник ради директорів СУП

Д авос Давосом, але прийшла нова статистика. По-перше, промислове виробництво у грудні прогнозовано знизилося на 7,7% проти грудня минулого року. По-друге, населення країни, згідно з електронним переписом, скоротилося до 37,289 млн. Міграція триває.

Ми здебільшого пристосувалися до ситуації, що склалася, адаптувалися і скоротили закупівлі в українських постачальників, вони ж, відповідно, скоротили своє виробництво. Так працює constructive disruption (творче руйнування). Одне робоче місце на такому заводі, як у нас, дає 10–12 робочих місць у суміжних виробництвах.

Але щастя ревальвації, сильної гривні, буквально розоряє українських постачальників. Ці робочі місця тепер завантажуються за кордоном. Ми, наприклад, вже на понад 90% перейшли на імпортні матеріали. Поясню. У виробництві холодильників потрібні штамповані деталі. Вони специфічні, їх кількість і асортимент зростають разом із випуском нових моделей. Як правило, ми використовуємо свої штампи та прес-форми. Але зі зміцненням курсу гривні (якщо врахувати, що товар торгується на зовнішніх ринках) всі внутрішні витрати пропорційно подорожчали у доларах. Вартість аналогічних послуг за кордоном залишилася такою ж, часто навіть знизилася. Ось ми і перенесли замовлення туди, де дешевше, — вивезли всі штампи до Туреччини або Китаю.

Мінекономіки продовжує посилатися на теорію Шумпетера та його сonstructive disruption. Мовляв, слабкі й неефективні залишать ринок, а на їхнє місце прийдуть нові, операційно ефективні компанії. Дійсно, творче руйнування так і працює, але в сучасному та відкритому світі. В Україні ж все, що руйнується, зупиняється і моментально заміщується продуктами іноземних виробників.

Так місце українських постачальників посідають іноземні. Навіщо будувати новий завод в Україні, якщо можна завезти сюди готову продукцію з чинного підприємства?

Україна стрімко втрачає головне — людський капітал

Інший приклад із практики. Ми використовуємо багато скла й алюмінієвого профілю. Зараз все це простіше й дешевше купити за кордоном. По периметру України — в Болгарії, Словаччині, Румунії, Чехії, Польщі та Білорусі — вже є купа таких виробництв. Знову-таки, навіщо їх будувати в Україні? Якщо там дешевше, немає проблем із підключенням до електроенергії та іншої інфраструктури, не йдеться вже про вартість кредитів. А в Україну можна просто завозити готовий продукт.

Уряд має розуміти: коли зупиняється або банкрутує, припустимо, Білоцерківський шинний завод, він випадає з ланцюжка постачань і його одразу ж заміщують постачальники з Польщі, Туреччини або Угорщини. В Україні нічого нового не з'являється. Ось як у реальній площині у нас працює сonstructive disruption.

Зміцнення курсу гривні на 19% поклало всі виробництва з маржинальністю бізнесу в 10–20%, у яких витрати зафіксовані у гривні. Експорт зупинився.

Особливо ситуація погіршилася у переробників молочної продукції. Для них залишається тільки внутрішній ринок. Але і тут все непросто. Зміцнення гривні призвело до засилля на полицях супермаркетів субсидованої молочної продукції з ЄС. Це натомість вперше за роки незалежності рекордно знизило виробництво молока — до 9,69 млн т у 2019 році (-3,7%).

Із 1991 року наші уряди один за одним поступово зупинили 60% української промисловості, залишилося не так вже й багато, щоб остаточно перетворити Україну на аграрну державу. Хоча аграрії, вважаю, теж не дуже щасливі, коли їм доводиться інвестувати у насіння, ПММ, хімію за курсі 28, а урожай продавати, коли курс 23–24.

І тут важливо наголосити: бізнесу потрібен не курс 28 або 24, бізнес потребує стабільності та прогнозованості. Курсова політика — предмет перемовин між США, Китаєм, Японією та ЄС. Однак наше Мінекономіки вважає, що тільки ринок має визначати курс. От він і визначає. Промисловість падає. Коли уряд і Нацбанк говорять про свої монетарні цілі та показники, таргетування інфляції, то за усім цим набором теоретичних побудов варто було б побачити реальну економіку.

А Україна тим часом стрімко втрачає головне — людський капітал. Заводи ще можна збудувати, але якщо ми втратимо людей, країні нічого не допоможе.

Ініціативи, озвучені президентом у Давосі, правильні та потрібні. Але щоб інвестори почали вкладати гроші, потрібно вирішити питання з інфраструктурним монополізмом. Надати доступ до інфраструктури хоча б на рівні наших сусідів. Скільки пільг для інвестицій не надавай та який захист не обіцяй, якщо не можна просто підключитися до мереж, щоб купувати послуги, ніхто з іноземних інвесторів не розгортатиме тут серйозне промислове виробництво. А в підсумку падіння промвиробництва, крім втрати людського капіталу, від'їзду робітничих професій за кордон, знизиться експорт, податкові надходження і збільшиться дефіцит бюджету.