Заручники Кремля

Моє звільнення хепі-ендом не стало, оскільки важливо звільнити всіх, хто залишився у російському полоні

Олег Сенцов,
режисер, колишній
політв'язень

У мене є один ворог на землі — це Путін. Я людина не агресивна, не конфліктна, хоча багато хто вважає мене жорстким. Намагаюся уникати таких речей. Але з Путіним це не працює. От він — мій особистий ворог. Він забрав Крим, він окупував Донбас, він розсварює нас між собою, він убив 12-13 тис. наших співвітчизників. Ненависть — почуття, яке заважає, воювати треба з холодною головою, але я хочу побачити, як він упаде. Хочу побачити, коли дракон здохне. Це все.

І коли я виступаю за кордоном, у мене дві важливі теми. Одна велика — протистояння України з Росією. Друга вужча — наші полонені. Тільки на цих двох питаннях я зосереджений. І мені є що розповісти. Зараз я багато спілкуюся з європейськими лідерами — політичними, громадськими, журналістами. Вони як і раніше готові нам допомагати, стурбовані нами, як інтелігентні виховані люди стурбовані проблемами безробітних і бездомних. Але ми повинні розуміти просту річ: крім нас самих наші проблеми ніхто не вирішить.

Мені не подобається, що наша країна так часто виступає в ролі жебрака. Ми просимо: допоможіть, а самі ніби нічого не повинні. Але ніхто не зробить за нас домашньої роботи. Ми не маємо зараз проситися до них за загальний стіл, ми маємо досягти такого рівня, щоб нас запросили — ось ваше місце, сідайте до нас. Ми тільки почали перебудовуватися, але у мене ніколи не було романтичних очікувань, я оптиміст: бачу мету, потрібно йти. Нехай важко і довго, але ми дійдемо.

Росія обдурить

У Європі не розуміють, що таке Росія, як мислить російський народ. Про це ми розмовляли з французьким президентом Еммануелем Макроном, із керівництвом ПАРЄ. Я завжди намагаюся виводити розмову в конкретику, ставити, можливо, незручні питання.

З Макроном ми спілкувалися довго. Я говорив про Путіна, про Росію, питав, чи розуміє він, із ким має справу. І так, він розуміє, але і ми повинні зрозуміти, що він президент Франції, а не України. У нього свої завдання, зараз він намагається стати локомотивом нової Європи. Те саме і з ПАРЄ, учасники якої прагнуть повернути РФ до діалогу і впевнені у правильності цього рішення.

Моя в'язниця — це минуле, а у нас багато питань щодо майбутнього

Тому всі свої виступи в Європі зараз присвячую українським політв'язням і російській агресії в Україні. Коли починаються розмови про мене, одразу їх припиняю. Моя в'язниця — це минуле, а у нас багато невирішених питань щодо майбутнього. Ми обміняли всіх медійних політв'язнів, але в російському полоні ще близько сотні нікому не відомих людей і щонайменше 227 на Донбасі. Сотні тисяч заручників у Криму. І з кожною людиною, від якої там хоча б щось залежить, я про це розмовляю.

Зараз у ЄС ведуть багато розмов щодо примирення із РФ. Я не вірю Путіну і закликаю всіх не вірити йому. Росія обов'язково обдурить, вони не хочуть миру на Донбасі, вони хочуть бачити Україну на колінах, хочуть впливати на західну політику силовим методом.

Нам, українцям, не подобаються ці розмови, але доведеться працювати з цим як із даністю. Ми можемо влаштовувати демарші, можемо тролити їх у парламенті, але результат буде незначним, бо від нас у світовій політиці мало що залежить. І вихід один: ставати сильнішими. Бо політика — це річ дуже цинічна. Ти мені — я тобі. Ми тобі допоможемо — для чого? Щоб ти потім міг допомогти нам. Відтак, доки ми не станемо сильними по-справжньому, доки на нас не почнуть зважати не тільки у військовому сенсі, а й в економічному, нам буде складно надати нашому голосу ваги.

Ще один мій аргумент під час зустрічей із західними представниками: ви, як і ми, просто не можете змиритися з анексією Криму, адже це ламає весь збудований світовий порядок. Якщо ми подивимося на карту Європи протягом тисячі років, то побачимо, як швидко і різко змінювалися кордони в давнину і якими незмінними вони були останні сім десятків років. Чому? Бо з'явилися правила, які ніхто не порушував. Російська анексія Кримського півострова означає, що правила перестали працювати. Може початися хаос. А всі зацікавлені в тому, щоб залишився злагоджений світовий порядок. От цей аргумент важливий і для України, і для ЄС.

Я розумію, що слава й увага до мене будуть тривати недовго. Пів року щонайбільше. Тому вирішив-таки створити свою громадську організацію. Чи буде вона працювати як організація із захисту прав чи займатиметься вона творчими проектами — не знаю. Мені б хотілося поєднати ці завдання. І зробити так, щоб 2020-й пройшов в Україні під знаком звільнення полонених.