Замкнене коло

Україна заблукала в політиках далекого минулого. Є висока ймовірність того, що до 2024-го країною керуватиме Порошенко або Тимошенко. Перемога кожного з них несе в собі ризики

Сергій Лещенко,
народний депутат (БПП)

Політична кар'єра Юлії Тимошенко розпочалася 22 роки тому, коли вона вперше переступила поріг Верховної Ради. Тоді молода шефиня корпорації ЄЕСУ (Єдині енергетичні системи України) виграла довибори в окрузі в Кіровоградській області з результатом понад 90% голосів, посівши в парламенті місце Василя Дурдинця, який став на прохання Павла Лазаренка віце-прем'єром.

Петро Порошенко поповнив депутатські ряди трохи пізніше, в березні 1998 року, перемігши у вінницькому окрузі, де випередив суперника всього на 58 голосів. З огляду на те, що Порошенко паралельно балотувався у списку пропрезидентської СДПУ(о), не дивно, що вирішальні голоси за 32-річного главу наглядової ради Вінницької кондитерської фабрики дали виправні колонії області.

Минуло більше 20 років. За цей час в усьому світі змінилися покоління політиків. Барак Обама встиг обратися у Сенат, двічі стати президентом США і піти у відставку. Нинішній канцлер Австрії Себастьян Курц у ті роки ходив до гімназії, а президент Франції Еммануель Макрон гриз граніт науки в університеті.

Здається, що тільки в Україні час зупинився, а наша країна заблукала в політиках далекого минулого. І сьогодні є висока ймовірність, що хтось із пари Тимошенко — Порошенко буде керувати державою до 2024 року.

Залишилося менше п'яти місяців до виборів президента, від яких залежить не тільки доля України, а й відповідь на питання, чи є повалення авторитарного лідера, який загруз у корупції та зрадницькій змові з Росією, способом збудувати демократичне суспільство, яке сповідує західні цінності. Чи все марно, система непереможна, а реванш просто неминучий.

Сьогодні Порошенко відстає від Тимошенко і перебуває в групі переслідування, що нараховує півдюжини кандидатів з однаковим рейтингом. Але мета Порошенка не переконати всю країну, а правильно позиціонувати себе перед частиною суспільства, щоб потрапити до другого туру виборів. Саме для консолідації достатньої кількості голосів йому вигадали концепцію Віра. Мова. Армія.

У Тимошенко негативний рейтинг значно вищий за позитивний, тому Порошенко впевнений: якщо пройде з нею до другого туру, то зможе об'єднати навіть своїх опонентів — і переможе. Тимошенко натомість вважає, що Порошенко, оточений шлейфом корупційних скандалів, є найвигіднішим для неї опонентом, якого вона зможе обіграти в соціальній риториці.

Ліберали випробовують терпіння суспільства

Будучи конкурентами, Порошенко й Тимошенко однакові в одному — це політики минулого, які не хочуть поступатися дорогою молодому поколінню.

Перемога Тимошенко або Порошенка кожна по-різному несе ризики для України. У разі обрання ЮВТ президентом країна може увійти в спіраль популізму. Уродженка закритого міста Дніпропетровська, де будували ядерні ракети, здатні знищити США, не є західником за своєю природою. Вона сповідує доктрину особливого шляху України і вірить у масонські змови, що може привести до відмови від співпраці з МВФ, а далі — до дефолту України.

Правда, Тимошенко не зможе уникнути політичної моди на оновлення і буде змушена залучати у владу молодь. Крім того, вона, напевно, захоче задовольнити запит суспільства покарати крадіїв — представників нинішньої влади.

Сценарій обрання Порошенка на другий термін містить ілюзію стабільності. Хоча призведе лише до поглиблення внутрішньої кризи в Україні. Експлуатуючи під час виборів теми, які розколюють країну, Порошенко може спровокувати неприйняття його як президента частиною регіонів. І отримає те саме, що Янукович від іншої сторони України в 2010 році.

Крім того, переобрання Порошенка поховає НАБУ і збереже нинішні темпи розграбування державних потоків, від Роттердама+ до кіпрських офшорів на контрактах Укроборонпрому. У підсумку поява Порошенка-2 призведе до ще більшої експансії мережі магазинів Рошен у країні, посилення його клану і збагачення лояльних до нього олігархів. Усе це вганяє Україну в спіраль деградації.

Іншими словами, президентство Тимошенко несе в собі більше непередбачуваності, тоді як Порошенко передбачуваний у своєму бажанні зберегти нинішній корумпований статус-кво.

Оптимістичний сценарій для України передбачає перемогу на виборах єдиного кандидата з демократичного табору. Йдеться про Анатолія Гриценка, Андрія Садового та Святослава Вакарчука. Але за великим рахунком перші ведуть звичну кампанію, з'їдаючи рейтинг один одного, а Вакарчук мовчить — або готується до стрибка, або приймає рішення не балотуватися. Ліберали випробовують терпіння суспільства, що мріє провітрити затхле середовище української політики.