За київським часом

Томаш Фіала, голова інвестиційної компанії Dragon Capital, розповідає про свої 23 роки, проведені в Україні, пояснює, навіщо йому українські медіа, а потім переходить до теми виборів і дає оцінку трьом найрейтинговішим кандидатам у президенти

Дмитро Тузов

Т омаш Фіала генеральний директор інвестиційної компанії Dragon Capital і власник медіахолдингу Медіа-ДК, до якого входить журнал Новое Время, з'являється у редакції з шампанським Taittinger. І недарма: 12 березня Радіо НВ виповнився рік. Для Фіали це перший ефір на радіо, яке його компанія купила в березні минулого року в депутата Андрія Деркача, таким чином істотно збільшивши свій медіапортфель.

"Бракує тільки телебачення, але телевізор я не дивлюся", — усміхається Фіала.

Привітавши редакцію, інвестбанкір зручніше влаштовується у радійному кріслі та зауважує, що інвестицією задоволений. Втім, одразу ж стає серйозним: йому доведеться давати інтерв'ю наживо.

— Ви фактичний власник видавничого дому Медіа-ДК і Радіо НВ. В Україні стосовно власників медіа завжди існує багато підозр та сумнівів: хто за ними стоїть, які політики? Так от, хто за вами стоїть?

— За мною ніхто не стоїть. Я чех за національністю, приїхав в Україну в 1996 році створювати бізнес для однієї центральноєвропейської компанії. Пізніше, у 2000 році, заснував свою компанію, якою володію, увесь час був її мажоритарним власником. Спочатку приїхав сюди на три роки, але живу тут уже більшу частину свого життя, 23 роки.

— А що вас так надовго затримало в Україні? Умови для ведення бізнесу тут завжди були складними.

— Тримають бізнес і люди. Українці — добрий, хороший народ, тут приємно жити, спілкуватися і працювати. Що стосується бізнес-середовища, то в Україні були злети і падіння, економіка досить волатильна. Були періоди, коли вона активно зростала, з 2000 до 2008 року. Потім були великі падіння, 2008-2009 роки, а потім знову невелике відновлення. Звісно, в кінці періоду Януковича вже було не дуже весело, потім революція, яка закінчилася, слава богу, добре. Потім нам завадила Росія своєю військово-економічною агресією. А зараз, останні три роки, економіка знову почала відновлюватися, і темпи прискорюються, тому робити бізнес в Україні знову стало цікаво.

— Ви — член правління міжнародної антикорупційної організації Transparency International Ukraine. Ми постійно чуємо про високий рівень корумпованості українських інститутів — як це взагалі вимірюється, і наскільки такі вимірювання ефективні?

— Transparency International раз на рік заміряє рівень корумпованості в усіх країнах світу. Україна за результатами минулого року піднялася на десять позицій, якщо я не помиляюся, з 131-го на 121-е місце. Це, звісно, добре, але все одно ми перебуваємо в другій половині рейтингу, треба прагнути бути як мінімум до середини, можливості для цього є. На що ще важливо звернути увагу, крім корупції в правоохоронних органах і судах, це на політичну корупцію, адже звідти все починається.

Зрозуміло, що люди, які інвестують великі гроші, щоб потрапити до парламенту, захочуть ці гроші відбити

Якщо є можливість купити собі місце в парламенті, масова корупція неминуча. Це, на жаль, було моїм найбільшим розчаруванням у 2014 році, після революції. У вересні вже стало зрозуміло, що списки багатьох політичних партій до парламенту формуються за рахунок грошей, які треба заплатити. Три і більше мільйонів доларів, щоб перебувати на прохідному місці цього списку. Тоді одразу стає зрозуміло, що люди, які інвестують такі гроші, щоб потрапити до парламенту, захочуть ці гроші відбити. Чи захочуть отримати назад не тільки $3 млн, а якийсь прибуток — $6 млн, $9 млн, помножити цю інвестицію.

На жаль, потім коаліція, яка створюється із таких людей, ділить між собою існуючі в державі потоки.

— Ви згадали про політичну корупцію. Вас ця проблема безпосередньо стосується? Ви змушені грати за тими ж корупційними законами, щоб розвивати бізнес?

— Ні, грати за цими правилами мені немає потреби. В Україні багато міжнародних компаній, є наша компанія, у нас у багатьох проектах є міжнародні інвестори, тому можна працювати чесно, але треба працювати на тих ринках, які не регулюються державою. Всі наші інвестиції спрямовані в ті галузі економіки, які не мають жодного стосунку до бюджету, до держави. Ми ніколи не інвестували у важку промисловість, де треба отримувати ліцензії на видобуток. Не інвестували в енергетику, яка регулюється, і так далі. Ми інвестуємо в сільгоспмашинобудування, у виробництво продуктів харчування, у нерухомість, у логістику, в інтернет-компанії, електронну комерцію. Ми інвестуємо в ті ринки, де є вільна конкуренція, і де люди, пов'язані з політикою, не мають жодної переваги. Зрозуміло, якщо раптом виникає якийсь конфлікт, і треба звертатися до українських судів, тоді, звісно, можуть виникнути проблеми.

— Який головний урок ви винесли з таких конфліктів?

— Після 2009 року ми не інвестуємо в компанії, в яких у нас немає контрольного пакета. Ми купуємо тільки контрольні пакети, і ми маємо можливість контролювати менеджмент, за потреби змінювати його, якщо він не виконує бізнес-план. Це, звісно, енергозатратніше, доводиться більше працювати, це складніше, але ми, як то кажуть, дуже hands-on [тримаємо руку на пульсі]. Проникаємо досить глибоко в управління кожним бізнесом, яким займаємося, це знижує ризики потрапити в якийсь конфлікт із партнером, і коли мусиш звертатися до українських судів.

— В Україні триває корупційний скандал з Укроборонпромом. Подібні розслідування були і в журналі Новое Время, вони розкрили серйозні зловживання в оборонній сфері. Як ви вважаєте, ці розслідування щось змінюють у країні?

— Думаю, дуже добре, що ці розслідування є. Ми бачимо, що корупціонерів насамперед лякає публічність, а вже потім — правоохоронні органи або суди. Тому що поки у нас відсутній незалежний професійний антикорупційний суд, який, сподіваюся, запрацює цьогоріч, у корупціонерів завжди є страховка — вони можуть у суді відкупитися. Ми це бачимо за кейсами, які розслідує НАБУ, які потрапили в суди. Наприклад, кейс колишнього глави ДФС Романа Насірова розглядається вже два роки, засідання відбуваються раз на кілька місяців. Зачитуються цілі книги доказів, відбувається очевидне затягування цієї справи. Тому поки тільки журналістські розслідування завдяки резонансу домагаються реакції з боку політиків чи керівників державними підприємствами.

— Навіщо вам, інвестору і бізнесменові, радіо? Адже це серйозна інвестиція, до того ж високий ризик посваритися із політиками, які почують із цього радіо щось для себе неприємне?

— Без розвитку демократії не може бути здорової вільної економіки і зростаючої процвітаючої країни. Ви не знайдете у світі країн, де б це правило не працювало. Є деякі авторитарні режими, які домагаються короткострокових результатів, але довгостроково економіка там зростати не може. Ми активно підтримували Майдан, потім армію. Водночас нам хотілося зробити щось постійне, інвестувати в те, чому вдалося б запобігти виникненню причин, які можуть призвести до чергового Майдану.

Я тут вже один Майдан у 2004 році пережив і брав участь у ньому, а в 2013-2014-му хотілося вкласти частину наших грошей у соціально відповідальний проект. Тому в 20-х числах лютого 2014-го я зідзвонився із Віталієм Сичем, і десь через два місяці, в травні, ми запустили журнал Новое Время, в червні — сайт nv.ua. Обидва проекти дуже успішно розвиваються, за кілька місяців відзначатимемо п'ятиріччя. А що стосується радіо... Їжджу на роботу на машині, з роботи — на машині, слухаю радіо. Музика не дуже цікава, завжди хочеться знати останні новини. Якісних радіо в Україні, на жаль, тоді не було, тому виникла ідея: раз вже є хороша база з хорошими журналістами, яка відмінно працює з погляду якісного продукту, чому б не додати радіо?

— Нинішні президентські вибори проходять в атмосфері демотивації, люди часто в ефірі скаржаться, що не бачать кандидатів, здатних провести кардинальні та системні зміни в країні. А як ситуацію оцінює бізнес?

— Звісно, ми аналізуємо ситуацію, як і наші інвестори, клієнти і партнери у Великій Британії та США. Сьогодні, напевно, є три кандидати, які мають шанс виграти президентські вибори. Не вірю, що хтось із цих трьох буде революційно змінювати українську політику й економіку.

— На ваш погляд, ми пройшли якусь точку неповернення у минуле або така загроза все ще актуальна?

— Теоретично все можливо, ми, наприклад, нещодавно бачили рішення Конституційного суду, яке декриміналізувало відповідальність за незаконне збагачення. Це було дуже неприємне рішення, яке амністує багатьох корупціонерів, і, напевно, буде важко навіть ухваленням нового закону відкоригувати цю ситуацію. Це не красиво. Це те, що ми маємо за нинішнього президента. Є ще Юлія Тимошенко, є Володимир Зеленський. Що стосується Тимошенко, вона теж в політиці вже понад 20 років, ми розуміємо, чого від неї можна очікувати. Ми як бізнес-асоціація з нею зустрічалися у грудні й січні, щоб зрозуміти її економічну політику, яку вона описала у своєму Новому економічному курсі. Як мінімум із половиною написаного там ми не згодні.

— З чим саме?

— Наприклад, зміни Конституції. Хоч це і не бізнес-питання, але я вважаю: те, що там пропонується, це узурпація влади, тому що вводяться два тури парламентських виборів. Переможець другого туру парламентських виборів отримує 226 місць у парламенті і керує без коаліції. Одна партія, один президент. Не думаю, що це доцільно в Україні.

Друге — податки, вона пропонує скасувати ПДВ, змінити його на податок з обороту, з остаточних продажів. Це система, яка працює у США, Сінгапурі, Японії, але це країни, з якими у нас менше 5% зовнішньої торгівлі, основну торгівлю ми ведемо з Європейським союзом, з країнами Європи, де є ПДВ. Якщо ми асоціюємося і намагаємося увійти до Євросоюзу, уклали з ним договір про вільну торгівлю, то тим більше ми там зобов'язалися дотримуватися стандартів, зокрема і в оподаткуванні, які існують в Європейському союзі. Тому така ідея була б шоком для бізнесу, міняти ПДВ на інший податок не має сенсу.

Далі — земельна реформа. Україна — одна з шести країн разом із Північною Кореєю, Кубою, Венесуелою, де немає ринку сільгоспземлі, це країни, які дуже відстали в економічному зростанні. Роздали селянам землю 20 років тому і забороняємо їм 20 років нею вільно розпоряджатися. Навіть Європейський суд із прав людини визнав, що це протизаконно. Тут теж Тимошенко пропонує моделі, які нам не подобаються.

— Давайте також поговоримо про двох інших фаворитів гонки — Порошенка і Зеленського.

— Що стосується Петра Порошенка, то він керував останні п'ять років, кожен може оцінити. Ми багато говорили про прогрес у галузі верховенства права, але він, на жаль, недостатній. Є деякі правоохоронні органи, такі як СБУ, Генеральна прокуратура, де люди призначаються президентом, а не пропонуються парламентом. Були у нас прокурори Віталій Ярема, Віктор Шокін, зараз у нас прокурор Юрій Луценко, роботу жодного з них не можна назвати задовільною. Всі троє були запропоновані Порошенком.

— А в чому основні політичні ризики Зеленського, на ваш погляд?

— Головний очевидний: у політиці він дуже слабко орієнтується. Я все ж таки думав, що людина, яка хоче бути президентом, мала б цікавитися політикою, економікою, правом, має мати якесь базове розуміння процесів. На жаль, із його виступів ми бачимо, що ці знання поверхові. Це дуже ризиковано, коли така людина отримує величезні повноваження, тим паче в країні, яка воює з Росією. Росія, на жаль, може скористатися кожною нашою слабинкою.

І друге — це його стосунки з олігархом Ігорем Коломойським, героєм, очевидно, зі знаком мінус. Із ПриватБанку було вкрадено $5,5 млрд, з Укрнафти — $500 млн уже після революції. Це величезні збитки для держави.

Це два головні ризики. Є, звісно, люди, які сьогодні до Зеленського близькі — Айварас Абромавичус, Олександр Данилюк, які зіграли позитивну роль у становленні країни. Передбачати його президентську поведінку я не беруся.

— З огляду на всю складність ситуації, ви самі вірите, що країну чекають позитивні зміни?

— Вірю, якби не вірив, я б тут не жив і не інвестував.

Інтерв'ю з Томашем Фіалою прозвучало в ефірі Радіо НВ 12 березня. Його повну версію можна знайти на сайті nv.ua