Виживуть лише двоє

Відомий політтехнолог Сергій Гайдай прогнозує майбутнє кожної з політичних сил, що пройшли до парламенту, залишаючи шанси на довголіття тільки двом із п'яти, а потім пильно вдивляється у перспективи особисто президента Володимира Зеленського

Ольга Духніч

Сергій Гайдай, якого вважають серед найкращих українських політтехнологів, до того ж фахівців із виборчих кампаній, зустрічає НВ у офісі свого Агентства інжинирінгових технологій на Костьольній, якраз у центрі Києва.

Його кабінет із високими стелями на останньому поверсі царського будинку прикрашають портрети знаменитих українських спортсменів, акторів і музикантів на повен зріст. Вони тут не випадково: брат політтехнолога Ігор Гайдай — талановитий український фотохудожник.

Господар кабінету має дещо стомлений вигляд: напередодні він брав участь у веломарафоні Київська сотка і крутив педалі на дистанції 100 км, а тепер відверто іронізує над власним відображенням у дзеркалі. Втім, уже під час бесіди до нього повертається енергія, і він емоційно описує нову українську політичну реальність.

— У недавньому фільмі про сто днів президентства Володимир Зеленський заявив, що він більше не актор. А політика ви в ньому бачите?

— Питання у тому, кого вважати політиком. Я ж і в наших колишніх політиках не надто політиків помічаю. Політик — це передусім візіонер. Він вирішує зайнятися управлінням суспільством не тому, що йому потрібно збільшити активи, і не тому, що йому слави мало, а тому, що він має свою ідею, свою пристрасть і, щоб її реалізувати, йому потрібна влада. Таких політиків я тут не бачив, не бачу поки й у Володимирі Зеленському. Я не знаю, чого він хоче.

Однак я йому дуже вдячний, бо той період, та епоха, яка почалася із правлінням Петра Порошенка, мені колосально не подобалася. Це була повна девальвація теми справедливості. Прагнення українців створити незалежну державу, прагнення українців відтворити європейське суспільство — все це було просякнуте бажанням відновити історичну справедливість. І тут вперше у нас з'явився шанс. А попередній президент на цю тему насадив нескінченну брехливість. Він знецінив і вишиванку, і патріотичні гасла. Все це перетворилося не на пристрасть й ідеї, а в прикриття корупційної діяльності та декларативний ритуальний патріотизм.

— Повернемося до Зеленського. Вас успіх його і його політичної сили здивував?

Зеленський торкнув маленький камінчик — людина з серіалу може стати президентом, — а зійшла лавина і знесла 90% старих людей в управлінні

— Швидше ні. До того моменту мені вже було зрозуміло, що знести Порошенка могла Юлія Тимошенко, а за її відсутності — Анатолій Гриценко, тобто будь-хто. Не хотілося, звісно, бачити когось із когорти регіоналів, наприклад, Бойка з Медведчуком. Але, думаю, саме на їхнього кандидата сподівався Порошенко в другому турі. Тільки в цьому разі він би переміг.

Що стосується Зеленського, то ще у 2015 році в цю кімнату приходили юристи, яких я бачу тепер у його оточенні. Вони робили розвідку і питали, з чого потрібно починати, якщо їхній клієнт піде у велику політику. Юристів ми знали, але ось на кого вони тоді працювали, не вирахували, а це виявився Зеленський. Тобто вже тоді у нього був інтерес йти в політику.

— Та все-таки, що спрацювало на успіх Слуги народу і Зеленського більше — антирейтинг Петра Порошенка чи технології штабу Зеленського?

— Знаєте, епоха Порошенка, крім брехливості, народжувала ще й відчуття безнадійності: здавалося, ми так і будемо людьми, які вірять в атрибутивний патріотизм, в архаїчність.

Я не думаю, що технології штабу Зеленського були вже так продумані на роки. Просто під час зйомок серіалу, я впевнений, Зеленський задумався і сказав собі: чорт забирай, а чому б не спробувати? Я думаю, від початку це не технологія. Це збіг обставин. Доля так вибудувала події. Вельми вдало для Зеленського, а може, й невдало. Бо чим розплатиться Зеленський за президентство, ми не знаємо.

Наприклад, Віталій Кличко був великим боксером, а великим мером не став. А треба було б. Не можна бути після великого боксера невеликим мером. Ось і Зеленському після хорошого продюсера бути поганим президентом — не найкраща історія.

— У чому, на вашу думку, мотивація нинішнього президента України? Чи хоче він грошей, слави, влади?

— Він не схожий на людину, якій грошей мало. Він цінний ось цієї амбіцією — піти в політику. Він торкнув маленький камінчик — людина з серіалу може стати президентом, — а зійшла лавина і знесла 90% старих людей в управлінні. Це не означає, що нові кращі, бо перші погані сигнальчики я вже вловлюю. Була ж амбіція виїхати з президентської будівлі, але так і не змогли — звикли. А ці радянські стіни дуже помітно і погано на особистість політика впливають. Якщо політичної волі виїхати з Банкової не знайшлося, то де ж візьметься політична воля цю країну переробити?

Але я вдячний за лавину, яку він зрушив. Стало не так сумно, і є повне відчуття змін. Навіть якщо у Зеленського не вийде, країна готова до змін. Петра Олексійовича теж із великими надіями обирали, але раз його замінили, то і Зеленського замінять, якщо він не відповідатиме часу.

— Зеленського і його команду ви зараховуєте до лівих чи правих політиків?

— Я поки не бачу в президенті Зеленському політика з переконаннями. Десь у його оточенні промайнуло слово "лібертаріанство", це про прихильників максимального звуження функцій держави. Націоналісти у нас якраз ліваки за своїми вимогами. Вони за примат держави над особистим, вони за націоналізацію. А крайні праві — це лібертаріанці, які хочуть максимально скоротити державу та її втручання у життя людини.

В експертній компанії ми обговорювали фігуру Зеленського і дійшли висновку, що дві речі його точно від попередників відрізняють. Перше — він не прийшов у політику з мільйонерів, щоб стати мільярдером. Він не демонструє такої мотивації. Друге: він не "товстошкірий" поки що. Він значно болісніше, живіше реагує на критичну думку про себе.

— Вас монополія партії Слуга народу на владу не лякає?

— Ні, вона має лякати швидше президента, адже у нього тепер монополія і на відповідальність за країну. Якщо раніше інші президенти могли ховатися за парламент із сильною опозицією, то тепер це неможливо. А за підірвану довіру в нашій Україні боляче розплачуються. Що вища довіра, то сильніше й болючіше падати.

Мій прогноз такий: якщо до Нового року не буде істотних змін, наприклад, якщо посадка корупціонерів і далі нагадуватиме спортивну риболовлю — зловив, сфотографувався, випустив, — якщо замість мутного Роттердама+ люди не отримають нормальний ринок комунальних послуг, то вже до першої президентської новорічної промови прихильників чинної влади стане істотно менше. Великі надії і красиві фільми не врятують. Тому питання реальних змін для нинішнього президента вже в короткостроковій перспективі дуже актуальне.

Ми не Росія, де кредит довіри владі дали у 1998 році та ніяк забрати не можуть. В Україні і дають владу відносно легко, і відносно легко її забирають.

— Як ви як політтехнолог оцінюєте технологічні прийоми Зеленського, коли президент замість інтерв'ю журналістам створює художній фільм, де розмовляє з актором?

— Це слабкість, і це видає в ньому невпевненість звичайної людини, яка не відростила ще товсту шкіру. Все це накопичується, а коли почнуться серйозні політичні невдачі, йому пригадають і небажання говорити із пресою. Треба пам'ятати досвід Петра Олексійовича, на якому спрацював такий самий кумулятивний ефект і призвів до такого антирейтингу, який уже ніщо не могло перебити.

— На українських президентів завжди діє певний ефект очікувань. Петро Порошенко починав російськомовним прихожанином Московського патріархату, а став україномовним поборником автокефальної церкви. Які перетворення чекають на Зеленського?

Епоха Порошенка, крім брехливості, народжувала ще й відчуття безнадійності: здавалося, ми так і будемо людьми, які вірять в атрибутивний патріотизм

— А ми вже бачимо зміни. Він усе краще й краще розмовляє українською, він не стає на коліна перед Володимиром Путіним, а навіть демонструє "пацанські" якості: дивіться, я вас не боюся, ну-бо, віддавайте Крим із Донбасом! Він абсолютно орієнтований на Європу. Інша річ, що він не збирається радикально уявляти галицького хлопця, який ходить до української церкви і вважає Степана Бандеру своїм героєм, еталоном українця. Тим самим, до речі, не розколюючи суспільство, тому що в Україні багато українців, різних, які російською говорять і в різні речі вірять.

— Поговорімо про партію Голос. Чи має вона ймовірність повторити на наступних парламентських виборах долю партії Самопоміч?

— Голос — це той самий запит на нову людину в українському суспільстві, що і Слуга народу. Ми готові були обрати президентом будь-якого відомого всім хлопця із чесною долею. У нас були кандидат номер один — Святослав Вакарчук і кандидат номер два — Зеленський. Вакарчук продемонстрував, що він боїться, не хоче і не піде. Зеленський показав, що піде і боротиметься. Все. Двох людей не може бути. Один відмінився, тому і його партія набрала максимум можливого.

Це політичний принцип — треба входити у двері, які прочинила доля. Не увійшов ти, увійде інший, і тобі місця там уже не буде. Якщо ж ти все-таки хочеш наздогнати, то просто чесним хлопцем вже недостатньо бути. Тобі треба бути затятим досвідченим політиком, який демонструє, що ось ви обрали того хлопця, а я крутіший, концептуальніший.

Вакарчук поки в цій виборчій кампанії показав, що рівень його некомпетентності навіть більший, ніж у Зеленського. Бо той хоча би президента на сцені грав, а Вакарчук жодного разу не був президентом. Як політик він поки не відбувся. Якщо Вакарчук має в політиці амбіції, треба заново вчитися. Недостатньо загальних слів про все хороше проти всього поганого. Це мають бути внутрішня пристрасть і внутрішнє розуміння, що насправді треба робити в українській політиці. Вони мають запалювати інших так само, як і його музика. У Вакарчука поки що так не виходить.

На цих виборах для нього закрилися двері, в які легко увійти. Тепер доведеться шукати нові, значно важчі шляхи. Це колосальна праця і великі ризики.

— Для партій Батьківщина і ЄС нинішній парламентський цикл — останній?

— Ой, знаєте, Юлію Тимошенко ще рано відправляти на політичну пенсію. Це хотіли вже зробити після того, як вона вийшла з Качанівської колонії. Пам'ятаєте? Сказали: все. Уперше з'явилося дуже образливе, я вважаю, прізвисько Баба Юля. Але вона показала свою здатність до боротьби і рік тому була реальним лідером політичних перегонів. І, повірте мені, якби Зеленський повівся так само, як Вакарчук, вона була б сьогодні президентом.

Що стосується Європейської солідарності, сподіваюся, що для них цей парламент останній. Від політики Зеленського залежить.

— Яка доля Опозиційного блоку, який зараз, за підрахунками соціологів, підтримує приблизно 20% населення країни? Підтримка буде зменшуватися чи, навпаки, зростати?

— Думаю, їх спіткає доля комуністів, сили, яку свого часу найбільше підтримували в парламенті. Комуністичний електорат поступово зменшувався і перетікав до інших політичних сил.

Є така політична сила, яка програла ці вибори, називається вона Опозиційний блок, де тепер Рінат Ахметов, Євгеній Мураєв, Борис Колесніков. Якщо ці люди зрозуміють, що промосковська, прорадянська тема себе відіграла, стає токсичною і її треба віддати Віктору Медведчуку, то вони можуть створити зовсім інше ідеологічне об'єднання. Взявши, наприклад, під захист людей праці, стануть соціал-демократами.