Вогнем і м'ячем

Головний тренер ФК Шахтар Паулу Фонсека, який втретє поспіль привів клуб до чемпіонства в Україні та перемоги в національному Кубку, розкриває особливості підготовки гравців на своїй батьківщині, в Португалії, пояснює, як повернути популярність футболу в Україні, і визнається у любові до коней

Олександр Пасховер

З нинішнього року звання найтитулованішого клубу України переходить від київського Динамо до донецького Шахтаря. Підопічні португальського тренера Паулу Фонсека завоювали в минулому сезоні свій 34-й трофей внутрішніх першостей — золото Прем'єр-ліги і Кубок України. Розрив у підсумковій таблиці між першим і другим клубами країни в 11 очок віддзеркалює сумну дійсність. Бразильський футбол, основа успіху гірників, все-таки кращий за український, базовий для Динамо.

Про цю очевиднысть, а також про багато іншого в європейському та українському футболі, в португальській і світовый історії НВ розмовляє з винуватцем свята Паулу Алешандре Родрігеш Фонсекою. Він три роки очолює Шахтар. І всі три роки його команда робить так званий дубль — бере золото української Прем'єр-ліги в комплекті з Кубком України.

— Вітаю вас з перемогою в українській Прем'єр-лізі.

— Дякую.

— Судячи з відриву в очках від найближчих конкурентів, це була неважка перемога. Чи не так?

— Насправді було складніше, ніж турнірна таблиця може показати. Ми почали чемпіонат, відстаючи від київського Динамо. Наша єдина поразка була на самому початку, і саме з київським Динамо. Динамо завжди було дуже сильним суперником для нас.

— Ну, боротьба з київським Динамо — можливо, і так, але розрив у 30 очок між першим і третім місцем — хіба це не український феномен?

— Це може здаватися дивним, але насправді те саме відбувається і в інших країнах. Якщо ми подивимося на чемпіонати Франції, Італії, Іспанії, між другим і третім місцем у них завжди великий відрив. Кращий баланс там, де більше інвестицій, це, звісно ж, в Англії. Але зазвичай тільки два клуби борються за титул. Це абсолютно нормально в більшості ліг. Візьмімо Португалію — це Бенфіка і Порту.

— Ми ще повернемося до португальського й українського футболу, а зараз я пропоную вам поговорити про вашу країну. Я вам трошки про неї розповім.

— Ок.

— Був у Португалії період, так званий Золотий вік (XV–XVI століття). Тоді великі португальці розпочали епоху великих географічних відкриттів. Перерахую деякі досягнення. Бартоломеу Діаш відкрив мис Доброї Надії — прохід з Європи в Індійський океан. Васко да Гама, відомий кожному українському школяреві, відкрив морський шлях з Європи до Індії. Генерал Афонсу де Албукерке заснував першу на світі колоніальну державу на Сході (Індія, Малайзія). Мій улюблений приклад: Фернан Магеллан, перша навколосвітня подорож, остаточно довів те, про що підозрювали і до нього, — земля кругла, часові пояси скрізь різні, а Філіппінські острови — прекрасні, але небезпечні. І ось те, що, напевно, особливо важливо для вас: Педру Кабрал, 1500 рік, відкриття Бразилії. Приголомшливий масштаб для такої маленької країни. Що в підсумку від цього переділу світу отримала Португалія?

— У ті часи ми дійсно були країною, яка колонізувала величезні території. Ми домінували в цьому світі разом з Іспанією. Португалія дісталася до Південної Америки, Африки, Індії, змогла розростися на весь світ. Минув час, і Португалія залишилася ні з чим. Особисто я є уособленням такого результату.

В Африці у Португалії були колонії в Анголі, Кабо-Верде, Гвінеї-Бісау, Мозамбіку, де я і народився. Коли в кінці 1960-х ми захотіли перезавоювати свої країни — Анголу і Мозамбік, мій батько і мама поїхали на війну в Африку. Тому я і народився у Мозамбіку. Я, можна сказати, фінальний продукт португальської колонізації. Мій батько служив у Африці з 1969 до 1974 року. Я народився у 1973-му. Коли в Португалії впала диктатура [Революція гвоздик відбулася 25 квітня 1974 року і завершилася поваленням військовими уряду Марселу Каетану], ми повернулися до континентальної Португалії.

— У мене ще є одне історичне, хитре запитання. Цьогоріч великий ювілей: 600 років, як два капітани — Жуан Зарку і Трістан Тейшейра — відкрили світу острів Мадейра і приєднали його до Португалії. Що цей острів дав сучасній Португалії та й усьому світові?

— Мені пощастило прожити рік на Мадейрі. Це красивий острів. Але, чесно кажучи, я не знаю, що Мадейра дала Португалії.

— Зараз я вас здивую. На Мадейрі у 1888 році відбувся перший футбольний матч у Португалії. Гру та й самі м'ячі туди привезли англійці. Через Мадейру футбол зайшов до Португалії.

— Це сюрприз для мене.

— Але це ще не все. На Мадейрі є єдиний у світі аеропорт, названий на честь футболіста, який нині грає, — Кріштіану Роналду.

— Я вам скажу, на Мадейрі один із найстрашніших аеропортів у Європі. Він розташований фактично над Атлантичним океаном. Дуже коротка злітно-посадкова смуга. Тут не всі пілоти здатні посадити літак. Я жив там 20 років тому, тоді злітно-посадкова смуга була ще коротшою. Іноді ставалися аварії.

— Тепер я розумію, чому цей аеропорт назвали на честь Роналду.

— (сміється) Кріштіану народився на Мадейрі. Він жив там до 11 чи 12 років, і тоді футбольний клуб Спортинг підписав із ним контракт. Роналду — це головний символ острова Мадейра. Там живе його мама, сім'я. Для острова ця людина багато значить.

— Чудово. Тепер і ви згадали, чим знаменита Мадейра.

— Це правда (усміхається).

— Тоді перейдімо до португальського футболу. Я процитую відоме висловлювання президента ФК Шахтар Ріната Ахметова і президента Динамо Київ Ігоря Суркіса. Вони так часто про це говорили, що я вже й не знаю, хто автор цієї цитати: "З грошима важко збудувати команду, але без грошей цього не зробити ніколи". Португалія ж своїм прикладом спростовує це твердження. У Португалії грошей мало. Але є сильний футбол, клуби, національна збірна, зірки значної величини, які грають у топових чемпіонатах. Що зробила Португалія для такого результату, чого ніяк не може повторити Україна?

— У Португалії, як і в України, немає можливості підписувати найкращих гравців. Португалія не може конкурувати з іншими лігами. Оскільки грошей нема, є тільки один шлях — створювати умови для плекання найкращих гравців. У Португалії відбулася революція футбольних академій, трансформація у ментальності тренерів і тренувальному процесі. Ми тренувалися раніше за традиційною моделлю, за якою і далі працює тут в Україні багато тренерів.

— У чому її суть?

— На тренуванні увага зосереджується не так на розвитку технічних і тактичних якостей, а на фізичному стані гравця. Досі багато тренерів проводять тренування так: змушують гравців 30 хвилин бігати навколо поля або відправляють бігати на пляж. Я люблю повторювати: піаністів не тренують грі на піаніно, змушуючи бігати навколо нього. Піаніст намагається грати. У Португалії зрозуміли: потрібно змінити характер тренування. Потрібно відпрацьовувати те, що ми хочемо бачити в грі. І це призвело до великої тактичної революції. Саме тому, незважаючи на те, що ми дуже маленька країна, у нас величезна кількість молодих гравців, які стають частиною клубів європейських грандів. Бенфіка останнім часом стала клубом, який продав найбільшу кількість молодих гравців у Європі.

— Навіть більше, за даними німецького порталу Transfermarkt, за останні десять років Бенфіка отримала найбільший у Європі прибуток від продажу футболістів — 427 млн євро. А на другому місці інший португальська гранд — Порту з виторгом 363,4 млн євро.

Що я помітив, в Україні люди не визнають, що треба щось змінювати. Я зараз говорю про футбол

— Це пов'язано якраз із реформою у тренувальному процесі. В Україні немає фінансових можливостей гнатися за Англією і за Іспанією. Але з такою величезною кількістю молодих хлопців, які грають у футбол, можна зробити таку ж революцію.

В Україні не плекають гарних гравців. Є хлопці, які добираються до головної команди, у них відмінні фізичні показники, але тактичних знань про гру немає. Вони не можуть правильно прочитати гру. А тепер подивіться, якщо з такими видатними фізичними даними ми поєднаємо тактичні й технічні знання, то Україна матиме всі можливості, щоб продавати величезну кількість гарних гравців. За рік це не вдасться. Однак потрібно починати. Але я помітив: в Україні люди не визнають, що треба щось змінювати. Я зараз говорю про футбол.

— І раніше досить важко було залучати легіонерів в український чемпіонат. А зараз і поготів. Як же можна розвивати в Україні сучасний, атакувальний футбол із таким несучасним матеріалом?

— Зверніть увагу на структуру Шахтаря: оборона і частина півзахисту — українці, а там, попереду вже бразильці. Завдяки цьому я можу будувати атакувальний футбол. У Шахтаря є можливість і зараз купувати бразильських гравців. Але трохи в інший спосіб. Набирати юних гравців із Бразилії. Ось той таки Тете. До Шахтаря він ніколи не грав у основному складі Греміо, команди бразильського чемпіонату, з якою у нього був контракт. Але — цікавий факт — Шахтар найчастіше вгадував з інвестиціями в цих бразильських гравців.

— Легендарний тренер МанЮнайтед Алекс Фергюсон у своїй останній книзі Менеджмент у стилі Манчестер Юнайтед написав: "Хоч як би важко ми працювали над вихованням молоді, Барселона все одно робить це краще за будь-який клуб. Те, як вони перетворюють хлопчиків на найкращих футболістів світу, вражає. Казковим прикладом була зв'язка Мессі — Іньєста — Хаві. Вони настільки добре один одного знали, що від їхнього перепасування голова йшла обертом". Ви згодні з такою оцінкою? Чи знаєте ви інші подібні приклади?

— Думаю, що Барселона унікальний клуб. Вони найкращі у світі. Є певна модель тренування і модель гри, яка абсолютно однакова в команді для дітей восьми років і для основної команди. Коли вони добираються до головної команди, вони вже можуть зіграти один з одним із заплющеними очима. Але це відбувається тільки в одному клубі світу — Барселоні.

— Бенфіка входить у Топ-10 найвідвідуваніших клубів Європи. Як у Португалії залучають уболівальників на стадіон?

— Португалія, як і Україна, зараз переживає період, коли стадіони не заповнюються. Я не сумніваюся, що в Україні люблять футбол. Але світ змінився. Моя сестра працювала в автомобільному салоні, а я часто туди приїжджав. І раніше вона стояла за стендом і чекала, коли прийдуть люди, щоб розповісти їм про новинки. Сьогодні продавці вже не стоять біля стенду. Вони йдуть в офіси, на вулиці, намагаються залучити клієнтів, щоб ті прийшли подивитися машину. У футболі те ж саме. Раніше нічого не потрібно було робити, люди самі приходили на стадіони. Сьогодні потрібно приходити до них, запрошувати.

Федерація повинна задуматися, який продукт потрібно створити, щоб люди приходили на стадіони. За ці три роки, поки я перебуваю тут, не зроблено нічого, аби залучити людей на стадіони. Федерація повинна створювати програми, щоб хлопці могли грати у футбол. Організовувати турніри між школами, містами.

— І тоді через десять років почнуть заповнюватися стадіони?

- Так! Але якщо почати зараз.

— Ви де-небудь, окрім України, бачили асфальтовані дитячі футбольні майданчики?

— Так, я навіть колись давно грав на такому полі. Але УЄФА спільно з португальським урядом збудували у всіх португальських містах футбольні майданчики.

— І заасфальтували їх?

- Ні (сміється). Синтетична трава. Щоб у всіх була можливість пограти. Навіть у маленьких містечках. Коли я почав тренувати, було мало клубів, де були якісні синтетичні поля.

— Мій товариш — португальський журналіст Тьяго Брандао надіслав мені посилання на фільм, який вийшов на місцевому 11-му телеканалі. Фільм про вас. Він починається з розповіді про війну в Україні. Мене зворушив кадр, де ви стоїте перед величезною фотографією Донбас Арени, на якій ніколи не були. Вам і клубу доводиться жити поза домом, тренуватися на старій радянській спортбазі. У фільмі ви говорите, що в неї клуб не інвестує і навіть не планує, тому що команда сподівається повернутися у Донецьк. Це правда, що сподівається повернутися? Чи просто красива мрія?

— Думаю, клуб має таку надію. Нещодавно у президента Шахтаря Ріната Ахметова запитали, чи не хоче він збудувати новий стадіон? Він сказав, що ні. У нього є надія повернутися на Донбас Арену. Я часто чую про Донбас Арену, про Донецьк. Мене засмучує, що я ніколи не бачив наживо цей стадіон і ніколи не був у Донецьку. Це те, чого б я дуже хотів.

— Назвіть чемпіонати, в яких мрієте попрацювати, і наскільки ви близькі до своєї мрії?

— Ну, як близький? У будь-якому разі в мене ще рік контракту з Шахтарем. Я хотів би потрапити в одну з топових європейських ліг — Іспанія, Італія, Англія, Німеччина. Для мене це найкращі чотири ліги. Я завжди кажу, що в одній з цих країн я хотів би коли-небудь попрацювати. Коли це відбудеться? Не знаю. Навіть не переживаю щодо цього. Зараз я перебуваю у відмінному клубі. Але вірю, що коли-небудь це вібудеться.

— До речі, звільняється місце в МанСіті. Пеп Гвардіола збирається йти в туринський Ювентус. Є за що поборотися.

— Ні-ні, йде — не йде, це тільки обговорюють. Чесно кажучи, думаю, що не піде.

— Я і закінчу інтерв'ю британцями. Ось ще одна цитата з книги Фергюсона. "Я прекрасно знав, як стрес шкодить роботі серця, оскільки був поруч із Джоком Стіном, коли він помер під час матчу збірної Шотландії проти Вельсу в 1985 році. Тому я взяв до уваги слова Кеті (дружини) і завів інші хобі, крім футболу, — коней, вино, читання. Я любив ходити на іподром наступного ранку після матчів Ліги чемпіонів на Олд Траффорд і спостерігати, як тренують коней. Що стосується вина, мені подобалося не тільки його пити, а й спостерігати за коливаннями цін на нього. Завдяки цьому заняттю я забував про щоденні турботи". Розкажіть, а як ви знімаєте стрес?

— У мене є одне хобі, в якому я схожий з Фергюсоном. І одне, в якому дуже відрізняюся. Мені завжди дуже подобався кінний спорт. Я з дитинства люблю коней. Коли у мене є найменша можливість проїхатися верхи, я користуюся нагодою. Разом із моїми асистентами ми володіємо конем, який бере участь у змаганнях — бігу з перешкодами. Але, на відміну від Фергюсона, я не люблю вино. І взагалі нічого не розумію у винах.

— А ви точно португалець?

— Так. Це правда, в нас у Португалії величезні виробництва розкішного вина. У нас є зелене, біле, червоне вина. Я можу випити келих білого або зеленого вина, але червоне мені не подобається. Ваше запитання, як я знімаю стрес? Чесно кажучи, я ніколи не перебуваю на піках стресу. Намагаюся тримати баланс. Коли я виграю, я не почуваюся найкращим у світі, коли програю, — не почуваюся найгіршим. Намагаюся знайти позитивні речі навіть у поразках.

— Звідси й запитання: як ви досягаєте такого результату без вина?

— Я обожнюю свою професію. Але я не божевільний, який бачить перед собою тільки футбол. У нашому житті, як сказав Фергюсон, мають бути моменти, які відносять нас далеко за межі футболу. Якщо ми не будемо щасливі в особистому житті, то буде складно виконувати завдання у професії. Як, до речі, й навпаки. Якщо ми не будемо щасливі у професії, це вплине і на наше особисте життя.