Високий клас

Відсутність домашніх завдань, індивідуальний план навчання і вчитель-друг — в Україні зростає кількість приватних шкіл, які випереджають державні на десятиліття. За можливість дати дитині якісну, позбавлену радянського нальоту освіту і виховати з неї яскраву особистість батьки платять сотні тисяч гривень на рік

Катерина Іванова

Обираючи школу для своєї дочки Аріни, киянка Юлія Руссу навіть не розглядала державний навчальний заклад — тільки приватний. "Всі державні школи переповнені, і я б не хотіла, щоб моя дитина була 38-ою або 45-ою в класі, — пояснює вона. — Я взагалі не уявляю, як можна домогтися якихось успіхів за такої кількості дітей".

Переповнені класи — лише одна і, треба сказати, не головна батьківська претензія до традиційної української школи. Співвітчизники нарікають на морально застарілі програми і методики, підручники, рясні на помилки та логічні розбіжності, загальний низький рівень якості освіти, а головне — вкрай повільний темп обіцяних Міносвіти змін.

Вся річ у тому, що українська традиційна школа досі користується тією концепцією освіти, яку перейняла у Німеччини царська Росія, а потім успадкував СРСР. За цей час вона настільки застаріла, що просто нездатна відповідати на запити дня завтрашнього. Так вважає Олексій Греков, співзасновник школи Афіни, однієї з перших приватних шкіл Києва.

Саме до приватних шкіл українці і віддають дітей, прагнучи захистити їх від пострадянського стилю виховання і дати їм якісну освіту. Сьогодні такий вибір перетворився на дедалі сильніший тренд серед співвітчизників, принаймні тих, хто не обмежений у коштах, адже рік навчання у приватній школі коштує не менше, а іноді й більше, ніж у виші. Одразу декілька шкіл столиці отримують за кожного учня понад $20 тис. на рік.

Натомість кількість приватних шкіл у країні зростає лавиноподібно. За даними Міносвіти, якщо у 2015-му їх було 170, у 2016-му — 180, то у 2018-му — вже 228. І це тільки школи, які отримали ліцензію, не рахуючи так званих альтернативних — своєрідних освітніх клубів сімейного типу.

"Я називаю це втечею з традиційної системи освіти", — каже Греков. Крім того, експерти в цій сфері прогнозують швидке зростання приватної середньої освіти: річ у тому, що ця ніша в Україні фактично порожня. Якщо у нас кількість приватних шкіл не перевищує 2% від державних, то у США їх близько 15%, в Індії — 35%, а у Великій Британії — понад 20%.

Шкільний день Максима Немировського, п'ятикласника столичної гімназії А+, триває як повноцінний робочий — із 9:45 до 18:30. Крім обов'язкових уроків він відвідує ще кілька факультативних занять: співає і грає на гітарі у шкільному ансамблі, а також займається боксом. Під дахом гімназії А+ на вибір понад 50 гуртків, зокрема власна музична школа, футбольний клуб і секція спортивної гімнастики.

"Діти здатні багато працювати, все залежить від подачі та мотивації", — запевняє Тетяна Курмаз, директор освітньої мережі А+, відповідаючи на запитання, чи не втомлює такий графік дітей.

Втім, вона уточнює: захопити сучасну дитину, якій 24/7 доступний багатий на розваги віртуальний світ, може тільки цікава особистість. І це одна з головних проблем приватних шкіл — знайти таких викладачів. Кожен другий кандидат, який надсилає резюме, відсівається на першому етапі відбору.

"Ми спілкувалися із молодими людьми, студентами-відмінниками Національного педагогічного університету ім. Драгоманова, — більш зашорених і ригідних людей ми не зустрічали, — підтверджує проблему Греков. — Державна система їх ламає на зльоті".

У підсумку українські школярі сумують на уроках, коли їм переказують параграфи з підручника або змушують переписувати їх. "Діти не вивчають Леонардо да Вінчі і Стіва Гокінга, а зубрять те, що сказала жінка з райвно", — каже Даша Малахова, популярна актриса, телеведуча, а віднедавна — засновниця приватної школи Claris Verbis. Також вона згадує, як одного разу, коли її син навчався у державній школі, вчителька інформатики попросила дітей у класі "скинути їй інтернет на флешку".

"Державна школа стає настільки відірваною від сучасних реалій, що починає втрачати платоспроможних батьків", — констатує загальну тенденцію Богдан Олександрук, засновник мережі інноваційних шкіл ThinkGlobal.

І що набагато гірше — часто в традиційних навчальних закладах некомпетентність іде поруч із психологічним насильством.

"Деякі вчителі кричать на дітей, принижують їх перед усіма у класі, називають ідіотами, дебілами", — розповідає киянка Надія Кононученко, сини якої зіткнулися із такою проблемою в державній гімназії.

Коли молодший син у відповідь на подібне ставлення став проявляти агресію, Кононученко забрала його зі школи.

Водночас діти, яких традиційна школа записує в проблемні, у приватних, де практикується індивідуальний підхід, панує дружня атмосфера, а замість деренчливого дзвінка на урок кличе приємна мелодія, розквітають на очах.

"Система, яка виробляє взаємозамінних людей-гвинтиків, більше не потрібна. Ба більше: вона шкідлива, — каже Греков. — І наше завдання — створити школу, де кожен може свою унікальність не тільки продемонструвати, а й розвинути".

Так, в Афінах уже відмовилися від традиційних класів. Тут практикується навчання у групах — іноді різновікових, залежно від рівня підготовки. А замість звичного оцінювання у балах, використовують освітні рівні. Кожен учень разом із батьками і своїм тьютором — наставником, який супроводжує навчальний процес, визначає той рівень, якого він хоче досягти в результаті навчання.

"Ми називаємо це проектом табеля", — усміхається Греков й уточнює, що, розширюючи можливість вибору для дітей, школа вчить їх відповідальності.

У таких системах діти зазвичай стають активними учасниками процесу, вони сперечаються, вони залучені в процес і вчаться думати, приймати рішення і аргументувати свої думки. Це ті самі навички, розвитку яких у приватних школах приділяють увагу нарівні з загальноосвітніми предметами.

Та й сучасні батьки нерідко шукають навчальні заклади під завдання, які, на їхню думку, їхнім дітям доведеться вирішувати.

Ярослава Гресь, партнер рекламного агентства Gres Todorchuk PR і мати чотирьох дітей, шукала школу, де б розвивали лідерство і так звані навички XXI століття 4К — комунікація, креативність, критичне мислення і командна робота.

"З цим чудово справляються у Новопечерській школі", — тепер впевнена Гресь, яка відправила до цього навчального закладу двох дочок. Старша, Ярина, планує здобувати вищу освіту за кордоном, тому батьки шукали школу, яка могла б її до цього підготувати. Вибір припав на Kyiv International School, американську школу з відповідною програмою й атестатом.

"Все навчання англійською, багато цікавих предметів, і поки що ми всім дуже задоволені", — каже Гресь.

Нерідко, віддавши дитину в державну школу, батьки з часом переводять її в приватну, прагнучи створити їй комфортніше середовище для розвитку й отримання знань.

Так сталося із сином Малахової Матяшем. У перший клас він пішов у київський ліцей Поділ № 100. Там, за словами телеведучої, у нього була чудова вчителька, яка створювала для своїх підопічних особливий мікросвіт дитинства. Але коли хлопчик перейшов у середню школу, цей світ зник.

"Ми сподівалися, що він якось відтвориться, але цього не сталося", — зізнається Малахова.

Хороші приватні школи, де навчання коштує кількадесят тисяч доларів на рік, для неї були занадто дорогими. До того ж акторка розуміла, що в такій школі дитина потрапляє в середовище, де складно бути своїм, якщо твої батьки — представники середнього класу. А альтернативні навчальні заклади лякали своїм нестримним новаторством у відриві від академічних знань.

"Я знала, що будь-який із варіантів — великий компроміс", — згадує про свої переживання Малахова.

Так і не знайшовши підходящої школи, вона вирішила створити власну — Claris Verbis, насамперед скеровану на те, щоб не допустити згасання інтересу дітей до пізнання світу.

"Вчора на лабораторній роботі вони робили штучний сніг із соди та пінки для гоління і дізналися, що саме так його створюють для зйомок фільмів у Голлівуді", — переказує Малахова зміст звичайного уроку у своїй школі.

По-справжньому якісна та сучасна освіта сьогодні хвилює українських батьків більше, ніж будь-коли, — звідси і зростання попиту на приватні школи. А тим часом у цій сфері на глобальному рівні тривають суперечки про нові методики навчання школярів, які б відповідали потребам майбутнього.

За словами Олександрук, механічне передавання знань від одного покоління до іншого швидко втрачає свою цінність у світі, де у вільному доступі зберігаються величезні обсяги інформації практично з будь-якого питання.

Та й самі діти змінюються мало не що три роки, помічають учителі. Тому методи, які здавалися передовими п'ять років тому, сьогодні безнадійно застарівають, так як змінюється спосіб сприйняття інформації.

"Ми спостерігаємо, як на зміну дітям екрану приходять діти тактильної культури, — говорить про свої спостереження Греков. — Вони обробляють інформацію майже так само, як це роблять маленькі діти: мацають, пробують на зуб, відчувають усіма органами чуття".

Подібні зміни вимагають від освітньої системи гнучкості, тоді як вона, навпаки, відрізняється відсталістю і нездатністю до креативу та новацій — це визнають і самі вчителі. А ті нововведення, про які зараз заговорили в Міністерстві освіти, у приватних школах вже давно реалізовані на практиці — від уроків, орієнтованих на актуальні проблеми, до індивідуального графіка навчання, наявності у кожного учня ментора і проведення занять англійською мовою.

"О, наші гасла середини 90-х нарешті прозвучали на всю країну", — згадує свою реакцію на презентацію концепції Нової української школи від Міністерства освіти Греков.

За словами Олександрука, автоматизація, роботизація і впровадження штучного інтелекту залишають менше можливостей людині як виконавцю.

"Ми повинні навчити нове покоління працювати з більш високими рівнями питань, які поки що не доступні машинам, більше уваги приділити питанням "що?" і "навіщо?", ніж питанню "як?", — описує Олександрук завдання, про які розмірковують педагоги і в інших країнах світу, наприклад, у Європі, з якими у школи налагоджені контакти.

"Ми хочемо, щоб наші діти навчалися у тому форматі, який відповідатиме їхньому майбутньому", — говорить Греков.