Обрані Руслана Сенічкіна
Телеведучий Руслан Сенічкін — про свої пригоди з мобільним телефоном і про людей, з якими спілкується найчастіше
На початку 2000-х у мене була такса Ізя. Вона і принесла мені мій перший телефон. Якось вночі я пішов вигулювати Ізю, і раптом він приносить мені мобільний — масивний Sony Ericsson, обмотаний ізоляційною стрічкою, щоб не відпадав акумулятор. Я зрозумів, що відібрати його серед ночі у людини Ізя не міг і, ймовірно, знайшов апарат біля смітника. Цей телефон тримав заряд близько півгодини, його вистачало буквально на один дзвінок. Але зате з ним я виділявся із загальної маси.
Насправді я не звик заморочуватися щодо моделі телефону. Тому мене дуже дивують нескінченні суперечки між таборами любителів Apple і власниками телефонів з Android. А суперечки ці бувають досить агресивними.
У мене зараз iPhone, але за модою я не женуся і міняю телефон, тільки коли зламається попередній. Правда, траплялося і так, що йому допомагали. Наприклад, була у мене розкладачка Motorola, яка двічі тонула, була неабияк потерта і вже погано дзвонила. Одного разу колега Наталя Гуменюк, зауваживши мій телефон, порадила купити новий. Я їй відповів, що поки цей дзвонить, міняти його не буду. І тоді вона взяла мою розкладачку і просто зламала її навпіл. Після цього мені довелося купити перший комунікатор — HTC зі стилусом, з якого вже можна було заходити в інтернет і писати СМС, не натискаючи багато разів кнопку з п'ятьма різними літерами.
На моєму телефоні 64 гігабайти пам'яті, і вона вічно забита фотографіями і відосами, які мені шкода видаляти. Тому через років п'ять, коли я куплю собі новий мобільний, на ньому буде терабайт пам'яті. Буду наймоднішим.
Взагалі, я вважаю, що функція телефону — дзвонити. Зараз на екрані мого телефону тріщина, але вона мені абсолютно не заважає. Скло я не міняю, бо обов'язково розіб'ю його знову. У цьому я не підтримую естетів і перфекціоністів, тому що вважаю: людина повинна мати якісь казуси у своєму способі життя. А свій телефон я люблю таким, яким він є.
1
Віра Антонівна,
мама
З мамою ми спілкуємося щотижня. Я намагаюся не телефонувати їй пізно, але зазвичай мама каже, що не ляже спати, поки не дочекається мого дзвінка. Розмовляємо ми по півтори години — розповідаємо один одному все, що сталося за тиждень. Обговорюємо і політику: хто за кого і чому. Буває, мама дивиться шоу і їй здається, що сталася катастрофа. Тоді я вчиняю творчо: розповідаю їй, як насправді роблять шоу.
2
Аня і Таня,
сестри
М ама і сестри — мої найближчі люди. Аня живе у Дніпрі, а Таня — у Черкасах. Ми періодично телефонуємо один одному, але більше спілкуємося у Viber-групі. Або ж я влаштовую селекторні наради, щоб не переказувати сестрам по черзі одну і ту ж історію.
3
Олег, Галина, Ірина і Людмила,
випускові редактори
Я називаю їх президентами ефіру. Кожен готує свій ефір протягом доби і, залежно від того, хто випускає наступний, з тим я більше спілкуюся. Ми весь час на зв'язку: не тільки телефонуємо один одному, але й активно листуємося у групі в Messеnger; обговорюємо і коригуємо контент.
4
Людмила Барбір,
співведуча
З Людою ми не просто колеги, а й добрі друзі. Ми телефонуємо один одному і спілкуємося у Viber. Нам завжди є про що поговорити. Наприклад, у січні ми їздили у відрядження у Карпати і дорогою додому в поїзді практично всю ніч не спали — розмовляли. А кілька днів тому ми в месенджері влаштували суперечки щодо ДНК-тестів на походження і етнічну належність.
5
Юлія Жмакіна,
продюсер
Ю лія — одна з моїх головних співрозмовниць у справах. Із нею ми не тільки обговорюємо серйозні робочі питання, а й ділимося якимись приколами — любимо разом повеселитися.
CV
Руслан Сенічкін
Закінчив Дніпропетровський коледж автоматики і телемеханіки, а також факультет журналістики Дніпропетровського національного університету. Встиг попрацювати радіо- і телеведучим регіональних каналів, продовжив кар'єру ведучим низки інформаційних програм на загальнонаціональних телеканалах. Із 2010-го — ведучий ранкової програми Сніданок з 1+1. Двічі лауреат престижної вітчизняної премії Телетріумф. Автор трьох кулінарних книг.
