Великі мрійники

Четверо успішних українців зі світу бізнесу і шоу-бізнесу діляться із НВ і проектом Здійсни мрію своїми дитячими мріями, рецептами досягнення натхненних цілей, а також розповідають про те, як допомагають мріяти своїм дітям

МРІЇ ДЖАМАЛИ

Мої мрії завжди були послідовні. Мама згадує, що вже в п'ять років я мріяла про сцену, про те, що десь виступаю. Музика була в моєму житті від самого народження. Мама музикант, тато музикант. Я слухала багато платівок. Дивилася, напевно, трохи більше за інших дітей різні музичні концерти, програми, й уява розвивалася, звичайно ж, в цьому напрямку. Одного разу, прийшовши з садка, я розповіла мамі, що у мене був концерт. Мама здивувалася, адже її ніхто про це не попереджав, а я продовжувала розповідати, що мене красиво одягли, було море квітів, і мама майже повірила. Зруйнувалася моя фантазія, тільки коли я повідомила, що після цього ми поїхали в ліс, зустрічатися зі звірами.

Вже потім, років у дев'ять, я почала мріяти чітко. Дізналася про таких співачок, як Елла Фіцджеральд, Мерая Кері, Вітні Г'юстон, і захотіла повторити їхній успіх. Одне знаю точно: мрія повинна бути такою, що вау!

Я не розмінювалася на дрібниці й уже зі школи мріяла вступити до Київської консерваторії. Коли я бачила репортажі з Києва, то уявляла, що це практично Голлівуд, тільки наш. Всі слухають музику, всі ходять красиві.

Звісно, батьки, навчені важким досвідом повернення до Криму і життя з нуля, мене відмовляли. Мама переконувала, що треба мати нормальну професію — ну, що таке співачка! Тим паче сьогодні у тебе є голос, завтра у тебе його немає. На що я мамі сказала: сьогодні є юрист, а завтра він невдало перейшов дорогу, і його теж немає. Так, це жорстко, але це правда. Важливо знайти саме своє місце на цій величезній планеті. Мої мрії були сильнішими за прагматизм, розрахунки і побоювання батьків, сильніші за логіку навіть. І тоді батьки почули мене і підтримали. Це був дуже важливий крок.

Коли є велика мрія, потрібно навчитися переживати розчарування. Я часто брала участь у конкурсах, де перемагала, але призи діставалися не мені. Тому що у всіх членів журі були діти, діти були у завідувачів міським відділом освіти та спонсорів фестивалів. Мої батьки були небагатими, і їм дуже складно було пояснити дитині, чому вона переможець, а приз не в неї. Але я вдячна татові і мамі, їм правильно вдавалося піднести цю новину, сказати потрібні слова, а потім взагалі не концентрувати на цьому увагу. Тато завжди говорив: ти молодець, перемогла, а що далі? Ось послухай, як ця дівчинка, цей виконавець, співає, ти так зможеш? Вони перемикали мене на зміст, а не на оцінку. І це допомогло увімкнутися такій штуці: ну, і що, що приз не мій? Я роблю те, що мені подобається, і продовжуватиму робити це ще краще. Не було в родині завдання бути переможцем, було — бути щасливим професіоналом, розумієте?

Допомагайте дітям відчути важливість спроб і помилок на шляху до мрії — ти не виграв, але отримав хороший досвід, зворотний зв'язок, іноді він важливіший за перемоги

Бути завжди й у всьому переможцем і розкритися як таланту, музикантові — це теж різні цілі та різні мрії. Я зоряний тренер Голос. Діти і часто бачу, як батьки налаштовують дітей, з яким настроєм ті виходять на сцену, і який відсоток потім сприймає ситуацію програшу як останній шанс у житті. І це у свої шість років! Допомагайте дітям відчути важливість спроб і помилок на шляху до мрії — ти не виграв, але отримав хороший досвід, зворотний зв'язок, іноді він важливіший за перемоги. Адже ваші заохочення, ваша думка для них найважливіша!

Мій тато — суворий критик. Навіть зараз він рідко мене хвалить, зате завжди знайде, за що посварити. І я йому за це дуже вдячна, тому що він тримає мене в тонусі. У дев'ять років я записала свій перший музичний альбом, досі він є десь у Мережі. Ми записали його за годину, без перерви, і, правда, круто вийшло. Я пам'ятаю, як мені тоді хотілося ляльку-русалка, і мама мені її купила після запису. У мене була лялька-русалка, і я чітко усвідомила, як це чудово, коли ти щось зробиш, а потім отримуєш маленький бонус. Це не самоціль, але це класно.

Те, що моя дитяча мрія здійснилася, я зрозуміла, коли стояла на сцені Євробачення. Це було вау! Саме та картинка, яку я так давно і довго бачила в мріях. Величезний зал людей, все в якихось блискітках, залите світлом. Перемога була цінна не самим фактом перемоги, а ось цим великим визнанням мене як автора і як співачки. Ось це важливо, тому що, якщо відкинути все, залишається те, що це конкурс, в якому виграє пісня, найкраща пісня на момент 2016 року. Ось цей момент, він тебе окриляє. Потім все закривається, ти опускаєшся на землю і розумієш, що потрібно працювати далі. Пережити великий успіх і рухатися, мріяти далі.

У мене є дошка мрій. Десь із 17 років, ще навчаючись у консерваторії, я туди клеїла мотиваційні картинки. Перемога на Євробаченні теж була там. Самі собою картинки не працюють, але візуалізовані бажання допомагають не втрачати мету. Зараз у мене є кілька "мрій". Я дуже хочу записати новий альбом. Перелаштуватися і творити якусь нову музику. Продовжую писати українську музику не примітивну і не легковажну. І звісно, мені хочеться написати альбом, який буде номіновано на Греммі. В українській історії це було тільки раз — номінація пластинки Два кольори Квітки Цісик у супроводі оркестру. Хочеться повторити успіх і зробити це з України. Це велика ціль, не на зараз і не на завтра, мінімум на п'ять років.

Моєму синові рік, і я тільки вчуся бути мамою, він мене вчить. Було кілька таких випадків, коли він розумів мій погляд без слів, коли я ніби казала, що не можна кудись йти або щось брати. І я для себе це відзначила. Треба навчитися говорити очима. Ми часто боїмося, ховаємо свій погляд, самі ніяковіємо, соромимося своїх дітей. Важливо дивитися в ці очі якомога частіше. І, звісно, любити. Любити якомога більше, пригортати, кружляти, піднімати, катати. Я бачу, як син від цього отримує масу задоволення. Він бачить блиск у моїх очах, і його очі загоряються ще яскравіше. Потрібно залишати за дверима всі ці мішки робочих проблем, ситуацій у країні, стосунків між друзями. Щоб сміливо мріяти, дітям потрібна постійна наша підтримка і натхнення. Експрес-виховання — ти маєш бути кращим за всіх порвати тут і зараз — із ними не працює. А взагалі, діти — найкрутіші люди на землі, давайте вчитися у них сміливості мрій!

Джамала (Сусана Джамаладінова), 35 років

Українська співачка, актриса і композитор. Суддя проектів Голос країни і Голос. Діти на телеканалі 1+1. У 2016 році її пісня 1944 перемогла в фіналі Євробачення і принесла Україні другу в історії країни перемогу на цьому міжнародному конкурсі. Виконує пісні в жанрах джаз, соул, фанк, фолк, поп та електро, а також бере участь в оперних постановках і шоу. Володіє унікальним голосом із діапазоном у чотири октави. До 2018 року записала і випустила п'ять студійних альбомів, один концертний і два міні-альбоми, до яких увійшли пісні англійською, українською, російською та кримськотатарською мовами. У 2013 році знялася у фільмах Поводир українського режисера Олеся Саніна та Поліна франко-бельгійського режисера Оліаса Барко. Народна артистка України. Мама однорічного Еміра-Рахмана.

МРІЇ МАКСИМА СЛОБОДЯНЮКА

— Чи мали ви у дитинстві велику мрію? Якщо так, то як ви її знайшли, і як вона допомагала вам у житті?

— Було відразу дві — велика і менша. Думаю, що знайшов їх у процесі власних роздумів, читання та обговорення їх важливості разом із батьками, моїми бабусею та дідусем.

Мрія і менторство батьків допомагали зрозуміти, яким мені потрібно стати, аби бути готовим прийняти мої мрії.

— Чи пов'язані ваші нинішня кар'єра і життя з дитячою мрією?

— Думаю, так, дуже пов'язані. У дитинстві батько багато розповідав мені про цікаве життя дипломатів, мама рекомендувала книги успішних бізнесменів, бабуся колись ділилася, як їй допомогла книга Дейла Карнегі у професії управлінця. Дідусь [відомий український фізик, винахідник, академік Олександр Слободянюк] часто наводив як приклад цікаві факти зі світу науки.

Пам'ятаю, як ми з мамою навчалися візуалізувати мрію разом: вона — собі, а я — собі. Робили карту майбутнього, колаж, із тим, що мені б хотілося бачити, коли я виросту. Щоранку, дивлячись на цю карту, я ще більше закохувався в майбутнє, яке собі намріяв.

— Чому, на ваш погляд, важливо мріяти?

— Мрія — це іскра та імпульс до руху, самоналаштування на те, що важливо. Альтернатива життя за течією "пливу туди — не знаю куди".

— Чи мрієте ви зараз? Про що? Що робите зі своїми дорослими мріями?

— На жаль, мрію мало. Але часто уявляю і візуалізую майбутні цілі, це допомагає мені налаштуватися на правильний курс, в якому є ще одна дуже важлива складова — час на шляху до досягнення мрії. Хоча, стоп. Мрія, прив'язана до часу, це ж вже план, так?

Найгірше, що може зробити батько, це розповісти про складнощі на шляху до мрії

— Чи важко мріяти дорослій людині? Чи допомагає здатність мріяти у вашій роботі?

— Однозначно в дорослому віці мріяти важче, ніж у дитинстві. У дитинстві наш світ дуже ідеалізований і звільнений від обмежень у нашій свідомості. Ці обмеження — наш досвід, і найчастіше досвід негативний. Наше сприйняття світу переломлюється через призму стійких нейронних зв'язків у нашій голові, і свобода уяви теж звужується.

Я в своєму YouТube-блозі Seeds for Champs розповідав, що мій дід мені колись казаав: у неосвіченої людини ймовірність зробити відкриття набагато вища, ніж у начитаної. Чому? Та тому, що друга знає тисячу причин, чому "ні", а перша звільнена від них і просто йде до своєї мети, часто несвідомо рухаючись.

У мене є нагорода, друга за значенням у науці після Нобелівської, — медаль найкращого молодого винахідника світу від Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Дали мені її за винахід, який я зробив у віці 16 років. Розумієте рівень моєї освіченості тоді? (Сміється.)

Мені здається, дуже важливо в нашому житті й нам, і нашим дітям дозволяти наступати на одні й ті ж самі граблі, якщо вони знаходять їх в іншому місці та за інших обставин, а вираз "дурень вчиться на своїх помилках, а розумний — на чужих" краще взагалі забути.

— Про що мріють ваші діти? Як ви допомагаєте їм втілювати мрії?

— У мене дві доньки: молодшій чотири роки, старшій буде сім. Мріють вони бути мамами, будівельниками, вчителями, і це чудово.

Батькам, як мені здається, потрібно частіше обговорювати мрії зі своїми дітьми, надаючи підтримку і розпалюючи бажання до цих мрій іти. Але водночас важливо не говорити, як досягти цієї мрії, а бути менторами і наставниками, обговорюючи, якою людиною і фахівцем потрібно стати, аби бути готовим свою мрію втілити.

— Що найважливіше потрібно знати батькам, дорослим загалом, про мрії дитини?

— Мені здається, найважливіше для дитини — це віра. Її віра і віра її батьків у те, що мрії здійсненні, навіть великі та часом здаються нереальними. Важливо розуміти, що мрії змінюватимуться. У дитинстві вони одні, в юності — інші.

Найгірше, що може зробити батько, це розповісти про складнощі на шляху до мрії, тим самим ризикуючи геть відбити бажання мріяти. Дуже просто обрізати дітям крила, критикуючи мрії або, якщо дитина збивається зі шляху, критикуючи "несерйозність" її ставлення до мрії. А от у зрілому віці для втілення будь-якої мрії і планів важливі самодисципліна і системність. Але ми ж не забуваємо, це точно не про дитячі мрії.

Максим Слободянюк, 32 роки

Кандидат технічних наук, засновник і керівник міжнародного технічного холдингу Nika Tech Family — одного з найбільших розробників комп'ютерних ігор у світі. Співпрацює з корпораціями Disney, National Geographic, Electronic arts, Rovio, Sony. Є володарем статусу Best world young inventor за версією World International Property Organization (Geneva, Switzerland). Із 2006 року структурні підрозділи Nika Tech Family успішно виконали близько 400 проектів із цільовою аудиторією у 800 млн із гаком користувачів. Чарівник і меценат проекту Здійсни мрію. Одружений, виховує двох дочок.

МРІЇ ДМИТРА МОНАТИКА

— Чи мали ви у дитинстві велику мрію? Як ви її знайшли, як вона вам допомагала в житті?

— Ви знаєте, від самого дитинства я завжди щиро мріяв стати артистом. Віру в те, що всі мрії реальні та можуть здійснитися, мені вселяла бабуся. Саме вона стала тією людиною, яка сказала, що все вийде, якщо докладати неймовірних зусиль. Щоб досягти поставленої мети, потрібно впевнено йти до неї щодня. І я в це вірив і вірю донині. Найважливіше — це прищеплювати дитині бажання мріяти, творити, створювати.

— Чи пов'язані ваша теперішня кар'єра і життя з дитячою мрією?

— Все саме так. Всі наші величезні мрії — насправді наші маленькі цілі. І, звісно ж, щоденна колосальна робота в студії, над проектами, репетиції, робота над постановками, створення нової музики, розробка нових концепцій і проектів. Я щасливий, що досяг можливості творити те, що відчуваю, створювати і допомагати створювати іншим.

— Чому, на ваш погляд, важливо мріяти? Як і чому корисно мріяти дорослим людям?

— Відкривається величезне поле для фантазій. Стає реальним те, що здавалося таким захмарним і недосяжним. Людина знаходить щастя.

— Чи мрієте ви зараз? Про що?

- Зараз всі думки про третій сольний альбом, а весь час наша команда присвячує створенню великої події — Stadium Show Love It Ритм на НСК Олімпійський, яке відбудеться 1 червня. Щоразу намагаюся мрію перетворити на ціль.

— Чи важко мріяти дорослій людині? Чи допомагає здатність мріяти у вашій роботі?

— Важливо пам'ятати, що дорослі — це діти, яким просто трохи більше років. Потрібно завжди пам'ятати, чого хотілося, про що мріялося у дитинстві.

— Мотивуєте ви мріяти своїх дітей?

— Обов'язково. Без цього ніяк. Мріємо всі разом.

Дмитро Монатик, 33 роки

Український співак, танцюрист, хореограф, автор пісень і композитор. Наставник українських вокальних талант-шоу Голос. Діти і Голос країни. Переможець у номінації Співак року за версією української музичної премії M1 Music Awards. Одружений, виховує двох синів

МРІЇ АНДРІЯ ФЕДОРІВА

— Що таке мрія для вас? Чи важливо вам мріяти, якщо так, то чому?

— Чим відрізняються результативні люди від нерезультативних? У других мрії живуть окремо від них, це спосіб відходу від реальності. У своїх мріях вони круті, у них все є, вони все можуть. А справжня крутість з'являється, коли між тобою і мрією є драбинка. Для мене мрія — це форма намацування. Коли, з одного боку, ти щось знаєш, а з іншого — намагаєшся робити.

— Про що ви мріяли у дитинстві?

— Я хотів бути вчителем малювання, але обов'язково з простреленою ногою. Це був клас третій, і я уявляв, що йду школою, кульгаю, а всі діти з повагою говорять: ну так, типу, бойовий чувак.

А трохи подорослішавши, ми з друзями вже мріяли стати бізнесменами. Але це була вже інша мрія. Пам'ятаю, я готувався до університету і сидів на курсах із фізики, а замість шпаргалки у мене лежала книжка Лі Якокка Кар'єра менеджера. Це автобіографія американця, який збудував кар'єру в компанії Ford, а потім у Chrysler. І ось ти сидиш на парі, навколо всі щось вирішують, дошку мучать, а ти летиш у фантастичний світ, де люди створюють машини, вигадують їм імена й обговорюють характери цих імен. І це були продуктивні мрії та візуалізація.

Взагалі все відбувається двічі: спочатку ви будуєте щось у голові, а потім переносите у реальність. У мене навіть є термін — "вимріяти": це коли ідея переходить з абстрактного стану в дуже детальний, промальований. Для мене мрії — це полиця, де стоїть найцікавіше, і ти в міру того як розвиваєшся, дістаєш якісь речі звідти і ставиш вже в розряд цілей.

У дитинстві я хотів бути вчителем малювання, але обов'язково з простреленою ногою

— Наскільки складно мріяти в дорослому віці?

— Зовсім нескладно. За мрії відповідає уява. А це основа креативності, творчості та підприємництва. Я нещодавно брав інтерв'ю в одного швейцарського професора, і він сказав дуже гарну річ. У чому різниця між лідером і менеджером. Вони обидва організують процеси. Але у лідера є бачення, а у менеджера немає. Що таке бачення? Це здатність у зруйнованій пустці побачити новий мікрорайон.

Мені добре мріється у літаках. Перельоти від двох годин у мене вкрай продуктивні. Якщо у тебе є час побути наодинці зі своєю уявою, неважливо — душ це, або літак, або просто шлях додому, то у тебе є час зрозуміти, куди ти біжиш.

— Що сьогодні слугує паливом для вашої уяви?

— Подорожі. Я вчора повернувся з Узбекистану, був там менше доби, але переповнений враженнями. Це було відрядження, я звільнився о восьмій вечора, а наступного дня об 11 ранку ми мали їхати в аеропорт. Увечері ми відвідали ресторан в горах, і там мені показували, як вони роблять плов. А о сьомій ранку я поїхав на базар, щоб поспілкуватися з людьми, які продають рис. А потім у мене була 30-хвилинна екскурсія центром міста. І ось я зараз ще осмислюю Ташкент. Це суперенергія!

— Ви спілкувалися з величезною кількістю українських і зарубіжних успішних бізнесменів. Уміння мріяти й уява — це фактор успіху?

— Це вміння створювати цей фактор. Вміння бачити нове і вміння не боятися прощатися зі старим. Це теж форма мрій. Сильний менеджер — це людина, яка готова взяти на себе відповідальність за невизначеність, тому що майбутнє — це ж невизначеність. Правда? Але хтось має за нього відповідати, а значить, вмикати свою голівоньку і щось там думати і вигадувати.

— Чи знаєте ви, про що мріють ваші діти? Чи допомагаєте ви їм якось розширювати горизонти мрії?

— Я їх час від часу про це запитую. Але не допитую. І ми їх точно не заземлюємо. У старших немає меж, але є подорожі та книжки. А молодші поки живуть у дуже уявному світі — їм три і сім років, коли межа між казкою і реальністю дуже тонка.

— Які поради ви б дали батькам, як допомогти мріяти і не притлумлювати дитячу уяву?

— Я б застосовував методи дизайн-мислення. Це означає, що будь-яка форма слова "ні" обмежує, а існує тільки формула "так". І коли дитина малює траву, і вона у неї блакитна, треба привчити себе, що у тебе відсутнє право сказати: "Ні, вона не блакитна, вона зелена". Інакше у неї не буде блакитного молока, яке вона вигадає. Всі великі люди трошки диваки. Чому б і ні?

Андрій Федорів, 40 років

Засновник провідної креативної агенції країни FEDORIV, експерт із маркетингу, батько чотирьох дітей