Велика китайська війна

Президент США Дональд Трамп і лідер КНР Сі Цзіньпін б'ються за право вважатися чемпіоном світової економіки. Але чим може обернутися ця сутичка?

Томас Фрідман,
американський журналіст,
триразовий лауреат
Пулітцерівської премії

Я зрадів пожвавленню фондового ринку після новини про те, що США і Китай відновили торговельні переговори, а Дональд Трамп трохи поступився і відклав введення частини запланованих мит.

Однак не дайте себе обдурити. Трамп і китайський лідер Сі Цзіньпін досі ламають голови, як рестлери у клітці, за право вважатися чемпіоном світової економіки. Обидва відчайдушно прагнуть не тільки перемогти, але й виглядати переможцем, не ставши об'єктом глузувань. І оскільки жоден із них не може собі цього дозволити, обидва зайшли занадто далеко. Сі впевнений, що нічого не потрібно змінювати і йому до снаги залишити все як є. Трамп переконаний, що настав час все змінити, і він здатний зробити це.

Ми — лише пасивні спостерігачі.

Але погляньмо на розрахунки і прорахунки обох. Трамп мав рацію, стверджуючи, що Америка не повинна терпіти "зґвалтування" із боку Китаю в галузі торговельної політики — крадіжку інтелектуальної власності та дискримінацію американських компаній. Йому також не дає спокою позитивне сальдо торгового балансу Китаю з Америкою, хоча економісти повторюють, що на це впливають не тільки торгові бар'єри КНР.

Трамп обіцяв легку перемогу в торговельній війні з Китаєм, але не пояснив, що саме має на увазі. США хоче рівних умов або прагне усунути негативне сальдо свого торгового балансу з Китаєм?

Припустимо, мова йде про першу мету. Існує два способи досягти її: за допомогою тарифів або союзників. Трамп вирішив застосувати щодо Китаю кийок у вигляді мит на всі $500 млрд китайського експорту до США, до того ж, піти на це поодинці — без решти світу — стверджуючи, що Пекін розуміє тільки силу.

Думаю, це було правильно у випадку з першими $50 млрд, які потрапили під мита, введені минулого року. Ті заходи захищали найважливіші галузі промисловості США — від мікросхем до робототехніки.

Але поза цим мита шкодять американським споживачам і фермерам так само, як і китайським виробникам. Тому Трамп зараз поступився. Але є й інші наслідки.

Великий гонконгський інвестор у Китаї Вей Цзянь Шань звернув мою увагу на те, що в 2010-му Китай презентував найшвидший суперкомп'ютер у світі, збудований із використанням мікропроцесорів США. Однак у 2015-му адміністрація Барака Обами відмовила Intel у ліцензії на продаж своїх мікропроцесорів чотирьом компаніям у Китаї, оскільки ті розробляли технології для військових. Через рік у КНР вийшов новий суперкомп'ютер, що працює на мікропроцесорах винятково національного виробництва.

Не дайте себе обдурити

Нещодавно Трамп обмежив можливості американських компаній, що виробляють програмне забезпечення та обладнання, продавати свою продукцію китайському технічному гігантові Huawei. Тому Huawei, третій за величиною виробник телефонів у світі, заявив про створення власної ОС, яка замінить Android. Звісно, спочатку вона не буде такою ж хорошою. А через кілька років?

Підозрюю, що в Пекіні вже складають список передових технологій, за якими більше ніколи не дозволять собі залежати від США. Які у цього довгострокові наслідки?

Був й інший шлях: Трамп міг підписати торгову угоду про трансатлантичне партнерство, за якою 12 найбільших тихоокеанських економік (за винятком Китаю) мали б дотримуватися правил світової торгівлі, створених США. Потім він мав схилити країни ЄС, які страждають від тих самих торгових проблем із Китаєм, що й американці, на наш бік. А потім йому варто було сказати китайцям: ми хочемо непублічних переговорів щодо нового списку торгових угод — хоч який би доступ отримали китайські компанії до ринків у зоні Тихоокеанського партнерства і ЄС, ми отримали б такий же в Китаї.

Трамп мав піднести це як боротьбу всього світу з Китаєм за те, чиї глобальні правила візьмуть гору. І нам потрібні ці загальні правила, а не нова цифрова берлінська стіна між США і КНР.

Обрана ж Трампом стратегія одинака допомогла Сі приховати справжню позицію Китаю щодо питання торгівлі.

Тепер перед Сі — дилема. Китай зараз набагато відкритіший, аніж 30 років тому, але водночас закритіший, аніж п'ять років тому. І все тому, що Сі посилив контроль над Комуністичною партією Китаю і зробив себе довічним президентом. Крок, який суперечить бажанням КНР перейти з категорії країн із середнім рівнем доходів до переліку країн із високим.

Не вірю, що Пекін знайшов магічну формулу, яка змусить інновації, репресії і держконтроль над великими секторами економіки працювати разом.

Трамп думає, що він може досягти всіх необхідних йому змін без союзників. Сі впевнений, що здатний залишити все як є. Обидва помиляються.

Але я б радше був Трампом, а не Сі. Трамп може піти на компроміс і назвати все що завгодно перемогою. Якщо ж Сі відступить від контролю Комуністичної партії над економікою Китаю та Гонконгом, вся його система завалиться. У цьому і полягає небезпека нинішнього моменту. Чим більше речі змінюються, тим складніше їм лишатися колишніми.