Увійти в довіру

Найпотужнішою противагою ницим інстинктам влади є цінності. І головною цінністю лідерів майбутнього має стати людина

Наталія Попович,
засновниця One Philosophy Group, співзасновниця Українського кризового медіацентру

Хіт цього року — популярний міні-серіал Чорнобиль каналу HBO — дав можливість глядачам відчути всю природу влади в Радянському Союзі. Чорнобиль — приклад не тільки техногенної катастрофи. Це кейс катастрофи довіри до системи управління.

А формула довіри проста: те, що ми робимо, додається до того, що ми говоримо, і підсумовується із досвідом взаємодії з нами, розділеним на наше его.

Незважаючи на всі декларації, у СРСР ставилися до людей як до статистики. На прикладі серіалу це проявлялося й у форматі спілкування "начальник — дурень", і в тому, як пізно евакуювали мешканців міста.

Йдемо далі. Радянська система систематично поширювала брехню. Цитуючи професора Легасова, "будь-яка брехня робить нас боржниками правди. Рано чи пізно доведеться заплатити за рахунком". У КПРС так і не наважилися сказати світові правду ні про причини, ні про масштаби трагедії, що сталася. Ба більше, партія не змогла організувати якісний побут для громадян, але водночас вміло культивувала страх. Як влучно зауважив британський письменник і дипломат Роберт Конквест, "страх ночами і гарячкові зусилля вдень із підтримки ентузіазму щодо системи брехні — перманентні умови життя радянської людини". І все це працювало на найсильніший інстинкт самозбереження радянської системи, яку захищав КДБ.

Що ж залишається, якщо розділити суму зневаги, брехні та страху на високий рівень его? Нічого. Довіра вичерпала себе. СРСР обвалився у 1991-му. Успіх влади безпосередньо залежить від здатності сформувати довіру.

У XXI столітті перед суспільствами стоять нові виклики. Новітні технології й невідомі змінні. Довіра тепер — це наша здатність впоратися із незвіданим. Наша впевненість у тому, що крок убік або назустріч невідомому можливий. Саме довіра сприяє змінам і новаціям.

Будь-яка влада — це пастка для нашого мозку

Замість зневаги повинна з'явитися людяність. Замість брехні — рефлексія і правда. Замість страху — моральна відповідальність один перед одним. Замість его — готовність розділяти владу.

Адже будь-яка влада — це пастка для нашого мозку, що випускає на волю внутрішнього хижака. Влада активує нейронні зв'язки, що дозволяють нам досягати цілей, і ми починаємо бачити в людях інструменти. Висока самосвідомість, спілкування із референтною групою незгодних можуть запобігти цьому. Однак ще могутнішою противагою інстинктам влади є наші цінності. Австрійський психіатр Віктор Франкл зі свого досвіду в концтаборі відзначав: людина здатна подолати будь-які фізичні випробування, якщо розуміє, заради чого живе. Якщо цінністю лідерів майбутнього стане людина, світ зможе запобігти злочинам проти людства.

Чорнобиль, новітня українська історія, безліч криз у світі і розвиток технологій дають нам можливість усвідомити, як дорого обходиться фальш — починаючи з розкриття фінансових корупційних схем до систем дезінформації і гібридних воєн, що гублять безцінні життя.

Британський журнал GQ визнав 16-річну активістку з питань глобального потепління Грету Тунберґ драйвером змін 2019 року. Її фраза "Чи можете ви мене почути?" під час виступів немов тестує, чи існує взаєморозуміння між дорослими лідерами сучасності та її поколінням. Молодь більше довіряє собі, ніж інститутам і людям минулого, в питаннях подолання викликів планети майбутнього. Грета констатує правду і намагається об'єднати інших навколо себе.

Один із провідних футурологів Боб Йогансен прогнозує, що майбутнє світу залежить від лідерів, які не принижують, а надихають інших. Однак сьогодні в поведінці багатьох володарів ми все ще бачимо, як бажання помститися перемагає здоровий глузд, бажання довести свою правоту витісняє почуття справедливості, а страх втратити популярність — людяність. Політичний булінг Дональда Трампа щодо людей з інвалідністю та мігрантів або хамська манера спілкування із чиновниками нового українського президента не створюють атмосферу, в якій люди стають кращою версією себе. Хоча, як каже британський філософ Джонатан Сакс, вільне суспільство — це моральне досягнення, із самодисципліною і здатністю приборкати власні інстинкти.

Та й у XXI столітті ті ж технології, завдяки яким світ стає прозорішим, зроблять нас відповідальнішими: досить згадати про взаємне ранжирування клієнтів і споживачів послуг Airbnb або Uber. Перед конкретними людьми відповідальність і довіра відчуваються гостріше, ніж перед інститутами, урядом або великим бізнесом. Технології відіграють свою роль у тому, як змінюється і природа влади, і природа довіри.

Щоб піднімати інших, треба самому вміти жертвувати собою. У цьому парадокс влади — у майбутньому нею оволодіють ті, хто готовий її відпускати і здатний зменшити власне "я", як тато Франциск, який відмовився від багатьох атрибутів влади, але здобув набагато більшу популярність, ніж його попередники.

Напевно, кожен із нас може у власній організації, суспільстві або країні зробити ще не один Чорнобиль. Але, можливо, все-таки за допомогою нових навичок лідерства почнемо будувати довіру суспільств майбутнього?