Унікальний шанс

У країни з'явилася нова можливість зробити ривок вперед. І є як мінімум дві причини, чому цього разу все може вдатися

Владислав Рашкован,
заступник виконавчого
директора МВФ

У країна знову отримала шанс для ривка. Перші дві можливості ми згаяли, не обравши європейський вектор розвитку в 1991 і 1994 роках. У 2005-му влада не зрозуміла важливості проведення реформ, а криза 2008-го звела нанівець всі зачатки зростання. Із 2014-го ми найбвльше просунулися шляхом модернізації, але і цю спробу не можна назвати ривком. І ось нова можливість у 2019-му. Я вважаю її унікальною, відмінною від попередніх як мінімум із двох причин.

По-перше, у країні немає кризи: ВВП зростає, зовнішній борг знижується, реальні доходи населення збільшуються. І водночас всі міжнародні партнери заявили, що готові нам допомагати. Такого раніше не було: МВФ приходив, коли країну потрібно було витягувати з кризи в обмін на необхідність проведення реформ, в які самі уряди особливо не вірили. Тому раніше, вибираючись із кризової ями, еліти країни йшли новим курсом зі старими граблями до світлого майбутнього. Зараз же кризи немає, а гроші готові давати Україні не тільки офіційні кредитори, а й інвестори.

По-друге, ц країні є новий президент із рекордною підтримкою виборців, який незабаром може отримати більшість у парламенті, а програма його партії домінуватиме навіть під час формування коаліції з іншою політичною силою. Такої ситуації не було в жодного президента.

Справа за малим: політична воля голови держави має стати імпульсом для довгоочікуваних структурних реформ, здатних дати шанс економічному ривку України. Їх натомість підтримають і населення, і парламент, і міжнародні партнери. Про це можна було лише мріяти. Тепер питання: що робити?

Я не зупинятимуся на реформах, описаних у програмах кредиторів країни. Фактично це домашнє завдання, яке Україні все одно доведеться виконати: на фундаменті досягнутої макростабільності збудувати каркас сталого економічного розвитку, інститути якого, з одного боку, дозволять підтримувати необхідний рівень безпеки у країні, а з іншого — будуть спрямовані на розвиток людського потенціалу пересічного українця. Адже зниження рівня нерівності в суспільстві на тлі економічного зростання — важлива мета для держави.

Про це можна було лише мріяти. Тепер питання: що робити?

І все одно в цих програмах немає проривних ідей, дуже необхідних Україні. Наше завдання: забезпечувати зростання на рівні 4-7% як мінімум наступні 10 років, щоб показати скорочення відставання від основних країн-сусідів — Польщі, Словаччини, Угорщини. Як результат, практично всі дії мають бути спрямовані на підвищення ефективності економіки.

Нещодавнє дослідження McKinsey на основі досвіду таких країн, які швидко розвиваються, як Азербайджан, Індія, Казахстан, В'єтнам, Індонезія, Малайзія, дає рекомендації щодо того, як прискорити економічне зростання. Рецепти непрості, але їх можна адаптувати до українських реалій.

По-перше, питання у демографії: головним пріоритетом має стати підвищення якості та кількості трудових ресурсів — нам потрібно більше рук і добре навчених голів. А значить, потрібні інвестиції в освіту і створення робочих місць, зокрема для трудових мігрантів. Інакше до 2035 року працювати буде практично нікому.

По-друге: фокус на підвищенні продуктивності праці, яка набагато вища у приватному секторі, ніж у державному. Важливі прискорене роздержавлення, дерегуляція — все, що може робити приватний бізнес, має робити приватний бізнес. Держава має максимально не заважати, як би не хотілося допомогти.

Третій рецепт — створення внутрішнього попиту. Іншими словами, те, що ми виробляємо — від товарів внутрішнього споживання і машинобудування до IТ-рішень, — має знаходити свого покупця, зокрема всередині країни. Йдеться не про протекціонізм, а про те, що зростання економіки за рахунок імпорту не є успішним у довгостроковій перспективі.

Четверте: розвиток конкуренції й усунення внутрішніх монополій, зокрема олігархічних.

І п'яте: залучення в Україну транснаціональних корпорацій із метою локалізації виробництва всередині країни і включення України до глобального ланцюжка створення вартості. Якщо у нас розташуються сотні філій міжнародних підприємств, які виробляють товари на експорт, то і робочі місця з'являться, та й про безпеку країни іноземні партнери піклуватимуться більше.

Питання в одному: хто реалізовуватиме таку політику? Певен, що основна роль ляже на плечі нового уряду.

У цьому номері НВ публікує список професійного уряду, який сформовали за оцінками опитаних експертів. Знаю всіх у цьому списку. Ці люди можуть реалізувати проривну стратегію реформ. Фактично тепер слово за президентом: чи готовий він ризикнути і поставити на професіоналів, а не просто на лояльних людей.

Ми згаяли чотири можливості за 28 років. Давайте не згаємо ще один шанс. Унікальний шанс для ривка.