Угорський клуб самогубців

Після закінчення Першої світової Угорщина стала окремою державою, але втратила дві третини історичних земель і зазнала ментальної депресії національного масштабу. А Будапешт зажив слави столиці суїцидів

Олег Шама

У жовтні 1937 року голландський таблоїд Het Leven вийшов із коротким матеріалом про Школу усмішки в Будапешті. Автор замітки закидав угорській столиці високий рівень самогубств через депресивну атмосферу міста. Тому якийсь професор Єнне та гіпнотизер Вінчі відкрили в місті курси, на яких можна було освоїти усмішки Мони Лізи, голлівудських зірок або американського президента Франкліна Рузвельта. Остання була найдорожчою — $500 за шість тижнів навчання. За даними Het Leven, від бажаючих пройти курси не було відбою. На підтвердження таблоїд супроводжував свій матеріал докладним фоторепортажем.

Лише через багато років з'ясувалося, що журналісти вигадали будапештську Школу усмішки, а фото були постановочними. Єдиним достовірним фактом замітки Het Leven була підвищена депресивність Будапешта, який навіть зажив слави столиці самогубців.

Увесь світ тоді наспівував романс Похмура неділя угорського шансоньє Реже Шереша, написаного в 1933 році. Вірші музикантові запропонував репортер кримінальної хроніки будапештських Восьмигодинних новин Ласло Явор. Дуже швидко виникла легенда, що Похмура неділя підштовхувала жителів Будапешта накласти на себе руки. У всякому разі в місцевій пресі повідомлялося про 17 випадків суїцидів, певним чином пов'язаних із піснею. Шереша одного разу навіть серйозно побили за це.

Але міжвоєнну ментальну депресію угорців сучасники пояснювали рішеннями Паризької мирної конференції 1919-1920 років, яка завершила Першу світову війну.

ОБМАН: Межі країн (жовтим), які б вони отримали, якби до них застосували ті самі умови,
в яких опинилася Угорщина після Тріанона. Листівка 1920-х років

З -поміж країн, що програли ту війну, Австро-Угорська імперія була однією з найбільш етнічно строкатих. Із 1867 року держава Габсбурґів була формально розділена між двома титульними юрисдикціями — Австрією й Угорщиною. До того ж остання офіційно закріпила за собою вихід до Адріатичного моря з портом Фіуме (Рієка). А Буда і Пешт, розділені Дунаєм, стали одним містом, і як друга столиця імперії воно почало архітектурне змагання з першою — Віднем. Безперечним фаворитом цих перегонів стала будівля Угорського парламенту, яку завершив зодчий Імре Штейндль 1904 року.

Всі ці процеси відбувалися за царювання передостаннього Габсбурґа — Франца Йосипа. Він правив імперією майже 68 років, довше за всіх своїх пращурів, користувався любов'ю більшості підданих і пережив усіх прямих спадкоємців.

У листопаді 1916-го Франц Йосиф залишив цей світ. І в розпал війни корона величезної імперії дісталася п'ятому на черзі на престол спадкоємцю — 29-річному Карлу з бічної гілки Габсбурґів. Він узагалі вважав себе чехом і був абсолютно невідомий народові.

"[Імперія] має стати союзною державою, в якій кожен народ має створити на своїй території власну державу, — заявив новий монарх, ставши імператором Карлом I, в австро-угорському парламенті в жовтні 1918-го за місяць до кінця війни. — Національні ради повинні регулювати взаємні інтереси і здійснювати зв'язок із моїм урядом".

"Фактично це була декларація про розпуск двоєдиної монархії та створення на її місці чогось нового, — згадував Оттокар Чернін, міністр закордонних справ Австро-Угорщини. — Але зупинити спонтанний парад суверенітетів було вже неможливо".

СМІЯТИСЯ ВСІМ! Клієнти вигаданої Школи усмішки в Будапешті освоюють міміку президента США Франкліна Рузвельта. Фото з голландського таблоїда Het Leven, 1937 рік

У жовтні-листопаді 1918-го оголосили про свою незалежність усі слов'янські компоненти імперії, зокрема й українці, які проголосили Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) із центром у Львові.

Відтак вантаж післявоєнних стягнень ліг на плечі двох титульних монолітів імперії Габсбурґів — Австрію та Угорщину.

13 листопада, через два дні після офіційного припинення війни, в Будапешті угорці проголосили свою республіку на чолі з Міхаєм Карої. Одним із перших його кроків на посаді став наказ про припинення вогню на італійському фронті, хоча бої там вже припинилися і без того. Над Карої почали підсміюватися в усій колишній імперії. Наприклад, психоаналітик Зиґмунд Фрейд, який жив тоді у Відні, записав у щоденнику: "Угорці мають багато розумних людей, але їм довелося обрати найдурнішого президента".

У грудні Карої звернувся до народу з прокламацією, в якій повідомив, що румунські війська зайняли Трансильванію — цей регіон в імперії Габсбурґів перебував під юрисдикцією Будапешта. "Підкоріться вимушеному, бо будь-яке насильство може тільки погіршити нашу ситуацію перед майбутньою мирною конференцією", — звернувся до народу президент, якому такі капітулянтські настрої не пішли на користь.

Д о нового парламенту Угорщини потрапив і десант із більшовицької Росії на чолі з Белою Куном, вихідцем із єврейської трансильванської сім'ї. 21 березня 1919-го угорські соціалісти й комуністи об'єдналися в одну парламентську фракцію і проголосили Угорську радянську республіку. Кун отримав у ній посаду міністра закордонних справ, але швидко став головною особою в новому уряді.

Лідер російських більшовиків Володимир Ленін говорив: "Кун своїм авторитетом, своєю впевненістю, що за ним стоять величезні маси, міг одразу провести закон про перехід у суспільну власність усіх промислових підприємств Угорщини, які велися капіталістично. Два дні минуло, і ми цілком переконалися, що угорська революція стала на комуністичні рейки".

Кун до того ж шукав можливості почати перемовини з Антантою — союзом Франції та Великої Британії, які перемогли у війні.

"Я проти перемовин із більшовиками не тому, що це злочинці, а тому, що, давши їм зрозуміти, що вони гідні проводити з нами перемовини, ми підняли б їх до нашого рівня", — заявив Жорж Клемансо, президент Франції, на початку Паризької конференції, коли на ній щойно взялися визначати повоєнні кордони у світі.

ПОХІД У НАРОД: Імператор Карл I після контрнаступу на східному фронті відвідав відвойовану в росіян Коломию, 1917 рік

Із Клемансо були солідарні більшість учасників перемовин. Вони в подробицях чули з перших вуст, що діється у червоній Росії. Наприклад, Жозеф Нуланс, французький посол у Петрограді, повідомляв: "Розстрілюють не тільки чоловіків, а й жінок. [...] А британський морський аташе капітан Кромі! Його вбито, коли він захищав англійське посольство, і тіло його виставляли у вікні протягом трьох днів".

Тому спроби угорських комуністів зайняти місце за столом переговорів у Парижі закінчилися нічим.

Російський історик Олександр Гогун пише про порядки в червоній Угорщині: "Як і в Росії, влада вчинила терор — за час правління ліворадикалів у невеликій Угорщині в середньому страчували двох людей на добу: брали заручників із "буржуїв" та інакодумців і за довільним розсудом розстрілювали або вішали на деревах кожного десятого".

Справжній шок жителі Будапешта пережили, коли до 1 травня влада задрапувала червоною тканиною колону Свободи і пам'ятники середньовічним королям. А на цьому тлі встановили гіпсові статуї комуністичних ідолів — Карла Маркса і Фрідріха Енгельса.

Не дивно, що червона Угорщина проіснувала всього 133 дні, остаточно дискредитувавши країну на перемовинах у Парижі.

В игнанням червоних керував адмірал Міклош Горті, колишній головнокомандувач імперського флоту. До Будапешта він в'їхав на білому коні й оголосив, що прощає "грішну столицю, яка осквернила батьківщину".

Політичні еліти й армія наполягали на відновленні монархії. Випробувавши упродовж пів року кілька варіантів, Національні збори поклали відповідальність за престол Угорського королівства на адмірала Горті, але тільки як регента.

Тим часом у Парижі готували остаточне вирішення угорського питання. Французька сторона найрішучіше наполягала на позбавленні мадярів територій, щоб уникнути відновлення влади Габсбурґів.

Умови, запропоновані в Парижі для Будапешта, були шокуючими: Угорщину позбавляли 2/3 її території. Стародавні міста Пожонь і Колошвар (сучасні Братислава й Клуж-Напока), які угорці вважали своїми історичними столицями, переходили до сусідів. Про флот тепер і думати не випадало — між морем і Угорщиною простягнулася Держава словенців, хорватів і сербів (ДСХС).

Перша угорська делегація на чолі з графом Альбертом Аппоньї марно намагалася змінити ці умови. Мир підписали тільки з другої спроби. Та й тільки після того, як прем'єр-міністр Франції Олександр Мільєран, який головував тоді на Паризькій конференції, доповнив угоду власним листом. Він вважався додатком до договору й гарантував перегляд кордонів у неозначеному майбутньому.

4 червня 1920 року державні прапори у всій Угорщині були приспущені — прийшла звістка про остаточне підписання миру, відомого як Тріанонський договір. Разом із землями країна втрачала 64% населення (зокрема і 3 млн етнічних угорців), 83% виробництва чавуну, 67% банківської системи.

Масштаб трагедії описав історик Ласло Контлер: "Угорська національна самосвідомість була скроєна за зразком світовідчуття громадян середньої за розмірами держави з 20-30-мільйонним населенням... [Угорці] відчули жах ментальної клаустрофобії. Націю охопили почуття люті та жага помсти, спресовані в гасло Ні, ні! Ніколи!". Воно довго не сходило з плакатів, розклеєних у всій країні, ба навіть із коробок сірників та етикеток на харчах.

У грудні 1925-го в Гаазі заарештовали угорського дипкур'єра за спробу обміняти фальшиву тисячафранкову купюру. Серед його речей знайшли валізу, набиту такими банкнотами. З'ясувалося, що їх надруквали в типографії Національного інституту картографії, яким керував Пал Телекі, перший прем'єр-міністр за Горті. Він був пов'язаний із секретною операцією, націленою на перегляд Тріанонського договору. Її готував група вищих угорських офіцерів. За цим грандіозним планом, передбачалося зчинити хаос в економіці Франції. Але вже наступного року координаторка підробників князя Лайоша Віндішгреца, шефа поліції Імре Надаші й ще кількох людей засудили до різних тюремних термінів.

Тим часом угорські інтелектуали взялися за додаткові пошуки національної ідентичності.

Щ е на початку XIX століття угорці почувалися народом, який перебував у тіні німецької культури. Філософ Йоганн Гердер, непохитний у ті часи авторитет, писав: "Тут, між слов'янами, німцями, волохами й іншими народностями, угорці становлять меншу частину населення, тож за кілька століть, напевно, не можна буде знайти навіть і саму їхню мову".

У 1841 році 22-річний вчений Антал Регулі вирушив до Петербурга отримати дозвіл на експедицію. Його завданням було встановити спорідненість між мовною та матеріальною культурою угорців і фінів. Зрештою Регулі дістався Уралу і встановив спільність коренів свого народу з тамтешніми автохтонами — ханти й манси.

Згодом, на початку ХХ століття у середовищі угорських вчених розвинулася теорія Великого Турана — стародавньої держави, яка існувала в межах південного Уралу й Ірану. Звідти колись і прийшли угорці в Європу.

У 1910 році економіст Алайош Паїкерт заснував у Будапешті Туранську спільноту, чому посприяв віцекороль Угорщини Йозеф Авґуст. У статуті організації зазначалося: "Наша мета — вивчити, засвоїти й використати в інтересах Угорщини [...] науку, мистецтво й господарство рідних нам азійських і європейських народів". В одній з промов Паїкерт закликав: "Пропагувати науково і практично Туран, нашу велику минулу і ще величнішу майбутню батьківщину".

"Мадяр, на схід!" — закликав у статтях голава товариства тураністів Пал Телекі. Він стане першим прем'єр-міністром уряду епохи Горті. Але до цього дозволяв собі розмірковувати про "державу туранства від нашої батьківщини до Японії, від Середземного моря — до тундри".

Сучасний історик Стівен Ухаллі пише: "Розчарування Європою, викликане зрадою Заходу в Тріаноні, і песимістичне відчуття самотності привели різні верстви суспільства до туранізму".

Ось як описував у 1928 році носія туранських коренів — чабана з Хортобаді етнограф Іштван Ечеді: "Крислатий, засмальцьований капелюх, зав'язаний нижче підборіддя. Брудні, засмальцьовані штани надають йому екзотичного вигляду". Вчений-аристократ милувався: "Гладковиголені щоки й закручені вуса. Волосся зачесане на потилицю. Це людина стародавнього туранського типу".

ДЕСНИЦЯ ЄДНОСТІ: Права п’ясть Св. Іштвана — Jobb — національна святиня угорців, звідси назва сучасної радикальної партії Йоббік. На фото — вагон із цими мощами на станції в Домбоварі, серпень 1938 року

І МЕРТВІ, І ЖИВІ: "Коли настане час — могили відкриються", — писав Аттіла Йожеф у 1922 році про відродження Угорщини в майбутньому. Його вірші були співзвучні плакату, який зображував реакцію угорців на Тріанонський мир

О дним із культових поетів Угорщини того часу став Аттіла Йожеф. Ні ні! Ніколи! — заголовок його вірша, якого він написав у 17-річному віці незабаром після ратифифікації Тріанонського миру.

"Наш гнів здіймається до небес: / Ми хочемо нашої країни! Або ми помремо за це", — гримить у ньому юнацька лють. І хоча за життя Йожефа вірш не опублікували, його рядки чітко артикулювали настрій тодішньої угорської молоді.

Літераторів старшого віку об'єднував журнал Нюгат (Захід). Вони дещо інакше бачили стан країни, намагаючись по-новому осмислити її місце серед європейських народів. Міхай Бабич, один із головних редакторів Нюгата, писав про помітне прагнення угорців після Тріанона замкнутися, відвернутися від усього світу: "Одне зрозуміло: хоч би як відгородженою нездоланними засіками не була батьківщина, яку ми здобули собі, сховатися від решти світу все одно не вдасться".

Бабич був основним літературним авторитетом того часу. Про протилежності в баченні майбутнього Угорщини він зауважив: "Однак до чого ж вона єдина, ця країна, відрізана, немов шматок хліба, від решти світу, до чого ж єдиний цей особливий угорський глобус!"

1937 рік, той самий, коли в голландському таблоїді вийшов фейковий матеріал про депресивний Будапешт, став найтрагічнішим для угорської літератури. Тоді один за одним самовільно пішли з життя поети Дьюла Юхас і Аттіла Йожеф. І все це сталося точно не через пісню Похмура неділя.

Угорщина піднялася духом, коли для неї з'явилася можливість реваншу за підтримки нацистської Німеччини. Союз двох країн оформився наприкінці 1930-х. Хоча Будапешт у цій парі виявився аутсайдером: вже в 1941-му німці розв'язали війну з Югославією, увійшовши на її землі через угорський кордон. Перед цим Пал Телекі, будучи вдруге прем'єром Угорщини, уклав із Бєлградом мир. Не витримавши нехтування угорськими інтересами з боку німецьких союзників, Телекі застрелився, навіть не подавши у відставку.

У союзі з Третім рейхом Будапешт частково повернув собі історичні землі. Але в 1945 році Угорщина знову опинилася серед держав, які програли світову війну. Їй довелося повернутися у межі, визначені Тріанонським договором.