У чому наша слабкість

Українці вже неодноразово обирали собі лідерів. Різних лідерів. Але постійно незадоволені

Олександр Пасхавер,
президент Центру
економічного розвитку

М и — слабка економіка. Тому в нас 3% економічного зростання там, де потрібні 7%, і падаємо ми на 15% там, де могли б впасти на 7%. Чому? Українці очікують, що, вибравши гарну владну команду, вони отримають і гарне зростання. Але ні: аби щось змінилося, має перелаштуватися увесь народ.

Сильна економіка забезпечується не тільки і не стільки владною верхівкою — це продукт і риса всього народу. Якщо стосунки між людьми дозволяють створювати ефективні проекти, на виході — в країні сильна економіка. Що мене найбільше вражає в характеристиці українців, так це тотальна недовіра. Недовіра не просто до держави, а до всіх інститутів суспільства і навіть одне до одного. Недовіра натомість робить націю слабкою.

Ми не державні громадяни історично, і зараз це заважає нам будувати державу. Крім того, за нашими плечима 70 років СРСР. Як у радянські часи ставилися до талановитих українців, які хотіли бути політиками? Вони ставали або росіянами в Москві, відмовляючись від своєї мови, або закордонними, але тільки не українськими політиками. І це теж позначається на наших нинішніх спробах збудувати державу.

У різних культурах склалося по-різному. Російська еліта, що виробила в собі імперські риси, відокремлена від свого народу. Українська ж, навпаки, близька і відтворює його риси. І коли ми говоримо про свої проблеми, то саме це потрібно враховувати. І якщо зростаємо повільно, то винні не тільки еліти.

Сотні років у статусі колонії послабили нас, тим більше нашу еліту. Держава, яка щось забирає, не давала їй долати етап становлення. Зараз же наша низька продуктивність — риса народу. Навіть якщо звучить образливо. Адже народ любить стверджувати: це все погане начальство. Але впродовж 28 років ми вже сотні разів на різних рівнях обирали це начальство. Чому ж весь час ним не задоволені?

Сильна економіка — це риса і продукт усього народу

Якщо під час вільного вибору в нас загалом у країні низька продуктивність, це свідчить про те, що в нашій ментальності є дещо, що сприяє такому стану справ. Але якщо сотні років ми були колонією і залежали від інших, очевидно, що ці риси нам нав'язали. Я певен, що після того, як ми стали незалежною країною — а ми стали нею лише після Майдану, — нам належить побачити, як ці риси зникнуть самі.

Деякі риси європейських країн українці відтворять на практиці. Хоча змушений засмутити: минуть десятки років, перш ніж Україна стане європейською, але водночас буде все ще бідною країною.

І немає інших рецептів, крім навчання всього народу.

Інфраструктура конкуренції й освіта — дві речі, завдяки яким піднімається продуктивність. Але це нешвидке рішення проблеми, ми повільно наздоганятимемо інших.

Адже конкуренція теж має свої параметри — досконалості та недосконалості. Якщо інші ринкові параметри недостатньо розвинені, то і конкуренція така ж. Так, це непогано, що вона в принципі існує — без неї ми спостерігали б загнивання, проте є важливий момент: ми продовжуємо порушувати правила.

Як українцю, який народився і прожив у цій країні, мені нескладно порушувати правила — совість не мучить. Якщо я бачу маленьку голодну дитину, хочу її нагодувати, але у мене немає грошей, я вкраду булочку в магазині. Це правда — я дійсно вкраду, оскільки нагодувати голодну дитину для мене важливіше. Але коли я наводжу такий приклад американцям, вони знічуються: мовляв, ні, ми так ніколи не зробимо. А як же ви тоді вчинете, запитував я і чув: "Ми вдалися б до будь-чого, тільки не до цього".

Навіть за сприятливих умов характер народу змінюється повільно, десятки років. Завзятість і терпіння — ось що нам зараз потрібно.

Колонка записана в рамках інтерв'ю Олександра Пасхавера в ефірі авторської програми Павла Шеремети Економічний прорив на Радіо НВ