Три кити прориву

Стратегія блакитного океану передбачає три елементи швидкого зростання економіки. Їх можна і потрібно запроваджувати в українських містах, радить екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України

Павло Шеремета

7, 9% — цифра, яку варто повісити на великому табло в Києві на оновленому Будинку профспілок. 7,9% — цифра, якою повинні відкриватися і закриватися засідання нашого уряду.

7,9% — ВВП на душу населення України проти середнього в ЄС. Із таким показником у клуб розвинених країн не запросять. Із таким показником складно виграти війну (ВВП Росії на душу населення майже в чотири рази вищий — 28,7%). Із таким показником не можна миритися.

І чим більше людей в Україні погодяться із цим твердженням, тим швидше країна почне розвиватися, нарощуючи економіку. Це називається ментальністю прориву — однієї з трьох складових швидкого зростання, на думку професорів Чана Кіма та Рене Моборн, авторів стратегії Блакитного Океану.

На початку 90-х Малайзія, маючи ВВП на душу населення такий, як і в Україні, не захотіла миритися зі статусом однієї з найбідніших країн Азії й сформувала свою візію-2020 року — бути визнаною розвиненою країною світу. Відтоді про цю мету там говорять щодня і прем'єр-міністр, й учасники уряду. Так от, якщо Україна від початку 90-х не тільки не наростила свій ВВП на душу населення, але і трохи втратила, то Малайзія збільшила його в чотири рази й опинилася у двох кроках від виконання Візії-2020. Важливо відзначити, що цю стратегію в країні підтримали всі міста. Крім того, наприклад, ще в 2011-му валовий регіональний продукт на душу населення у Малацці (відомій за однойменною протокою) перевищив рівень, який вважається рівнем розвиненої країни.

Гей, Львове, Харкове, Дніпре й Одесо, ви чуєте? Може, варто і на ваших площах повісити табло з національним і міським ВВП на душу населення? Кажуть, молоде покоління любить ігри та конкуренцію. Так, може, влаштуємо змагання між містами, витягуючи таким чином економіку всієї країни?

Гей, Львове, Харкове, Дніпре й Одесо, ви чуєте?

Я спеціально не згадую Київ, оскільки цей показник у столиці має бути значно вищим загальнонаціонального. Наприклад, у Куала-Лумпур він становить 74% від середнього в ЄС. Гей, Києве, ти чуєш?

Ривок уперед

Якщо ментальність — перший компонент прориву, то другий (на думку Кіма та Моборна) — людяність. Ривок уперед потребує серйозних змін у поведінці та способі життя. Старі звички привели нас до поточного стану, а значить, якщо продовжимо в тому ж дусі, законсервуємо ситуацію, але не змінимо її. І тут дилема: люди дуже бояться щось змінювати. Як же діяти в такому разі?

Кім та Моборн як перший крок пропонують атомізацию — поділ мети на невеликі проекти. Саме такий підхід ми зараз сповідуємо, впроваджуючи піврічні прориви у містах. Наприклад, нічні автобусні маршрути та інтернет у всіх школах Львова. Велосипедна інфраструктура і муніципальний центр інновацій у Вінниці. Підключення всіх сімейних лікарів до мережі, щоб усунути черги в поліклініках Житомира. Нічого незвичайного, правда? Але якщо місто кожні шість місяців утілює в життя п'ять-шість таких проектів, це і дає національний прорив, яким можуть похвалитися Малайзія і Південна Корея.

Долати страх змін допомагає також фізична і ментальна присутність керівників. У містах простіше — просунуті мери їздять на трамваях, тролейбусах і велосипедах, спілкуються із містянами, залучаючи їх до обговорення рішень.

Третій і завершальний елемент прориву — його інструменти починаючи з найпростішого — проектного плану. Нещодавно в Житомирі почув від активістів, що в українській держслужбі є терміни "процедура" і "програма", але немає популярного "проект". А як же бюджети з урахуванням вартості альтернативного використання ресурсів (наприклад, площ державної або комунальної нерухомості) і розрахунками економічної доданої вартості проекту? Я вже не кажу про значно просунутіші інструменти на кшталт Agile або SCRUM.

Тому повернуся до найпростіших інструментів прориву: табло з цифрою, яка б показала поточний прогрес у досягненні мети. До речі, а що якби українці повісили у себе вдома відсоток сімейного доходу проти середнього у Європі? Я, наприклад, порахував свій. Спочатку зрадів. А потім згадав про двох дітей у сім'ї і батьків-пенсіонерів (неправильно очікувати, що про них подбає держава). Загалом, поділив дохід на шість душ і зрозумів, що настав час закінчувати текст і йти працювати. Нарощувати ВВП. 7,9% — це негідно для нашої країни і нашого покоління.