Три історії про людей, які борються за Херсонщину - фото
Спецпроект

Три історії про людей, які борються за Херсонщину

20 січня, 16:54


Видання Заборона продовжує великий мультимедійний спецпроект #Підпалюй! - про чейндж-мейкерів, активістів та активісток, які своїми ініціативами змінюють міста, протестують проти провінційності через культуру та інноваційні підходи, і надихають інших. НВ - інформаційний партнер проекту і виступає для нього крос-платформою.


Проект складатиметься з 30-ти унікальних історій, що розповідаються через серію op-doc (документальні програми з художніми елементами) та мультимедійних репортажів. Автори спецпроекту - засновник Заборони журналістка Катерина Сергацкова, режисери Роман Степанович і Анастасія Канарьова, фотограф Андрій Бойко і оператори Богдан Кінащук і Микола Дондюк. 

  

   

Ініціатори проекту пропонують усім охочим приєднатися до кампанії #Підпалюй і ділитися історіями людей, які змінюють свої міста і села в регіонах України. Для цього потрібно опублікувати свою історію в соцмережах з хештегом #Підпалюй. Можливо, вони стануть героями наступних епізодів проекту.

#Підпалюй! Епізод перший. Крик сонця. Три історії про людей, які борються за Маріуполь

Другий епізод присвячений Херсонщині і людям, які навіть в умовах війни роблять такий непростий регіон України краще своїми власними зусиллями, виходячи лише з одного бажання: змінити. Що ними рухає? НВ публікує скорочену версію проекту, повну версію можна (і потрібно) побачити на сайті Заборона.

 

Ми намагаємося підтягти вас у 21 століття. Три історії про людей, які борються за Херсонщину

 

1. Оксана Чорнобривцева

У Стрілковому, найпівденнішій точці Херсонської області, час на техніці Apple автоматично переходить на московський, хоча поблизу Росії немає. Техніка Apple вважає російським Крим, який із весни 2014-го захоплений російською владою. Переведення годинника працює як нагадування про те, що 15 березня посеред селища висадився десант «зелених чоловічків», який захопив контроль над газорозподільною станцією й частиною Арабатської Стрілки, яка з'єднує Херсонську область із Кримом.

Оксана Чорнобривцева купила тут будинок у січні 2014 року. Уродженка Києва вибрала будинок у найвіддаленішому південному місці країни за принципом, який, здавалося б, суперечить здоровому глузду: «тут ще дуже багато всього не зроблено, і це означає, що є можливість зробити щось добре».

«У 14-му році я була натхненна як ніколи, – згадує вона. – Я дуже люблю такі моменти, тобто це ось основа основ, коли ти щось починаєш із чистого аркуша. У тебе маса ідей, ти входиш у смак і берешся до реалізації своєї мрії. А навколо щось таке відбувається... Але на мене це чомусь не впливало. Хоча так, похмуро було дуже».


Десант

Незабаром після висадки на Стрілці російських військових попросили відсунутися на край села. Сьогодні їхній сторожовий пост можна побачити відразу за турбазою «Валок». Сам «Валок» відкритий для туристів: за це літо, за словами першого заступника начальника Генічеського відділу прикордонної служби Олега Щербія, тут відпочили приблизно сто людей. Усі вони проходили спеціальну перевірку СБУ і два блокпости, щоби потрапити на турбазу. А територію турбази самі прикордонники називають «сірою зоною», тобто місцем, де діють, по суті, правила війни: поводитися обережно, не підходити близько до російських об'єктів, не провокувати.

Саме з такими вихідними даними Оксана вирішила розвивати тут зелений туризм. Прикордонна зона для неї – не завада, а просто набір правил, яких слід дотримуватися. Але це не єдина біда. Бід багато. На Стрілці, наприклад, немає централізованої каналізації: стічні води йдуть у море, якість питної води місцеві жителі називають «жахливою». Берегова лінія влітку потопає в смітті – про його сортування тут ніхто не чув. Туристичний сезон триває всього 45 днів. Варто йому закінчитися – і на Стрілці закриваються готелі, кафе, магазини, ринки. Більшу частину року район виглядає, як богом забута земля.


Нова фортеця

«Після окупації Криму Стрілкове і Арабатська стрілка отримали карт-бланш, – каже вона. – Сюди поїхало значно більше людей, і не всі гравці тут були до такого навантаження готові. Потрібно підвищувати сервіс, якість послуг для туристів, створювати інфраструктуру... Я розглядаю ситуацію як дуже великий шанс».

Свою місію Чорнобривцева описує так: допомогти потенціалу розкритися. «Найскладніше боротися з «містечковістю», скажімо так, – каже вона. – Найбільший спротив викликають нові ідеї, які насправді новими й не є, це просто дуже вдалі приклади того, як люди реалізують значно більш убогий потенціал в інших місцях з великим успіхом. І мені дуже хочеться, щоб і керівництво цих місць, і самі люди більше цікавилися своєю країною, іншими областями, іншими прикладами. Україна – найбільша країна в Європі, і, мабуть, тому частково знецінюється щось. Коли всього багато, ти не цінуєш, але зміни починаються зі справжньої, великої любові до місця, у якому ти живеш. З цієї любові виростає ось ця вена».

У 2017-му вона заснувала громадську організацію «Нова Фортеця» (історична назва Генічеська). За рік її команда активізувала перетворення місцевої бібліотеки в комунікаційний хаб, ініціювала археологічні дослідження катакомб у Генічеську й курганів на Стрілці, чого ніколи раніше в цих місцях не було. А ще, розповідає Оксана, – і її ця ідея, здається, надихає найбільше, – вона створила «Генічеську кінокомісію», завдання якої – просувати локації на Арабатці виробникам кіно і реклами, підвищувати імідж території та формувати інфраструктуру для кіноіндустрії. На початку вересня, наприклад, на Стрілці знімали фільм Ахтема Сеітаблаєва «Додому» про повернення кримських татар на півострів.

«Є такий вислів, – каже Оксана. – Якщо вас не влаштовує середовище, ви його або залишаєте, або починаєте міняти. Я прихильник другого методу, тому що неможливо постійно звідкись тікати, якщо щось тебе не влаштовує. Це ж зрозуміло: хто не розвивається, той деградує».

Херсон – один із найдрібніших обласних центрів в Україні й один із найбільших за кількістю корупційних скандалів і кримінальних розборок. 31 серпня тут облили літром сірчаної кислоти в.о. керівника апарату Херсонської міської ради Катерину Гандзюк (4 листопада вона померла в лікарні – організм не впорався), яка регулярно розповідала у своїх блогах і соцмережах про факти корупції та кримінальні зв'язки місцевої поліції. Це вбивство сколихнуло всю країну, сотні тисяч людей дізналися про найбільш непривабливі сторони Херсона.


2. Віталій Білобров

Віталій Білобров узяв на себе непросту місію – розвивати таке місто. Разом з однодумцями він заснував бізнес-асоціацію «Ми – херсонці», яка об'єднала тих, хто мріє поміняти регіон. І став ініціатором Центру креативних індустрій «Арт-платформа Турбіна», мабуть, найбільш амбітного проекту Херсонської області. Потенційно – махіна світового розмаху.

«Турбіна» – це колишній вентиляційний цех Херсонського машинобудівного заводу, порожнє триповерхове приміщення на три тисячі квадратних метрів. Мета Віталія – наповнити його життям. Навіщо?

«Коли я в дитинстві слухав історії про легендарних людей і великі підприємства, які будували і розвивали місто, мене проймала гордість, – пояснює він. – Але якось дуже різко ці ж будівлі, у яких вирувало життя, стали покинутими й закритими від людей. Символи могутності і процвітання почали символізувати занепад і регрес».

За задумом, у 2020 році в колишніх приміщеннях заводу замість голих стін, які створюють гучне відлуння, повинні з'явитися коворкінг, конференц-зали, галереї та офіси гравців креативних індустрій: IT-компаній, соціальних підприємців, арт-інституцій. Частина прибутку, який буде заробляти простір, планується віддавати на фінансування урбаністичних проектів Херсона, на інновації в інфраструктурі і міських комунікаціях – на те, до чого не доходять руки в місцевої влади.


Демо-версія

«Почалося з того, що у 2016-му ми збиралися організувати відкриту школу підприємництва, де могли б познайомити соціально активних бізнесменів Херсона, – згадує Білобров. – Під такий формат ми шукали якесь креативне місце, тому що нам не підходили «совкові» приміщення і те, що вже є. Вирішили пошукати «заброшки», як це роблять в інших містах, і знайшли завод. Щоправда, коли зустрілися з власником заводу Олександром Олійником і розповіли йому ідею, він сказав, що це – повна нісенітниця. Але приміщення дав».


Сад ідей

Так з'явився проект «Urban CAD» (Урбан Сад). Команда з 12 людей (друзі й колеги Білоброва) вклала по тисячі доларів у створення тимчасової просвітницької платформи на базі заводу, яка демонструє найкращі практики ревіталізації індустріальних просторів, виносить найкращі ідеї на обговорення громадян і потихеньку готує ґрунт для запуску власне «Турбіни». До «демо-версії» Білобров залучив як креативну директорку Олену Афанасьєву – співзасновницю організації «Тотем». Учасників організації знають у країні як проповідників контркультури, які відкрили світу неймовірного художника Стаса Волязловського (помер на початку 2018 року), який створив поняття шансон-арт. Вони зберегли спадщину художниці наївного мистецтва Поліни Райко. Створили фестиваль Terra Futura, який об'єднує суспільство навколо осмислення сьогодення й майбутнього Херсонщини. Одного разу Афанасьєва провела цей фестиваль на покинутій взуттєвій фабриці, яка могла стати потенційною платформою для креативних індустрій, але незабаром її продали. Тепер вона придумує наповнення для «Урбан Саду» й майбутньої «Турбіни».

Колись, пригадує Білобров, перед ним постав вибір – виїжджати з депресивного регіону або залишитися. Вирішив залишитися, і пояснює це так, як здатна пояснити лише глибоко віруюча в зміни людина: «спочатку потрібно спробувати зробити все, що можемо, і якщо вже ми, тяжко попрацювавши і зробивши все можливе, зрозуміємо, що далі глухий кут, то треба буде робити висновки».

«Я точно знаю, що таких людей буде ще більше, якщо ми не будемо здаватися і будемо діяти щиро, чесно, показувати своїми прикладами, що не потрібні мільярди, щоби поміняти місто, – каже Віталій. – Не потрібно бути жертвою. Потрібно бути просто активною, стратегічно мислячою людиною, і діяти».

Місцеві люблять говорити, що в Херсонській області чотири моря. До відомих морів додають солоне озеро Сиваш і Каховське водосховище. На березі останнього в 1952 році з'явилася Нова Каховка – місто було створено для будівельників Каховської гідроелектростанції посеред абсолютної степової порожнечі. Сьогодні тут зароджується центр нойз-культури, який висуває українську експериментальну музику на світовий рівень.


3. Юрій Самсон

Юрій Самсон зустрічає нас біля панельної п'ятиповерхівки і проводить у свою квартиру, половину якої займає звукова апаратура. Клавіші, звукова панель, колонки різних габаритів, дві або три гітари – у його просторі все підпорядковано одній меті: створювати музику. У цьому ж будинку, у підвалі – щось на зразок репетиційної точки. Через кілька кварталів – гараж із музичною технікою і прокачаний радянський байк, на якому Юра пересувається містом. Ще через пару вулиць – художня галерея, де Юра періодично виступає. Неподалік від неї – тир для стрільби з лука, де він проводить фестивалі «Кровь электрическая» і BuddhaNoise, щоби розвивати в місті середовище фанатів експериментальної музики.

«Колись я працював на Республіканському стадіоні, й одного разу ми там щось чергове фарбували, а хтось почав працювати на газонокосарці, – Юра описує момент, коли він закохався в те, що зараз робить. – Вона їздила години дві, і від цих звуків я буквально впав у транс. Я слухав цю газонокосарку, і це була прекрасна музика. Один із тих моментів, коли ти дивуєшся сам собі і відчуваєш задоволення від звучання міського шуму».

Юрій Самсон почав займатися музикою два десятиліття тому з проекту «Бібліотека Просперо» («зараз заморожений», – констатує він). Він грав у ньому між роботою на будівництвах і меблевих фабриках, де заробляв гроші на життя й на техніку. Монотонна робота на галасливих підприємствах дозволяла поринути у світ звуків на сто відсотків і отримувати стільки натхнення й музичного матеріалу, скільки складно уявити музиканту, для якого музика є роботою.

«Ми можемо іноді виїжджати на велосипедах, наприклад, і записувати якесь листя, дерева, бетонні конструкції, звуки в заводському цеху, – намагається пояснити Самсон те, як він живе. – Ми живемо в епоху семплювання, саунд-дизайну, і це дає можливість роботи зі звуками: ти можеш його порізати, понизити, розтягнути, розгорнути назад – зробити що завгодно».


Кров електрична

У 2016 році Юра придумав літературно-музичний фестиваль «Кровь электрическая» (назва – відсилання до однойменного роману японського письменника і нойз-музиканта Кендзі Сіраторі) і нойзовий фестиваль BuddhaNoise. Обидва фестивалі (Юра називає їх міні-фестивалями, довгими концертами, які відбуваються протягом одного дня) проводяться в мінливих локаціях у Новій Каховці – то в галереї, то в тирі, то ще десь – і за наповненням можуть зрівнятися з тернопільським «Гамселить», запорізьким Creative Jazz Fans, київським Next Sound. У середньому на кожну таку подію, говорить Самсон, приходить 22 людини. Здається, він знає кожного постійного слухача на ім'я: бути любителем експериментальної музики в Новій Каховці – приємна рідкість. Усіх їх, каже Юра, об'єднують спільні цінності. Це невелика, але сильна спільнота, учасники якої беруть активну участь у громадському житті міста та захищають базові свободи.

«Це може звучати егоїстично, але я роблю всі ці події, фестивалі для того, щоби в місці, де я живу, розвивався контекст, – говорить Самсон. – Щоби мені самому було цікаво тут жити й було з ким говорити про музику. Самого себе як музиканта я вже давно бачу у світовому контексті і працюю з європейськими лейблами, а тут на місці мені важливо, щоби люди могли слухати нову цікаву музику і спілкуватися між собою».

Юра трохи лукавить, коли каже, що робить усе тільки заради себе. Насправді він – такий собі шаман, який прищеплює оточенню новий смак, нові практики.

«Коли ти прийняв цю музику, тобі важко повернутися назад, слухати нормальні пісні, – каже Самсон, ретельно підбираючи слова. – Це ніби, наприклад, ви вирішили погурманити й щось таке спробували, що захопило всі смакові рецептори. А після цього вам дають гороховий суп. Нічого проти горохового супу не маю, але це різний рівень. Крім того, гурманської їжі багато не потрібно. Ця робота трошки тонша, ніж «ширпотреб». Велика частина поп-музики працює суто на споживача, який просто її їсть, тому що йому це готують. А ми намагаємося претендувати на щось цікавіше. Як сказав один наш товариш: «Ми намагаємося вас підтягти у 21 століття».

 

Ми намагаємося підтягти вас у 21 століття. Три історії про людей, які борються за Херсонщину -  повна версія на Забороні