Топ-30 найвпливовіших людей Дніпра
Мультимільйонери, рабин, який їх повчає, політики із сумнівним минулим і майбутнім — журнал НВ із допомогою експертів склав список найвпливовіших мешканців Дніпра
Максим Бутченко
Дніпро — непросте місто: батьківщина генсеків, президентів, прем'єр-міністрів, мільярдерів, вождів політичних кланів і різнопланових депутатів. А ще — центр великої промисловості й великих капіталів. Велика точка на карті країни, яка останніми роками втратила частину літер у назві, але перетворилася на форпост української державності на півдні та південному сході.
Саме усім цим Дніпро і важливий для країни.
Як у кожному багатому і великому провінційному центрі (а у Дніпрі мешкає майже мільйон осіб), тут є і регіональна гордість, і фінансові амбіції. А також місцеві барони, з-поміж яких завжди з'являлися люди, які виходили і продовжують виходити на національний рівень.
Саме людьми Дніпро й цікавий.
1. Геннадій Корбан
бізнесмен, 49 років
Геннадій Корбан — багаторічна тінь мільярдера Ігоря Коломойського у Дніпрі.
Виходець із сім'ї радянських інженерів, які згодом перебралися до Ізраїлю, Корбан із 1992 року пірнув у море дніпровського бізнесу, де й зустрів справжню акулу — власника групи Приват.
І коли Коломойський займався первинним, вторинним і нескінченним накопиченням капіталу, Корбан був одним із тих, хто забезпечував земляку-мільярдерові безперебійне функціонування системи дружніх і зовсім недружніх операцій зі злиття і поглинання.
У 2014-му Коломойський очолив область, а Корбану дісталася звична йому роль виконавця — він став віцегубернатором і забезпечував операційну сторону діяльності шефа.
Однак конфлікт Коломойського із президентом Петром Порошенком спочатку призвів до відставки губернаторської команди, а потім і до ще більших проблем.
Корбан пішов у політику, очолив партію УКРОП. Її створили близькі до Коломойського люди, і вона обережно опонувала владній команді. А потім спробував пройти до ВР, але програв на довиборах у мажоритарному окрузі в Чернігові Сергію Березенку, що входить до найближчого оточення Порошенка.
В останній день жовтня 2015-го СБУ затримала Корбана в Дніпрі. Йому висунули цілий букет обвинувачень, зокрема створення організованої злочинної групи. Усі справи стосувалися діяльності лідера УКРОПу на посаді заступника губернатора.
ГПУ і СБУ кілька тижнів намагалися посадити Корбана в ізолятор. Але лише наприкінці року скандальний суддя Микола Чаус, якого згодом підловило НАБУ на хабарі, та який втік до Молдови, відправив Корбана до СІЗО.
За цей час політрада партії УКРОП відсторонила свого колишнього голову від керівництва і про нього "забув" Коломойський. Лише навесні 2017-го суд випустив Корбана на свободу, і він виїхав до Ізраїлю. До кінця того ж року ГПУ зняла з колишнього чиновника звинувачення.
Корбан повернувся в Україну, осів у Дніпрі і став тричі колишнім: колишнім чиновником, колишнім політиком і колишнім соратником Коломойського. Водночас він залишився одним із найвпливовіших людей міста, а це значно важливіше, ніж усе те, чого Корбан позбувся.
2. Олександр Петровський
підприємець, 47 років
Писати будь-який матеріал у ЗМІ про Олександра Петровського — річ складна.
Раніше все було просто: дев'ять років тому ексгенпрокурор Юрій Луценко, який на той час уже встиг двічі побути головою МВС, публічно назвав Петровського авторитетом на ім'я Нарік, який контролював Дніпро. Мовляв, угруповання Петровського (справжнє прізвище — Налекрешвілі) розгромили протягом 2005-2006 років, і той мусив виїхати до Європи. Але до влади прийшла команда Віктора Януковича — і Нарік знову опинився на батьківщині, аби взяти під контроль місто.
Петровський не просто повернувся, а взявся коригувати власний імідж. Він вів легальний бізнес, зайнявся меценатством і церковною благодійністю. А ще отримав рішення суду, яким люди в мантіях заборонили будь-кому публічно називати мецената Наріком і кримінальним авторитетом.
Що ж залишилося від минулого Петровського, про що можна згадувати у ЗМІ? Томос.
Саме під час отримання вітчизняними топ-політиками й отцями української церкви цього документа вся країна побачила Петровського. Меценат із темним минулим і близьким до церкви сьогоденням опинився у складі делегації, що прибула до Стамбула в січні 2019-го. І став одним із перших, хто разом із президентом Петром Порошенком і спікером Андрієм Парубієм приклався до сувою томосу.
А ще від минулого Петровського залишився кубок Ліги чемпіонів (ЛЧ). Точніше, історія про те, як у 2018-му в ЗМІ з'явилися фото, на яких він позував із клубним трофеєм.
УЄФА передало кубок в Україну заради фінальної гри ЛЧ, яка того року відбулася у Києві. А в Дніпро, на рандеву з Петровським, його привіз президент Федерації футболу України Андрій Павелко. Зробив це тодішній керівник національного футболу і депутат ВР по-родинному: син Павелка одружений із дочкою Петровського.
Отже, говорячи про Петровського, журналістам варто писати про легальний бізнес, благодійність, томос і кубок. І більше ні про що інше.
3. Борис Філатов
мер Дніпра, 47 років
Борис Філатов — найнесподіваніший і водночас практично ідеальний мер для такого складного міста, як Дніпро. Хоча б тому, що він прекрасно вписаний у плутану сучасну історію промислового і фінансово розвиненого обласного центру.
На початку 1990-х Філатов починав своє доросле життя як історик і правознавець. У 1997 році захистив дисертацію — став наймолодшим кандидатом юрнаук в Україні.
Через три роки він зайнявся адвокатською діяльністю і почав довготривалу співпрацю з бізнес-групою Приват Ігоря Коломойського.
Разом із Геннадієм Корбаном Філатов забезпечував юридичне прикриття операцій приватівців у галузі переділу корпоративної власності.
У 2005-му майбутній мер зайнявся журналістикою — п'ять років вів телепрограму Губернські хроніки на дніпровському 9-му каналі.
У 2014-му він став народним депутатом. А через рік, на хвилі успіхів команди Коломойського в Дніпрі, його обрали мером — здобув підтримку 52% тих, хто проголосував.
Міським головою Філатов виявився дуже навіть непоганим: за оцінками Комітету виборців України, він посідає друге місце серед усіх мерів за ефективністю — виконав 62% обіцянок. Та й довіряє йому більш ніж половина містян.
Філатов настільки непоганий, що виграв нещодавнє парі (на кону стояла його посада) з новим президентом Володимиром Зеленським: трохи раніше терміну відремонтував міст у місті через річку Дніпро.
А ще мер перестав бути соратником Коломойського. Як він сам це пояснив НВ, причиною стала поведінка мільярдера, який "дозволив залишити Корбана в СІЗО", а також "розвалив партію УКРОП".
Філатов пригрозив Коломойському розкрити його афери і назвав лідера групи Приват "продавцем повітря".
Сам мільярдер будь-які дії свого колишнього товариша коментувати відмовляється. У бесіді з НВ Коломойський висловив цю свою позицію одним ємним словом — "омерта".
Такі у них там, у Дніпрі, закони.
4. Шмуель Камінецький
головний рабин Дніпра, 54 роки
Під крилом рабина Шмуеля Камінецького зібралася одна з найбільших єврейських громад країни. А його самого називають арбітром і наставником українських олігархів.
Батьки Камінецького виїхали із СРСР через релігійні мотиви ще в 1946 році.
Сам він народився в Ізраїлі, навчався у США. А в 1990 році, коли СРСР був на останньому подиху, приїхав у тоді ще Дніпропетровськ. Тут він став головним міським і обласним рабином, а також головою правління місцевої єврейської громади.
Сьогодні до громади, якою опікується Камінецький, належать ледве не всі найбагатші люди Дніпра — мультимільйонери і просто мільйонери.
Камінецький дійсно вміє скеровувати багатих людей: за його часів, наприклад, у місті збудували найбільший у світі єврейський общинний центр — Менору.
У своїй діяльності головний рабин Дніпра дотримується проукраїнських позицій, що виявилося особливо важливим на тлі окупації Росією Криму та війни на Донбасі. Євреї з Дніпра билися на фронті, євреї з Дніпра підтримували армію.
В інтерв'ю НВ Камінецький якось сказав, що "російські євреї зомбовані телебаченням, не бачать ситуацію, а українські євреї знають правду про те, що робить Володимир Путін, і що робить Росія".
5. Святослав Олійник
перший заступник голови облради, 43 роки
Юрист і прокурор Святослав Олійник увійшов у велику політику завдяки своїй землячці Юлії Тимошенко: у 2005 році він став народним депутатом від БЮТ — іменного блоку Леді Ю.
У 2012-му парламентська частина біографії Олійника завершилася, але через два роки ще один земляк — мільярдер Ігор Коломойський — зробив ексдепутата своїм заступником в обласній держадміністрації.
Коли губернаторство співвласника групи Приват перервав президент Петро Порошенко, Олійник подав у відставку.
Але далеко від влади він залишався недовго: восени 2015-го став обласним депутатом. А до кінця року й зовсім отримав посаду першого заступника голови облради — у регіональному табелі про ранги це один із головних портфелів.
І це ще не все. Старі партійні зв'язки об'єднують Олійника як мінімум із чотирма новообраними депутатами ВР від президентської партії Слуга народу. Та й сам він активно підтримував і підтримує голову держави Володимира Зеленського.
Тож у майбутнє юрист і політик Олійник може дивитися впевнено.
6. Андрій Павелко
голова Федерації футболу України, 43 роки
Впливовість Андрія Павелка ґрунтується на двох китах. Перший — офіційний: він очолює Федерацію футболу України, тобто є головним функціонером найпопулярнішого виду спорту в країні. Гра з м'ячем не просто захопила мільйони українців — вона є ще й грою із грошима, тобто улюбленою забавою групи вітчизняних мільярдерів і мультимільйонерів.
У впливовості Павелка є й неформальна сторона: його син одружений із дочкою одного з лідерів Дніпра — Олександра Петровського. Саме того, котрого за рішенням суду не можна називати Наріком.
Павелко і сам собою дещо може: у восьмому скликанні Верховної Ради він представляв пропрезидентську фракцію БПП. І хоч Петро Порошенко вже не президент, а фракції БПП у колишньому вигляді не існує, зв'язки Павелка в політбомонді залишилися.
7. Олексій Мартинов
співвласник групи Приват, 53 роки
Олексій Мартинов — молодший, або, якщо точніше, найменш забезпечений партнер у приватівському тріо Ігор Коломойський — Геннадій Боголюбов — Олексій Мартинов: торік НВ оцінив його статки у $904 млн. Тобто, на відміну від своїх "братів у Приваті", до статусу мільярдера Мартинов зовсім трохи не дотягнув.
У дніпровському бізнес-тріо він виглядає найбільш замкнутим, цією рисою підприємець виділяється навіть на тлі потайного Боголюбова. Про дніпровського бізнесмена із прізвищем Мартинов немає статті навіть у Вікіпедії, яка знає все і про всіх, крім Мартинова.
Про життя третього приватівця відомо небагато: народився у Калузькій області, закінчив Дніпропетровський держуніверситет. Потім працював на підприємстві Фіаніт — створював системи автоматичного управління. А потім зв'язався із Коломойським і Боголюбовим, почав торгувати комп'ютерною технікою.
Потім з'явився ПриватБанк, у якому через майже десяток років Мартинов став представником наглядової ради.
ПриватБанк більше не входить в імперію приватівців — його націоналізували. Але у Мартинова досить ділових інтересів, аби залишатися у топі вітчизняного бізнесу.
Він зайнятий не тільки заробітками: майже мільярдер Мартинов є представником опікунської ради Дніпровської єврейської громади.
8. Геннадій Буткевич
співвласник торгової мережі АТБ, 61 рік
Торгова імперія, що складається із 1 тис. магазинів у 192 містах країни, — ось що таке Геннадій Буткевич із погляду бізнесу.
АТБ — не просто найрозгалуженіша мережа країни, а й символ демократичного формату магазинів біля будинку. Навіть сучасна українська поп-культура віддала данину цим трьом літерам.
Але ж на роду Буткевичу було написано інше. Ще за радянських часів він працював міліціонером. Пізніше майбутній співвласник АТБ два роки очолював службу безпеки у знаменитій компанії Єдині енергосистеми України (ЄЕСУ), яка подарувала країні Юлію Тимошенко. Тоді ж Буткевич виконував роль помічника не менш знаменитого Павла Лазаренка із "силових питань".
Із таким бекграундом у Буткевича було два шляхи: або йти в політику і неласку, або — в бізнес. Він зробив вибір: у 1998-му став співвласником торгової компанії АТБ-Маркет.
Тепер, коли Тимошенко стала лідером невеликої парламентської фракції, а Лазаренко доживає свій вік у США, особисті статки Буткевича сягнули позначки $149 млн.
Отже, вибір, який колись зробив Буткевич, виявився правильним.
9. Вадим Єрмолаєв
бізнесмен, 51 рік
Хтось засновує міста, а хтось їх забудовує. До моменту народження Вадима Єрмолаєва його рідний Дніпропетровськ уже мав за плечима більше двохсот років самостійного минулого. Тож заснувати місто хлопчисько ніяк не міг. Йому залишалося одне: вирости і перетворитися на головного місцевого забудовника.
Єрмолаєв наполегливо, хоч і не завжди по прямій, пройшов цей шлях: відучився у школі, закінчив місцевий технікум, сходив у Радянську армію, повернувся і почав займатися бізнесом — алкоголем, побутовою хімією. Лише на початку 2000-х його компанія Alef взялася за комерційну нерухомість.
Перший знаковий об'єкт — МОСТ-Сіті, зведений Єрмолаєвим у центрі Дніпра, відкрився у 2006 році: тоді це був найбільший торгово-розважальний центр у країні.
Єрмолаєв почав співпрацювати з відомим дніпровським архітектором Олександром Дольником і своїми новими проектами торговельних і офісних центрів назавжди змінив центр рідного міста.
Втім, одним будівництвом бізнесмен не обмежується — він має інтереси в аграрній, харчовій і логістичній галузях.
В останньому рейтинзі 100 найбагатших українців НВ віддав Єрмолаєву 42-е місце, оцінивши його статки у $117 млн.
10. Гліб Пригунов
голова обласної ради, 45 років
Дитячий хірург за освітою, та ще й із досвідом роботи, Гліб Пригунов на початку 2000-х "вийшов із зони комфорту" — здобув другу освіту за фахом "держуправління". І тоді ж очолив дніпровську міську організацію партії Реформи і порядок, наближеної до зірки вітчизняної політики Віктора Ющенка, яка тоді сходила.
Потім Пригунов узяв участь у Помаранчевій революції. А згодом потрапив до політради партії Народний Союз Наша Україна, лідером якої була вже зірка, яка відбулася, — президент Ющенко.
Вдалий вибір партійної належності допоміг Пригунову очолити одне з управлінь Дніпропетровської облдержадміністрації.
За часів правління Віктора Януковича колишній лікар став близьким до партії Фронт змін ексбанкіра Арсенія Яценюка і взяв участь у другому Майдані. Після чого Пригунов повторив власну історію десятирічної давнини: став частиною нової президентської партії, цього разу — Блоку Петра Порошенка (БПП).
За підтримки цієї сили він восени 2015-го пройшов у обласні депутати, а трохи пізніше очолив, власне, облраду. Іншими словами, Пригунов тепер, якщо не перша, то друга людина в місцевому табелі про ранги.
11. Михайло Кошляк
бізнесмен, президент Федерації дзюдо Дніпра й області, 49 років
Михайло Кошляк прославився на всю країну восени 2015 року — коли правоохоронці затримали його й ексзаступника губернатора Геннадія Корбана, який потрапив у немилість, звинувативши у викраденні людей.
Ці двоє були пов'язані давно — Корбан привів Кошляка в групу Приват. У команді Ігоря Коломойського той почав опікуватися питаннями, пов'язаними з недружніми злиттями-поглинаннями, керуючи охоронною фірмою Леон.
У 2016-му голова СБУ Василь Грицак назвав Кошляка авторитетом, озброєна бригада якого працювала в Запоріжжі. Справа проти Кошляка розвалилася разом зі справою Корбана.
12. Валерій Кіптик
співвласник супермаркетів Varus і торгової мережі Eva, 53 роки
Валерій Кіптик відомий передусім своїми ритейл-проектами — мережами Varus і Eva. Крім того, він має контрольний пакет акцій єдиного у країні заводу з виробництва брому і володіє половиною найбільшого в Дніпрі торгового центру МОСТ-Сіті. За оцінками НВ, статки Кіптика у 2018 році дорівнювали $149 млн.
13. Олександр Санжара
секретар міськради Дніпра, 39 років
До міськради Олександр Санжара потрапив завдяки партії УКРОП, якою керував Геннадій Корбан. Але його провідником у світ великої політики став нинішній мер Дніпра Борис Філатов.
У першій половині 2000-х Санжара трудився помічником адвоката Філатова, а коли той пересів у крісло депутата ВР, став його помічником і там. Та й зараз Санжара за суттю є асистентом мера Дніпра.
14. Геннадій Гуфман
політик, 49 років
Геннадій Гуфман керує в Дніпрі місцевою філією партії Опоплатформа — За життя (ОПЗЖ) Юрія Бойка, Віктора Медведчука і Вадима Рабіновича.
Гуфман — людина з дивною біографією, якщо вірити його досьє на дніпровській сторінці сайту Vgorode: "важкий підліток" влаштувався на завод робітником і майже одразу "почав будувати кар'єру в галузі управління".
Потім Гуфман займався комунальною нерухомістю, перетворився на бізнесмена і політика. До того ж спочатку він орієнтувався на Партію регіонів і лише після її падіння пов'язав долю з ОПЗЖ.
На останніх виборах Гуфман ледь не став депутатом ВР від цієї політсили у мажоритарці, але програв слуганароднику.
15. Артем Романюков
голова правління громадської організації Громадський контроль, 36 років
Артем Романюков — один із засновників ініціативи Громадський контроль. "Контролери" попсували багато крові регіональним чиновникам. Вони аналізують витрати місцевих бюджетів і розвивають на місцях систему електронних закупівель ProzZoro. За цю майже сізіфову працю НВ у 2017 році відзначив Романюкова премією Людина Нового часу.
16. Михайло Лисенко
заступник мера Дніпра, 42 роки
Один із представників партії УКРОП у міськраді, Михайло Лисенко керує департаментом благоустрою та інфраструктури: відповідає за порядок на вулицях, але не у правоохоронному, а винятково у двірницько-комунальному сенсі. За фахом Лисенко зооінженер. Але спочатку працював начальником служб безпеки приватних компаній, а потім керував низкою комунальних підприємств у кримській Алушті. З березня 2015-го Лисенко почав свою депутатсько-чиновницьку кар'єру в Дніпрі. Тепер він не просто впорядковує вулиці, а обіймає посаду заступника мера.
17. Іван Куліченко
колишній мер Дніпра, 64 роки
Іван Куліченко безперервно керував Дніпром рекордні 14 років починаючи з 2000-го. Містяни чотири рази переобирали його мером. Але в 2010-му Куліченку перепало вступити в Партію регіонів, і після Євромайдану він позбувся народної підтримки. А потім покинув крісло мера, але досить вдало для себе, ставши депутатом ВР від Блоку Петра Порошенка. Влітку 2019-го Куліченко спробував продовжити парламентську кар'єру, висунувшись на дострокових виборах у дніпровському мажоритарному окрузі. Але безуспішно.
18. Валерій Кондратьєв
президент баскетбольного клубу Дніпро, 48 років
Валерій Кондратьєв — давній друг відомого в Дніпрі Олександра Петровського, якого суд заборонив називати "кримінальним авторитетом". Вичерпна характеристика, на якій розповідь про його впливовість можна було б і завершити.
Але, здається, Кондратьєв тепер близький ще й до Коломойського. Але не до мільярдера на ім'я Ігор, а до баскетболіста на ім'я Григорій та по батькові Ігорович. Той нещодавно перебрався з американського Клівленда в Дніпро і грає за місцевий клуб, яким керує Кондратьєв.
Навряд чи в країні знайдеться ще одна людина, яка може сказати, що йому належить син Коломойського — нехай і в ролі гравця-захисника зі зростом 193 см і вагою 95 кг.
19. Оксана Петровська
художній керівник Театру ім. Т. Г. Шевченка
Ближче за Валерія Кондратьєва в Олександра Петровського є тільки одна людина — його мама Оксана. Вона і стала головою сімейної бізнес-імперії — на неї записано безліч структур: від будівельних фірм до спортклубів.
Крім того, Оксана Петровська ще й керує місцевим театром і має звання заслуженої артистки України. Тобто у талановитих дітей і батьки талановиті. Або навпаки.
20. Артур Міхно
співзасновник і керівник сайту Work.ua, 40 років
Артур Міхно створив один із наймасштабніших сайтів для пошуку роботи у країні. Крім того, дніпровець активний і у громадському житті: наприклад, підтримує переселенців і фонд Таблеточки.
21. Загід Краснов
депутат міськради, 53 роки
Загід Краснов, уродженець сонячного Баку і випускник Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту, єдиний у багатьох ролях: бізнесмен, меценат, політик. А ще він людина, яка протягом 2006-2010 років керувала фракцією засудженого у США українського експрем'єра — Блоком Лазаренка — в міськраді Дніпра.
Краснов офіційно володіє кількома заводами і кількома офшорами, а на свою дружину записав кілька бізнес-структур.
Краснов і зараз є депутатом у місті, будучи лідером партії Громадська сила. Його позиції в місцевій раді підсилює один із синів — студент столичного університету 1994 року народження, який теж має мандат міського депутата і належить до батькової політсили. І не тільки син: депутатом ради Дніпра і представником красновської фракції є ще й економіст однієї з компаній дружини Краснова.
22. Юрій Береза
колишній народний депутат, 49 років
Кадровий військовий, Юрій Береза у 2003 році залишив службу і зайнявся бізнесом.
До армійських справ його повернула російська агресія — Береза, один з активістів дніпровського Євромайдану, був засновником і командиром добровольчого батальйону Дніпро-1.
На позачергових виборах у ВР 2014 року комбата обрали депутатом: Береза у восьмому скликанні парламенту представляв Народний фронт Арсенія Яценюка.
23. В'ячеслав Поєздник
засновник сайту ЗОВ, 43 роки
Журналіст і блогер В'ячеслав Поєздник написав цілу низку критичних щодо місцевої влади матеріалів. А відслуживши в зоні АТО, знову взявся за старе — його сайт публікує розслідування і висвітлює міські проблеми у Дніпрі.
24. Сергій Войт
гендиректор Південмашу, 62 роки
Сергій Войт, керівник українського гіганта — Південного машинобудівного заводу, де працює понад 6 тис. осіб, почав кар'єру на цьому підприємстві ще у 1976 році. Таким чином, він більше сорока років займається тим, що підкорює космос. Але не безпосередньо, а через ракети-носії, які будують на Південмаші.
25. Денис Дзензерський
екснародний депутат, 40 років
Денис Дзензерський — готовий персонаж світської хроніки Верховної Ради. Але щоб оцінити це, варто читати не таблоїди, а його декларацію.
Дзензерський увійшов у політику як депутат сьомого скликання від Батьківщини Юлії Тимошенко. Відтоді, ймовірно, у нього збереглися зв'язки з екссоратником Леді Ю Валерієм Писаренком, який став помітним прибічником Віктора Януковича. Тепер у декларації Дзензерського зазначено, що він орендує у Писаренка якісь нежитлові приміщення.
У фракції Батьківщини сьомого скликання перебувала ще й красуня Тетяна Донець — важливий факт у біографії Дзензерського. У минулому (восьмому) скликанні ВР Дзензерський і Донець знову опинилися у складі однієї фракції — цього разу це був Народний фронт. Пара до такої міри зблизилася, що Дзензерський вніс Донець у свою декларацію — як співмешканку.
У цього союзу крім політики, якщо вірити декларації, була ще одна спільна пристрасть — колекціонування картин сучасних українських художників. У нинішнє скликання ВР пара не потрапила. А декларацією Дзензерського наполегливо цікавиться НАБУ.
26. Олександр Дегтярьов
гендиректор держпідприємства КБ Південне, 68 років
Олександр Дегтярьов керує серйозною навіть у масштабах країни структурою — КБ Південне. Це підприємство розробляє бойові ракетні комплекси і ракетно-космічні системи. Під керівництвом Дегтярьова працює приблизно 5 тис. осіб, що додає йому ваги на міському рівні.
27. Борис Холод
президент Дніпровського університету економіки і права імені Альфреда Нобеля, 78 років
Зараз Борис Холод керує вишем, у якому навчаються понад 3 тис. студентів із п'ятдесяти країн світу. Ще у 1990-х він ректорував у Дніпрі. Але потім став заступником міністра освіти. А згодом президент Леонід Кучма зробив Холода головою Нацради з питань ТБ і радіо: той керував нею протягом 2000-2004 років.
Часи пізнього Кучми були не найкращими для ТБ: саме тоді з'явилися знамениті темники, які продукувала команда Віктора Медведчука. І Холод цьому процесу не заважав. Коли Кучма покинув Банкову, Холод повернувся у Дніпро, в освітню царину. І, здається, правильно зробив.
28. Геннадій Півняк
ректор Національного технічного університету Дніпровська політехніка, 78 років
Геннадій Півняк усе життя займався викладацькою діяльністю.
Він доктор економічних наук, але відомий як фахівець у галузі гірничої та металургійної електроенергетики, має відкриття і патенти.
29. Михайло Мельник
театральний режисер, 62 роки
Михайло Мельник має солідний список звань: заслужений артист України, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка.
Проте у Дніпрі він відомий тим, що створив і керує Театром одного актора Крик. Цим самим єдиним актором Мельник і є.
30. Яків Константиновський
директор дніпровської філії компанії EastOne, 63 роки
Яків Константиновський почав свою трудову діяльність у 1978 році в карному розшуку. А в середині 1990-х зробив правильний із погляду перспективи вибір — перейшов на роботу до тоді ще дніпровського бізнесмена Віктора Пінчука: опікувався питаннями економічної безпеки та юридичного супроводу бізнесу.
Пінчук давно став мільярдером. А Константиновський перетворився на одного з найвпливовіших людей Дніпра.
