Суто українське вбивство

Стали відомі фігуранти показової історії про знищення колись суперпривабливого держактиву — компанії Укртелеком

Катерина Шаповал

Л ондон — лобне місце для багатіїв зі Східної Європи, в тому числі і з України. У столиці Великої Британії вони не тільки таємно скуповують елітну нерухомість, а й — час від часу — судяться один з одним.

А так як британська Феміда працює незалежно, то сторони подібних процесів змушені мов на духу розповідати таємницю сумнівних угод. Далі представники однієї зі сторін, як правило, "зливають" свідчення в ЗМІ. І на батьківщині починаються масштабні скандали.

Саме така історія сталася у другій половині 2017 року, коли лондонський арбітраж прийняв попереднє рішення у справі про український телекомунікаційний оператор Укртелеком.

Позивачем виступила маловідома кіпрська компанія Raga Establishment Limited. У минулому вона називалася Epic telecom invest, була дочірнім підприємством австрійського фонду EPIC. І володіла українською компанією ESU, яка за $1,3 млрд купила навесні 2011 року у Фонду держмайна (ФДМ) Укртелеком.

Приватизація вийшла скандальною — актив придбала невідома компанія на конкурсі, в якому, крім неї, ніхто не брав участі.

Через два роки група СКМ мільярдера Ріната Ахметова перекупила Укртелеком у австрійців, пообіцявши за нього $820 млн. Але заплатила лише перший транш — $100 млн. А решту, як стало тепер відомо в лондонському суді, віддавати відмовилася.

Вимагаючи решту суми, Raga і звернулася до лондонського арбітражу. Той попередньо підтримав позивача і залишив без уваги вимоги відповідача — СКМ — розірвати угоду купівлі-продажу.

Наслідки цього рішення для ахметівської структури виявилися більш ніж відчутними: 27 грудня 2017 року кіпрський суд заарештував активи СКМ рівно на $820 млн.

Але СКМ уже діє: вони подали апеляцію на вердикт лондонського суду — справу переглядатимуть через три місяці, в травні.

При цьому в суді команда Ахметова озвучила інформацію, що реальними власниками приватизованого Укртелекому були бізнесмен Валерій Хорошковський і його партнер мільярдер Дмитро Фірташ, який розбагатів на посередництві в поставках в Україну газу.

В Україні тему підхопили. Тим більше, що тут саме йде ініційований ФДМ процес розірвання приватизаційної угоди щодо Укртелекому.

До остаточних рішень у цій плутаній справі ще далеко, але сама по собі історія Укртелекому стала показовим випадком приватизації по-українськи.

Компанію, на яку заглядалися найбільші західні інвестори і ринкова вартість якої сягала до $10 млрд, уряд 15 років не наважувався продати. За цей час телеком-гіганта "розпиляли" за максимумом, відібравши найбільш ласі активи і витративши даремно її монопольні переваги. А потім продали за $1,3 млрд сумнівній фірмі. Після чого Укртелеком перепродали — й це теж була сумнівна оборудка.

В результаті оператор може знову опинитися в руках держави. І його доля від цього навряд чи стане кращою.

На початку 1990-х Олег Проживальський, перший міністр зв'язку незалежної України, звернувся в СБУ: мовляв, з'явилися ізраїльські бізнесмени, які хочуть купити Укртелеком, національного оператора зв'язку. Держслужбовця обурило те, що ціна, яку наполегливо пропонували комерсанти, була в 10 разів нижчою за реальну. А самі вони мали протекцію від високопоставлених українських чиновників.

Екс-міністр згадує: в СБУ йому порадили затягнути процес приватизації Укртелекому. А там зміниться Кабмін, і покровителі ізраїльтян підуть.

Так у підсумку і сталося. Але сама собою порада "затягнути процес" стала багаторічною стратегією з приватизації колись найбільшого телеком-оператора країни.

Спочатку це був монополіст з більшості параметрів, каже Проживальський. Укртелеком володів частками в компанії Utel, а також у першому мобільному операторі України — UMC. У той момент, на його думку, за компанію можна було виручити $5-10 млрд.

Але чиновники не поспішали розлучатися з активом, який наповнював не тільки держбюджет, але і кишені представників влади. І потроху позбавляли оператора ласих напрямків його роботи.

Першим "поплив" найприбутковіший сегмент — міжнародний і міжміський зв'язок. Ним займався Utel — спільне підприємство (СП) Укртелекому і міжнародних компаній PТТ та АТ&T. Зі своїх доходів СП повинно було фінансувати розвиток і перехід на цифрові стандарти не надто грошової внутрішньої і сільської телефонії. І справа пішла: нові цифрові міжнародні станції побудували в Одесі, Києві та Львові. А у всіх обласних центрах створили міжміські цифрові станції.

Боялися, тому не подавали позовів
Олександр Бондар,
екс-глава ФДМУ

Але з 1995-го ліцензії на міжнародний і міжміський зв'язок — і без додаткових зобов'язань — уряд почав роздавати іншим компаніям. "Вся інвестиційна програма [Utel] була поламана", — розповідає Проживальський.

Однією з перших ліцензію отримала компанія Київстар. Серед її засновників тоді був брат дружини Леоніда Кучми, тодішнього президента України. І там же працювала президентська дочка.

Але найпотужнішим ударом по позиціях держгравця, на думку депутата від Самопомічі Олександра Данченка, екс-гендиректора компанії Data Group, стала втрата Укртелекомом монополії на надання послуг магістрального зв'язку, тобто кабельної мережі між містами.

Спочатку вона була лише у держкомпанії — мобільні оператори її орендували. Але потім кожен із них, розповідає Проживальський, отримав право побудувати свою мережу. І оператори розірвали договори з держмонополією, посилаючись на необґрунтовано завищені ціни.

Крім того, за даними видання Дзеркало тижня, дві провідні компанії з проектування і прокладання кабельних мереж були підконтрольні тодішньому керівнику Укртелекому Георгію Дзекону і його бізнес-партнерам. Ці дві фірми і проклали кабелі практично для всіх телеком-операторів.

Тим часом сам Укртелеком все глибше занурювався у внутрішні проблеми. Влітку 2007 року КРУ перевіряло компанію і виявило "незрозумілу ситуацію": в черзі на установку стаціонарного телефону стояли 1,3 млн осіб у всій країні, але у самої компанії залишалися вільними 200 тис. портів, здатних забезпечити зв'язком 2 млн абонентів.

Укртелеком, що колись годував бюджет країни, став для нього тягарем. У найважчі для сфери зв'язку роки — з 2005-го до 2009-й, коли доходи у всіх гравців подвоїлися, — держкомпанія втрачала гроші. У 2008-му вона показала збитки в 1,5 млрд грн, роком пізніше — 525 млн грн.

Д анченко розповідає: бажаючі купити Укртелеком були завжди. За словами екс-керівника Data Group, особливо сильним інтерес до держкомпанії став після того, як Україна у 2007 році виграла право на проведення футбольного чемпіонату Євро-2012. "Це був хороший шанс зайти новому оператору і використовувати чемпіонат як маркетинговий майданчик", — розповідає Данченко.

Багато років про плани взяти участь у приватизації Укртелекому заявляв німецький оператор Deutsche Telecom, ходили чутки про інтерес до держактивів норвезької Telenor.

Однак у довгоочікуваному конкурсі з продажу 92,79% держкомпанії, оголошеному в 2010 році, під час президентства Віктора Януковича, ні один із цих операторів або їх українських "колег" не брав участі.

У кваліфікаційних умовах, які прописав Кабмін Миколи Азарова для приватизації, була вимога: купити держкомпанію може структура, частка держвласності в якій менше 25%. У найбільших європейських гравців — Deutsche Telecom, France Telecom, TeliaSonera, Telenor — вона вища.

А місцевих операторів стримувала інша норма: Укртелеком не могли купити ті фірми, виручка яких від послуг зв'язку на території країни перевищувала 25% загального обороту.

"Умови писалися під конкретну компанію, вона вже тоді була відома", — говорить Олександр Бондар, який керував Фондом держмайна в 1998-2003 роках.

У 2011-му конкурс виграв його єдиний учасник — українська фірма ESU, якою володіла міжнародна фінансово-інвестиційна компанія EPIC, зареєстрована в Австрії.

В одному з інтерв'ю директор EPIC Пітер Гольдшайдер тоді заявив: до Укртелекому його компанія не приватизувала таких великих підприємств. Проте подібного "недосвідченого" покупця частково профінансували державні Укрексімбанк та Ощадбанк: австрійці випустили під угоду облігації на суму 4 млрд грн під 16% річних, які і викупили обидві фінустанови.

Ці облігації не погашені досі.

Олександр Рябченко, який керував ФДМ у момент продажу Укртелекому, каже: з конкурсом все було справедливо. Мовляв, жодна компанія в країні або за кордоном не оскаржила ні його умови, ні результати.

"Боялися, тому не подавали позовів, — парирує Бондар.— Побоювалися: якщо втрутяться у процес, яким керували з Банкової, будуть проблеми з податковою, СБУ та іншими правоохоронними органами".

П ісля загадкової приватизації Укртелекому в Верховній раді збиралися створити тимчасову депутатську комісію, щоб дізнатися: хто насправді стоїть за австрійською компанією? Однак, за словами Бондаря, справа обмежилася розглядом питання на постійній контрольної комісії з питань приватизації. І відповіді депутати тоді не отримали.

Зате відповіді з'явилися тепер, на судовому розгляді у Великій Британії.

НВ отримав проміжне рішення лондонського арбітражу, перекладене на російську. Показання сторін, наведені в цьому документі, проливають світло на реальних фігурантів сумнівної оборудки.

Так, згідно із судовими документами, в серпні 2012-го СКМ надійшла пропозиція викупити Укртелеком. У команді Ахметова були впевнені: реальним міноритарним власником колишньої держкомпанії — з пакетом в 25% акцій — був Валерій Хорошковський. На момент її приватизації він очолював СБУ. Все інше нібито належало Фірташу, власнику DF Group, який нині утримується в Відні за запитом американської влади.

Про Фірташа представникам СКМ начебто стало відомо від Сергія Арбузова, який на той момент очолював Нацбанк. Арбузов, що входив у найближче оточення старшого сина Януковича Олександра, вів із ними переговори від імені справжніх продавців Укртелекому.

Адвокати Raga заперечують те, що Фірташ був власником компанії. Їхня версія — бенефіціаром був Денис Горбуненко, екс-акціонер збанкрутілого Родовід-банку. А Фірташ, мовляв, був лише кредитором в угоді.

Про Хорошковського вони не говорять. А Ярослав Порохняк, представник цього бізнесмена, який фігурує в судових документах як ймовірний посередник, відмовився давати коментарі для НВ.

Сам Хорошковський останнім часом живе на віллі в Монако і недоступний для коментарів.

Однак кінцевим бенефіціаром приватизації Укртелекому, як вважають відразу кілька колишніх і діючих високопоставлених управлінців телеком-ринку, був Віктор Янукович або його син Олександр.

Суд, спираючись на свідчення, вказав: переговори про продаж Укртелекому почалися саме на прохання Януковича-батька. Нібито він попросив Ахметова купити частину компанії, оскільки не був упевнений в тому, що її тодішній власник здатний розвивати і керувати нею.

Укртелеком у 2012 році генерував мільярдні збитки.

Подальший хід подій, за версією СКМ, виглядав так: купивши компанію в поспіху і без аудиту в кінці 2013-го, покупець виявив: ESU не виконувала своїх інвестзобов'язань перед державою. Протягом п'яти років після приватизації вона повинна була вкласти в актив $450 млн, побудувати і передати державі мережу спецзв'язку.

І СКМ перестав платити.

С уд у Лондоні — не єдине місце, де розбираються з Укртелекомом.

Минулого року ФДМ оскаржив результати приватизації компанії і виграв суди першої та другої інстанцій. Підставою для позову стало невиконання фірмою, що купила держактив, інвестзобов'язань. Розгляд касації пройде в кінці лютого.

Як підозрює екс-глава ФДМ Бондар, суд в Україні почався неспроста: таким чином влада, мовляв, зміцнює позиції СКМ у лондонському арбітражі. Адже там компанія Ахметова хоче довести, що не заплатила все за Укртелеком, оскільки колишній власник не виконав вимоги Фонду держмайна.

Але про це, як уточнює Бондар, стало відомо ще в 2014 році. Саме тоді прокуратура відкрила проти Януковича і екс-міністра фінансів Юрія Колобова кримінальне провадження за фактом будівництва лінії спецзв'язку за бюджетні гроші. Хоча фінансувати цей проект повинен був ESU.

У будь-якому випадку повернути актив державі буде непросто: акції Укртелекому заарештувала прокуратура в рамках справи про заниження ціни при його приватизації.

П очинаючи з 2014-го колишній держгігант став показувати прибуток — від 100 млн грн до приблизно 400 млн грн за рік. І в цьому сенсі він виглядає куди кращим для реприватизації, ніж раніше.

Але всі ці цифри — мізер у порівнянні з тим, що міг би принести цей актив державі.

Продавши його на піку вартості, країна одержала би не тільки якісного іноземного інвестора і величезну суму в бюджет, але могла б розраховувати на більш високі темпи економічного зростання. У цьому впевнена Олена Мініч, радник першого віце-прем'єра Степана Кубіва з питань цифрової економіки. Тому що в Україні набагато раніше почався б розвиток високошвидкісного широкосмугового інтернету, а кожні 10% його проникнення дають мінімум 1,5% приросту ВВП.

До того ж 1,5% — це показник розвинених країн, а в державах, подібних до України, приріст може бути і більше.

Поневіряння Укртелекома — це ще й причина тривалої відсутності в Україні 3G. Єдина ліцензія на зв'язок третього покоління довго була лише у державного телеком-гіганта. І припадала пилом там без справи, поки влада відсікала наміри на неї мобільних операторів.

Не було б усього цього, вважає Мініч, українці давно користувалися б уже навіть і 4G, а не очікували б її появи лише цього року.