Страхи і надії босів

Найбільшим ризиком для бізнесу вітчизняні топ-менеджери вважають дефіцит кваліфікованих кадрів, що не заважає їм бути твердо впевненими у зростанні своїх компаній — такі результати опитування, проведеного KPMG

Катерина Шаповал,
Світлана Угніва

На початку травня на інвестиційному форумі, організованому інвесткомпанією Concord Capital, сталася перепалка між мільярдером і мультимільйонером. Мільярдер — це Костянтин Жеваго, співвласник видобувної компанії Ferrexpo, статки котрого за версією НВ і Dragon Capital за минулий рік зменшилися на 23% і становлять $1,1 млрд. А мільйонер — це Юрій Косюк, основний актив якого, компанія МХП, що випускає курятину під торговою маркою Наша ряба. Його статки у 2018-му збільшилися на 31% і сягнули $901 млн.

Жеваго розкритикував умови для бізнесу в Україні та поскаржився, що країна перетворюється із промислової на аграрну. Через що Косюк попросив мільярдера не влаштовувати "плач Ярославни" і не "длубатися у носі". Мовляв, агро тому процвітає, що постійно впроваджує інновації та модернізується.

Зал підтримав Косюка бурхливими оплесками.

Ця сцена могла б стати точною ілюстрацією результатів опитування CEO Outlook, проведеного компанією однієї з найбільших аудиторських компаній світу KPMG серед українських топ-менеджерів навесні 2019 року. Один із його головних висновків: вітчизняні управлінці вірять у зростання власних компаній і вважають готовність до змін основним компонентом для розвитку бізнесів у сучасному світі.

Якщо порівнювати українські результати з результатами глобального дослідження Global CEO Outlook зразка 2019 року, в якому на аналогічні питання відповідають топ-менеджери компаній із провідних економік планети, то українські управлінці — у світовому тренді. Принаймні в цьому питанні.

Так, майже 2/3 керівників іноземних компаній вважають вміння швидко адаптуватися новою валютою бізнесу. В Україні такої думки дотримуються 91% опитаних. "Цьогоріч значення швидкої адаптації стало головним, — коментує Андрій Цимбал, керівний партнер KPMG в Україні. — Якщо компанії і головний виконавчий директор будуть занадто повільними, то бізнеси просто збанкрутують".

Віктор Іванчик, засновник і гендиректор агрохолдингу Астарта, який брав участь в опитуванні, вважає, що зараз бізнес має не просто бути націленим на зміни, але й ініціювати їх. "За таких умов важливо вміти підтримувати довгострокове партнерство й [одночасно] бути відкритим і будувати нові екосистеми", — вважає він.

У 2017 році Іванчик створив таке партнерство, об'єднавшись з IT-бізнесменом Євгеном Уткіним. Підприємці створили компанію Аgro Core, яка займається розробкою інноваційних систем управління агробізнесом. "Компанія має бути готовою до можливих несподіваних змін і, як каже Нассім Талеб, бути антикрихкою", — цитує Іванчик одну з останніх праць популярного американського економіста і філософа.

Загалом вітчизняний бізнес висловлює оптимізм щодо майбутнього. Згідно з результатами дослідження, 92% українських топ-менеджерів прогнозують позитивну динаміку доходів своєї організації протягом найближчих трьох років, до того ж 60% із них очікують щорічного зростання на рівні не менше 10%. У світі позитивну динаміку розвитку бізнесу пророкують 99% топ-менеджерів. Щоправда, там темпи зростання скромніші — 64% експертів вважають, що зростання буде на рівні 0,01–1,99% на рік.

Н а цьому одностайність українських і західних босів закінчується. Якщо у світі головною загрозою для зростання своїх компаній їхні керівники вважають ризик екологічних та кліматичних змін, то в Україні про це поки навіть не замислюються. Головна небезпека для вітчизняних компаній, на думку їхніх топ-менеджерів, — це нестача кваліфікованої робочої сили (на перше місце цю загрозу поставили 29% українських респондентів). Ба більше, цього ж вітчизняні керівники найбільше боялися і торік, коли KPMG уперше в Україні провів своє дослідження CEO Outlook.

За словами Цимбала, до ризику браку робочої сили призвели два фактори. Перший — демографічна криза 90-х років, коли через погіршення умов життя різко впала народжуваність. За десятиліття, що закінчилося 2000 роком, вона скоротилася трохи більше ніж на третину.

Другий фактор — міграція робочої сили за межі України. З усіх 24 млн працюючих українців 2-3 млн, за оцінкою МВФ, постійно працюють за кордоном. Експерти ж зазначають, що насправді кількість співвітчизників, які залишили батьківщину заради великих заробітків у стабільній економіці, істотно більша.

За оцінкою Національного банку, трудова міграція перешкоджає росту темпів виробництва найбільше у будівництві, промисловості, сільському господарстві, а також у зв'язку і сфері транспорту.

Будь-які операційні ризики — це люди
Вікторія Капелюшна,
фіндиректорка агрохолдингу МХП

До того ж мігрують насамперед кваліфіковані кадри і найкращі працівники, зазначає Євген Кравцов, керівник державної компанії Укрзалізниця. В підсумку середній вік співробітників компанії, якою він керує, 45-50 років. "Це свідчить про певне старіння кадрового потенціалу та недостатню заміну його молодими людьми", — пояснює проблему Кравцов.

Під час збільшення обсягів залізничних перевезень це може стати джерелом ризику, наголошує він. Тому сьогодні його компанія працює над тим, аби залучити молоді кадри і зберегти кваліфікованих фахівців.

Що стосується другої за значимістю небезпеки для вітчизняних компаній, то це — регуляторний ризик. Йдеться про можливе отримання збитків через санкції або інші заходи з боку наглядових органів, а також недотримання стандартів або законодавства. Найбільшою небезпекою це вважають 19% опитаних топ-менеджерів.

Андрій Худо, співвласник ресторанного холдингу !Fest, зіткнувся із впливом на бізнес "регуляторки" під час виходу на нові ринки — готельний і будівельний. Він розповідає, що в цих сферах потрібно дуже багато узгоджень і паперової тяганини. "І коли ти бачиш, що там залишилася корупція, це не стимулює", — каже Худо. Водночас він визнає, що останнім часом частина регуляторних ризиків зникла: наприклад, стало легше зареєструвати підприємство.

На думку Гінтаутаса Діргели, директора з корпоративних питань і комунікацій JTI Україна, що виробляє тютюнові вироби, для його компанії важливо, щоб зміни в регулюванні були зваженими і запроваджувалися із перехідним періодом.

На третє місце за негативним впливом на розвиток бізнесу, яким вони керують, українські топ-менеджери поставили операційний ризик. Іншими словами, це небезпека отримання збитків від помилкових внутрішніх процесів, дій співробітників або зовнішнього впливу.

"Будь-які операційні ризики — це люди, — розмірковує Вікторія Капелюшна, фінансова директорка агрохолдингу МХП, — ринок змінюється дуже стрімко, і потрібно бути гнучкими і компанії, і людям, які весь час перелаштовуються".

В ітчизняні та світові топи по-різному ставляться до планування роботи своїх компаній, зазначає Цимбал із KPMG. Так, для 53% українських управлінців головна мотивація — це створення можливості довгострокового успіху компанії. А от серед менеджерів із глобального ринку таких тільки 12%. П'ята ж частина прямо говорить про націленість на короткострокові цілі.

Цимбал цей комплементарний для українських топів перекіс пояснює особливостями структури власності компаній. Так, великі світові фірми, керівників яких опитував KPMG, як правило, є акціонерними товариствами, акції яких торгуються на біржах. Тому кожні три місяці вони мають звітувати про результати роботи компанії, і якщо щось йде не так, це викликає в акціонерів невдоволення.

Саме через конфлікт із групою власників акцій торік звільнили Пола Полмана, керівника компанії Unilever, який вважається одним із найефективніших топ-менеджерів світу. Раніше він скасував щоквартальну публікацію звітності компанії й у своїй роботі націлювався на довгострокову стратегію.

В Україні — протилежна історія, розповідає Цимбал. Власники не чекають від топів перемог на коротких дистанціях, оскільки найчастіше розраховують продати компанію. А значить, орієнтують керівника на довгострокову стратегію, що сприяє зростанню капіталізації бізнесу.