Стосується кожного

В усьому світі зведено понад 200 меморіальних центрів пам'яті жертв Голокосту. Це найвідвідуваніші історичні музеї планети. Доволі симптоматично, що на території України таких комплексів немає зовсім. Чому і як Україна повинна і може стати винятком із цього винятку

Яна Барінова,
виконавчий директор Меморіального
центру Голокосту Бабин Яр

Т рагедія Бабиного Яру — больова точка історичної пам'яті України. Тут у вересні 1941-го стартувала одна з перших масштабних акцій, які запустили жахливий механізм нацистського "остаточного розв'язання єврейського питання".

В Ярі знайшли свою смерть також і десятки тисяч людей різних національностей. Бабин Яр — місце злочину двох тоталітарних режимів, один з яких знищував людей, а другий, вже радянський, — пам'ять про них. Тільки з крахом СРСР стало можливим відкрито говорити про справжню сутність того, що насправді сталося у Бабиному Ярі, — один з актів Голокосту. Проте за роки незалежності українська держава не змогла чітко визначити свою політику щодо увічнення пам'яті багатошарової та багатовекторної трагедії Бабиного Яру. Спроб та ініціатив було багато. Розмови про необхідність звести на місці найбільшої європейської трагедії Меморіальний комплекс не вщухали ніколи. Неприємно усвідомлювати, що ми не так далеко просунулися у реалізації всього, що запланували під час цього довгого діалогу самих із собою.

Тільки до 75-річчя початку розстрілів у Бабиному Ярі, тобто до вересня 2016-го, виникло розуміння того, що необхідне об'єднання зусиль приватних ініціатив та державної волі у виробленні спільної стратегії увічнення пам'яті про одну із найстрашніших подій у новітній історії України. Створення Меморіального центру Голокосту Бабин Яр створює цю точку для об'єднання зусиль окремих людей (готових взяти на себе підтримку проекту), спільноти (яка має можливість сприяти діяльності центру через громадську раду), наукового співтовариства і держави.

Наша макроціль — створити простір, який сформує таку свідомість, зп якої стане неможливим повторення трагедій Другої світової війни.

Тільки з крахом СРСР стало можливим відкрито говорити про справжню сутність того, що насправді сталося у Бабиному Ярі

Десятиліття, що пройшли після закінчення найбільш кровопролитної війни в історії людства, розвіяли ілюзії післявоєнного покоління, що вже ніхто і ніколи не оскаржить кордонів, не розділить уявлення про очищувальну силу війни, не піддасться на ненависницьку пропаганду щодо будь-якого народу. На жаль, але і після Другої світової війни трагедії геноцидів багаторазово повторювалися. І щоразу це живилося брехливою пропагандою, людиноненависницькими ідеями про національну, расову, соціальну перевагу. Як тут не згадати напис на вході в Меморіал пам'яті вбитих євреїв Європи в Берліні: "Якщо це сталося колись, це може статися знову".

Просто пам'ятати про трагедію недостатньо. Необхідно вивчити причини того, що сталося. Закріпити у свідомості прямий зв'язок між зневагою до цінності життя і невідворотністю геноцидів. Саме це і є завданням Меморіального центру.

Досі Україна демонструвала приклади радянських традицій меморіалізації — тобто героїзації подій. Але цей кут зору під час опису подій Бабиного Яру примітивізує трагедію. Світовий досвід пам'яті великих катастроф ХХ століття багатий і різноманітний. Ось тому Меморіальний центр Голокосту Бабин Яр запросив до співпраці як українських дослідників, так й іноземних вчених із багатим досвідом роботи в подібних проектах в усьому світі.

Ми хочемо створити унікальний за змістом меморіал, в якому відіб'ються всі грані трагедій Голокосту, Другої світової війни, а також післявоєнний подвиг людей, готових ризикувати власною свободою заради утвердження фундаментальних прав людини.

Широка освітня програма підготує відвідувачів музею до сприйняття побаченого, почутого, поміченого. Мабуть, найважливіше — це те, що Меморіальний центр стане найбільшим майданчиком України, який навчить відвідувачів за будь-яких обставин, у будь-який час, у будь-якому місці відстоювати базові права людини і залишатися людиною.