Терміново потрібні буржуї

Наша буржуазна революція — побудова відкритої економіки і політики — забуксувала. І звинувачувати в цьому треба не феодалів, а буржуазію — середній клас, який тихо сидить по закутках в очікуванні принца на білому коні

Валерій Пекар,
підприємець, викладач
Києво-Могилянської бізнес-школи,
співзасновник проекту Нова Країна

К ажуть, не буває демократії без демократів — іншими словами, неможливо побудувати демократію в країні, в якій населення вважає себе підданими, а не громадянами, і схильне до сильної руки. Але про це іншим разом. Сьогодні хочу сказати: точно так само не буває буржуазної революції без буржуїв. (Я використовуватиму загальновідомі й зрозумілі марксистські терміни, хоч це і спрощення.)

Наша революція за визначенням є буржуазною. Чітко артикульована мета Майдану була не в заміні одних правителів на інших, а в зміні системи суспільних відносин.

Радянський лад був різновидом феодалізму, тобто ренти права і сили статусу. Привілейовану касту правителів називали не поміщиками, а номенклатурою, але це не має значення: приналежність до цієї касти була спадковою (і багато хто мріяв стати зятем або невісткою феодала), у них були свої школи, поліклініки, магазини і санаторії. У Конституції записано, що влада належить народу, але всі знали правду.

Здобуття незалежності в 1991-му було великим геополітичним досягненням, але зовсім не буржуазною революцією. Феодалізм залишився домінуючим ладом, хоча в складі правлячого класу відбулися великі зміни. Частина колишніх феодалів зуміла пристосуватися (насамперед "червоні директори"), інша частина вийшла з гри, а натомість увійшли нові, з комсомольців і бандитів (аналог варварів, які створили нові дворянські будинки). Буржуазія залишилася пригнобленим класом.

У нас прийнято лаяти олігархів, маючи на увазі кілька всім відомих прізвищ, але водночас усі забувають, що характерною рисою феодалізму є пірамідальна ієрархічна структура. У кожному регіоні, в кожній галузі, в кожному великому місті маємо свого локального олігарха або два-три, і в кожному містечку й навіть великому селі є міні-олігарх. Нижче герцогів стоять графи, ще нижче — барони і прості поміщики. Сюзерен зобов'язаний захищати васалів і створювати їм "кормовий простір" (корупція є типовим феодальним проявом), а васали зобов'язані підтримувати сюзерена і в потрібний момент встати під його знамена.

Феодали не можуть побудувати відкрите суспільство, відкриту економіку і таку ж політику. Закон і суд у феодальному суспільстві працюють на феодалів. Перемогти їх може тільки буржуазна революція. Інакше переможці самі швидко стають новими феодалами, як у Росії після громадянської війни.

Мало руйнувати старе, треба негайно будувати нове

Проте є одна проблема. Буржуазна революція не може статися без буржуїв.

Майдан був явно вираженою антифеодальною революцією — тобто буржуазною. Він був не за те, щоб замінити одних феодалів на інших, а для заміни феодального ладу буржуазним. Ось чому в ньому таку активну участь взяли наші вітчизняні буржуї — підприємці, середній клас. (Зауважу: середній клас — це характеристика не доходу, а системи цінностей.) Участь у революції інших соціальних верств не змінює її характеру. Ба більше, що наша революція була одночасно національно-визвольною, ось чому вона негайно перетворилася на війну за незалежність. Втім, майже всі буржуазні революції були такими.

Однак наша буржуазна революція забуксувала, і звинувачувати в цьому треба не феодалів, а буржуїв. Дивно було б очікувати від феодалів, що вони зрадіють революції, і звинувачувати їх у зраді революційних ідеалів. Їхнє завдання протилежне: зберегти статус-кво, не втратити своїх переваг і привілеїв.

Наші буржуї не змогли створити власну політичну партію і поборотися за місця у парламенті. Не змогли висунути в уряд достатню кількість агентів змін. Не змогли запустити великий народний рух, що мобілізує активних громадян з усіх верств суспільства і відкриває для них соціальні ліфти. І винні в цьому не феодали. Втомлена і розчарована буржуазія повинна звинувачувати себе.

Побудова відкритої економіки і відкритої політики — завдання буржуазної революції й буржуїв, оскільки лише в такій системі вони здатні добре заробляти і зберігати приватну власність. Доки буржуї тихо сидять по кутках, чекаючи на гарного короля, королеву або принца на білому коні, буржуазна революція неможлива.

Одночасно з руйнуванням феодального ладу потрібно не допустити хаосу, популізму і революційного терору, і це теж завдання буржуазії. Мало руйнувати старе, треба негайно будувати нове.

Буржуазії є що втрачати, от чому не всі революції успішні. Буржуазія незалежна і спрямована в майбутнє, ось чому деякі революції успішні. Наша історія, схоже, ще тільки починається.