Справжнє майбутнє

Криве дзеркало української політики, де протиріччя між гаслами і реальністю стали нормою, вкривається тріщинами. Народний депутат Мустафа Найєм впевнений: люди нарешті побачили, що все може бути інакше

Мустафа Найєм

У дев'ятому колі пекла Данте ув'язнено тих, хто за життя обдурив довірених. Саме тут тужать Юда і Брут. І саме тут, скуті водами крижаного озера Коцит, повинні опинитися політики, що не виправдали надій.

Тим часом мало хто знає, що автор Божественної комедії сам був молодим політиком. У 30 років він обрався до колегії пріорів Флоренції, а за кілька років унаслідок розбіжностей у власній партії його назавжди вигнали з рідного міста.

В якому колі пекла опинився Данте після смерті, ми не знаємо. Але саме зараз, поки ви читаєте цей текст, до запуску на політичну орбіту готується із півдесятка команд. Всі вони — нові. І кожна з них упевнена, що саме вона — та сила, якій вдасться розірвати порочне коло розчарування і комплексу жертви.

Й у них є для цього підстави. Кожен другий українець почне 2019-й, не розуміючи, навпроти якого прізвища або партії він поставить галочку на виборах.

Ще вчора тисячі громадян готові були виходити на площі і йти на фронт. Сьогодні більшість українців скептично ставляться до можливості впливати на суспільні процеси, не довіряють політикам і не бачать сенсу в участі в політичному житті.

На жаль, ми стали очевидцями того, що, отримавши владу, нинішній політичний клас не зміг збудувати нову країну. Не було приборкано монополії. Влада і бізнес як і раніше не розділені. Не створено нової економіки, де кожен міг би заробляти, користуючись рівними і відкритими можливостями, а не близькістю до влади. Контроль над левовою часткою промисловості, енергетики, медіа і держапарату дозволяє невеликій групі людей діяти у своїх особистих інтересах навіть під час війни. І, очевидно, це не має нічого спільного з відповідальністю перед майбутнім.

Цей глухий кут має пояснення, але з нього точно є і вихід. За останні п'ять років міф про те, що в політиці немає місця гідним людям, почав руйнуватися. Поруч із політичними старожилами з'явилися ті, хто займається політикою не заради ресурсів, потоків і власного збагачення.

Те, що ми називаємо новим, — це норма

Криве дзеркало української політики, в якому протиріччя між публічною декларацією і реальністю стали нормою, вже покрилося тріщинами. Воно все ще спотворює нашу реальність, але люди побачили, що буває інакше.

І хоча більшість, кажучи про нових, має на увазі молодих, найчастіше наївних хлопців, які претендують на владу без досвіду, погляньмо, як це працює в дійсності. Все те, що прийнято відзначати як досягнення або успіх у постмайданний період, так чи інакше сталося саме завдяки цим новим і недосвідченим. Починаючи з реформи у сфері енергетики, впровадження системи ProZorro в державних закупівлях, антикорупційних органів і закінчуючи патрульною поліцією, яку прийнято лаяти, але повернення старого ДАІ і ППС ніхто не хоче.

На жаль, це все ще мало стосується "інфраструктури справедливості", де у нас найбільші проблеми — слідчих органів, прокуратури і судів. Однак всі ті сфери, в які ми зважилися допустити людей не з системи, демонструють позитивні зміни.

Інші цінності

І коли ми говоримо про нові обличчя, це не має жодного стосунку до віку. Насправді те, що ми називаємо новим, — це норма, про яку після розчарувань ми воліли забути. Ми взагалі не нові, ми просто нормальні.

І наше головне завдання — багаторазово збільшити наше поки ще боязке залучення у державні процеси. Розширити свою присутність у всіх секторах управління, а не тільки там, де старожили не можуть конкурувати з нами в інноваціях, нових підходах і сучасних технологіях.

Ми можемо нескінченно обговорювати рейтинги партій і політиків, але ті, хто готовий взяти на себе відповідальність, вже голосують ногами. Щомісяця країну залишають більше 100 тис. (!) українців. Згідно з дослідженнями ООН, до 2050 року населення України скоротиться на 8 млн осіб.

І, на жаль, це саме ті мільйони голосів, які можуть стати запорукою приходу до влади людей з іншими цінностями і поглядами. Повернути їх ретроградними гаслами й апеляцією до патріотизму й любові до батьківщини нам не вдасться. Вони пов'язуватимуть своє майбутнє з тими, хто домігся реальних змін і демонструє готовність переступати через внутрішні суперечності, щоб зробити ці зміни незворотними.