Найважливіші події українського спорту в 2016 році

Новое Время спільно з порталом Sport Arena називає топ-20 спортивних подій подій 2016 року в Україні.

На чемпіонаті Європи у Франції збірна України була далеко не фаворитом. Виступ у відбірковому турнірі не додавав оптимізму та віри в успіх команди Михайла Фоменка. Від України спочатку мало що чекали, припускаючи непоказну гру та виліт на ранніх стадіях турніру.

Тим не менш, цієї ранньою стадією повинна була стати 1/8 фіналу та поразка від однієї з топ-команд після третього місця в групі з Німеччиною, Польщею та Північною Ірландією. Проте навіть такі скромні очікування збірна України не змогла виправдати, зайнявши четверте місце в групі з трьома поразками.

І нехай би Україна програла Німеччині в стартовому турі або навіть Польщі, однак головним розчаруванням став поєдинок проти Північної Ірландії у другому турі. З більш ніж скромною командою українці так і не змогли створити жодного по-справжньому гострого моменту та пропустили після стандарту. Вже за результатами другого туру команда Фоменка опинилася на останньому місці в групі, з якого не могла піднятися вище.

Провалитися навіть там, де від тебе нічого особливого не чекали – це сильно.

Кто такий Андрій Шевченко як футболіст, чудово знають не тільки в Україні, але й в усьому світі. Він був одним із найкращих форвардів світу свого покоління та безперечно є найсильнішим гравцем в історії українського футболу. Хто такий Андрій Шевченко, як тренер, не знали навіть в Україні.

Нерідко, а швидше, навіть частіше, успішна кар'єра футболіста не має ніякого значення для тренерської кар'єри. Хороший студент вже точно не завжди в майбутньому перетвориться на успішного викладача – це дві різні професії. Так і з футболістом та тренером.

У Федерації футболу України готували варіант з Шевченком в якості наставника збірної України, призначивши його членом тренерського штабу напередодні Євро-2016. Після турніру він самостійно очолив збірну, почавши перебудову та омолодження команди. Питати про результати час поки не настав, але сам факт призначення футболіста з таким ім'ям викликав резонанс у суспільстві.

Керівники ФІФА та УЄФА повсюдно стверджують, що футбол поза політикою. Тим не менш, часто приймають рішення, які не можна назвати інакше, як політичні.

Держава Україна бореться за інтеграцію до так званої європейської сім'ї. Для цього Україна готова чіплятися за будь-яку можливість бути частиною Європи та показати себе в кращому світлі. Фінал футбольної Ліги чемпіонів у цьому плані також зіграє важливу роль - все-таки небагато подій у світі європейського спорту можуть зрівнятися за масштабністю з фіналом Ліги чемпіонів.

У травні 2018 року фінал головного клубного турніру Європи пройде в Києві на НСК Олімпійський. Звичайно, зараз фінальні матчі Ліги чемпіонів і Ліги Європи подорожують по всьому континенту в надії подарувати якесь свято місцевим жителям. Втім, для Києва та України це не стільки футбольна перемога і радість для вболівальників (адже далеко не всі здатні заплатити від 70 євро), скільки дипломатична перемога. Цей матч повинен показати, що Україна здатна приймати міжнародні події такого масштабу.

Цілих 12 років Мірча Луческу був головним тренером Шахтаря. Він прийшов у команду, коли вона кидала виклик Динамо та не мала ніякої ваги в Європі. Саме Луческу став будівельником успішного Шахтаря, який не тільки виграв вісім титулів чемпіона України за 10 років із 2004 по 2014 роки, але й добивався єврокубкових успіхів. Під керівництвом румунського фахівця Гірники виграли Кубок УЄФА та пробивалися до чвертьфіналу Ліги чемпіонів, нерідко здобуваючи перемоги над відомими європейськими командами.

Після початку війни на сході України Шахтар двічі програвав чемпіонську гонку Динамо, сам Луческу був не дуже радий відсутності домашніх матчів, постійних переїздів і втрат у складі. Клуб більше не мав можливості запрошувати гравців за великі гроші, що створювало загрозу успіхам у Лізі Європи.

Зрештою, після 12-ти років успішної роботи Луческу прийняв рішення змінити Шахтар на російський Зеніт. Разом із румунським тренером пішла епоха, найуспішніша епоха в історії Шахтаря та, ймовірно, українського футболу в цілому.

Металіст вважався третьою силою українського футболу після Шахтаря та Динамо. У кращі роки розвитку клубу Олександра Ярославського із Мироном Маркевич в якості головного тренера здатний був навіть кинути виклик дуету грандів українського футболу.

Однак потім у клубу змінився власник – Ярославський продав Металіст Сергію Курченку. Великим ударом стало виключення харків'ян із Ліги чемпіонів в 2013 році. Але більше всього на долю клубу вплинуло повалення режиму Віктора Януковича та втеча за кордон Курченка.

У клубу виникли проблеми із фінансуванням, протягом двох років гравці не отримали зарплату, а боргів накопичилося на кілька десятків мільйонів доларів. Ці зобов'язання власник Металіста не збирався виконувати, і це призвело до того, що клубу просто заборонили брати участь у професійних змаганнях.

Один із найбільших клубів України з величезною фанатською підтримкою фактично ліквідувади в травні 2016 року. Враховуючи тодішню ситуацію, це було важке, але дуже правильне рішення.

Цього року, мабуть, не було й тижня, коли не виникало підозр з приводу того, що українські клуби та футболісти грають матчі із заздалегідь фіксованим результатом. Подібні розмови не стосувалися хіба що топ-команд, тоді як багато середняків Прем'єр-ліги, представники Першої та Другої ліг, а особливо учасники першості серед молодіжних команд постійно брали участь у підозрілих матчах.

Комітет ФФУ з етики та чесної гри, Контрольно-дисциплінарний комітет постійно коментували чутки й навіть приймали деякі рішення, однак до серйозного покарання справа не дійшла. Хоча як мінімум деякі матчі 2015 і 2016 років було відкрито названі договірними, а по іншим йде серйозний розгляд. Але мало того, що ніхто не притягнутий до кримінальної відповідальності - ніхто навіть не дискваліфікований.

А кількість підозрілих матчів зростає величезними темпами. І без серйозної боротьби з цією проблемою вже найближчим часом український футбол остаточно перетвориться зі спортивного змагання у суцільну гру на тоталізаторі.

Так склалося, що у командних видах спорту українські жінки виступають краще чоловіків. Наприклад, на Літніх Олімпійських іграх чоловіки тільки раз були представлені ватерполістами. У волейболі порівнювати досягнення жінок і чоловіків також не доводиться.

Проте в 2016 році ситуація змінилася у зв'язку з чудовим виступом молодіжної збірної України на чемпіонаті Європи. За попередніми розкладами українці повинні були зайняти останнє місце в групі, програвши всі п'ять матчів. Замість цього Україна поступилася лише Польщі, обігравши сильні команди Болгарії, Франції та Німеччини, та вийшла до півфіналу. У драматичному півфіналі на тай-брейку Україна обіграла Італію, проте у фіналі була бита все тими ж поляками.

Друге місце України стало справжньою сенсацією турніру в цілому, так і здобутком усього українського волейболу. Подібних успіхів на будь-якому рівні не було з середини 1990-х років, а чоловіки так потужно взагалі не виступали ніколи.

Якщо враховувати, що 10-15 років тому Україна постійно грала на чемпіонатах світу з хокею в групі найсильніших, то перехід із групи Б до групи А виглядає сумнівним досягненням. І тим не менш, Україна виграла чотири з п'яти матчів і зробила крок вперед по дивізіонам.

Гарною підмогою для подальшого прогресу стало досягнення статусу господаря чемпіонату світу 2017 року, який у квітні пройде в київському Палаці Спорту. Звичайно, з урахуванням наявності в суперниках міцних, як для цього рівня, команд Казахстану, Угорщини, Польщі та Австрії Україні буде непросто домогтися успіху, але все ж 2016 рік слід назвати успішним для збірної України.

Вихід до групи А чемпіонату світу та отримання права прийняти турнір на своєму льду не говорить про тотальний прогрес у загниваючому виді спорту, але все ж дає привід дивитися на перспективи його без такого звичного жахливого песимізму, як це було в останні кілька років.

Зірка Світоліної загорілася повноцінно: по ходу 2016 року українська тенісистка закохала в себе мільйони вболівальників по всьому світу, видавши десятки чудових матчів. Чого тільки варта перемога над Сереною Вільямс в 1/8 фіналу Олімпійських ігор — це гра з тих, які ніколи не забуваються. Знявши скальп з однієї першої ракетки світу, Світоліна трохи пізніше обіграла ще одного лідера світового рейтингу, Анжелік Кербер.

Знайшлася, втім, у Еліни і своя ахіллесова п'ята, якою стала чешка Петра Квітова: у році, що минає, суперниці зустрічалися чотири рази, і у всіх поєдинках перемогу святкувала чешка, не дозволивши при цьому Світоліній взяти хоча б один сет. Відкрила серію невдач у матчах з Петрою розгромна поразка у чвертьфіналі Олімпіади, після чого Еліна програла Квітовій ще тричі.

В цілому ж, сезон Еліни Світоліної можна назвати прекрасним. Вона стала першою українкою, яка закінчила рік у топ-15 світового рейтингу (14-та сходинка), виграла більше 65% матчів (43 із 66-ти). В активі уродженки Одеси титул у Куала-Лумпурі, фінали в Нью-Хейвені та Чжухаї. Також Еліна побувала у півфіналах Дубая, Токіо, Пекіна та Москви, вийшла до чвертьфіналу Олімпіади.

Через два роки після виграшу першого чемпіонського пояса, у червні 2016 року, Василь Ломаченко виграв вже другий титул. Як і раніше, він здобув звання чемпіона світу за версією WBO, але вже в іншій ваговій категорії — Ломаченко перейшов із напівлегкої ваги у другу напівлегку вагу.

Другий чемпіонський пояс український боксер здобув нокаутом у п'ятому раунді, достроково закінчивши бій проти чинного чемпіона Романа Мартінеса. Підступність ситуації полягає в тому, що звання чемпіона світу в напівлегкій вазі Ломаченко не програвав, таким чином він більше місяця — з 11 червня по 21 липня перебував володарем поясів відразу в двох вагових категоріях, що в професійному боксі трапляється вкрай рідко.

За півроку після виграшу титулу українець оформив перший успішний захист, здобувши наразі, мабуть, найбільш значущу перемогу в кар'єрі: Ломаченко достроково закінчив бій проти непереможного ямайця Ніколаса Уолтерса. Перевага Василя була настільки очевидною, що команда Уолтерса викинула на ринг білий рушник після сьомого раунду. Така гучна перемога дозволила Ломаченку очолити рейтинг кращих боксерів світу у другій напівлегкій вазі.

Олександр Усик свій шлях на професійному рингу починав без поспіху, проводячи по три поєдинки за рік, в яких український боксер перемагав нокаутом досить посередніх суперників. Набивши руку за перші три роки в статусі професіонала, Усик у 2016 році нарешті зважився на бій за звання чемпіона світу за версією WBO. Суперником Олександра став поляк Кшиштоф Гловацькі, а сам бій проходив на території діючого чемпіона — Усик був готовий битися навіть у лігві опонента.

Бій, як і передбачалося, виявився найважчим у кар'єрі українця — Олександру вперше довелося боксувати всі 12 раундів, а підсумкове рішення приймали судді. Втім, перевага Усика була видно неозброєним оком, що вилилося у розгромну перемогу за очками. Через три місяці після успішного завоювання титулу українець провів перший захист, достроково перемігши представника ПАР Табісо Мчуну.

Таким чином четвертий рік професійної кар'єри вийшов найбільш продуктивним для Олександра — він провів лише два бої, а не три, як раніше, натомість зумів стати чемпіоном світу та навіть провести перший успішний захист. А ще Усик залишається непереможеним: в його активі 11 перемог в 11-ти боях.

Поразка від Тайсона Ф'юрі в листопаді 2015 року вперше за довгі роки змусила Володимира Кличка чекати на свій шанс і погоджуватися на умови суперника, а не диктувати власні. Безсумнівно, українського боксера не влаштовувала роль претендента, але йому потрібно було взяти реванш у Ф'юрі, щоб все повернулося на свої місця.

Розуміючи, втім, що вдруге перемогти Кличка буде дуже складно, англійський боксер усіляко ухилявся від поєдинку — спочатку через травму Тайсона був перенесений бій, запланований на 9 липня, а потім Ф'юрі внаслідок депресії вдруге скасував реванш. Ще пізніше в крові англійця знайшли кокаїн, і його дискваліфікували, відібравши всі виграні пояси, проте ця інформація навряд чи потішила Володимира — український боксер втратив можливість взяти реванш у Ф'юрі по гарячих слідах.

До можливого реваншу Кличко готувався цілий рік, навіть не розглядаючи інші варіанти, тому коли стало остаточно зрозуміло, що бій не відбудеться, українець спробував знайти суперника, щоб провести хоча б один поєдинок у календарному році. Такою могла стати зустріч з Ентоні Джошуа, однак тепер уже сам Володимир отримав травму, через що Кличко вперше за 20 років професійної кар'єри не провів жодного бою за один рік.

Не встиг український уболівальник повноцінно відійти від провалу на Євро-2016, як Україна знову провалилася. Другий негативний виступ жодного відношення до футболу не має — на Олімпійські ігри збірна України не зуміла кваліфікуватися. Однак інші спортсмени, які завоювали путівку на Олімпіаду, виступили в Ріо не краще, ніж футболісти у Франції.

Всього 11 медалей виграла Україна на Олімпійських іграх-2016, показавши найгірший результат у своїй історії. Тільки двічі українці піднімалися на вищу ступінь п'єдесталу пошани — золоті нагороди в активі Олега Верняєва (спортивна гімнастика) та Юрія Чебана (веслування). Крім цього в медальній скарбничці синьо-жовтих виявилося п'ять срібних та чотири бронзові нагороди, що в підсумку дозволило Україні зайняти 31-е загальнокомандне місце.

Кращим спортсменом української команди став гімнаст Верняєв – мультимедалист, який окрім золота на паралельних брусах виграв срібло в особистому багатоборстві. Вдалося виграти дві медалі й фехтовальниці Ользі Харлан, яка на третій Олімпіаді поспіль піднімалася на п'єдестал пошани — в Ріо Ольга здобула бронзу в особистих змаганнях, а також срібло - в командних.

Утримати та навіть підняти планку на небувалу висоту вдалося Паралімпійській збірній України, успішні виступи якої в Ріо повністю затьмарили провали на Євро та Олімпіаді. Вперше в історії синьо-жовта команда закінчила Ігри в трійці призерів у загальнокомандному заліку, посівши третє місце слідом за Китаєм і Великобританією. В активі українських спортсменів 117 медалей, і такий результат можна назвати унікальним — ніколи раніше Україна не вигравала сто медалей на Паралімпіаді. Вдалося встановити рекорд і за кількістю золотих нагород — у Ріо українці здобули 41 медаль вищої проби, поліпшивши попередній результат на дев'ять нагород.

Найбільш медальним видом спорту для синьо-жовтих стало плавання, в якому українські спортсмени виграли 74 нагороди — на 31 медаль більше, ніж у всіх інших видах. Не дивно, що саме в плавальному басейні Україна завоювала найбільшу кількість золотих нагород — 25 із 41-ї загалькомандної. Найбільш титулованим спортсменом Ріо став плавець Євген Богодайко, в активі якого чотири золота, три срібла та дві бронзи. А всього у складі Паралімпійської збірної України 26 мультимедалістів, що в тринадцять разів більше, ніж у олімпійської команди.

Найкращий сезон у своїй кар'єрі провів 28-річний український фристайлер Олександр Абраменко — українець тричі піднімався на подіум етапів Кубка світу, завоювавши дві бронзи та одне срібло, тим самим поліпшивши власний рекорд за кількістю влучень на п'єдестал пошани за один сезон.

В цілому, український фристайлер тільки одного разу фінішував нижче п'ятої позиції (13-е місце на етапі в Москві), і завдяки таким стабільно високим результатам Олександру вдалося посісти перше місце в заліку лижної акробатики зі значним відривом у 34 очки від найближчого конкурента. Таким чином Абраменко виграв Малий кришталевий глобус — досягнення, яке раніше не підкорялося жодному українському фристайлеру.

Ще одна причина успіху Олександра, крім власної стабільності, криється в аномально теплій зимі — два старти Кубка світу було скасовано через недостатню кількість снігу, що дозволило українцеві стати кращим в трохи скороченій версії сезону. Цей факт, втім, ніяк не зменшує заслуг Абраменка: крім перемоги в заліку лижної акробатики фристайлер зайняв п'яте місце в загальному заліку Кубка світу, продемонструвавши найкращий результат у кар'єрі.

Уперші з 2012 року Україна не зуміла здобути золото чемпіонату світу з біатлону - в норвезькому Холменколлені синьо-жовта команда виграла лише одну медаль. Автором єдиного подіуму у складі української збірної став Сергій Семенов, який сенсаційно фінішував третім у спринтерській гонці, поступившись тільки Мартену Фуркаду та Оле-Ейнару Бйорндалену. Примітно, що цей успіх так і залишився єдиним у сезоні для Семенова — українець більше жодного разу не піднімався на подіум.

Великі сподівання були пов'язані з жіночою збірною, однак кращим результатом біатлоністок стало лише п'яте місце Олени Підгрушної у гонці переслідування. Не вдалося завоювати медаль і в естафетній гонці — четвірка у складі Валі Семеренко, Ірини Варвинець, Олени Підгрушної та Юлії Джими фінішувала п'ятою.

Абстрагуючись від виступу на світовій першості, найкращим українським біатлоністом сезону стала Олена Підгрушна: капітан збірної ефектно повернулася після річної перерви, зайнявши шосте місце в Кубку світу, а також тричі піднявшись на подіум. В активі Підгрушної та єдина особиста перемога українців у сезоні — Олена виграла спринт у канадському Кенморі.

По-справжньому епохальна подія відбулася в березні у Львові — вперше в історії українське місто приймало один із двох ключових шахових матчів року. Підготуватися до такого незвичного для України поєдинку Львову, в цілому, вдалося: навіть абсолютно випадковий перехожий знав, що й де саме відбувається. Шахова ейфорія на деякий час охопила абсолютно всіх, тим більш ігри чемпіонського матчу можна було дивитися безкоштовно в інтернеті. Ключовим фактором, втім, варто назвати участь у матчі українки Марії Музичук, яка захищала титул найсильнішої шахістки на планеті.

Втримати звання чемпіонки світу Музичук, однак, не вдалося — китаянка Хоу Іфань, претендентка, раніше дворазова краща шахістка, без особливих проблем обіграла українку, повернувши собі чемпіонство. Хоу вдалося достроково завершити поєдинок, перегравши Марію в трьох партіях, тоді як решта шість закінчилися внічию. Таким чином за одну партію до кінця зустрічі Іфань вигравала 6:3, позбавивши Музичук навіть теоретичного шансу на можливість відігратися. Ключову перемогу Хоу відсвяткувала в шостий партії, коли їй вдалося обіграти Марію чорними фігурами, збільшивши відрив до двох очок.

Чемпіонат Європи з гандболу довгий час був останньою фортецею української збірної, яка вже довгий час не радує високими результатами: аж до Євро-2016 синьо-жовті залишалися однією з шести команд, які ніколи не пропускали континентальну першість. Все змінилося в червні 2016 року — Україна повторно програла ключові матчі Сербії та Чехії, закінчивши відбір на третьому місці в групі. Цього результату виявилося недостатньо для кваліфікації до фінальної частини Євро, і Україна вперше потрапила до числа 16-ти кращих команд Європи.

Провальний результат змусив керівництво федерації гандболу йти на радикальні зміни — був призначений новий тренерський штаб на чолі з Борисом Чижовим. Під його керівництвом жіноча збірна восени встигла пройти перший етап відбору на чемпіонат світу-2017, досить упевнено подолавши груповий етап, по ходу якого синьо-жовті почергово обіграли Словаччину, Литву та Грецію, без особливих проблем посівши перше місце в групі. Тепер від першого за вісім років виходу до фінальної частини чемпіонату світу Україну відділяє лише перемога в плей-офф раунді, який і стане справжньою перевіркою оновленої збірної.

Рішення багаторічного капітана Динамо Олександра Шовковського не продовжувати контракт з клубом і фактично завершити кар'єру важко назвати сенсаційним, проте все одно сприймалося з певною часткою несподіванки, особливо в перші хвилини сприйняття цієї інформації. Всі чудово розуміють мотиви такого рішення, але вже сильно звиклися з думкою, що Шовковський є, Шовковський буде, Шовковський – це символ Динамо останніх двох десятків років, протягом яких виграно 14 чемпіонських титулів і 11 кубків країни в Україні. Не кажучи вже про такий факт, як вихід до півфіналу Ліги чемпіонів 1999 року.

Таким символом Олександр і залишиться, вписавши своє ім'я в найяскравіші сторінки історії клубу, але справжня епоха в житті Динамо, пов'язана з легендарним голкіпером, пішла. Можливо, занадто багато пафосу, проте в цій ситуації без нього не обійтися, адже йде і справжня постать в українському футболі, закриваючи так звану епоху 1990-х. Йде як раз вчасно, хто б що не говорив.

Звичайно, таке рішення було куди логічніше оголосити в кінці сезону, коли є можливість попрощатися з уболівальниками та урочисто повісити бутси на цвях. Напевно, новий контракт на півроку не став би для цього проблемою, але Шовковський вже не хоче чекати. Адже подумки вже налаштувався на те, що його час в команді минув. Подумки він вже не гравець, подумки він вже віддав статус першого номера.

Головним претендентам на перемогу в жіночому турнірі чемпіонату світу зі швидких шахів - українці Ганні Музичук та росіянці Катерині Лагно - довелося зійтися в очному поєдинку в шостому турі. На той момент Музичук випереджала Лагно на 0,5 очка. Українка не зуміла здолати росіянку білими фігурами, але їй вдалося втримати перевагу в турнірній таблиці. У наступних шести партіях Музичук ще тричі зіграла внічию, проте дві втрати припали на останні тури, коли доля світового чемпіонства вже була вирішена.

Ганна стала єдиною шахісткою, яка не програла жодної партії, тому її успіх виглядає ще більш заслуженим. Лагно невдало провела останній ігровий день і закінчила змагання на сьомому місці, відставши від Музичук на 2,5 очка.

За дві партії до кінця чемпіонату світу Іванчук відставав від лідера, яким став Непомнящий, на очко — Василю необхідно було диво. І воно сталося. У передостанній ігровий партії Іванчук обіграв Віші Ананда, а завдяки перемозі Карлсена над Непомнящим українцю вдалося наздогнати росіянина. Однак зрівнявся з Яном не тільки Василь, але і три інших шахіста. За додатковими показниками, втім, попереду був Іванчук, тому для загального тріумфу йому досить було перемогти в останній партії.

Не без проблем, але зі своїм завданням Василь впорався — він змусив капітулювати вірменина Гранта Мелкумяна, провівши хорошу швидку гру. Суперник думав дуже довго й багато, тому багато помилявся в самій кінцівці партії. Інші результати Іванчука не цікавили — він зумів утримати перше місце і став чемпіоном світу.

Текст: Олексій Мандзій, Ігор Бойко та Дмитро Коваленко

У лонгріді використані фото: BBC, ЕРА, НСК Олімпійський, ФК Металіст, ФК Іллічівець, Європейська конфедерація волейболу, Міжнародна федерація хокею, Top Rank, K2 Ukraine, Високий Замок, handball.net.ua, ФК Динамо, Chess News