Спалах наднових

Старим тут не місце — таким гаслом можна охарактеризувати список ста найвпливовіших українців цього року: прихід до влади Володимира Зеленського радикально оновив його

Іван Верстюк

“Електоральна революція”, “тотальне озеленення”, “зміна політичних еліт” — такими словами експерти рейтингу топ-100 описують зміни, які сталися в українських елітах цьогоріч.

Переконлива перемога Володимира Зеленського на президентських виборах і наступний тріумф його партії за підсумками парламентської кампанії перезавантажили систему влади в Україні. Та водночас підкреслили, що у країні залишається дещо непідвладне навіть таким змінам.

"Стабільності" країні надають мільярдери, які підпадають під визначення класичних олігархів, — Рінат Ахметов, Ігор Коломойський, Віктор Пінчук і Петро Порошенко. Пертурбації на політичному олімпі не позбавили їх реальних важелів впливу на економіку України і країну загалом.

Великий бізнес, що перебуває переважно в руках олігархів, — це 45% української економіки. І ті, хто стоїть за цими 45%, штовхають значущі процеси в країні у той бік, який вигідний їм.

Але факт політичного оновлення очевидний. У рейтинзі НВ найвпливовіших цьогоріч з'явилося одразу 35 нових імен. Для порівняння: аналогічні рейтинги періоду 2003–2018 років (за винятком 2014–2017-го, коли редакція НВ не складала список) загалом додали лише 26 нових імен.

І частка новачків незабаром може навіть збільшитися: восени Верховна Рада сформує новий Кабмін, і все йде до того, що в уряді з'являться несподівані, маловідомі раніше персонажі.

Середній рівень оновлення топ-100 найвпливовіших у звичайний рік української новітньої історії становив максимум 5–10%. А в 2019-му ця частка склала 35%.

У молодих демократіях оновлення еліт зазвичай відбувається динамічніше, ніж у розвинених країнах. Однак Україна після перемог Зеленського навіть на тлі інших держав, що "розвиваються", виглядає унікально, вважає Інна Волосевич, заступниця директора соціологічної компанії Info Sapiens.

"Це нищівний кульбіт, — підкреслює експертка. — У нашому суспільстві останні п'ять років на перший план вийшли емоції".

Емоції, а саме — масове невдоволення населення владою п'ятого президента Петра Порошенка, привели Україну до електоральної революції, яка перекроїла список найвпливовіших.

За даними Info Sapiens, у 2016–2018 роках країна пережила найглибшу кризу недовіри до влади. До того моменту, як Зеленський оголосив про похід на вибори, найпопулярніший політик — Юлія Тимошенко — могла розраховувати на голоси максимум 10% українців. Такого низького рівня електоральної підтримки українські політлідери не мали ніколи раніше.

У 2014 році, після закінчення Революції гідності, вітчизняна політика також пережила перезавантаження, але вона була дещо іншою. Змінами рухали патріотичне піднесення, активність волонтерів і суспільне збудження, каже Анатолій Октисюк, політичний аналітик експертного центру Дім демократії. Нині ж ідеалізм зразка 2014-го канув у Лету.

У першій п'ятірці списку топ-100 впливових — два політики (Володимир Зеленський і голова його Офісу Андрій Богдан) й одразу три олігархи: Ахметов, Коломойський, Пінчук. Політолог Володимир Фесенко вважає таку розстановку сил показовою. "Олігархи поки свій вплив збережуть", — упевнений експерт.

Але ситуація поступово змінюється. "Їхня [олігархів] роль у майбутньому країни знижуватиметься у міру зростання економіки, оновлення державних інститутів і становлення громадянського суспільства", — впевнений Анатолій Амелін, директор економічних програм Українського інституту майбутнього.

Однак навіть за нинішньої системи устрою української еліти найбагатші співвітчизники вже поступаються за рівнем впливовості Зеленському та Богдану.

І якщо для президента очолювати список найвпливовіших українців — це цілком логічно, то голова президентської адміністрації так високо за час складання рейтингу топ-100 підіймався лише двічі. Було це в 2003 і 2004 роках, коли на другому місці опинявся Віктор Медведчук, права рука лідера країни Леоніда Кучми.

Роль нинішніх олігархів — стати рядовим великим бізнесом, що працює в рівних умовах з усіма
Анатолій Амелін,
директор економічних програм Українського інституту майбутнього

До речі, Медведчук і зараз опинився у списку на високому десятому місці, але тепер уже завдяки щільним контактам із президентом чужої країни (Росії) і вельми успішному виступу на виборах його партії Опоплатформа — За життя.

Кількісно проросійських політиків в українській системі влади стало більше, але їхній вплив не досяг і не досягне критичних масштабів, вважає політолог Фесенко. "Проросійський вектор посилився у громадській думці, а не в реальних повноваженнях", — каже експерт.

А ось п'ятий президент України Порошенко з першого рядка за рік опустився на восьмий. Всі люди, що складали команду ексголови держави, втратили вплив. Виняток один — Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ: живучий голова МВС піднявся із восьмого місця на шосте.

Шеф правоохоронців вийшов із колишньої влади з мінімальними репутаційними втратами, зумів знайти спільну мову із Зеленським, забезпечив чесні вибори. Все це, на думку Октисюка, дозволило Авакову закріпитися у верхній частині списку топ-100.

Не тільки політики і мільярдери-олігархи увійшли до списку найвпливовіших українців — відзначився і просто великий бізнес. Найвище серед представників цього сегменту (не враховуючи майже мільярдера Юрія Косюка) піднявся Олексій Вадатурський: його 19-е місце виглядає логічним для одного з найбільших агроекспортерів і будівельника річкового флоту.

В'ячеслав Климов із Нової пошти опинився на 32-й позиції, Владислав Чечоткін із Rozetka.ua — на 68-й. Обидві компанії — і логістичний оператор, і онлайн-магазин — стрімко розвиваються, несучи нову якість життєвого комфорту мільйонам українців.

Подружжя Герег потрапило на 31-е місце завдяки тому, що для багатьох співвітчизників ремонт — це стиль життя, а мережа будівельних гіпермаркетів Епіцентр-К, що належить подружжю, це якраз про ремонт.

Володимир Костельман, співвласник Fozzy Group, що має мережі супермаркетів Сільпо і Фоззі, отримав 76-е місце.

Амелін з Українського інституту майбутнього детально проаналізував позиції неолігархічного бізнесу в топ-100 і дійшов висновку, що зростання економіки — головний драйвер збільшення впливу суто ринкових бізнесів на ситуацію в країні. І процес продовжуватиметься із припливом іноземних інвестицій і розширенням географії вітчизняного бізнесу. "Роль нинішніх олігархів — стати рядовим великим бізнесом, що працює в рівних умовах з усіма", — підкреслює економіст.

Ще один неполітичний новачок у списку — митрополит Епіфаній, голова новоствореної і незалежної Православної церкви України. У нього 36-е місце, тоді як у головного конкурента в релігійній сфері — митрополита Онуфрія з Московського патріархату — 48-е.

"Вплив Онуфрія істотно скоротився на тлі появи Епіфанія як найвпливовішої фігури українського православ'я", — вважає політолог Фесенко.

На відміну від консервативно налаштованого Онуфрія, що робить ставку на вірян старшого віку з регіонів, Епіфаній у своїх публічних виступах підкреслює, що його завдання — зробити церкву актуальною для молоді та мешканців міст-мільйонників.

Утім, якщо зважати на динаміку присутності релігійних лідерів у топ-100 від редакції НВ, їхній вплив на громадську думку за останні 15 із гаком років істотно скоротився.

У культурній галузі найвище місце в нинішньому рейтингу посів письменник і поет Сергій Жадан. Активні гастролі всією країною з музичним гуртом Жадан і собаки, присутність у соцмережах і регулярна поява нових текстів привертають до письменника увагу суспільства.

Нові імена, молоді обличчя, прогресивні бізнесмени у списку найвпливовіших змушують Амеліна говорити про те, що країна рухається правильним шляхом. "Це [рівень оновлення списку] — добрий знак початку оздоровлення суспільства", — вважає експерт.

Зеленський і його партія отримали потужний кредит довіри від суспільства, яке очікує, що нинішня влада досягне й істотнішого економічного зростання, і прогресу реформ в інших галузях.

Фесенко вважає, що оновлення еліт привнесе більше прозорості і публічності в українську політику. Кулуарщина, мовляв, залишиться, але люди будуть більше обізнані про те, що відбувається у кабінетах влади.

У демократичних країнах, як правило, подібних радикальних змін в елітах не відбувається, уточнює політолог. Але якщо в Україні таке трапилося, треба шукати в цьому можливості для країни, резюмує він.