Солодке та кисле

Віктор Іванчик, один із найбільших агробізнесменів країни, розповідає про "солодке" — заробіток на цукрі та IT-технологіях у сільському господарстві — і про "кисле" — тиск на його бізнес із боку Генпрокуратури

Олег Гавриш

Ц я людина заробила статок на солодкому. Крім того, зробила це добре: за оцінками НВ, в 2017-му Віктор Іванчик опинився на 30-му місці в списку ста найбагатших співвітчизників зі $125 млн.

Головний актив Іванчика — агрохолдинг Астарта, один із найбільших у країні. Його спеціалізація — цукор: Астарта виробляє чверть цього продукту в Україні.

Холдингу належать вісім заводів, які здатні переробляти 39 тис. т буряка на добу. І Астарта постійно нарощує виробництво: за останні п'ять років обсяг продукції, що випускається холдингом солодкої продукції зріс втричі.

Також агрохолдинг є одним із найбільших переробників сої в Україні і виробляє молоко.

Крім цього, в управлінні компанії Іванчика опинився значний земельний банк — 250 тис. га, що виводить Астарту на шосте місце в рейтингу найбільших вітчизняних агролатифундистів.

А ще структура Іванчика стала одним із лідерів з інновацій в агробізнесі: на її підприємствах впроваджуються передові енергозберігаючі технології.

Астарта створила і спільне підприємство з українською IT-корпорацією KM Core, тепер розробляє передові рішення для аграрної галузі.

У 2017-му до Астарти зайшла канадська компанія Fairfax Financial Holdings, сконцентрувала 28% акцій агрохолдингу, — рідкісний випадок залучення зовнішнього інвестора в умовах нинішньої української економіки.

Сам Іванчик зовні та манерою поведінки нагадує київських цукрових королів початку минулого століття: скромно одягнений, любить сім'ю, уважно стежить за всіма необхідними його бізнесу технологічними новаціями.

А ще він дуже рідко спілкується із пресою.

— Найбільш дискусійне і політизоване питання у сфері сільського господарства сьогодні — ринок землі. Верховна рада щорічно подовжує мораторій на вільний продаж сільгоспземель. Вам, як співвласнику компанії із земельним банком 250 тис. га, потрібен відкритий ринок чи ні?

— Однозначно: ринок землі в Україні повинен бути. Інша справа, що країна ще не готова до його повного відкриття. Дуже багато помилок у земельному кадастрі, маса невідповідностей між тим, що на папері, і тим, що в реальності. Треба зробити детальну інвентаризацію земель, і насамперед розібратися із землями, які сьогодні належать державі: як вони використовуються, з яким результатом, який грошовий потік дають до держбюджету.

Дуже важливі заходи щодо ринку землі свого часу організував Європейський банк реконструкції і розвитку. Ми проводили кілька круглих столів, і учасники висловили спільну думку: перед тим, як запустити повноцінний ринок землі, необхідно запустити ринок прав оренди на неї.

Сьогодні він існує — тіньовий: люди купують один у одного корпоративні права на компанії, які користуються землею. Тобто вони набувають практично право оренди на 5-10 років. Чому б цей діючий сектор економіки вже зараз не зробити публічним та прозорим? Таким чином ми можемо значно підвищити ціну землі.

Я за те, щоб ціна землі була справедливою.

— Одна з фішок Астарти — ставка на "айтізацію" агрогалузі. Ваше дочірнє підприємство у сфері IT із KM Core виправдовує очікування?

— Ефект абсолютно очевидний. Залучення IT-технологій дозволяє нам ефективніше керувати виробничими процесами і за рахунок цього бути більш конкурентоспроможними. Ми краще контролюємо врожайність, знижуємо собівартість виробництва. Крім того, IT-інструменти сприяють підвищенню енергоефективності підприємств і якості нашої продукції. Якості, якої вимагає світ.

Очевидно, що український агроринок не дефіцитний, а профіцитний, тому нам треба освоювати нові ринки. Ніхто не чекає нашої продукції. Країни-світові виробники борються за те, щоб заповнити вільні ніші своїми товарами. Це такий здоровий протекціонізм, який, як ми бачимо, процвітає на найвищих рівнях. Президент США — це сьогодні найбільш показовий приклад: він все робить для того, щоб американці розвивали власні індустрії. А чим ми гірші? Ми повинні розвивати українське виробництво і виходити на зовнішні ринки.

— В українських селах зараз проживають 14 млн чоловік. Якщо агрокомпанії розвиватимуться у бік "айтізаціі", більшість цих людей будуть змушені покинути село — для них там не буде роботи: для сільського господарства знадобиться всього 4-5 млн чоловік. Як ви до цього ставитеся?

— Це не так. Люди виїжджають не тому, що їх скорочують, а тому, що не можуть знайти робочі місця, які б їх задовольнили.

— А як вони з'являться, якщо ви розвиваєте технологічне сільське господарство, в якому людині немає місця?

— Не все так однозначно. Ми розвиваємо не тільки технологічність — ми робимо все для створення нових робочих місць. Тому що без інфраструктурних об'єктів, заводів та елеваторів, які ми будуємо, не буде робочих місць. Але це вже більш технологічні та наукоємні робочі місця. І люди мають вчитися. Насамперед освоювати нові навички в сільському господарстві та IT — ті прикладні моменти, які сьогодні вкрай необхідні в нашій галузі.

Одночасно ми багато років ведемо корпоративні соціальні програми на підтримку освіти у сільській місцевості. Зокрема, це допомога здібній молоді, яка хоче здобути освіту, працювати і розвиватися в Україні, зокрема у своїх селах. У нас також є освітні проекти для дорослого населення.

— Ви заробляєте гроші — і досить великі — у сільській місцевості. Але інвестуєте у столичні офісні центри і мережу кафе Salateira. Адже це викачка грошей із села?

— Ви можете подивитися офіційні звіти Астарти: за 12 років публічної історії, з моменту IPO на Варшавській фондовій біржі, компанія не виплачувала дивідендів своїм акціонерам. Тобто всі зароблені кошти реінвестувати у виробничі активи й об'єкти інфраструктури. Там, де працюють наші виробництва, ми вкладаємо і в розвиток соціальної інфраструктури. Це сучасні школи, дитячі садки, будинки культури, упорядковані вулиці та багато іншого, що важливо для якісних умов життя наших співробітників, партнерів і громад.

Що стосується будівництва офісного центру Astarta [Відкритий в центрі Києва, на Подолі], то побудований він не на кошти агрокомпанії, а за особисті гроші акціонерів. Я маю на увазі себе і свого бізнес-партнера Валерія Короткова: ми вклали в нього фінанси, які отримали від продажу частини своїх акцій Астарти на публічному ринку, на біржі. Власником пакету акцій став зокрема канадський інвестиційний фонд Fairfax. І це абсолютно відкрита інформація, ви можете подивитися, скільки ми отримали, за якою ціною продали ці акції. Я продав 4% акцій Астарти, у мене залишилося 36%.

Що стосується мережі закладів Salateira, то це проект мого названого сина Олександра Савілова, який розвиває його за кошти акціонерів і кредитні ресурси.

— Чим зараз є український ринок цукру?

— Ринок волатильний, як і багато інших. Зараз ми проходимо період низьких цін: у світі перевиробництво цукру. Ті структури, які в цей період не втратили бажання займатися його виробництвом і розуміють цю філософську складову, — продовжують інвестувати і залишаються успішними в довгостроковій перспективі. Сподіваюся, ми належимо до таких компаній.

Це стосується не тільки ринку цукру, а й сої: два-три роки тому ціни на продукти її переробки на світовому ринку були дуже сприятливими. Сьогодні ж конкуренція збільшилася.

Вона — дуже здоровий фактор. До того ж внутрішня конкуренція важлива для глобальної.

Я за те, щоб ціна землі була справедливою

Але ще важливіше питання співпраці бізнесу і влади: ми повинні бути партнерами в досягненні успіхів у глобальній конкуренції українського сільського господарства та інших галузей. Поки ж ми бачимо, що одностайності в цьому питанні, на жаль, немає.

Останні приклади говорять, що податкова й органи захисту навколишнього середовища зайняті, на жаль, тільки тим, щоб "кошмарити" бізнес. І силові органи, зокрема й прокуратура, намагаються за першим сигналом одразу закривати рахунки, обмежувати діяльність компаній.

Для чого це робиться? Щоб залучити інвестиції? Сумніваюся, що так їх можливо отримати. Щоб залучити більше грошей в бюджет? Ні, насправді там інша зацікавленість.

— Яка? Хабарі?

— Дуже часто так і буває. Податкова інспекція або контролюючі органи організовують "маски-шоу", абсолютно не розібравшись. Їх мета — налякати, створити умови для того, щоб бізнесмен вирішив для себе: я краще піду заплачу, домовлюся, щоб мене залишили у спокої.

Адже контролюючі органи могли б спокійно прийти і сказати: ми бачимо, що у тебе тут щось незрозуміле, поясни. Якщо бізнесмен не може пояснити, нехай йдуть до суду і там розбираються, хто правий.

— Значить, треба щось змінювати в роботі Державної фіскальної служби. Що?

— Ми постійно говоримо з податковою. Буквально днями я підписав лист на ім'я в. о. міністра фінансів, щоб наша компанія та інші публічні компанії України (їх досить багато) змогли проходити моніторинг податкових інспекцій як консолідовані групи.

У нас десятки юридичних осіб на більшій частині території України. І кожна з цих юросіб перевіряється податковими окремо. Наша пропозиція: ми консолідуємо фінансову звітність, її підтверджують авторитетні аудиторські компанії. Тим більше нас ще контролюють банки, кредитори, міжнародні інвестори.

Чому податкова інспекція не може контролювати нашу компанію як єдину групу? І це стосується більшості публічних компаній.

Але скільки б я не звертався до податкових на регіональному рівні і в центральному апараті — наших аргументів не приймають.

Є річний звіт компанії, там абсолютно всі фактори нашої діяльності прописані. Але податкова, на жаль, таку звітність не читає. А ми готові пояснити все.

— Восени торік в Астарті пройшли обшуки. З чим вони були пов'язані?

— Для мене сьогодні це питання так і не вирішене. Генпрокурор Юрій Луценко сказав, що це була помилка. І підтвердив це офіційно, написавши нам листа.

Але у мене залишився неприємний післясмак. Абсолютно не вникнувши в ситуацію, навіть не запитавши у податкової професійної консультації, нам за рішенням суду закрили рахунки і прислали в офіс "маски-шоу". Коли ми розібралися, виявилося, що вони просто не зрозуміли елементарних речей, які прописані в наших звітах. Елементарно не розібралися. Це рівень "професіоналізму".

— На вас хтось спеціально тиснув?

— Абсолютно точно. Це принцип: налякати, змусити домовлятися.

— І хто?

— До нас прийшли працівники Генеральної прокуратури... Я вважаю, що тільки повна відкритість, тільки повна публічність, як у нашому випадку, може протистояти подібним нападкам.

Я одразу написав відкрите звернення до генерального прокурора, звернувся до нашої бізнес-спільноти. Я сказав прямо, чесно, відкрито, що вважаю це несправедливим наїздом, претензії до нас не мають під собою ніяких підстав, і я готовий на всіх рівнях це доводити.

Суспільство і бізнес перестали боятися тих тіньових структур, які дуже серйозно нам заважали

Через два тижні відбулася зустріч президента країни з бізнес-спільнотою. Я попросив слова. Там був, до речі, генпрокурор. І відразу після цього ми пішли до нього в кабінет і порозумілися. Підозри були дезавуйовані.

Якби я тоді так не вчинив, що було б? До мене вже телефонували з пропозицією допомогти вирішити це питання, представляючись "юридичними компаніями". А я підозрюю, що це якраз такий спосіб заробітку: вас прикривають, вам обмежують діяльність (до того ж саме у період відкриття сезону цукроваріння), закривають рахунки. І змушують якомога швидше йти і домовлятися через "юркомпанії".

— Як ви тепер оцінюєте бізнес-клімат у країні?

— Я оптиміст. Я вважаю, що стало краще. Ми можемо сьогодні говорити і називати речі своїми іменами. Суспільство і бізнес перестали боятися тих тіньових структур, які дуже серйозно нам заважали. Але я не виключаю, що сьогодні вони відроджуються. Щоб із ними спільно боротися, потрібно говорити про це публічно.

— В який сегмент агроринку ви б самі зараз інвестували?

— Україна потребує модернізації інфраструктури.

Сьогодні величезні проблеми з доставкою сільгосппродукції в порти. На щастя, портових перевалочних потужностей у країні вже досить, але доставити в порт — це реальна проблема: не вистачає вагонів. Як мені кажуть фахівці, найближчі п'ять років цей дефіцит не ліквідується.

Олексій Вадатурський [гендиректор компанії Нібулон, яка входить до низки найбільших агроструктур країни], наприклад, у цій ситуації розвиває річкові вантажоперевезення, будує власний флот. І я вважаю, що його приклад треба наслідувати. Він вирішує фундаментальну проблему держави. Однак вона йому натомість не тільки не допомагає, а гальмує процес або навіть перешкоджає. Адже розвиток річкового транспорту — це дуже важливий потенціал для збільшення поставок зернових.

Потребує модернізації елеваторна інфраструктура. Наша компанія, наприклад, цим активно займається. Ми будуємо мережу сумарною потужністю зберігання понад 0,5 млн т зернових. Я думаю, що надалі ще подвоїмо ці потужності. Сьогодні не тільки Астарта, а й інші великі компанії України інвестують у цей напрямок.

— Що буде з українським аграрним сектором найближчими роками?

— Вважаю, що ми, як бізнес, повинні дивитися у напрямку більш індустріалізованого, модернізованого і, безумовно, більш ефективного сільського господарства. Наше завдання — зробити так, щоб ланцюжок доданої вартості був якомога довшим. Тобто змінити сировинний характер нашого агросектору: продавати на зовнішній ринок не зерно, не цукор, а кінцевий продукт на полиці.

Саме до цього всім нам — і великим агрохолдингам, і дрібним або середнім фермерським господарствам — потрібно докласти максимум зусиль. У розвитку переробки сільгосппродукції і є наші резерви для росту і створення нових робочих місць.