Сніданок з Оленою Кошарною

Глава інвесткомпанії Horizon Capital, яка управляє активами в $850 млн, їсть вівсянку на воді і розмірковує про оптимізм у фінансових питаннях, називає українських бізнесменів із бездоганною репутацією і згадує рідну Канаду

Катерина Шаповал

Пообідати з Оленою Кошарною, співзасновницею і головним виконавчим директором інвестиційної компанії Horizon Capital, в управлінні якої активи на $850 млн, НВ домовлявся кілька років. За цей час компанія встигла вкластися в онлайн-супермаркет Rozetka.ua і виробника печива Yarych, продати фонду Сороса свою частку в IT-компанії Ciklum і збільшити до 70% свою частку в операторі зв'язку Датагруп. А також зібрати новий фонд для інвестицій в Україну на суму $200 млн.

І ось нарешті вікно для трапези з НВ знайдено. Ми домовляємося поснідати в італійському ресторані Vero Vero на столичному Подолі. У цьому ж найстарішому районі української столиці з початку двотисячних живе і сама Кошарна.

Олена народилася і виросла в канадській провінції Онтаріо в родині емігрантів з України, тому говорить непоганою українською, але з легким акцентом, часто вставляючи англійські слова. З Онтаріо вона привезла широку усмішку, не дуже характерну для співвітчизників, які виросли в Україні.

На перше ж питання про країну, в якій народилася, Кошарна реагує несподівано. "Мене часто запитують про Канаду, але мало хто знає, що українці — це корінний народ Канади, вони живуть там уже 125 років, — серйозно заявляє інвестор. — Українці зробили великий внесок у побудову цієї країни, і я вважаю, що Канада успішна зокрема завдяки українцям".

— Чому ж ми тут ніяк не можемо розвернутися? — посміхаюся я.

— Я думаю, що Канада — прекрасний приклад того, що ми можемо, — Кошарна демонструє оптимізм. — Ми можемо і тут це зробити.

Розмова перериває поява офіціанта. Не заглядаючи в меню, топ-менеджер робить скромне замовлення: вівсяна каша на воді та зелений чай. Я обираю зелений салат із лососем.

Бабусі та дідусі голови Horizon Capital емігрували до Канади після Другої світової війни. Вони були остарбайтерами зі сходу та центру України і боялися повертатися до СРСР, щоб не бути висланими до Сибіру.

Кошарна згадує, що її, як і багатьох інших дітей українських емігрантів у Канаді, виховували в національному дусі. Причиною тому була не ностальгія — українська діаспора намагалася зберегти мову і традиції на противагу русифікації в радянській Україні.

— Ми ходили до українських шкіл, у гуртки українських танців, в Українську Православну Церкву. Я грала на бандурі, — згадує топ-менеджер своє канадське дитинство. — Моя бабуся взагалі не розмовляла англійською, хоча прожила в Канаді більше 40 років. Вона говорила тільки українською, тому що були українські банки, супермаркети, бізнес. І, звичайно, школи та церкви.

На історичну батьківщину, в Україну, Кошарна вперше приїхала в 1993 році, 23-річною. Тоді вона побачила зовсім не ту країну, яку уявляла з розповідей родичів: одразу після розпаду Радянського Союзу Україна переживала неймовірні економічні труднощі, але тут було цікаво, країна динамічно розвивалася.

— Я могла б жити в Канаді. Це прекрасна країна, але там уже все зроблено, будувати нічого. А в Україні я побачила великі можливості й майбутній економічний розвиток, — демонструє великий оптимізм Кошарна.

Непомітно для себе в розмові зі мною вона переходить на ти, але це не фамільярність, а скоріше традиція англійської мови, яка для інвестора є рідною.

До нашого столика підходить офіціант із замовленням, і ми перериваємо розмову для фотосесії.

В українських бізнес-колах у Кошарної репутація людини, яка ніколи не сумує: вона часто усміхається і, незважаючи на серйозну посаду та сотні мільйонів доларів в управлінні, рідко має поганий настрій.

— Я думаю, що не варто жити, якщо ти не оптиміст, — мимохідь кидає вона, так просто формулюючи своє життєве кредо.

Питаю про те, як їй вдається зберегти гарний настрій, ризикуючи чужими грошима в такій непростій країні, як Україна. Усмішка керівниці Horizon Capital стає ще ширшою.

— Якби я була песимістом, я не змогла би щодня їздити світом і говорити іноземним інвесторам, що вони повинні звернути увагу на Україну, — каже вона. — Звичайно, я часто чую "ні", але якби я опускала руки щоразу, коли мені відмовляють, хіба був би цей результат?

Результат — це $200 млн, які торік залучив Horizon Capital для вкладень в Україну та Молдову. До того ж частина інвесторів — це держагентства урядів Німеччини, Франції та Нідерландів.

— Прихід цих інвесторів може стати сигналом для інших вкладати в Україну, — Кошарна, не поспішаючи, бере чашку чаю. — Коли заходять такі інвестори, вони починають цікавитися й іншими проектами, розуміючи, що в Україні можна працювати.

Свіжозібраний фонд у $200 млн Horizon Capital вже почав вкладати в різного роду об'єкти. Серед останніх покупок — акції компанії-виробника печива Yarych, IT-розробника Genesis, а також фабрики дитячих візочків Anex. Усі вони працюють не тільки на внутрішньому ринку, а й експортують свою продукцію. Останній фактор — один із основних для того, щоб компанією зацікавився Horizon Capital.

Я могла б жити в Канаді. Це прекрасна країна, але там уже все зроблено, будувати нічого

Є і ще одна обов'язкова умова, без якої фонд ніколи не дасть компанії грошей: це бездоганна ділова репутація її засновника.

— Ось компанія Rozetka.ua. Я про Ірину та Славу Чечоткіних, — називає Кошарна як вдалий приклад власників найбільшого інтернет-ритейлера.

З Чечоткіним фонд будував відносини три роки, перш ніж інвестував у Rozetka.ua у 2015 році.

Одразу Кошарна починає висловлюти компліменти бізнесменові Володимиру Гнатюку, власнику компанії Yarych, що випускає печиво Марія.

— Я вважаю, що він сильний керівник. Ми маємо намір удвічі збільшити потужність фабрики, — каже вона. — Їхні крекери мені самій дуже подобаються, а мої діти були дуже раді, коли дізналися, що ми інвестуємо в Yarych.

Топ-менеджер підкреслює, що для українського бізнесу співпраця з Horizon Capital — це не тільки гроші, але й корисний досвід ведення бізнесу за західними правилами, так як у фонді працюють фахівці з досвідом роботи в провідних світових компаніях.

Ми так захопилися розмовою, що зовсім забули про їжу. Кошарна смакує свою холодну кашу.

— А у що невдовзі ви думаєте вкласти гроші? — питаю я в інвестора, а у відповідь чую дзвінкий сміх і прислів'я: "Не кажи гоп, поки не перескочиш".

Не поспішаючи, ми доїдаємо свій сніданок і говоримо про великі гроші та тих, хто ними розпоряджається. Я питаю, чи задоволені іноземні інвестори рухом реформ в Україні.

— За останні п'ять років було зроблено чимало. І ми [Україна] дійсно рухаємося у правильному напрямку, — киває головою моя співрозмовниця.

За її словами, нинішній темп реформ саме такий, якого вона чекала від самого початку, після того, як приїхала в Україну в 90-х.

— Дуже багато зроблено, — знову повторює вона. — Я завжди показую інвесторам рейтинг [легкості ведення бізнесу] Doing Business. Торік ми посіли 71-у сходинку, тоді як ще у 2012-му були на 152-й. І в підсумку виявилися вищими за Бразилію, Індію та Аргентину.

За її словами, така висока позиція в Doing Business — це саме той результат, яким варто пишатися. Мовляв, "це не месія прилетів, махнув крилом — і все змінилося на краще", а тисячі людей щодня виконували важку і не завжди цікаву роботу.

А загалом, за спостереженнями Кошарної, українці не надто схильні до того, щоб радіти своїм успіхам.

— В українців є така риса — вони часто опускають руки і кажуть: все пропало. Але всі нації проходять через труднощі, а те, скільки їх перенесла українська нація, не кожна зможе витримати, — розмірковує Кошарна. — Мені подобається, що український характер реалістичний, прагматичний, люди не дивляться крізь рожеві окуляри.

М и завершуємо розмову на веселій ноті. Кошарна розповідає про свою сестру-близнючку Катерину, з якою вони дуже схожі. Сестра теж пов'язана з Україною: випускає на тутешніх підприємствах горілку і продає її в Канаді під торговою маркою Zirkova.

Обидві сестри цьогоріч були на економічному форумі в швейцарському Давосі. Кошарна сміючись згадує, що Катерину багато хто приймав за неї саму, а потім ображалися, що вона навіть не привіталася.

— Тим часом українська діаспора не дуже готова інвестувати у свою історичну батьківщину, — зауважую я.

Кошарна пояснює, що відразу після того, як Україна здобула незалежність, діаспора була налаштована на інвестиції, але економіка 1990-х не була готова їх прийняти: бізнес переживав не найкращі часи.

— А останні три роки ми бачимо, що діаспора повертається. І це дуже хороший знак, — впевнено говорить Кошарна.

Вона згадує канадця Джорджа Міхала, який очолює консорціум інвесторів, зокрема Brookfield, які планують разом із партнерами вкласти $160 млн у львівський IT-park.

Ми прощаємося. Виходячи з ресторану, інвестор перетинається з відомим журналістом Віталієм Портніковим, перекидається із ним кількома словами і зникає за дверима.