Скарби нації

Найпотужнішим активом Вірменії стає її твердо вкорінена в західному бізнесі численна та щедра діаспора, яка вливає в свою небагату батьківщину у вигляді інвестицій і благодійності величезну купу грошей

Анна Павленко
(Київ — Єреван — Київ)

Для більшості гостей Вірменії знайомство з країною починається з її головних повітряних воріт — аеропорту Звартноц за 12 км від Єревана. Саме про нього насамперед згадує житель вірменської столиці Левон Манукян, відповідаючи на питання НВ про роль діаспори в житті його країни.

"Кілька десятків років тому Звартноц був у напівзруйнованому стані, тепер це аеропорт міжнародного рівня", — усміхається єреванець.

У 2001 році Звартноц узяла в 30-річну концесію аргентинська Corporacion America Airports SA, найбільша на світі приватна корпорація аеропортових концесій, заснована Едуардо Ернекяном, нащадком вірменських емігрантів і другим найбагатшим жителем Аргентини. Вклавши $160 млн, компанія збудувала два сучасних термінали, збільшивши пропускну здатність аеропорту з 1,1 млн до 3,5 млн пасажирів на рік.

Вірменська діаспора прагне віддавати і вкладати, а не отримувати, продовжує свою думку Манукян, прогулюючись площею Шарля Азнавура, названою так на честь відомого французького шансоньє вірменського походження. В Єревані та за його межами багато що нагадує про численне співтовариство вірмен в еміграції.

Сьогодні Вірменія — одна з небагатьох держав, де кількість населення поступається розміру діаспори. У самій Вірменії живуть 2,9 млн людей, тоді як кількість вірмен за кордоном сягає 7 млн. Із них близько 2,5 млн становить громада в Росії, ще не менше 500 тис. живуть у США і стільки ж у Франції.

Зірки шоу-бізнесу Кім Кардаш'ян, Шер і Діта фон Тіз, успішні бізнесмени Едуардо Ернекян, Рубен Варданян і Ваче Манукян — всі вони домоглися успіху за межами батьківщини, але не забули про своє коріння.

Основа сучасної вірменської діаспори сформувалася унаслідок геноциду вірмен на початку ХХ століття, а в 1970–1980-х роках на Захід ринула хвиля вірмен із країн Близького Сходу — Сирії, Лівану, Ірану. Потім зростанню діаспори сприяли економічні мігранти: після проголошення незалежності в 1991 році державу назавжди покинули понад 1 млн громадян. Тепер щороку один із дев'яти жителів південнокавказької країни вирушає жити і працювати за кордон, підраховують вірменські демографи. Однак, змінивши прописку, вони не забувають про батьківщину.

"У вірмен за кордоном є політичні партії, лобі, спільноти бізнесменів, жіночі та спортивні організації, школи та коледжі", — говорить про організованість вірмен в еміграції Олександр Іскандарян, політолог, директор Інституту Кавказу.

За його словами, значна частина іноземних інвестицій надходить до Вірменії саме від представників діаспори. Мільйони доларів вони витрачають на благодійні проекти в культурній та освітній сферах, на розвиток інфраструктури й охорону здоров'я. За оцінкою бізнесмена Рубена Варданяна, екс-власника російського інвестиційного банку Тройка Диалог, за останні 18 років він і декілька інших підприємців вірменського походження вклали у проекти на історичній батьківщині $600 млн.

"Вірменія — це мережева компанія: ми працюємо в усьому світі, а тут тільки головний офіс", — часто жартують вірмени. І за межами "головного офісу" кавказці не втрачають національної ідентичності, перетворюючись на інвесторів, меценатів і лобістів своєї країни. Одні вкладають гроші, інші домагаються важливих для Вірменії зовнішньополітичних рішень.

Так, після 1992 року Вірменія стала найбільшим одержувачем американської фінансової допомоги в розрахунку на душу населення і за наступні 13 років отримала від США понад $1,6 млрд донорських коштів. Уважається, що цьому сприяло впливове вірменське лобі. Нині його інтереси активно представляє Стівен Кандарян, президент міжнародної страхової компанії MetLife.

Найбільшим меценатом кавказької країни став ще один американець — мільярдер і син вірменських емігрантів Кірк Керкорян. Заснувавши в Лас-Вегасі цілу гральну імперію, успішний бізнесмен жертвував солідні суми на відновлення Вірменії після землетрусу 1988 року. За наступні 25 років, до своєї смерті в 2015 році, він виділив сотні мільйонів доларів на будівництво доріг і шкіл, реставрацію вірменських музеїв і театрів.

Небайдужа доля країни і молодому поколінню етнічних вірмен. У 2010 році на батьківщину батька вперше прибув 27-річний Алексіс Оганян, співзасновник популярного у США соціально-новинного сайту Reddit із 36 млн користувачів. Тут він, випускник Університету Вірджинії, кілька місяців працював волонтером, навчаючи юних співвітчизників створення стартапів. А в червні 2018-го підприємець знову приїхав до Єревана, щоб зустрітися із прем'єр-міністром Ніколом Пашиняном.

"Кожен із нас, хто досяг успіху, — це перемога над геноцидом: вони не змогли нас знищити, — вважає Оганян. — Ми процвітаємо в усьому світі — цим я дуже пишаюся".

Найбільша за своєю чисельністю громада вірмен у Росії не проявляє такої політичної активності, як американська, проте її внесок в економіку Вірменії складно переоцінити. Щороку трудові мігранти з РФ перераховують на батьківщину суму, еквівалентну 12–14% вірменського ВВП. А одним із найактивніших меценатів та інвесторів є Рубен Варданян, чий статок оцінюється у $950 млн — це забезпечує йому 109-е місце у списку найбагатших бізнесменів Росії.

У 2001 році Варданян заснував благодійний фонд IDeA, через який фінансує довготермінові проекти розвитку Вірменії. За участю фонду в Діліджані відкрито один із 17 коледжів всесвітньо освітньої організації United World Colleges, а в Татеві збудовано найдовшу на світі канатну дорогу завдовжки майже 6 км.

Є у Варданяна на батьківщині і власний бізнес: разом із партнерами він володіє одним із найбільших банків країни — Амеріабанк.

Свою частку в банківському бізнесі Вірменії має і британський мільярдер Ваче Манукян, чий внесок в економіку країни з початку 90-х оцінюється у $70 млн. У 1996 році він заснував у Вірменії Midland Armenia Bank, який за три роки було перейменовано на HSBC Bank Armenia. Саме Манукян сприяв виходу британського фінансового гіганта на вірменський ринок і сьогодні як і раніше володіє 30% акцій його місцевої дочки. До того ж британець пожертвував $12 млн на будівництво сучасного медичного центру Норк-Мараш у Єревані.

Довго у вірмен не було власної держави — так з'явилося прагнення об'єднуватися через різні соціальні інститути: церква, торгівельні союзи, професійні гільдії, а пізніше — освітні організації та медіа, розповідає Вікен Четерян, етнічний вірменин, викладач історії та міжнародних відносин в Університеті Женеви і в женевському Вебстерскому університеті. Мобілізує вірмен і травматичний досвід геноциду початку ХХ століття.

"Історичний досвід вірменської діаспори унікальний, який можна порівняти хіба що з єврейським", — підкреслює експерт.

Національні зарубіжні спільноти завжди уважно стежать за тим, що відбувається у країні. Так, навесні 2018 року сотні вірмен вийшли на вулиці міст у США, Канаді та Франції, щоб висловити підтримку протестувальникам у Єревані. Багато з них пересилали гроші на організацію мітингів, а засновник і вокаліст відомої американської рок-групи System of a Down Серж Танкян спеціально прилетів до Єревана, щоб виступити перед співвітчизниками.

Не менш активно проявили себе закордонні вірмени на зорі незалежності держави. Тоді країна приходила до тями після руйнівного землетрусу 1988 року, переживала наслідки краху радянської економіки і приймала сотні тисяч біженців, які рятувалися від війни в Карабаху, згадує Четерян.

Ми процвітаємо в усьому світі; цим я дуже пишаюся
Алексіс Оганян,
співзасновник популярного американського новинного сайту Reddit

"Вірмени за кордоном робили все можливе, щоб допомогти Вірменії вижити", — констатує він.

Спочатку індивідуальні пожертвування носили спорадичний характер, потім стали з'являтися спеціальні організації та фонди — як, наприклад, Всевірменський фонд Айастан, куди досі перераховують великі суми етнічні вірмени з усього світу.

Наступна хвиля активності діаспори припала на початок 2000-х. Тоді у Вірменії почали зростати доходи громадян, розвивалися інфраструктура та експорт, що привернуло увагу інвесторів. Гроші діаспори полилися у сфери ІТ, комунікацій, ювелірного виробництва, будівництва, виробництва їжі та одягу.

Однак навіть такі економічні зрушення не зупинили потоки емігрантів. Сьогодні Вірменія тримається у хвості рейтингу країн за індексом міграції. За останнє десятиліття звідси виїхало близько 350 тис. осіб — переважно на заробітки в Росію.

За даними вірменського демографа Рубена Еганяна, більшість сучасних емігрантів становлять чоловіки з економічно активних верств населення, для яких основним мотивом від'їзду є стан економіки та ринку робочої сили.

"У кожному п'ятому домогосподарстві є людина, яка виїхала з країни на три-п'ять років і не повернулася на батьківщину", — констатує експерт.

За середнього рівня зарплат у Вірменії близько $400, Росія із середнім заробітком $630 залишається привабливим напрямком для міграції працездатних вірмен. Погіршує ситуацію високий рівень безробіття, від якої страждає третина всієї місцевої молоді. Якщо ситуація не покращиться, до 2050 року у Вірменії може залишитися менше 1,7 млн ​​жителів, тобто ледь не вдвічі менше, ніж сьогодні, озвучує свій песимістичний прогноз Фонд ООН у сфері народонаселення (UNFPA).

Ще декілька внутрішніх проблем Вірменії — монополізований ринок і корупція — перекривають шлях інвестиціям. Унаслідок багато заможних вірмен в еміграції воліють допомагати батьківщині благодійними внесками, замість того, щоб відкривати локальний бізнес.

У рейтинзі Індекс сприйняття корупції міжнародної організації Transparency International Вірменія посідає 107-у зі 180 позицій, розділяючи її з Ефіопією та В'єтнамом. За словами Четеряна, в перше десятиліття незалежності в країні сформувалася система олігархів, монополій, корупції та нових політичних еліт, які не зацікавлені в продуктивності й економічному розвиту держави, що не лишило простору для підприємців із діаспори, які хотіли б зробити свій внесок.

"Діаспора завжди допомагала Вірменії, але багато людей бачили, що їхні кошти несправедливо розподіляють, і поступово перестали допомагати", — стверджує житель Єревана Самвел Азатян.

Утім, із перемогою революції навесні 2018 року ентузіазм жителів країни поширився і на діаспору. Тепер вірмени на батьківщині та за кордоном очікують від уряду революційного лідера Пашиняна ефективної боротьби з корупцією та монополіями, а також збільшення потоку репатріантів.

За словами Нарі Галамкарян, єреванської студентки та учасниці революції, така тенденція вже помітна. "Багато хто повернувся, дехто передумав їхати, — розповідає дівчина. — Я знаю людей, які раніше ніколи не думали про переїзд на батьківщину, але тепер хочуть повернутися".

Про перспективу масштабної репатріації заявив і сам Пашинян. За перші місяці на посаді прем'єр-міністра він провів зустрічі з вірменськими громадами в Росії, Франції та США, де закликав їх учасників організовувати у Вірменії підприємства і створювати робочі місця.

"Вірмени можуть допомогти Вірменії тільки одним способом: здійснювати економічну діяльність у Вірменії, створювати бізнес і працювати", — заявив Пашинян 23 вересня у Нью-Йорку.

Аби змістити фокус фінансової участі діаспори з благодійності на інвестиції, новий уряд навіть має намір випустити спеціальні бонди — державні цінні папери, які забезпечать Вірменії дешевий кредитний ресурс для реалізації проектів розвитку в сфері інфраструктури, освіти й енергетики. Таку ідею просуває економічний радник і заступник міністра діаспори Вірменії Бабкен Тер-Григорян, який сам виріс у Каліфорнії.

Втім, експерти стримано оцінюють перспективи збільшення економічної участі вірменської діаспори в житті країни з приходом нової влади.

"Аби вкласти гроші в таку країну, як Вірменія, потрібна мотивація", — підкреслює Іскандарян, вважаючи країну невеликим ринком, обтяженим Карабаським конфліктом і без серйозних запасів мінеральних ресурсів, що відчутно знижує її привабливість для інвесторів. Тим часом основним ресурсом для розвитку держави фахівці називають нове покоління активних громадян.

"Поява нового покоління вірмен, урбанізованих, освічених і зайнятих у продуктивній економіці — цифрових технологіях, інжинірингу, — це джерело надії", — впевнений Четерян.