Сила тяжіння

Після ста років життя нарізно і кривавого громадянського конфлікту пів столітньої давнини мешканці острова Ірландія заговорили про об'єднання. Тектонічному зрушенню сприяють брекзит й економічний підйом незалежної Ірландії останніми роками

Анна Павленко

Рано-вранці 10 лютого Дублін не спав: у залі Королівського дублінського товариства фінішував підрахунок голосів за підсумками дострокових виборів до парламенту Ірландії. Цієї миті оператори й журналісти тісним кільцем обступили головну ньюсмейкерку ночі — Мері Лу Макдональд, голову лівої націоналістичної партії Sinn Fein і прихильницю об'єднання Ірландії.

"Це щось на кшталт революції у виборчих скриньках", — казала вона журналістам про підсумки виборів.

Партія Макдональд продемонструвала історичний результат, набравши 24,5% голосів і випередивши дві центристські політсили, які ось уже 100 років правлять республікою, змінюючи одна одну. Крім соціальних обіцянок — розв'язати житлову кризу, не підвищувати пенсійний вік і збільшити допомогу для матерів, Sinn Fein пообіцяла своїм виборцям домагатися референдуму про об'єднання Ірландії.

"Революція у виборчих урнах" запустила хвилю дискусій про приєднання шести північних графств острова Ірландія, які входять до складу Сполученого Королівства, до 26 графств незалежної Ірландської Республіки на півдні. А впливовий британський журнал The Economist присвятив цій перспективі обкладинку свого чергового номера.

На думку експертів, до об'єднання дві частини розколотого на початку ХХ століття острова підштовхують одразу кілька політичних, економічних і соціальних змін, які останнім часом торкнулися обох територій.

У 2016 році після референдуму про вихід Сполученого Королівства з Європейського союзу більшість жителів Північної Ірландії виявила, що їхня проєвропейська позиція не знаходить підтримки в інших регіонах країни. За брекзит проголосували 52% населення Сполученого Королівства, тоді як у Північній Ірландії прихильників виходу виявилося менше 45%. Саме тоді деякі жителі півночі побачили в об'єднанні Ірландії шанс залишитися в ЄС.

На зближення двох територій працюють не тільки політичні, але й культурні, а також релігійні зрушення. У Північній Ірландії, де переконливу більшість завжди складали протестанти, які симпатизують Лондону, зростає кількість католиків. Водночас Ірландська Республіка, яка сповідує католицизм, стає дедалі ліберальнішою, а отже, — привабливішою. Ще 30 років тому там ретельно контролювали поширення контрацептивів, а аборти було заборонено. Однак у 2019-му Республіка не тільки узаконила аборти, а й легалізувала одностатеві шлюби.

Утім, на шляху до єднання нації стоїть чимало перешкод. Останні опитування вказують: за збереження членства у Сполученому Королівстві, як і за об'єднання з Республікою, виступають практично рівні частки жителів Північної Ірландії — приблизно 45%. Ще 10% не визначилися. У пам'яті багатьох живуть трагічні події останніх десятиліть ХХ століття, коли від рук терористів Ірландської республіканської армії (ІРА) та їхніх супротивників-юніоністів загинуло понад 3,5 тис. місцевих жителів.

Водночас особливу привабливість для жителів півночі має економічний чинник: у 2018 році темпи зростання ВВП Республіки Ірландія досягли 8,2%, що зробило її другою в рейтинзі економік планети, які зростають найбільше. Натомість ВВП Північної Ірландії показав зростання приблизно 1%. За даними офіційної статистики, середньорічний заробіток тут становив 33 тис. євро проти 38,9 тис. євро у жителів півдня.

У разі об'єднання 5-мільйонній Ірландській Республіці доведеться підтягти до власного рівня залежну від британських дотацій 2-мільйонну Північну Ірландію. Що загрожує Республіці серйозним економічним відтоком, підкреслює Оен О'Меллі, доцент кафедри політології в Школі права й управління Міського університету Дубліна. Однак від ідеї єдиної Ірландії в Дубліні не відмовляються.

"Сьогодні шанси об'єднання вищі, ніж чотири роки тому, до брекзиту, — констатує О'Меллі. — Ірландія хоче цього все більше, натомість бажання британської еліти утримувати її слабшає".

Одна з головних визначних пам'яток Белфасту — "стіна миру" з бетону і металу, яка тягнеться уздовж вулиці Купар Вей неподалік від центру міста. Десятки таких конструкцій заввишки до 8 м і завдовжки кілька кілометрів ось уже пів століття розділяють католицькі ірландські та протестантські британські квартали у столиці й у кількох інших містах Північної Ірландії.

Перші стіни миру з'явилися тут після заколотів 1969 року, з яких почався 30-літній період смути — етнополітичного конфлікту між націоналістичними лівими силами на чолі з Ірландською республіканською армією (ІРА) і праворадикальними протестантськими організаціями, які виступили на боці Великої Британії. Тоді воєнізовані осередки ІРА, спираючись на підтримку американської діаспори ірландців і частини місцевого католицького населення, почали запеклу боротьбу за незалежність регіону від британської корони.

Внаслідок протистояння ІРА з британською армією і збройними формуваннями пробританських юніоністів загинуло понад 3,5 тис. людей, переважно — мирні жителі. Згадувати про ту трагедію в сучасній Північній Ірландії не люблять.

"Ця тема — табу. Люди не хочуть говорити про минуле, ми це пережили і рухаємося далі", — каже Хана МакГ'ю, 25-річна дизайнерка інтер'єрів із міста Кукстаун у центрі Північної Ірландії.

Населення регіону, як і раніше, розділяють не тільки стіни миру, але й відчуття власної ідентичності, а також бачення майбутнього Північної Ірландії. За даними опитування, організованого британським мільйонером і політиком-консерватором лордом Майклом Ешкрофтом, яке проводили у вересні 2019 року, 45% мешканців провінції хочуть залишитися частиною Сполученого Королівства, натомість 46% бажають об'єднатися з Республікою.

"Занадто багато мешканців півночі Ірландії вважають себе британцями, й об'єднана Ірландія позбавить їх цієї ідентичності", — пояснює МакГ'ю.

Сама вона вважає себе ірландкою і має паспорт Республіки. Можливість обирати громадянство з'явилася у мешканців північних територій острова завдяки Белфастській угоді 1998 року. Саме вона принесла довгоочікуваний мир у Північну Ірландію і допомогла внести до конституції Республіки поправку про громадянство за правом землі для мешканців півночі.

Тоді після 30 років смути в Північній Ірландії з'явилися автономні органи влади, а кількість протестантів і католиків в уряді й поліції зрівнялася. Найбільшими партіями стали пробританська Демократична юніоністська партія (DUP) й ірландські націоналісти Sinn Fein. Останніх раніше вважали політичним крилом ІРА, але, підписавши Белфастську угоду, вони помітно пом'якшили свою риторику.

У Sinn Fein, яка діє як на півночі, так і на півдні острова, не сприймають насильства заради об'єднання, підкреслює Джонні О'Райллі, кінорежисер із Дубліна.

"Ніхто в Ірландії не хоче примушувати жителів півночі до об'єднання, — каже він. — У нас демократія, і ми цінуємо мир".

До того ж об'єднання острова залишається головним пунктом програми ірландських націоналістів, і рішення британців про вихід з ЄС лише підстьобнуло їхнє прагнення. У 2016 році після референдуму про брекзит північноірландська Sinn Fein закликала провести референдум в обох частинах острова, проте не отримала підтримки ані в Белфасті, ані в Дубліні. З аналогічним закликом влітку 2019-го виступила Макдональд у Республіці Ірландія.

"Ірландська єдність — це зворотний шлях до ЄС", — пояснила вона перевагу об'єднання для мешканців півночі.

Із нею готові погодитися багато мешканців регіону, підтверджує опитування Ешкрофта: понад половина виборців Північної Ірландії визнає, що брекзит підсилює аргументи на користь об'єднання. Так вважають не тільки ірландські націоналісти, але й кожен п'ятий юніоніст. До того ж половина опитаних зізнається, що відчувають меншу близькість до іншої частини Великої Британії, аніж п'ять років тому.

31 січня 2020 року Сполучене Королівство офіційно покинуло Євросоюз. Унаслідок Північна Ірландія втратила 1 млрд євро прямого фінансування, яке щороку отримувала з Брюсселя на розвиток сільського господарства та пов'язані з мирним процесом проекти. Гостро постало питання її південного кордону з Республікою — учасницею ЄС, який раніше вільно перетинали як люди, так і товари.

Коли в червні 2019-го 33-річна киянка Ганна Валевська подорожувала Ірландією і їхала на туристичному автобусі з Белфаста в Дублін, то навіть не помітила, як опинилася на території Республіки.

"На пересувному пункті пропуску нас зупинила поліція і лише вибірково перевірила документи у кількох людей з автобуса", — згадує вона.

До кінця 2020 року триватиме перехідний період, на час якого Сполучене Королівство фактично залишається у складі ЄС. Але потім правила зміняться, і яким буде пропускний режим на кордоні двох Ірландій, поки що невідомо.

Після прибуття у Дублін на Валевську чекало нове відкриття. Хоча столиці півночі й півдня Ірландії розділяє всього 170 км, і між ними немає фізичного кордону, різниця цін у цих містах здивувала мандрівницю.

"Дублін — ледве не дорожчий за Лондон", — дивується вона. За обід на двох у Дубліні їй доводилося викладати приблизно 23 євро, а за номер у готелі неподалік від центру — 90 євро на добу. Натомість трапеза у Белфасті коштувала до 15 фунтів стерлінгів (18 євро) за двох, а номер у готелі аналогічного класу — приблизно 65 євро.

Північна Ірландія залишається дотаційним регіоном і щороку отримує 10,8 млрд фунтів стерлінгів (12,1 млрд євро) з Лондона. За офіційною статистикою, податки місцевих жителів лише на дві третини покривають витрати, водночас решта лягає на плечі центрального уряду. До того ж державні витрати у цій провінції стабільно вищі, аніж в інших. У 2018-му тут витрачали по 14,2 тис. фунтів стерлінгів бюджетних коштів на людину — на 3,2 тис. більше, ніж в Англії.

Після 1998 року в Північній Ірландії зросли соціальні витрати, але не продуктивність. За даними звіту міжнародної аудиторської компанії PwC, продуктивність праці місцевого населення відстає від показників інших провінцій Сполученого Королівства ось уже кілька десятиліть поспіль. В організації прогнозують: у 2020 році економічний результат території знову опиниться нижчим за середній у країні. Зростання ВВП тут сповільниться до 0,8%, натомість загальнодержавний показник становитиме 1% — на 0,2% нижче, ніж у 2019-му.

На півдні острова інша картина: економіка Республіки зростає рекордними темпами. Після фінансової кризи 2008 року уряду довелося взяти кредити у ЄС і МВФ на загальну суму понад $90 млрд, але вдалося відновити економіку. Це сталося також завдяки низькому податку на корпорації та безлічі талановитих технічних кадрів, підкреслюють оглядачі. Це допомогло залучити сюди великі іноземні інвестиції — зокрема американських технологічних гігантів Facebook і Google.

У 2015 році ВВП Республіки підскочив одразу на 25%, після чого зростання сповільнилося до не менш приголомшливих за мірками розвинених країн 8%. У 2018-му економіка Ірландії зросла на 8,2%, посівши за цим показником друге місце у світі після Руанди.

"У Дубліні багато офісів міжнародних компаній, сюди нерідко перебираються працювати й жити британці", — ділиться своїми спостереженнями Валевська. За її словами, трамваї у центрі цього жвавого міста завжди заповнені, а на вулицях багато людей.

Раніше про об'єднання Ірландії в Республіці говорили рідко й лише у вузьких експертних колах, оскільки були впевнені: більшість мешканців півночі його не підтримають, розмірковує О'Райллі. Однак брекзит і парламентські вибори дали поштовх широкій дискусії.

За процедурою, закріпленою Белфастською угодою, першим кроком на шляху до цієї події має стати референдум у Північній Ірландії. Його уповноважений оголосити британський держсекретар у справах цієї провінції, "коли вважатиме за можливе", що більшість її жителів виступає за об'єднання. За позитивним голосуванням на півночі має відбутися референдум на півдні: аби змінити конституцію Республіки.

За опитуванням лорда Ешкрофта, північні ірландці вірять, що референдум може пройти вже протягом найближчих 10 років. Вони переконані: якщо провести плебісцит вже зараз, перевага буде на боці юніоністів. А ось через 10 років ситуація зміниться. Лише троє з десяти опитаних вважають, що тоді більшість обере варіант залишитися у складі Сполученого Королівства.

"Перспективи об'єднаної Ірландії були б дивними", — визнає МакГ'ю, але водночас побоюється: процес об'єднання може заново розпалити конфлікт.

"Ніхто не хоче неприємностей, тому об'єднана Ірландія навряд чи можлива", — шкодує вона.

Власні упередження — швидше економічного характеру — мають і жителі Республіки. Щоб компенсувати північним провінціям дотації, які сьогодні забезпечує Лондон, уряду Ірландії доведеться підняти податки. В підсумку приєднання Північної Ірландії обійдеться середньостатистичному мешканцю Республіки у понад 2 тис. євро на рік, підраховують економісти. До того ж на термін до кількох десятиліть — поки ситуація у регіонах не зрівняється.

І все-таки О'Меллі з Міського університету Дубліна дає оптимістичний прогноз: об'єднання можливе, і тоді Північною Ірландією керуватиме зацікавленіша в її розвитку влада.

"Однак для цього потрібно 20–30 років ретельного планування й переговорів із паралельним наведенням мостів між двома громадами", — підкреслює він.