Розсмішити Америку

Колишній спічрайтер Барака Обами та автор його знаменитих жартів розповідає про будні Білого дому і свою роботу з президентом

Ірина Ілюшина

David Litt. Thanks, Obama: My Hopey, Changey White House Years 2017

Д евід Літт, спічрайтер президента США Барака Обами, пішов із Білого дому в 2016-му, ще до перемоги Трампа на виборах, і взявся за мемуари. В результаті його Дякую, Обама: Сповнені надією і змінами роки, проведені в Білому домі стала найкращою книгою 2017 року за версією Esquire і бестселером The New York Times, а також бальзамом на душу для тих американців, яким новий президент США здається страхіттям.

Літт перераховує ті зміни, що відбулися у країні за президенства Обами: він вивів Америку з кризи, зокрема, оживив банківську сферу й автомобільну промисловість, ухвалив доленосне рішення про виведення військ з Іраку, а також зняв заборону на розробку стовбурових клітин, виділивши на ці дослідження значні $3,5 трлн.

Утім, в описі рутини Білого дому Літт далекий від ідеалізації — як і в будь-якій бюрократичній машині, там були свої збої, а також абсурдні і сміховинні випадки. Зокрема він розповідає про сленг Білого дому: наприклад, якщо головний спічрайтер відправляє своїм підлеглим лист із темою Мої правки, то мається на увазі: "Повна катастрофа. Сміття. Все переписати".

Літт визнає, що гламурна на перший погляд робота на президента може перетворитися на важку каторгу. "Маю визнати, робота в Білому домі не завжди сприяла особистому життю", — пише він і згадує типову ситуацію, коли надісланий в кінці дня електронний лист помічника президента посилає в тартарари всі романтичні плани на вечір.

Маю визнати, робота в Білому домі не завжди сприяла особистому життю

Спічрайтер характеризує свої мемуари як "щоденник окуня в оточенні вашингтонських VIP-китів". Він писав Обамі промови на найрізноманітніші теми, від охорони здоров'я до змін клімату та реформи правосуддя, до того ж був особливо вправний у вигадуванні жартів.

"Ну що, ми кумедні?" — любив питати його Обама.

Зокрема, Літт був автором промови президента на вечері Асоціації кореспондентів Білого дому в 2011 році — вона стала одним із найпопулярніших роликів на YouTube.

У ній він висміяв Трампа, який нападав на Обаму з твердженням, що той не є громадянином США, вимагаючи свідоцтво про народження. Тоді сміялися й аплодували навіть ті, хто підтримував Трампа, тоді ще просто магната і телезірку. А коли через кілька годин команда американського спецназу за наказом Обами покінчила з терористом №1 Усамою бін Ладеном, всім здавалося, що Трамп не просто відправлений у нокаут, але й відданий політичному забуттю.

"Коли він [Обама у своїй промові] дійшов до розділу Трамп, сотні демократів і республіканців приєдналися до двопартійного сміху, — пише Літт. — Коли всі аплодували президенту, принижений мільярдер зробився червоним, як пухир. Пам'ятаю, я тоді подумав, що це кінець Дональда Трампа". Але Літт помилився.

Gary Taubes. The Case Against Sugar 2017

Кінець солодкого життя

Якщо кілька років тому головною загрозою здоров'ю вважався надлишок солі, а ще раніше — жир, то тепер це цукор

У 1934 році тільки троє з тисячі дорослих американців хворіли на діабет. До 2012 року це число збільшилося до одного з семи. У всьому світі від цього захворювання страждає близько 400 млн осіб, а ожиріння сягнуло пандемічних цифр: кожен другий дорослий і кожна шоста дитина має зайву вагу.

Ці шокуючі цифри стали предметом дослідження американського наукового журналіста й автора бестселерів Гері Таубса. На його думку, основною причиною діабету і зайвої ваги не є жирна їжа та сидячий спосіб життя, як вважалося раніше, а споживання цукру.

Вже майже десять років Таубс веде війну з офіційною доктриною ВООЗ, згідно з якою "основною причиною ожиріння і надмірної ваги є енергетичний дисбаланс між спожитими і витраченими калоріями". Внаслідок охоронці громадського здоров'я вже кілька десятиліть наказують "їсти менше — рухатися більше".

Втім, на думку автора, за цим стоїть довга історія не дуже чесної гри з боку харчової промисловості, в якій фігурують не чисті на руку вчені.

Так, у вересні 2017 року були опубліковані документи, які свідчать про те, що кілька великих виробників солодощів заплатили трьом ученим із Гарварду в 1960-х роках, аби ті у своїх звітах прибрали зв'язок між цукром і серцевими захворюваннями та замість цього вказали пальцем на насичені жири. Coca-Cola і виробники цукерок також фінансували дослідження, які занижували зв'язок між цукром і ожирінням.

Таубс вважає, що цукор не просто шкідливий сам собою, найгірше те, що він володіє "унікальним фізіологічним ефектом" — викликає генетичну схильність до ожиріння і перетворює здорове харчування на шкідливе, а також призводить до резистентності до інсуліну. Що таким чином веде до ожиріння, діабету та інших захворювань — від гіпертонії до багатьох різновидів раку.

Steven Levitsky, Daniel Ziblatt. How Democracies Die, 2018

Тихі диктатори

Сьогодні диктатори приходять до влади внаслідок чесних виборів і встановлюють диктатури непомітно для своїх громадян

К ривава й абсолютна диктатура на кшталт фашизму залишилася у минулому. А насильницькі захоплення влади трапляються все рідше. Але демократії все ще вмирають, просто це відбувається інакше.

Сьогодні смерть демократії криється у виборчій урні, пишуть у своїй книзі, що стала бестселером за версією The New York Times, гарвардські професори політології Стівен Левицький і Даніель Зіблатт.

У сучасному світі диктатори приходять до влади не на чолі колони танків — вони обираються демократичним шляхом. За прикладами не треба далеко ходити: як Уго Чавес у Венесуелі, обрані лідери підірвали демократичні інститути в Грузії, Угорщині, Нікарагуа, Перу, Польщі, Росії, Туреччині та в Україні.

Крім того, якщо з класичним переворотом, як захоплення влади Піночетом у Чилі, смерть демократії є очевидною для всіх (президентський палац горить, колишні представники влади вбиті, в тюрмі або у вигнанні, конституція скасована), то в разі поступового демонтажу все не так.

Вибрані автократи підтримують фасад демократії, підриваючи її сутність. Критики уряду стикаються з податковими або правовими проблемами. А телеканали захоплюють прихильники партії, яка вимагає припинити "фальшиві новини". Їм навіть не потрібно саджати в тюрму суддів, вони просто роблять суди кишеньковими і переписують Конституцію, щоб зробити опозицію неможливою. Так країна стає диктатурою.

Сьогодні навіть розвинені демократії Північної Америки й Європи не мають "щеплення" від описаного вище. Особливо це стосується Америки, де при владі Дональд Трамп.

Історія не має прикладу успішної багаторасової демократії, де корінне населення стало меншістю. А в майбутньому білі в США стануть етнічною меншиною, і їхній гнів щодо цього може перетворити Республіканську партію на франшизу для бренду Trump. І придушення республіканцями голосів чорношкірих та іммігрантів може дозволити йому зберегти владу ще на один термін.

Jeff Haden. The Motivation Myth: How High Achievers Really Set Themselves Up to Win , 2018

Стати Ілоном Маском

Проаналізувавши кар'єри успішних людей, американський журналіст приходить до несподіваних висновків

Д ивлячись на знаменитого бізнесмена, що запустив ракету в космос, або колегу, що пробіг марафон, ми припускаємо, що у них, напевно, більша сила волі, вроджені таланти і мотивація.

Ці припущення далекі від істини, доводить популярний журналіст, оглядач Inc. com Джефф Хейден. Наприклад, серед мільйонерів набагато більше трієчників, ніж відмінників, а значить, зовсім не супер-таланти привели їх на вершину.

Працюючи над книгою, він спілкувався із сотнями успішних людей і виявив, що лише в кількох випадках вони знаходять свою пристрасть і життєву мету зненацька, раптово. Більшість розвиває свої пристрасті та інтереси повільно, з часом, просто намагаючись щось зробити, жадаючи поліпшити свої навички. До того ж вони рідко були стурбовані метою-максимумом ще на початку шляху, а насолоджувалися невеликими успіхами.

"Якщо фокусуватися на великій меті, то величезна дистанція між тим, де ви знаходитеся, і тим, де хочете опинитися у майбутньому буде шокуючою і демотивуючою", — пише Хейден.

Виберіть когось, хто вже досяг того, чого ви хочете досягти, пише автор, деконструюйте процес і дотримуйтесь плану. Ну а якщо ви не уявляєте, чим зайнятися, для початку просто спробуйте виділитися з натовпу.

Найпростіший спосіб досягти успіху — робити те, що інші люди не бажають робити, — через лінь або тому що бояться програшу. "Це може бути проста і незначна справу, немає значення. Просто зробіть це, і ви миттєво виділитеся на загальному тлі. Спочатку вас вважатимуть дивним, через місяць - особливим, а через рік — неймовірним", — пише Хейден.

Автор розвінчує твердження, що успішні люди — особистості лідерського типу, такі собі альфа-самці. "Насправді з так званих "бета" виходять найкращі боси та успішні люди", — стверджує він. Уся річ у їхніх соціальних навичках, точніше — умінні слухати.