Путін повинен забрати своїх

Чи розуміємо ми, що станеться у той день, коли український прапор повернеться на адміністративні будівлі в Донецьку, Луганську і Криму?

Вахтанг Кіпіані,
головний редактор
сайту Історична правда

Н ещодавня ініціатива міністра внутрішніх справ Арсена Авакова про розробку закону про колабораціоністів отримала значно менше уваги, ніж заслуговує. І справа не в самому тексті пропозицій, а в тому, що в українському суспільстві немає розуміння, що станеться у той день, коли український прапор повернеться на будівлі Донецької, Луганської, Севастопольської держадміністрацій і парламенту Криму.

Отже, що буде далі? Відновлення народного господарства? Єдність і соборність? Правопорядок? Проблем стане менше? Здається, ми недооцінюємо складнощів, які очікують нас під час реінтеграції країни. Досвід останніх років має навчити простої речі: почистити авгієві стайні, не забруднивши рук, не вдасться.

Хотілося б, щоб усе було гарно і законно. На жаль, ні. Не вийде. Нам дістанеться випалена земля. Іноді у прямому сенсі слова — на Донбасі очевидно. Але найчастіше вона буде в душах і головах наших вчорашніх співгромадян, які встигли побувати громадянами Російської Федерації, а також так званих ДНР і ЛНР.

Потрібно знайти політичну відвагу і визнати, що певна частина вчорашніх громадян України, які прийняли паспорти Росії в Криму, а також "паспорти" двох невизнаних терористичних "республік", зробили це не з-під палиці, а з почуття приналежності до "великого російського народу". Вони хотіли жити у РФ.

Частина з них взяла зброю і вбивала українців. Частина одразу ж знайшла плюси в новій реальності — дві пенсії для одних і підвищення життєвих стандартів для інших. Має бути відповідь: що робити з такими громадянами України?

Як тільки російські війська підуть, ці люди заховають свої орлоголові паспорти, однак не перестануть бути росіянами де-факто і росіянами де-юре. До того ж отримають цілком законні права українських громадян. Насамперед — право голосу. Кого вони пошлють до Києва представляти свої вічно ущемлені інтереси, можна тільки уявити. Особливо, якщо у клієнта в анамнезі голосування за компартію, "Союз", Партію регіонів.

Не думаю, що готовий визнати право зрадника рівним перед правом патріота

На який ляд нам ці громадяни? Той, хто обрав чужий паспорт, чужу армію, чужу владу, сам у себе відібрав право на майбутнє в одній країні з нами. Тому Україна повинна на найвищому рівні — Мінськ, трибуна ООН, телефонні розмови з Путіним — заявляти, що саме Росія несе відповідальність за життя і подальші перспективи цих людей.

Про кого йдеться? Про всіх, хто вступив у збройні сили РФ і двох її сателітних недореспублік. Усіх. Від солдата, вчорашнього шахтаря, продавця на ринку до генералів. Ці кілька десятків тисяч чоловіків і жінок, добровільно зрадили свою країну. І немає їм прощення. Аналогічно — ті, хто працювали в структурах ФСБ у Криму, і "КДБ" на території Луганщини і Донеччини. Податківці, прикордонники, поліцейські — всі мають залишити Україну. Путін дав вам роботу, він далі за вас і відповідає. Ті, хто розумніший, вже зараз купують нерухомість у Росії. Аналогічну інформацію розповів знайомий кримський татарин і про "своїх" колабораціоністів. Ті, які цинічно зрадили свій народ за юшку від Єдиної Росії, вже зараз облаштовуються будинками на Кубані. Майбутнього у них на батьківщині немає.

Хто ще? Депутати всіх рівнів. Від тих, хто вступив до ЛДПР, КПРФ та інші загороджувальні загони кремлівської влади, до тих, хто робив кар'єру обравшись до влади від партії Путіна-Медведєва. Ми ж бачимо, як вдало і нескладно виходять сухими з води діячі, зав'язані кров'ю і великими грошима. Закони мирного часу, за якими судять в Україні, дадуть усім колабораціоністам безбідне майбутнє.

Коли французькі окупанти йшли з Північної Африки, вони забрали величезну кількість "своїх" — представників тубільної адміністрації, поліцейських, діячів культури і навіть звичайних людей, франкофонів, які не побажали залишитися у вільних тепер Тунісі або Алжирі. Їх потім назвуть — уже на новій батьківщині — "чорноногими". І маса відомих нині всьому світові французів — наприклад, Зінедін Зідан — із них.

Президент де Голль вчинив так, як мав вчинити відповідальний політик. Він не кинув своїх. Дав їм шанс почати нове життя. Путін, ясна річ, — не рівня французькому лідеру. Але він під впливом світу і жорсткої позиції України також повинен забрати тих, хто зробив добровільний вибір стати росіянами на окупованій українській землі. Так буде краще для всіх — і для них, і для нас.

Певен, знайдуться добрі люди, які скажуть, що описаний сценарій нереалістичний, і потрібно почути кожного, як казав незабутній Віктор Федорович. Не думаю, що готовий визнати право зрадника рівним перед правом патріота, який обороняв Донецький аеропорт, і мільйонів українців, які не допускали самої ідеї якось прокинутися у країні триколору.