Проза століття

НВ представляє п'ять найкращих за останні 50 років книг, які назвало журі Букерівської премії, незаперечного авторитету в галузі літератури

Катерина Богданович

Р озповіді про невдалі спроби досягти успіху в чужій країні, мемуари жінки, котра прожила довге життя, книга, екранізація якої принесла творцям дев'ять Оскарів, історичний роман про одну з найбільш суперечливих постатей англійської історії та бесіди привидів, одержимих нездійсненими бажаннями. Такі п'ять претендентів на звання найкращої книги за останні 50 років, тобто на Золоту Букерівську премію. Їх назвало журі престижної нагороди 26 травня.

А переможець — найкраща книга за останні півстоліття — стане відомий 8 липня. Його визначать із цих п'яти книг самі читачі, голосування яких уже почалося на офіційному сайті премії.

Букерівська премія, одна з найпрестижніших у світі літературних нагород, щорічно вручається за англомовні твори, опубліковані у Великій Британії. Премія заснована оптовою компанією Booker Group, а першим її лауреатом у 1969 році став Персі Ховард Ньюбі з романом За це доведеться відповісти. Також серед власників Букера — Салман Рушді, Іен Мак'юен, Маргарет Етвуд. Окрім того, п'ять авторів, які отримали згодом Нобелівську премію з літератури, зокрема Вільям Голдінг, Джон Кутзее та Кадзуо Ісігуро.

Донедавна на Букерівську премію могли претендувати тільки книги авторів із країн Співдружності націй та Ірландії, але від 2014-го року журі розглядає твори будь-яких англомовних письменників за умови, що ті видаються у Сполученому Королівстві. Також на окрему Міжнародну Букерівську премію можуть претендувати і романи, перекладені на англійську. І в 2018-му її отримала польська письменниця Ольга Токарчук за роман Бігуни в перекладі Дженніфер Крофт, а грошову складову премії у 50 тис. фунтів автор і перекладач розділили порівну.

Втім, змагатися за звання найкращого автора за півстоліття лауреати Міжнародного Букера не будуть — його оберуть із володарів головної премії.

У вільній державі (1971)

Відьядхар Найпол

Б ританський письменник Відьядхар Найпол народився у 1932 році на Тринідаді в сім'ї вихідців з Індії. Він залишив острів із мрією здобути освіту в Оксфорді, стати письменником і ніколи більше не повертатися. Хоча Найпол часто пише про життя мігрантів, перший успіх йому принесли твори про рідний Тринідад. Наприклад, сатиричний роман Таємничий масажист — про народного цілителя, який вирішив стати політиком. Або Вулиця Мігель — розповіді про жителів тринідадського Порт-оф-Спейн, засновані на спогадах дитинства.

Міжнародне визнання прийшло з романом Будинок для містера Бісваса (1961), де прототипом головного героя послужив батько Найпола. Пізніше Будинок для містера Бісваса увійшов до списку 100 найкращих англомовних романів 1923-2005 років за версією журналу Time.

Дія багатьох із більш пізніх творів теж розгортається у колишніх колоніях — на островах у Карибському морі, Східній Африці чи Індії. До того ж Найпол однаково критикує і колоніалізм, і те, що приходило йому на зміну, — невігластво, лицемірство, жорстокість і хаос.

Це чудова книга. Вона захоплююча, вона сучасна, вона дивовижно написана. І, на мій погляд, це свого роду майстер-клас із сучасної художньої літератури від когось, хто перебуває на вершині своєї кар'єри

Роберт МакКрей, член журі Букерівської премії, письменник і журналіст

"За непохитну чесність, що змушує нас замислитися над фактами, які обговорювати зазвичай не прийнято", — з таким формулюванням Найпол отримав у 2001 році Нобелівську премію з літератури. Це сталося через 30 років після того, як йому дістався Букер за книгу У вільній державі (другий поширений варіант перекладу — У підвішеному стані).

У вільній державі складається з декількох окремих частин — прологу, епілогу, двох коротких історій та повісті. Головний герой першого оповідання — індієць, слуга бомбейського чиновника, який потрапляє разом із господарем до Вашингтону, де вирішує втекти і почати нове життя. Друга розповідь присвячена двом братам із Карибських островів, які опинилися в Англії. Молодший приїжджає сюди, щоб здобути освіту, старший — щоб його підтримати. А повість, що дала назву всій книзі, розповідає про англійського держслужбовця і його попутницю, які подорожують однією зі східно-африканських держав. Події відбуваються невдовзі після того, як колишня колонія здобула незалежність — країна охоплена насильством і репресіями, в ній вирують міжкланова боротьба й етнічні конфлікти.

Місячний тигр (1987)

Пенелопа Лайвлі

П енелопа Лайвлі, член Королівського літературної спільноти і Дама-Командор ордена Британської імперії, народилася в 1933 році в Єгипті, а в 12 років, після розлучення батьків, опинилася в Англії.

Лайвлі пише і для дорослих, і для дітей: її перша книга, фантастична повість Естеркот (1970), починається з того, що брат і сестра знаходять у лісовій гущавині село, покинуте у XIV столітті під час епідемії чуми. Всього Лайвлі написала понад 30 творів для дітей і підлітків. Два з них — Привид Томаса Кемпе і Стібок у часі (в одному з перекладів — Щоб не розпався час) — були відзначені престижними літературними преміями. А перший роман для дорослої аудиторії, Шлях до Лічфілду (1977), забезпечив їй місце в короткому списку фіналістів Букерівської премії. Вдруге Лайвлі вийшла у фінал у 1984 році з твором під назвою За словами Марка. І, нарешті, в 1987 році стала переможницею.

Головні теми творчості Лайвлі, яка називає себе "археологом, що не відбувся", — час і пам'ять. Роман Місячний тигр — не виняток: це спогади головної героїні, що охоплюють кілька десятиліть, водночас розповідь йде без дотримання хронології й від імені різних персонажів.

У своїх інтерв'ю письменниця досі зі сміхом згадує перші відгуки незадоволених читачів, обурених тим, що деякі сцени в романі повторюються по кілька разів.

Вона майже не говорить. Вона недієздатна. Клаудія Хемптон пише історію світу і свою власну в своїй голові. А щасливий читач отримує доступ до думок цієї неймовірної жінки

Лемн Сіссей, член журі Букерівської премії, поет і драматург

Головна героїня, 76-річна Клаудія Хемптон, у минулому історик та військовий кореспондент, вмирає на лікарняному ліжку. Свої останні дні вона проводить у роздумах про світові події, зокрема Другу світову війну, яку їй довелося пережити, і про власну долю, що розгорталася на цьому тлі. Перед читачем проходить її дитинство, перші любовні стосунки, втрати, розчарування, материнство, кар'єра, химерні повороти долі.

Фінальною крапкою роману стає щоденник коханого чоловіка героїні, який давним-давно загинув на війні. Записки потрапили до Клаудії кілька років тому, і вона перечитує їх незадовго до власної смерті.

Книга частково заснована на спогадах самої Лайвлі про Єгипет, а назва — Місячний тигр — означає зелену спіраль, яка своїм тлінням відлякує комах.

Англійський пацієнт (1992)

Майкл Ондатже

К анадський поет і письменник Майкл Ондатже народився у 1943 році на Шрі-Ланці, яка тоді ще називалася Цейлоном, у голландсько-сингальсько-тамільській сім'ї. У 1954 році він слідом за матір'ю переїжджає до Великої Британії, а в 1962-му вирушає до Канади.

Серед творів Ондатже є і поезія, і проза. Найсвіжіший, вже сьомий за рахунком роман під назвою Warlight вийшов у травні цьогоріч.

Ондатже починав свою літературну кар'єру як поет і опублікував кілька збірок віршів, перш ніж вийшов перший його роман — Через бійню (1976). Це біографія Бадді Болдена, одного із засновників новоорлеанского джазу.

Наступний великий твір — У шкурі лева (1987) — присвячений мігрантам, які працювали на будмайданчиках Торонто в першій половині минулого століття. У 1992 році вийшло його продовження — роман Англійський пацієнт.

Автор легко переміщується між епічним та інтимним — от перед вами простягається пустеля, а за мить ви вже спостерігаєте, як медсестра кладе шматок сливи до рота пацієнта. Уява Ондатже не знає кордонів, вона охоплює Каїр, Італію, Індію, Англію, Канаду, а також пустелі, вілли і вибухові воронки. І змушує вас закохатися в його персонажів

Каміла Шамсі, член журі Букерівської премії, письменниця

Грошову складову отриману за книгу Букерівської премії Ондатже використовував, щоб заснувати свою власну щорічну літературну премію Гратьяєн — за найкращий твір англійською мовою, написаний резидентом Шрі-Ланки. Свою назву нагорода отримала на честь Доріс Гратьяєн, матері її засновника. У 1996 році Англійський пацієнт був екранізований — фільм із Рейфом Файнсом та Крістін Скотт Томас у головних ролях отримав 12 номінацій на Оскар і переміг у 9 з них.

Події розгортаються у 1945 році в останні дні Другої світової війни. В Італії, на напівзруйнованій віллі, де був монастир, а потім військовий госпіталь, залишаються двоє — Хана, медсестра з Канади, і поранений, за яким вона доглядає. Його доставили з Північної Африки, а обличчя і тіло вкрите опіками, і все, що про нього відомо, — це те, що він, ймовірно, англієць. Єдине, що може допомогти розкрити його історію, — знайдена при ньому книга з безліччю рукописних позначок. Поступово з'ясовується, що загадковий пацієнт — насправді угорський граф, картограф і дослідник пустелі під назвою Ладіслав де Алмаші. А за трагічною історією його поранення стоїть не менш трагічна історія кохання до заміжньої англійки.

Вовчий зал (2009)

Гілларі Ментел

Г ілларі Ментел, Дама-командор ордена Британської імперії і член Королівської літературної спільноти, народилася в Англії в графстві Дербішир. У дитинстві Ментел відвідувала католицьку початкову школу і пізніше згадувала священиків і черниць, як найнеприємніших людей з усіх, кого вона знала. Потім Ментел здобула юридичну освіту і кілька років була соціальним працівником у лікарні для літніх людей — схожа професія була в однієї з головних героїнь її дебютного роману Кожен день — День матері (1985).

Головний успіх — і відразу дві Букерівських премії — письменниці принесли історичні романи Вовчий зал (2009) і Внесіть тіла (2012). Обидві книги присвячені Томасу Кромвелю, державному діячеві часів Генріха VIII, ідеологу англійської Реформації.

Обидва романи лягли в основу міні-серіалу під назвою Вовчий зал — він вийшов у 2015 році на британському каналі BBC Two. Зараз Ментел працює над завершальною частиною трилогії — Дзеркало і Світло. До слова, письменниці, яка присвятила кілька років вивченню епохи Генріха VIII, є що сказати і стосовно сучасної королівської сім'ї. У 2013 році Ментел виявилася в епіцентрі скандалу після того, як, читаючи лекцію з літератури в Британському музеї, порівняла Кетрін, герцогиню Кембриджську (в дівоцтві Міддлтон), з манекеном без характеру і власних цілей у житті.

Я вибрав книгу, яка здалася мені найбільш сучасною — незважаючи на те, що події в ній розгортаються сотні років тому. У Вовчому залі Гілларі Ментел рівною мірою майстерно зображені і пір'я на маскарадному костюмі, і вихори міжнародної дипломатії

Саймон Майо, член журі Букерівської премії, письменник і радіоведучий

Головний герой роману Вовчий зал — Томас Кромвель, син коваля, який зумів стати одним із найбільш високопоставлених і впливових людей при дворі короля Генріха VIII. Основні події розгортаються в епоху англійської Реформації — коли монарх заради того, щоб розірвати свій шлюб і одружитися знову, розірвав відносини із римсько-католицькою церквою і очолив незалежну Церкву Англії. Книга розповідає про становлення Кромвеля, до того ж історичний персонаж, відомий підступністю і жорстокістю, в романі Ментел представлений як харизматичний політик і натхненний реформатор. Закінчується перша частина трилогії стратою Томаса Мора, опонента Кромвеля, письменника-гуманіста і колишнього лорда-канцлера, який відмовився вважати Генріха VIII главою Церкви.

Лінкольн у бардо (2017)

Джордж Сондерс

Д жордж Сондерс народився в 1958 році у місті Амарілло в американському штаті Техас. У його послужному списку — розповіді, есе, повісті, твори для дітей. А опублікований торік дебютний роман Лінкольн у бардо відразу ж отримав одну з головних нагород в англомовному літературному світі.

У Сондерса дві вищі освіти, його перша спеціальність — геофізик-розвідник. В автобіографії на своєму сайті він розповідає, як провів півтора роки, працюючи польовим геофізиком на Суматрі, а потім змінив ще цілу низку професій — зокрема швейцара, покрівельника, працівника бойні, перш ніж прийшов до думки, що на життя можна заробляти літературною працею.

Серед книг Сондерса, що стали бестселерами, — збірка оповідань Десяте грудня, одна з найкращих книг 2013 року за версією The New York Times Book Review. Серед тих, хто вплинув на нього, письменник згадує Антона Чехова, Ісаака Бабеля, Данила Хармса і комік-гурт Монті Пайтон. А коментуючи обраний для дебютного роману жанр — суміш фантастики і реалізму, називає себе послідовником Гоголя, чиї твори вважає вершиною письменницької майстерності. За словами Сондерса, життя таке химерне і різноманітне, що простої, "реалістичної" розповіді недостатньо, щоб описати його в усій повноті: "Тому що життя саме собою прекрасне і божевільне".

Я ніколи не читала нічого схожого на Лінкольн у бардо. Це виявилося дуже смішно, винахідливо і трагічно, а крім того, цей твір геніальний за своєю формою і структурою

Голлі Макніш, член журі Букерівської премії, поетеса

Авраам Лінкольн, 16-й президент США, втрачає сина: 11-річний Вільям помирає від тяжкої хвороби. Вночі після похорону охоплений горем батько повертається на цвинтар і входить до склепу, щоб обійняти тіло дитини, — цей епізод із життя справжнього Лінкольна підтверджений документально. У романі Сондерса свідками емоційної сцени стають мерці, які застрягли в бардо — буддійській інтерпретації чистилища. Вони перебувають у проміжному стані між фізичною смертю і поділом тіла і душі й не усвідомлюють, що з ними сталося. Серед них і маленький Віллі, а всього в книзі 166 персонажів. Оповідання побудоване у вигляді діалогів між примарами і спогадів сучасників Лінкольна.