Повернутися з війни

У 1914 році люди жили у світі на кшталт нашого: запаморочливий підйом економіки, розвиток технологій і глобалізація. Всі ми пам'ятаємо, до чого це призвело

Фарід Закарія, американський
політичний аналітик, експерт у сфері
міжнародних відносин, ведучий CNN

Все частіше погані новини сприймаються, як вибоїна на дорозі — проїхав і забув, решта якось вирішиться. Президент США Барак Обама любив повторювати слова Мартіна Лютера Кінга: "Моральна дуга всесвіту згинається у лікті правосуддя". Хоча, можливо, помилково вважати, що рух вперед невблаганний, а регрес — це лише невелике відхилення від курсу?

11 листопада ми відзначали соту річницю закінчення найбільшого і найкривавішого конфлікту всіх часів. Перша світова — поворотний момент в історії людства. Це фінал для чотирьох імперій Європи, світанок радянського комунізму і початок глобальної політики США. Втім, найбільша інтелектуальна спадщина тієї війни — кінець ідеї про неминучість прогресу.

У 1914-му люди жили у світі на кшталт нашого: із запаморочливим економічним підйомом, технологічними революціями і зростанням глобалізацієї. Як результат, усі жахливі тенденції сприймалися як щось тимчасове, тим, що подолається подальшим прогресом. У 1909 році британський журналіст Ральф Норман Енджелл написав книгу, в якій заявив: війна між основними політичними силами настільки дорога, що просто нереальна. Велика ілюзія стала міжнародним бестселером, а Енджелл — знаменитістю (пізніше навіть отримав Нобелівську премію). Всього за кілька років після публікації ціле покоління європейців загинуло в кривавих боях.

Можливо, зараз ми теж лише заспокоюємо себе? Деякі політики вважають, що так. У нещодавньому інтерв'ю французький президент Еммануель Макрон повідомив: "У Європі, яка розривається жахами, націоналістичними заявами і наслідками економічної кризи, ми спостерігаємо майже методичне відновлення всього, що домінувало в житті Європи після закінчення Першої світової до [економічної] кризи 1929-го". А перед цим у зверненні до Європейського парламенту Макрон сказав: "Я не хочу належати до покоління сновид, які забули про своє минуле".

Історія — це не голлівудське кіно

Історик Крістофер Кларк писав у своїй книзі Сновиди, що в 1914 році державні діячі зіткнулися з жахливою світовою війною, абсолютно не розуміючи всього масштабу наслідків, до яких могли призвести їхні дії або бездіяльність. Але Макрон не просто розмірковує. Він організував Паризький форум миру, який відвідали понад 60 світових лідерів. Його мета — запобігти зростанню націоналізму та руйнуванню міжнародного співробітництва.

Наскільки ці небезпеки реальні? Якщо порівнювати сьогоднішній світ, він більше схожий на 1920-ті, ніж на 1930-ті. Економічне зростання і технологічний прогрес прискорювалися тоді так само, як і зараз. До того ж ми спостерігаємо сплеск націоналізму — відмінна риса 1920-х. Тоді, як і зараз, набирали сили нові режими. Демократії розсипалися під тиском демагогів, як в Італії, де Муссоліні скинув ліберальні структури. На цьому тлі росли популізм, расизм і антисемітизм, що роз'єднувало країни і виключало безліч меншин зі "справжньої нації". Зрозуміло, що саме через тиск 1920-х у результаті ми отримали 1930-і.

Сьогодні всі тенденції схожі. Економічне зростання, глобалізація і технології пробудили нові осередки влади — серед націй і в усьому світі. Надворі ера великих переможців і великих невдах. Скажений темп змін змушує людей по всьому світу переживати, що їхні країни та культури стануть іншими. Заспокоює лише поява сильного лідера, який обіцяє захистити їх.

У своїй новій книзі Шлях до несвободи історик Тімоті Снайдер визначає відмінність між так званою політикою неминучості — оптимістичною вірою в те, що все якось вирішиться, — і політикою вічності. Приклад останньої — це діяльність таких лідерів, як російський президент Володимир Путін: ніщо не неминуче, але за допомогою сили, хитрості, чисельності та бажання людина здатна зігнути, а то і розвернути дугу історії. Снайдер описує, як саме це зробив Путін в Україні: відмовився визнавати, що країна зближується із Заходом, і почав невпинно розчленовувати Україну, занурюючи її в конфлікт, якому не видно кінця.

Путін може і не перемогти. Спроби таких лідерів знищити прогрес не завжди спрацьовують. Але для цього потрібно докласти зусиль з іншого боку. Речі не полагодять самі себе, поки ми просто спостерігаємо. Історія — це не голлівудське кіно.