Поставити на карту

Україна робить відчайдушну спробу зупинити запуск газпромівського проекту Nord Stream-2, щоб врятувати національну газотранспортну систему від руйнування, країну від російської агресії, а Європу від розколу й енергетичного рабства

Олександр Пасховер

Брюссель. 21 січня. Десятки відеокамер і мікрофонів націлені на двох українських чиновників — Павла Клімкіна, міністра закордонних справ, і Андрія Коболєва, главу НАК Нафтогаз. Обидва щойно повернулися із тристоронніх переговорів із Газпромом і представником Єврокомісії. Росіяни несподівано для всіх запропонували українцям продовжити чинний контракт на колишніх умовах. Це означає відмову від позову в Стокгольмі, за яким Газпром зобов'язаний виплатити Нафтогазу $2,6 млрд, і згоду на туманні умови за ціною й обсягом транзиту газу територією України.

"Те, що ми повинні перейти від договірних до реальних контрактів, які ґрунтуватимуться на європейських правилах, російська сторона, тим паче Газпром, розглядати не хочуть", — розводить руками Клімкін.

Наступне питання після цього від журналіста російського Першого каналу, ілюструє глибину нерозуміння цих самих європейських правил. "Українська сторона готова посунутися за ціною транзиту та обсягом газу?" — запитує у Коболєва представник медіа. Питання проігноровано. Російський кореспондент повторює його, але з тим же результатом.

Досить важко пояснювати журналістові, що в Європі транзитний тариф формує незалежний регулятор, а не залежний монополіст. Ця істина ще повною мірою не була відкрита навіть такому професіоналу, як глава Газпрому Олексію Міллеру.

Або ж, як зазначає Коболєв, росіяни просто перейшли до тактики затягування до президентських виборів в Україні й успішного результату на виборах до Європарламенту, тобто до квітня-травня. "Поки не наступить ясність із політичною ситуацією, щоб приймати рішення, як домовлятися, з ким домовлятися", — пояснює Коболєв.

Тактика Кремля змінюється часто, але завжди відповідає стратегії Газпрому, яка не змінюється ніколи. Її суть — вивести Україну з газового ринку Європи. І як наслідок — монополізувати всі його ніші. Тобто одним вентилем убити двох зайців. Позбавити Україну голосу в регіональній геополітиці і взяти під політичний контроль керівництво країн ЄС і НАТО.

Для розв'язання першої та другої задач Газпром у союзі з компаніями Engie, Uniper, OMV, Shell, Wintershall добудовує в Балтійському морі обхідну гілку газопроводу Nord Stream-2. Із країн балтійського регіону тільки данці чинять опір проекту. Польща — огризається. Німеччина — підтримує. Швеція і Фінляндія скорилися неминучості.

Найактивнішим і найдієздатнішим противником труби стали небезкорисливі американці. Прямо з Білого дому вони на весь світ загрожують міжнародним підрядникам проекту найжорсткішими санкціями.

"США можуть зробити це, — говорить Джон Гербст, керівник Євразійської програми Атлантичної Ради. — Нарешті, й у самій Німеччині зростає визнання того, що цей проект є непродуманою геополітичною проблемою".

Дарел Гірман, експерт з енергетики Стратегічної групи радників із підтримки реформ у Кабміні, називає НВ дві головні помилки, які робить зараз Україна. Одна гірша за іншу. Помилка перша — переоцінення російського плану провести газовий транзит повз Україну. "Але ще гірше — недооцінювати його, — каже експерт про другу помилку. — Вони професіонали своєї справи. І до цього готуються — на суші і морі. Розраховувати тільки на санкції США, на мою думку, наївно".

За підтвердженням він звертається до історії. У 1980-і СРСР будував газопровід Союз. Частина цієї потужної транзитної системи проходить через Україну і рідну для Гірмана Словаччину. Тоді адміністрації президента США Рональда Рейгана і прем'єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер намагалися зупинити процес і для цього ввели санкції на постачання устаткування і компресорних станцій.

"Але газопровід було збудовано, — згадує Гірман. — Тому я скептично ставлюся до того, що вийде зупинити Північний потік-2".

Українців, як і словаків, майбутнє газопроводу цікавить насамперед тому, що він здатний позбавити газотранспортну систему України заробітку на транзиті російського газу в Європу. Для України це річна втрата у $3 млрд, для Словаччини — в 700 млн євро. Обидві цифри чутливі — як для великої країни з маленьким ВВП, так і для маленької країни з великим ВВП.

У 2019 закінчується десятирічний контракт Нафтогазу і Газпрому на транзит газу в Європу. Підписувати новий Росія не поспішає, а точніше — не збирається. І це найбільший економічний ризик поточного і наступного років.

"Чи може Газпром відключити транзит? — запитує Коболєв і відповідає: — Так. Це вже було на практиці в 2006 і 2009 роках, обидва рази в січні. Таким чином здійснюється тиск і на Україну, і на Європу".

Нинішня ситуація значно тривожніша, ніж тоді. По-перше, в ті роки у Газпрому не було не те що Nord Stream-2, але навіть і Nord Stream-1 був тільки в проекті.

Відсутність альтернативи давала Україні в переговорах значну фору. Це був найкращий період, щоб заохотити Європу грати на українській трубі, залучити інвестиції в логістику, енергоефективність і, що ще важливіше, у видобуток. Власний газ міг би заповнити втрати транзиту російського палива. Але це питання навіть не розглядалося.

Тим часом північний сусід виношував інші плани — про це розповідає словак Гірман. "Наприкінці 1990-х я був у Москві як журналіст і розмовляв із директором Газекспорту, — згадує Гірман. — І він мені показував на карті, креслив плани, як будуть вести нові газопроводи в обхід України. Ідея виникла не щойно".

Газпром постарався переконати зацікавлених європейців, що споживання газу на континенті буде безрозмірно рости. А щоб задовольнити попит, знадобляться додаткові потужності, і не потрібно їх будувати через непередбачувану Україну.

Поки в 1990-х і частково на початку 2000-х Росії вдавалося ховатися за маскою миротворця, тактика Кремля і стратегія Газпрому мало кого лякали. Але після низки військових кампаній на Кавказі, Середньому Сході та в Україні міжнародний імідж голуба миру трансформувався в образ яструба війни.

Тепер у голову Олександра Харченка, гендиректора Центру досліджень енергетики, і не тільки йому, приходять найстрашніші думки. "Якщо [українська] труба [Газпрому] не потрібна, це відкриває росіянам прямий шлях до вторгнення, — говорить він. — Зараз вона працює як запобіжник". Це припущення не позбавлене сенсу і продиктоване досвідом останніх років.

Поки в обмін на великі гроші Росія качає свій газ у Європу українськими трубами, ескалація конфлікту практично неможлива. Ну, або щонайменше важча.

У такому випадку, чи існує зв'язок між Nord Stream-2 і безпекою всієї Західної Європи? "Існує, — відповідає Гербст. — І вона зрозуміла для основних східноєвропейських держав. Зростає визнання цього в інших європейських країнах".

Як помітно на карті, Nord Stream-2 буде проходити в економічній акваторії Фінляндії та Швеції. Обидві країни відносно легко погодилися пропустити газпромівську трубу. Непохитна тільки Данія. Nord Stream-2 повинен був пройти її територіальними водами, і Копенгаген категорично відмовив Москві і навіть прийняв спеціальний закон, щоб закріпити цю заборону у своєму правовому полі.

Тому Газпрому довелося повести трубу альтернативним маршрутом, що здорожчало і без того недешевий проект загальною вартістю понад $11 млрд.

"Ви не уявляєте обсяг тиску росіян, — каже Харченко журналісту НВ. — Пряме залякування. Аж до трансляції на своїх телеканалах сюжетів про те, скільки годин потрібно російським військам для захоплення Скандинавії. Як може виглядати хід підводних човнів. Я бачив ці сюжети".

Ці та подібні месиджі тепер хіба що переконують данців: вони на правильному шляху, який обрали задовго до свого рішення щодо Nord Stream-2.

Ви не уявляєте обсяг тиску росіян
Олександр Харченко,
гендиректор Центру досліджень енергетики

Микола Белесков, заступник директора київського Інституту світової політики, розповідає, що ще в березні 2015-го російський посол у Данії Михайло Ванін дозволив собі надзвичайно агресивний випад у бік Копенгагена. Москві не сподобалися плани данців — членів НАТО приєднатися до європейської протиракетної програмі Альянсу. У відповідь на це росіяни пообіцяли навести приціл своїх ракет на данський флот.

І це не пусті слова. Белесков розповідає, що основну загрозу в регіоні представляють російські протикорабельні ракетні комплекси БАЛ і Бастіон, системи ППО С-400 й ударні балістичні ракети Іскандер-М. Данці не хочуть "смішити Іскандери" і знайшли адекватну відповідь на російську загрозу.

У 2017-му уряд Данії ухвалив рішення збільшити витрати на оборону. У найближчі шість років додаткові $2,1 млрд будуть витрачені на закупівлю перехоплювачів для данських кораблів і формування бригад швидкого реагування чисельністю в 4 тис. осіб. Данія хоче миру і готується до війни.

Втім, нема про що переживати, продовжує Белесков. Міць балтійського флоту РФ поступається сумарним потенціалом таким країнам Альянсу, як Польща, ФРН і Данія. "Сам собою Балтійський флот слабкий і технічно найвідсталіший з усіх чотирьох флотів РФ", — підсумовує експерт.

До грудня 2018-го ця оцінка Белескова, може, і втішала данчан. Але після захоплення росіянами 24 українських моряків у Керченській протоці не тільки Данія, а й увесь світ переконалися в необхідності зміцнення обороноздатності своїх країн.

"Я останнім часом часто запитую американців, — продовжує Харченко, — вам що дешевше — зупинити Північний потік-2 чи потім зупиняти російські кораблі, які прийдуть у Балтику охороняти трубу?"

Обійти Україну — це сильний геополітичний хід, визнає Гірман, й одразу уточнює, що у цієї медалі є зворотний бік — комерційний. Потреби газового ринку ЄС — понад 600 млрд куб. м. У грошовому вираженні понад — $1,2 трлн, трохи менше за весь російський ВВП.

Задовольнити попит на блакитне паливо силами внутрішнього ринку неможливо. Тому його третину забезпечує Газпром. А з огляду на скорочення обсягів газовидобутку в ЄС, насамперед у Нідерландах і Норвегії, вільного простору для постачальників стає більше.

"І ось питання: хто візьме цю частку ринку на себе? — продовжує Гірман. — А це дуже конкурентне середовище".

В американців є своя відповідь на це питання. Останніми роками в Європі активно зростає попит на скраплений природний газ (СПГ). Ось-ось Старий Світ, а не Китай, як сьогодні, стане його головним споживачем.

Як на замовлення, із 2017 року США вперше у своїй історії стали чистими експортерами природного газу. За оцінкою US Energy Information Administration, американського незалежного агентства, який акумулює інформацію в сфері енергетики, до 2020 року США стануть третім за величиною експортером СПГ після Австралії та Катару.

"Найкраще для американців, аби не було проблем і з транзитом через Україну, і не існувало Північного потоку-2, — відверто каже Гірман. — Це дуже хороша позиція для експорту американського скрапленого газу в Європу".

З двох цих зол американці обрали більшу, щоб із нею боротися. Так як, на думку Білого дому, це зло у вигляді Nord Stream-2 несе не тільки економічні, а й політичні ризики. У цьому місці інтереси України і США збіглися. Зате вони не зійшлися в іншій частині, на півдні материка, де будується Турецький потік.

Гірман стверджує, що цей газопровід може бути для України навіть небезпечнішим, ніж Nord Stream-2, який, якщо і запрацює, все ж не зможе доставляти газ покупцям з південної Європи. І це дає Україні шанси зберегти більшу частину транзиту. Але за повного запуску всього ланцюжка Турецького потоку ця проблема легко вирішується. По ньому газпромівське паливо легко дістається Італії, Франції, Балкан.

"Турецький потік вже майже збудовано, — розводить руками Коболєв. — Перша гілка буде точно запущена. Тут, на жаль, ця боротьба була програна Україною".

Однак і в цій бочці дьогтю виявилася пристойна ложка меду. Майже добудовану другу нитку Турецького потоку, призначену для доставки сибірського газу в південну Європу, як, втім, і сам проект Nord Stream-2, ще можна зупинити, запевняє Коболєв.

На такий результат здатні вплинути санкції США, які виведуть із гри компанії, що надають технології для Nord Stream-2. Майже всі вони одночасно працюють і в американській акваторії на глибоководному видобутку вуглеводнів.

"Загроза втратити американський ринок для них є загрозою загроз, — пояснює Харченко. — Якщо санкції в березні-квітні будуть введені, вони затримають Nord Stream-2 як мінімум на рік-два". Що вкрай мало, але необхідно для працезабезпечення української ГТС.

І все ж найважливішим партнером у захисті української труби і гальмуванні труби російської є не США, а ЄС — кінцевий споживач газу. Але позиції європейців не такі монолітні, як у американців.

"Я багато разів говорив з європарламентарями, — розповідає Коболєв. — І там є чітке розуміння, що Північний потік-2 є ексклюзивним інтересом Німеччини і навряд чи становить інтерес для Європейського союзу".

18 січня міністр закордонних справ Німеччини Хайко Мас вчергове встав горою за російську трубу. Він заявив, що санкції США, може, і зможуть змусити західні компанії вийти з проекту, але це вже не зупинить Росію. Він також наполягає на тому, що Nord Stream-2 винятково комерційний проект. В іншому разі Німеччина ніколи б його не підтримала.

Найближчим часом ця теза, як і сама Німеччина, пройдуть серйозне випробування. І це випробування — останній реальний шанс загальмувати запуск газпромівського проекту і зберегти за Україною паливний транзит до Європи. Румунія як країна — голова у Раді Європи до середини весни винесе на розгляд у директивах зміни, що стосуються умов експлуатації магістральних газопроводів поза зоною ЄС. Якщо більшість у Раді Європи проголосує за ці зміни, то, як пояснює Коболєв, "є велика ймовірність, що не відбудеться ні друга нитка Турецького потоку, ні Північний потік-2".

Тарас Качка, радник міністра закордонних справ України, роз'яснює НВ суть змін. Згідно з європейськими нормами, компанія, яка забезпечує транспортування газу, не може одночасно бути і продавцем цього палива, як це відбувається у випадку з Газпромом. Тією самою директивою повинна забезпечити всім трейдерам рівні права і можливості, що відповідає базовим цінностям Заходу.

Крім того, як пояснює Качка, зміни директив припускають, що вільний доступ до наявної труби Nord Stream-2 повинні отримати всі трейдери, а не тільки Газпром. Що за суттю знищує головну перевагу російського газотрейдера, який надефективний лише в умовах "чия труба, того і правила".

Якщо Європарламент затвердить цю ринкову закономірність, Nord Stream, та й Турецький потік, втратять для Газпрому початкову привабливість. У таких умовах відбити вкладені кошти за наявності здорової української труби буде нелегко.

"І тоді заяву міністра закордонних справ Німеччини, що Північний потік-2 не зупинити, може стати некоректною", — робить висновок Коболєв.

Утім, у цього оптимістичного сценарію зовсім неоптимістичний прогноз. Харченко передбачає, що Німеччина та Австрія можуть заблокувати необхідні для українців зміни, просто утримавшись від голосування.

Очевидно, що Україні небезпечно чекати від моря погоди. Особливо якщо це море Балтійське. Єдиний надійний шлях до політичної та економічної незалежності — це незалежність енергетична.

"Енергоефективність! — буквально вигукує Гірман. — Тут споживання енергії божевільне. Просто нереально спостерігати за тим, як тут опалюють повітря".