Поради оптиміста

Томас Фрідман, велика зірка світової журналістики, інтелектуал і тричі пулітцерівський лауреат, пояснює, що відбувається з людиною у столітті інновацій, і як їй не втратити орієнтирів і знайти силу. НВ обрав десять цитат із книги Фрідмана Дякую за запізнення. Керівництво для сучасних оптимістів

Ольга Духніч

Журналісту, який 20 років висвітлював збройні конфлікти на Близькому Сході, а наступні 20 років розмовляв із вашингтонською елітою, є що сказати. Дякую за запізнення. Керівництво для сучасних оптимістів — сьома книга Томаса Фрідмана, колумніста The New York Times і триразового Пулітцерівського лауреата, якого авторитетне бізнес-видання The Wall Street Journal поставило на друге місце у списку найвпливовіших мислителів світу.

На пів тисячі сторінок автор розмірковує, як людині вижити у столітті прискорення, адаптуватися до інновацій і зуміти вчасно сповільнитися, щоб не втратити власних цінностей. І головне — як зробити сучасне хаотичне суспільство міцнішим і здоровішим. А робить Фрідман це в компанії головних інженерів Google, нобелівських лауреатів у галузі економіки, власників Uber і Airbnb.

Також Фрідман пише і про себе, колись єврейського хлопчика з Сент-Луїс-Парку в штаті Міннесота, чиє блискуче майбутнє визначила багатонаціональна і дбайлива громада міста. До речі, у 2015-му Фрідман на кілька місяців приїхав додому до Міннесоти, щоб зрозуміти, чому йому та більшості його однолітків-земляків вдалося досягти в житті серйозних висот.

НВ обрав головні цитати з книги Томаса Фрідмана.

КНИГА №7: Томас Фрідман написав сім книг, а Дякую за запізнення — остання з них

Точно не пам'ятаю, коли саме я проголосив свою декларацію незалежності від робочої каруселі, але сталося це на початку 2015 року, і випадково. Я регулярно зустрічаюся з друзями і беру інтерв'ю у чиновників, аналітиків і дипломатів під час сніданку в діловому центрі Вашингтона біля офісу The New York Times. Так я насичую свій день чимось розумним і поглинаю сніданок на самоті. Однак вуличний рух і метро в окрузі Колумбія вносять свої корективи, й іноді мої гості спізнюються на 10, 15, навіть 20 хвилин. Вони приїжджають розгубленими і, сідаючи, бубонять свої вибачення: "На червоній лінії метро затримки...", "На кільцевій все стоїть...", "Не спрацювали будильники...", "Захворіла дитина..." І ось одного разу я зрозумів, що мене не хвилює запізнення гостя, тому сказав: «Ні-ні, прошу, не варто вибачатися. Знаєте, я хотів би вам подякувати за запізнення». І тоді я пояснив, що завдяки запізненню гостя викроїв час для себе, знайшов кілька хвилин просто посидіти і подумати. А найважливіше, що під час паузи я звів воєдино кілька ідей, якими займався вже кілька днів. Тому вибачення не потрібні. Отже: "Спасибі за запізнення".

Ми живемо в епоху прискорень. Міжнародний ринок, цифрова глобалізація, матінка-природа — три найбільші планетні сили перебувають у центрі цього прискорення. На Евересті налагодили відмінний стільниковий зв'язок, автомобілі рухаються без водіїв, а тим часом унаслідок танення криги Антарктиди зростає рівень вуглецю і рівень води у Світовому океані. Наш спосіб життя стрімко трансформується, а зміни стосуються п'яти головних сфер: роботи, політики, геополітики, етики, суспільства. Світ мчить із шаленою швидкістю, але ми навіть не встигаємо усвідомити куди — до розвитку чи самознищення.

Коли швидкість технологій стає дійсно високою, довга адаптація до нового уповільнює прогрес і навіть дезорієнтує. Начебто ми всі стоїмо на рухомій доріжці в аеропорту, яка зазвичай рухається зі швидкістю п'ять миль на годину і раптом розігналася до 25 миль. Якщо технологічні платформи зараз змінюються кожні 5–7 років, то на адаптацію до них йде 10–15 років. Виконавчий директор дослідницької лабораторії Х компанії Google Ерік Теллер пояснює це так: "Ми всі відчуваємо брак контролю, бо не можемо адаптуватися до світу з його швидкістю. Поки ми звикаємо до змін, вони вже застарівають, і ми опиняємося перед обличчям нових змін".

Попередній стрибок галузі технологічних платформ стався приблизно в 2000 році. Його зумовили якісні зміни у зв'язку. Тодішній бум доткомів, мильні бульбашки і банкрутства призвели до величезних інвестицій в оптоволоконні кабелі для широкосмугового доступу в інтернет. Все це знизило ціни на трансляцію голосу і цифрових даних, абсолютно несподівано ще більше об'єднавши світ спільними комунікаціями. Зв'язок став швидким, вільним, простим для користувача і повсюдним.

Раптом у нас виникли відносини з людьми, яких ми доти й не знали. І люди, які нас досі не знали, почали зв'язуватися з нами. Я тоді описував це нове відчуття так: "Світ плаский". Ще більше людей змогли тепер конкурувати, об'єднуватися, співпрацювати в роботі над великою кількістю проектів за менші кошти, простіше й на рівних. Відбулося переформатування знайомого нам світу.

Те, що сталося у 2007 році, з появою хмарних технологій, дозволило ще більше прискоритися, відцифрувати ще більше даних, перетворити їх на знання і доставити клієнту з мобільним телефоном або комп'ютером. Це стало новим рівнем управління складнощами. Тепер усі складнощі з викликом таксі, орендою кімнати в Австралії або купівлею меблів із доставкою того самого дня звелися до одного кліку в застосунках Uber, Airbnb, Amazon. Світ вже не буде таким, як раніше.

Одного разу я запитав керівника охорони здоров'я, яка найпоширеніша хвороба у США сьогодні. Він без вагань відповів: "Не рак. Не хвороби серця, а соціальна ізоляція"

Засновник Airbnb [онлайн-майданчики для розміщення, пошуку і короткострокової оренди приватного житла в усьому світі] Браян Ческі з колегами зробили нечуване: вони збудували бізнес, де між незнайомими користувачами виникала спонтанна довіра.

Засновники Airbnb розуміли, що світ стає взаємозалежним, вже є технологія, яка з'єднує наймача з туристом або подорожнім бізнесменом у будь-якому куточку планети. Необхідна була лише платформа довіри для об'єднання всіх зацікавлених сторін, і вона виникла, створивши додаткову цінність для кожного. Саме платформа довіри була справжнім новаторством Airbnb — всі могли з усіма познайомитися й оцінити господарів або гостей як добрих, поганих або нейтральних. Це означало, що у кожного користувача системи одразу вишикувалася відповідна репутація, інформація, яка доступна всім відвідувачам платформи. І ось уже в каталозі Airbnb з'явилося 3 млн будинків або кімнат. Це більше, ніж сукупні можливості мереж Hilton, Marriott і Starwood. А Hilton починав працювати ще в 1919 році!

Наднові технології дають новаторам можливість створювати радикальні й підривні бізнес-моделі, які за одну ніч можуть досягти глобальних масштабів. Це дозволяє успішним компаніям конкурувати все ефективніше. Якщо ви зацікавлені в такій конкуренції, то обов'язково поцікавтеся, як Walmart, типова традиційна компанія з центром в арканзаському містечку, використала наднові технології для посилення своєї конкурентоспроможності з потужним ритейлером епохи прискорень Amazon.

У квітні 2015 року виконавчий директор Walmart Дуг МакМіллон запросив мене виступити на легендарній зустрічі співробітників компанії, яка мала відбутися у Бентонвіллі, штат Арканзас. Це була суміш вар'єте, корпоративу, веселощів, куди зібралося щонайменше три тисячі осіб. Таке треба вміти організувати. Я залюбки погодився, Кевіну Костнеру я потрібен був для розігріву, але я сподівався на гонорар, та ще й чималий. Однак The New York Times не дозволяє брати гроші від компаній. Тоді МакМіллон поцікавився, чого я хочу. Я відповів, що тоді я хочу, щоб інженери показали мені, що відбувається за лаштунками Walmart, коли покупець за допомогою мобільного застосунку Walmart на своєму айфоні намагається придбати, наприклад, 32-дюймовий телевізор. Моє бажання було виконане, і воно того варте.

"Покупець прагне уникати метушні, — пояснював мені тоді співробітник компанії. — Люди зараз нетерплячі. Через напівсекундну затримку вони можуть відмовитися від покупки". До того ж Walmart виявив, що покупець вловлює різницю в мілісекундах — у тисячних однієї секунди, — і коли він натискає кнопку "купити", "переслати" або "пошук", то сподівається на реакцію протягом 10 мілісекунд. Дослідження Walmart показало, що кожні пів секунди, додані до очікування покупця під час купівлі онлайн, дають два і більше процентні пункти у втрачених трансакціях із мільйонами угод щодня. А це великі гроші.

Сьогодні більшість хороших посад для середнього класу — ті, що не можна передати в аутсорсинг, автоматизувати, роботизувати. Такі види робіт одночасно потребують технологічних знань і вміння керувати міжособистісними зв'язками, розуміння психології людини або тварини. Вони потрібні для підтримки розмови зі штучним інтелектом, аби взяти за руку пацієнта, якому діагностували рак, а також для ніжного дотику до корів, яких доять роботи.

Тому я вважаю, що американський письменник і бізнесмен Дов Сайдмен має рацію, коли стверджує, що все більше роботи перейде від "рук до голів і сердець". Буде все більше роботи навколо, яку можна виконати серцем, пояснює він.

ПОПУЛЯРНІСТЬ: Книга Томаса Фрідмана Дякую за запізнення стала бестселером за версією одного з найавторитетніших видань світу The New York Times

Додому в Міннесоту і Сент-Луїс-Парк мене кликав не просто академічний інтерес до незвичайної політики цих місць. Мене вів багаторічний досвід репортерства на Близькому Сході, а потім у Вашингтоні, бачення того, як ці дві арени відображали одна одну і як мало вони нагадували місця, які формували мене в юності.

Завдяки перебуванню на Близькому Сході я зрозумів, що, за рідкісними винятками, панівна політична ідеологія там, про кого б не йшлося — про сунітів, шиїтів, курдів, ізраїльтян чи арабів, — зводилася до такого: "Я слабкий, як я можу йти на компроміси? Я сильний, чому я маю йти на компроміси?" У їхньому лексиконі просто не було такого поняття, як "благо суспільства", на яке спираються наші компроміси, не кажучи вже про вищі інтереси спільноти, які ми намагаємося підтримати. А коли я у 1988 році повернувся до Вашингтона після 13 років роботи за кордоном, то почав відкривати Америку заново.

Останні 30 років репортерства у Вашингтоні показали: щороку американська політика все більше схожа на Близький Схід. Демократи і республіканці ставляться один до одного так само, як суніти і шиїти, араби і перси, ізраїльтяни і палестинці, — тут також панують самоізоляція і впевненість, що інший гірший, ніж я. Дійшло до того, що й дітей не завжди хочуть видавати заміж або одружити з "іншим". Це жахливо, дуже втомлює, але дуже вчасно. У нас багато роботи. Нам потрібні прискорені інновації у багатьох сферах, і це можна робити тільки разом із довірою. Тому я повернувся до витоків.

Одного разу я запитав у керівника охорони здоров'я Мерті, яка найпоширеніша хвороба у США сьогодні. Він без вагань відповів: "Не рак. Не хвороби серця, а соціальна ізоляція. Саме вона — найпоширеніша у нас патологія сьогодні".

Яка іронія. Ми залишаємося найтехнологічніше пов'язаним поколінням в історії людства, проте водночас дедалі більше людей почуваються самотніми. "Електроніка потужно нас пов'язує й одночасно роз'єднує міжособистісно, — пояснив д-р Едвард Голловелл, засновник Центрів ім. Голловелла для вивчення когнітивного й емоційного здоров'я. — Повсюдно люди відчувають дефіцит людського спілкування, яке я називаю "другим вітаміном С", до того ж вони навіть не знають, що їм його бракує".

Зрозумійте мене правильно: технологія здатна зробити нас продуктивнішими, здоровішими, кмітливішими, гарантувати нам безпеку. Однак наш успіх багато в чому залежить від чинників, які немає можливості скачати: схвалення наставника, висока оцінка вихователя, зрештою, запах саду, а не холодний вигляд стіни.

Приїхавши в Міннесоту влітку 2015 року, я відвідав наш старий будинок у Сент-Луїс-Парку, куди батьки перебралися з Північного Міннеаполіса в 1956 році. Наша вулиця зовсім не змінилася, а будинок ще досі був пофарбований у блакитний колір. Але щось було інакше — дерева, які я пам'ятав тонкими хворостинками, за 40 років перетворилися на могутніх гігантів.

І дерева, і я виросли на одному ґрунті, і найважливіший особистий, політичний і філософський урок подорожі, про який я пишу в цій книзі, полягає ось у чому: що більше світ вимагає від нас розгалужуватись, то більше ми потребуємо укорінення у ґрунті довіри, яка є основою всіх здорових громад. Цей ґрунт нас живить, і ми маємо плекати його. Цей рецепт простіше описати, ніж реалізувати, але він сьогодні особливо актуальний. Це справжнє надзавдання нашого покоління. Набагато простіше зайти далеко в готовності експериментувати, ризикувати і стукати в душі інших людей, коли знаєш, що дотепер прив'язаний до місця, що зветься домом. Для мене таким місцем були Міннесота і Сент-Луїс-Парк. Вони були моїм якорем і моїм вітрилом. Сподіваюся, ця книга спонукає вас зробити паузу і знайти власний якір і вітрило. І не хвилюйтеся, якщо встигнете.