Помилка Президентів

На екрани виходить Секретне досьє, фільм про грандіозний політичний скандал часів Річарда Ніксона, створений Стівеном Спілбергом із Меріл Стріп у головній ролі. У стрічки дві номінації на Оскар, а серед підстав їх отримати — той факт, що Ніксон робив ті ж помилки, що і Дональд Трамп

Катерина Богданович

У 1967 році, в розпал війни у В'єтнамі, міністр оборони США Роберт Макнамара створив спецгрупу з вивчення американсько-в'єтнамських відносин. Так з'явився об'ємний звіт, куди, крім усього іншого, увійшли відомості про засекречені військові операції, що суперечать офіційним заявам США.

Згідно з планом Макнамари звіт призначався для істориків і майбутніх поколінь, проте так сталося, що був оприлюднений ще до закінчення в'єтнамського конфлікту. Навесні 1971 року копія дослідження, також відомого як Документи Пентагону, потрапила до редакції The New York Times. Одне з найбільших американських видань почало публікувати витяги з нього, але в справу втрутився уряд президента Річарда Ніксона. Міністерство юстиції звинуватило The New York Times у загрозі національній безпеці і через федеральний суд домоглося заборони на продовження публікацій. Але тут з'ясувалося, що копію звіту має ще одна газета — The Washington Post.

Навколо видавця The Washington Post Кетрін Грем та її головного редактора Бена Бредлі й розгортаються події нового фільму Стівена Спілберга — політичного трилера Секретне досьє.

"Ці журналісти у фільмі — справжні герої", — говорить Спілберг. Він вважає історію майже півстолітньої давнини особливо актуальною сьогодні. Нинішній президент США Дональд Трамп називає "фальшивими новинами" всі невтішні публікації, крім того, його адміністрація вважає нормальним поширювати "альтернативні факти". За словами Спілберга, алегорія очевидна: "Ніксон не був вірний правді настільки, наскільки варто було — це вам нікого не нагадує?"

Саме гостротою теми режисер пояснює стислі терміни роботи: замість звичайних 14 місяців — усього 9. Зйомки почалися у травні, а 22 грудня відбулася прем'єра. До того ж фільм устиг втрапити в оскарівські перегони і отримав дві номінації: Найкращий фільм і Найкраща жіноча роль. Раніше Секретне досьє було визнано найкращою стрічкою минулого року на думку Національної ради кінокритиків США. 22 лютого фільм виходить в український прокат.

Загалом у Секретного досьє хороші відгуки: критики називають фільм захоплюючим, актуальним і майстерно знятим. Останнє не дивина для Спілберга, чиї проекти зібрали в цілому більше $9 млрд, встановивши абсолютний рекорд для режисерів. Утім, нова картина, на думку експертів, хороша, але не геніальна.

Водночас скепсис не поширюється на виконавицю головної ролі Меріл Стріп, героїня якої Кетрін Грем бореться за право жінки приймати рішення. Саме на мемуарах Грем і був заснований сценарій фільму.

С еред фактів, викладених у Документах Пентагону, було чимало несхвальних, які уряд зовсім не хотів оприлюднювати. Зокрема, йшлося про бомбардування Лаосу і Камбоджі, операцію на узбережжі Північного В'єтнаму, а головне — експертний висновок про те, що Штатам, які регулярно відправляють солдат в Індокитай, не виграти цю війну.

Згідно зі звітом, цілями Вашингтона на 10% було дати шанс на краще життя жителям Південного В'єтнаму, на 20% — запобігти поширенню впливу Китаю, а на 70% — уникнути принизливої ​​поразки, що руйнує репутацію США.

У наслідок право журналістів на оприлюднення цих фактів підтвердив Верховний суд.

Однак картина, яка критикує прагнення влади згорнути демократію, викликала у представників преси двоякі відгуки. "Це хороше кіно, але поганий виклад історії", — вважає Джеймс Гудейл, колишній головний юрисконсульт та віце-президент The New York Times. За його словами, фільм перебільшує значимість The Washington Post.

"Кетрін Грем і Бен Бредлі були моїми хорошими друзями, і зараз вони, мабуть, перевертаються у своїх могилах, сміючись над тією роллю, якою їх наділив Голлівуд", — пише Гудейл у колонці, присвяченій фільму.

Заперечення знайшлися і в редакції The Washington Post. У Секретному досьє головний редактор видання Бредлі, якого зіграв Том Хенкс як людину, що пильно стежить за роботою конкурентів. Як запевняє недавня публікація в The Washington Post, сцена, в якій Бредлі посилає стажиста шпигувати за колегами з The New York Times, абсолютно не відповідає істині.

Водночас чимала частина епізодів фільму правдива: наприклад, редактор Бен Багдікян дійсно летів із ксерокопіями доповіді з Бостона до Вашингтона, придбавши для коробок із паперами окреме місце в першому класі. Потім усі ці розрізнені сторінки за лічені години впорядковували члени редакції, які зібралися в будинку Бредлі. Сам він у своїх спогадах називав все це "безладом".

Також Washington Post Company дійсно перебувала у процесі IPO та планувала залучити більше $30 млн. "Ми оголосили про наші плани і ще не продали акції", — згадує Кетрін Грем у своїх інтерв'ю. Тепер Гудейл визнає: публікація Документів Пентагону могла зірвати публічне розміщення акцій, і в тому, що стосується вибору, який стояв перед Грем, драматизм цілком виправданий.

Крім того, на думку колишнього юрисконсульта The New York Times, саме в цей момент Грем перетворилася із видавця-новачка на людину, яка здатна вистояти в Уотергейтському скандалі, який послідував незабаром. Йдеться про викриття незаконного прослуховання, яке організувала адміністрація Ніксона: це розслідування принесло The Washington Post Пулітцерівську премію в номінації За служіння суспільству в 1973 році, через рік після того, як аналогічну нагороду за публікацію Документів Пентагону отримала The New York Times.

К інокритики хвалять Секретне досьє, але стримано. На думку експертів, фільм скрупульозно відтворює атмосферу і події 1970-х років, хоча поступається знятій у тому ж десятилітті драмі Вся президентська рать (1976), присвяченій Уотергейтському скандалу. Та й сам Спілберг називає Всю президентську рать найкращим фільмом про журналістів.

Водночас, як би не наголошував режисер Секретного досьє політичну значимість картини, у автора сценарію стосовного цього своя думка. "Я прочитала мемуари Грем і закохалася у неї", — зізнається Ліз Ханна. Робота над сценарієм йшла під час президентської кампанії 2016 року, і Ханна була впевнена: президентом США стане Хілларі Клінтон — ще один приклад сильної жінки в історії. Втім, перемога Трампа зробила сюжет ще більш актуальним.

До того ж насправді Кетрін Грем була новачком. Її батько, Юджин Мейєр, придбав The Washington Post у 1933 році. Кетрін почала працювати в редакції в 1939-му, але анітрохи не здивувалася, коли батько передав управління газетою не їй, а її чоловікові Філіпу Грему.

"Мені ніколи навіть не спадало на думку, що він міг би розглядати мене як кандидата на керівну посаду", — згадує вона в своїй автобіографії.

Стати на чолі компанії їй довелося лише після того, як Грем покінчив життя самогубством у 1963 році. В 1971-му Кетрін вже мала серйозний досвід управління, але їй все ще потрібно було доводити, що це її бізнес, а її голос має вагу.

"Перелякана і напружена, я сказала: "Вперед, вперед, вперед. Поїхали. Давайте надрукуємо це", — описує вона момент, коли наважилася опублікувати Документи Пентагону. Після цього The Washington Post перейшла до вищої ліги, зрівнявшись із The New York Times. А мемуари Грем, опубліковані в 1997 році, принесли їй її власну Пулітцерівську премію.

Створена Меріл Стріп роль Кетрін Грем, якщо і не допоможе актрисі завоювати четвертий Оскар, то посяде гідне місце на Алеї слави зіграних нею Залізних леді, переконані критики. Чого варта тільки сказана ​​Грем-Стріп фраза: "Моє рішення залишається в силі, а я йду спати".