Питання грошей

Йоганн Штробль, глава найбільшої австрійської банківської групи Райффайзен, пояснює, як його банк в Україні заробляє майже стільки ж, скільки всі інші, разом узяті, характеризує стан економіки в різних країнах Європи і зізнається, що переймається через торгівельну війну між США та Китаєм

Іван Верстюк

Й оган Штробль, глава найбільшої в Австрії банківської групи Райффайзен, стоїть на балконі українського офісу банку на столичній вулиці Пирогова у теплий жовтневий вечір і насолоджується свіжим повітрям. У німецькій мові є спеціальне слово для позначення таких теплих осінніх вечорів, каже він.

На балконі Штробль збирається із думками, щоб поговорити з НВ. 59-річний австрієць уже 30 років працює в банківському секторі. У 1989 році він залишив викладання у Віденському економічному університеті й пішов працювати до італійської банківської групи UniCredit. У 2007 році Штробль очолив відділ оцінки ризиків у Райффайзен і відтоді працює в цьому банку. Банк займається бізнесом у 17 країнах Центральної та Східної Європи — від Чехії і Косова до Білорусі та Казахстану. Кожну з цих країн Штробль регулярно відвідує, щоб розібратися в економічній ситуації на місці.

Райффайзен цінує Штробля у прямому сенсі цього слова. Тільки за торік його зарплата разом із бонусами, за даними Bloomberg, склала 2,1 млн євро. Такими заробітками можуть похвалитися хіба що керівники великих фінансових установ із Волл-стріт.

Поціновувач електрокарів і заміського способу життя Штробль певен, що економічний потенціал Східної Європи і, зокрема, України великий. Країну, вважає банкір, чекає зростання малого та середнього бізнесу, який зміцнюватиме своє становище завдяки фінансовим впливам банків.

НВ починає розмову зі Штроблем із цифр — про те, як Райффайзену вдається заробляти мільйони доларів в Україні.

— Райффайзен Банк Аваль відзвітував про чистий прибуток на рівні $100 млн за перші півроку 2018-го. Цей показник відповідає вашим очікуванням?

— Це набагато вище за наші очікування. Ми дуже щасливі мати такі результати. З огляду на бізнес-середовище та історію нашої роботи в Україні, не очікували такого.

— Якщо порівнювати рівень прибутку, який ваш банк заробляє в Україні, з тим, що ви заробляєте в інших країнах, — де в цьому рейтинзі наша країна?

— В абсолютних термінах в України третій показник після Росії та Румунії. Трохи менше заробляють наші банки в Чехії і Словаччині.

— За рахунок чого українському підрозділу Райффайзена вдалося наростити прибуток?

— Ціла група наших проблемних боржників повернулася до платоспроможності. Зросли доходи фізосіб, тож показники портфеля за фізособами також мають позитивну динаміку. Крім того, ми розширили клієнтську базу. Прибутковості наших операцій сприяло середовище високих відсоткових ставок. В єврозоні таких високих ставок немає. В Україні ставка НБУ становить 18%, що робить банківський бізнес прибутковішим.

— Вперше чую, щоб хтось хвалив рівень ставок українського грошового ринку.

— Висока ставка українського Нацбанку допомогла знизити волатильність локального фінансового ринку. Гривня стабілізувалася, й у всієї країни справи пішли краще. Ви думаєте, в єврозоні дуже легко працювати? Якщо ми залучаємо депозит і не можемо пустити його на кредитування, то кладемо його на депозитний рахунок в Європейському центральному банку (ЄЦБ). І що відбувається? Ми втрачаємо на цьому гроші — Європейський центробанк бере 0,4% за зберігання депозитів.

— Досить незвичайна ситуація.

— Дуже незвичайна, я б сказав. Баланси банківської системи Європи збудовані навколо рівня процентних ставок у 3% або близько того. Якщо ставки вищі 3%, то банківський бізнес зростає. Якщо нижчі, то у нього справи йдуть не кращим чином.

— Ви плануєте нарощувати присутність на українському ринку? Я питаю з тієї причини, що Фонд гарантування вкладів продає безліч активів, які були на балансах банків, що стали банкрутами.

— Ми достатньо представлені в Україні. У нас 500 відділень, гарна клієнтська база. Ми, звісно, хочемо зростати, але робити це природно — через зростання портфелю кредитів, а не скупку чужих активів. У нас зараз гарні показники зростання кредитів аграрному сектору.

— Так, аграрна галузь — це 14% ВВП.

— Ось це і допоможе нам зростати природно.

— А щоб зростати природно, потрібно розширювати конкретні напрямки вашого бізнесу — може, іпотека або кредити тим галузям економіки, у які ви раніше не інвестували.

— Це визначатиме український менеджмент. Але загалом ви маєте рацію. Якщо відновлення платоспроможності триватиме, відновиться попит на кредитні продукти, які до цього не були популярними. Це й іпотека, і беззаставні споживчі кредити.

— Наскільки мені відомо, Райффайзен Банк Аваль розширює корпоративне кредитування в іноземній валюті — в доларах і євро — зі ставкою 6%. Для українських компаній це досить вигідно, враховуючи вартість залучення боргового капіталу на глобальному ринку. Правильно я розумію, ви використовуєте дешеві гроші з єврозони, щоб прокредитувати українські компанії, але вже дорожче?

— Так, частково ми так і робимо. Але валюта приходить і з локальних українських джерел. Ми добре вивчили той урок, що кредитувати у валюті потрібно тільки експортерів, у яких є валютна виручка. Але не фізосіб, які хочуть оформити іпотечний кредит у валюті.

— Рівень проблемних кредитів в Україні перевищує 50% усього портфеля кредитів тутешніх банків. Ця проблема взагалі якось вирішується на макрорівні?

— Непрацюючі кредити — безпосередній наслідок доларизації української економіки. Протухлі іпотечні кредити у валюті вже багато років лежать на балансах українських банків. Девальвація гривні 2014-2015 років ще сильніше підкосила позичальників в іноземній валюті. Ми займалися питанням реструктуризації поганих кредитів у Авалі й розраховували, що списані кредити можна буде відняти з податкових зобов'язань. Але законодавець нам цього не дозволив.

Нині ситуація в законодавстві змінилася. Окрім того, ми застосували різні інструменти врегулювання заборгованості, і зараз рівень проблемних кредитів істотно нижчий за ринок — 13%.

Також Україні потрібен якісніший закон про банкрутство. Зараз будь-який судовий процес із недобросовісним позичальником — це великий головний біль.

— Ось ви — іноземний банкір. Для вас робота в українському бізнес-середовищі — ризикова справа?

— Звісно. Якщо порівнювати з іншими країнами, то досить ризикована. І тому в країну не заходять іноземні інвестиції. В України багато потенціалу в технологічному секторі, в сільському господарстві. Інші галузі — проблемні. У важкій промисловості домінують кілька локальних бізнес-груп, які новим гравцям місця не дадуть.

Ми намагаємося кредитувати нові невеликі компанії, щоб простимулювати розширення економіки за рахунок малого і середнього бізнесу. Але, звісно, малий і середній бізнес — це не те, що приваблює іноземних інвесторів. До того ж іноземці чекають сигналів стабільності, оскільки вони втомилися від української непередбачуваності.

— Під час української економічної кризи 2014-2015 років вам доводилося чути за келихом віскі від інших банкірів, мовляв, продай ти цей свій банк в Україні, навіщо він тобі потрібен у воюючій країні?

— Банківський бізнес дуже довгостроковий. Ти не заходиш в актив сьогодні, щоб вийти з нього завтра. Адже це не біржа, де ви активно купуєте і продаєте цінні папери. З банками така стратегія не працює.

— Ваш банк в Україні має аналітичний відділ із повним набором макроекономічних прогнозів. Які драйвери зростання здатні поліпшити динаміку економічного розвитку країни? Вам адже вигідно, щоб Україна зростала не на 3%, а більше.

— Головний драйвер зростання — це якісні реформи. Але потрібно робити не тільки те, що наказує МВФ, а й боротися із монополіями в певних галузях економіки. В інших країнах Східної Європи ми бачили, що економіка багато в чому зростає за рахунок невеликих компаній. Не тільки гіганти рухають ВВП вперед. Останній фактор, не менш важливий, — вам необхідно зупинити відтік робочої сили з країни. Зростання економіки — це насамперед створення нових робочих місць, а якщо їх немає ким заповнювати, то й економіка не зростає.

— НБУ стурбований відтоком робочої сили, але на відміну від американського Федрезерву в нього немає мандата стимулювати створення робочих місць. Якщо відволіктися від України і подивитися на регіон Центральної та Східної Європи — які є можливості для бізнесу там? Частина країн входить до ЄС, частина країн навіть входить до єврозони, але більшість має власні валюти, а це завжди додатковий ризик.

— Країни Центральної та Східної Європи перебувають на різних рівнях трансформації. Я б особливо відзначив рівень прогресу, який ми спостерігаємо в Чехії. За 20 років країна стала жити не гірше, ніж Західна Європа. Чехи створили відкриту економіку, залучили іноземні інвестиції, навчилися заробляти на близькості до розвинених ринків Німеччини й Австрії. Також в Чехії набув чинності сегмент компаній середнього розміру. У Словаччині справи теж йдуть добре, переважно завдяки розвитку автомобілебудування. Польща завжди була стабільною і передбачуваною. Там завжди було гарне економічне зростання.

У Хорватії та інших балканських країнах ми хотіли би бачити більше реформ. Та ж Сербія — країна з величезним потенціалом, але після того, як закінчилася війна, вони десять років узагалі нічого не робили для змін. Правда, зараз намагаються виправитися. Албанія провела непогану судову реформу, але подивимося, як вона працюватиме. Країні треба трохи більше відкритися назустріч зовнішнім інвесторам. За останні кілька років Болгарія зробила багато правильних речей. Вони сфокусувалися на розвитку туризму, будівництві торгово-розважальних центрів, інфраструктури. Не всі інвестиції себе окупили, але загалом динаміка хороша.

Загальна проблема регіону — корупція. Неможливо чесними методами збагатитися у корумпованій країні. Боротьба з корупцією — завдання і для суспільства, і для правоохоронних органів.

— ЄЦБ планує цьогоріч закінчити програму стимулювання економіки єврозони. Як вплинула ця програма на Райффайзен?

— Загалом для Європи це була дуже позитивна програма. Нарешті закінчилися розмови про те, що єврозона розпадеться. Економіка зони обігу євро торік зросла на 2,5%, це найкращий показник за останні десять років.

Але це економічне зростання далося нам високою ціною. Ставки в єврозоні або дуже низькі, або взагалі негативні. Нагадаю, прибутковість за десятирічною німецькою облігацією — на рівні піввідсотка, а більш короткострокові облігації мають негативну прибутковість. Тобто ви даєте гроші в борг німецькому уряду і втрачаєте на цьому, а не заробляєте.

На цьому виграли уряди країн і великі корпорації, а жертвами політики низьких ставок стали фізособи, у яких були фінансові заощадження. Також програли банки. Однак я не хочу затьмарювати ситуацію. Багато європейців змогли скористатися дешевими іпотечними кредитами, які вони брали на 10 або 20 років. Та й загалом економічне середовище покращилося.

— Програма ЄЦБ закінчиться у грудні, а люди ж звикли до дешевої іпотеки. Ви не очікуєте, що все закінчиться болісно?

— Я не думаю, що невдовзі ставки повернуться на рівень 6-8%. Вони підвищуватимуться поступово, тож населення не постраждає. Я більше хвилююся про торговельні конфлікти — США проти Китаю, США проти ЄС.

— Ви не вважаєте, що експерти перебільшують вплив торгових конфліктів на світову економіку?

— Торгові війни створюють невизначеність. Ви не можете зрозуміти, як розвиватиметься торгівля у майбутньому, в які торгові операції краще інвестувати, а в які ні. Інвестори згортають свої плани або відкладають їх на рік-два. Спочатку постраждають лише кілька галузей, але потім рецесія вдарить і по інших галузях. Політичні ризики — страшна справа.