Першодрукарі

Другий матеріал серії публікацій про нове покоління підприємців: історія про те, як двоє колишніх львівських студентів упакували швидкорослий бізнес цілого регіону

Катерина Шаповал

2002 рік. Середня зарплата в Україні — 376 грн: у 20 разів нижча, ніж зараз. ВВП у перерахунку на душу населення — $870: втричі нижче, ніж у найважчі післяреволюційні дні.

Україна напередодні парламентських виборів, у країні політична криза — предтеча майбутньої помаранчевої революції.

Важко придумати більш незручний час для старту малого бізнесу, та ще й коли тобі 21 рік і ти — студент Української академії друкарства. Щоправда, є мрія — своя справа, яка повинна принести пристойний прибуток. Але поки в кишені всього $300, зароблених на друку плакатів для місцевих зірок локального шоу-бізнесу. Критично мало, щоб мріяти про велике.

І все ж в один із найгірших для українського капіталізму періодів Ярослав Бойчук, студент-друкар із трьома сотнями доларів стартового капіталу, ризикнув у Львові "будувати своє" — поліграфвиробництво нового типу Диз-Арт.

Ділове чуття його не підвело. В підсумку вчорашній студент Бойчук і Олексій Микитко, який приєднався до нього пізніше, створили бізнес із річним оборотом у 40 млн грн. Вони досить швидко зуміли обрости мережею іменитих замовників і не менш іменитих співінвесторів, побудували власне виробництво. Але саме цей крок Бойчук назвав своєю першою помилкою.

"Я не мав жодного досвіду", — так коротко описує Бойчук суть своєї першої осічки, а саме рішення запустити власне виробництво в 2004 році. До неї його привело запаморочення від першого успіху — замовлення обсягом $4 тис. на місяць. Йшлося про упаковки для продукції косметичної фабрики з Нововолинська, розташованого в сусідній Волинській області.

Спочатку Бойчук розмістив замовлення на потужностях різних поліграфкомбінатів. Ті працювали в найгірших традиціях місцевого бізнесу — постійно підводили, зривали терміни постачань. І ось тоді підприємець прийняв ризикове рішення — вкласти невеликі оборотні кошти в придбання машини з висікання форми з картону для виробництва коробок.

Бойчук розповідає, що хоч і найняв двох осіб для поклейки коробок, йому й самому тоді часто доводилося стояти за верстатом.

"Всі казали: о, клас, ти бізнесмен, — згадує підприємець. — А коли я відкрив своє підприємство, гроші кудись зникли".

Його партнер Микитка, який приєднався до бізнесу в кінці 2007-го, зізнається: бували дні, коли їм не було за що заправити автомобіль, а про кредити компаньйони і мріяти не могли. "Ми були банкам нецікаві: вони приходили до нас, дивилися на наш фінансовий стан і йшли", — розповідає він.

Дефіцит і оборотних, й інвестиційних коштів вже два десятиліття — одна з найбільших перешкод для малого й середнього бізнесу України. Банки вимагають заставу, а у підприємців-початківців, якими були Бойчук і Микитко, його, як правило, немає.

Наприкінці 2000-х, як і зараз, середні ставки на кредити для малого і середнього бізнесу становили 20–25% у гривні, а то й вище. Крім того, згадує Микитко, банки тяжіли до коротких позик зі швидкою оборотністю грошей. Бойчук розповідає, що водночас компанія з Болгарії, у якої вони замовляли обладнання, могла залучити кредит під 2,5–4% річних.

Тому першу поліграфмашину — з кашування, тобто з поєднання картону і паперу, — Бойчук купував, ризикнувши взяти в борг у знайомих бізнесменів. Устаткування коштувало $12 тис. Із них своїми були тільки $2 тис., решта — позика під 16% річних.

Опинившись у великому боргу, в 2010-му компаньйони запрацювали з подвійною силою. Роком раніше ВВП України впав на 15%, а гривня девальвувала на 40%. "Людина привозила тираж, а ми з Олексієм [Микитком] вночі вставали [за верстат], на ранок із виряченими очима здавали", — згадує Бойчук. Так і вижили.

Коли ж 2011-го партнери ризикнули замахнутися на чергову машину з виробництва двошарового картону, з'ясувалося: для цього потрібно €80 тис., щоб купити нову лінію. Її львів'яни придбали на пару з іншою компанією, вклавши вже власні кошти.

Інвестиція спочатку виглядала невдалою, справа не задалася. "Ми вчилися", — пояснює Бойчук. І це "навчання" тривало цілий рік. Наприклад, довго шукали вітчизняний аналог необхідного клею, який виробники лінії рекомендували купувати в Туреччині.

Втім, Диз-Арт вчиться досі. Днями в одному з цехів підприємства — а їх уже чотири — зібрали і запустили нову лінію, яка дозволяє недорого виробляти коробки преміум-класу. Бойчук і Микитко знову ризикують. І знову працюють на перспективу, випереджаючи ринок, коли готуються запропонувати виробникам упаковку преміум-класу за невисокою ціною. Зараз такі упаковки, як правило, клеять вручну.

Партнери придбали спеціальну лінію, яка автоматизує і тому здешевлює процес. "Багато замовників хочуть, але не можуть дозволити собі цю коробку. Коли впаде ціна, вони її куплять", — пояснює свою бізнес-логіку Микитко.

Устаткування придбали майже за 1 млн грн, узятих у кредит в Євросоюзу за програмою підтримки малого й середнього бізнесу EU4Business. Такі програми — одна з можливостей отримання фінансування для компаній в Україні. Зокрема, за допомогою тієї, якою скористався Диз-Арт, можна профінансувати купівлю або оновлення обладнання, вихід на зовнішні ринки, а також отримати мікрокредит на розвиток малого бізнесу. Поточний кредитний портфель за цією програмою в Україні становить €145 млн.

Ще один напрямок EU4Business — поліпшення бізнес-навичок підприємців. В його рамках українським компаніям надають менторів з Європи, які допомагають розробляти нові продукти або покращувати якість старих. Один із прикладів такого навчання — розташована у Львівській області компанія Yarych, для якої фахівці з Європи допомогли розробити маркетингову стратегію. В результаті зараз підприємство — лідер у країні з виробництва сухого печива Марія.

На закупівлю обладнання Бойчук і Микитко за 15 років своєї діяльності витратили $600 тис. позикових і власних коштів. Ще $100–200 тис. вони "тримають" у витратних матеріалах, щоб оперативно реагувати на термінові замовлення.

Тепер партнери вже не вважають організацію виробництва помилкою. І, як за недалекої своєї молодості, знову готові йти на ризик.

Кредит майже в 1 млн грн, прийнятий від структур ЄС, зобов'язує компаньйонів не збавляти обертів. Проробивши шлях із дрібного в малий бізнес, перед львівським дуетом виросла нова висота — бізнес середній. І Бойчук впевнений — все у них вийде. "Львів — найкраще місце для бізнесу", — пояснює природу свого оптимізму 37-річний підприємець.

І він недалекий від істини. Згідно з дослідженням Regional Doing Business, яке провів Офіс ефективного регулювання (BRDO), Львів опинився на другому місці з легкості ведення бізнесу в країні.

Денис Малушка, експерт BRDO, каже: столиця Галичини набрала 103 бали зі 171 можливих багато в чому завдяки тому, що, наприклад, тут швидше, ніж в інших обласних центрах, проходить процедура оформлення документів на земельні ділянки. З огляду на те, що питання земельного регулювання, за даними USAID, для малого і середнього бізнесу в країні — друге за рівнем проблемності (після валютного регулювання), — це неабияке досягнення.

У підсумку в місті швидко розвивається туристична, ресторанна, готельна індустрія, що підтягує й суміжні галузі. Поліграфія, реклама і виготовлення упаковки — саме зі сфери останніх. "У нас великий замовник — ресторанний холдинг !Fest", — наводить приклад Бойчук, показуючи нагрудні фартухи для закладу реберні — одне із замовлень ресторанної компанії.

"Ця компанія працює навіть у неділю", — відгукується про співпрацю з Диз-Арт Андрій Худо, співвласник !Fest.

Приблизно так само висловлюється стосовно фірми Бойчука і Микитка служба з маркетингу компанії ОККО, відзначаючи: те, що інші компанії роблять місяцями, Диз-Арт виробляє за тиждень.

Диз-Арт відчуває на собі і зростання місцевої IT-галузі. За оцінкою Львівського IT-кластеру, загальний економічний ефект від індустрії інформаційних технологій міста в 2017-му вийшов на позначку в $734 млн. Наприклад, у ресторанах та інших об'єктах харчування айтішники залишили близько $19 млн, всього на харчування за рік витратили $34 млн, а на побутову техніку — $4,7 млн.

Та все це — від ресторанів до торговців технікою — потенційні клієнти Диз-Арту. Бойчук потирає руки в передчутті зростання. Якщо заданий темп розвитку суміжних індустрій буде витриманий, а ще краще — якщо він буде наростати, то про економічні жахи 2002 року і соціально-політичні кошмари 2014-го дуже скоро можна буде забути. "Я дивуюся тим, хто тікає з України: мовляв, немає можливостей, — трохи пафосно резюмує Бойчук. — Так кращого місця, щоб себе реалізувати, у світі немає".

П'ять питань Андрію Садовому, які допомагають голові Львівської міськадміністрації презентувати своє місто малому і середньому бізнесу

— Згідно з дослідженнями Regional Doing Business, опублікованими 2017-го агентством BRDO, Львів вийшов на друге місце за легкістю ведення бізнесу в країні. За рахунок яких інструментів було досягнуто такого результату?

— Головний момент — сприятливе бізнес-середовище. Це дуже тонкий і чутливий організм, який містить у собі як відносини між бізнесом і владою, так і загальну атмосферу ведення бізнесу. Наприклад, у Львові є рада конкурентоспроможності, яка займається реалізацією стратегії розвитку основних напрямків економіки міста. Міський голова в ній — рядовий учасник. У нас немає якогось олігарха або чиновника, який все вирішує в місті, і всі повинні йти до нього на уклін. Реальне самоврядування працює на різних рівнях, зокрема на рівні бізнесу. Традиційна помилка або звичка центральної влади — це спроби очолити будь-яку бізнес-ініціативу. Так це не працює. Тільки відволікає.

— Що ви плануєте зробити, щоб Львів у цій номінації став №1? І який очікуваний ефект від такого прориву?

— Наші головні пріоритети — освіта, бізнес-інфраструктура (нові офісні та промислові майданчики), комфорт у місті. Інвестор повинен отримати якісні кадри і можливість легко стартувати. Без комфорту і перспектив кадри утримати важко. Сьогодні перед ними відкритий весь світ.

— Якби вам як міському голові було надано можливість коротко обґрунтувати, чому інвесторам, стартаперам, молодим підприємцям потрібно звернути увагу на Львів, а не на якесь інше місто в Україні, що б ви сказали?

— Львів нині недооцінене місто з погляду інвестицій через негативний імідж країни загалом. Тому ціна входження на ринок нижча, ніж в інших містах Центральної Європи, а перспективи як мінімум не менше. Львів набирає обертів. Це золотий час для початку бізнесу тут.

— З якого міста (у світі) Львову варто було б брати приклад (у питаннях підтримки підприємництва) і чому?

— Для мене немає одного зразка. Ми вивчаємо всі досвіди і намагаємось їх реалізовувати.

— На який напрям, сферу, область ви порадили б звернути увагу у Львові інвестору з $1 млн?

— ІТ і туризм. Нерухомість активно розвивається. Харчова промисловість дуже перспективна. Освіта.