Пекельне життя

Я хочу, щоб ви знали про це: в одному з українських міст люди просто задихаються

Пітер Сантенелло,
американський
підприємець

Вдалині від яскравих вогнів Києва, на краю країни є одне важливе місце. У певному сенсі від цього міста сьогодні багато в чому залежить суверенний добробут України. Воно розташоване поруч із зоною бойових дій — це непроста територія. Але навіть у таких умовах, війна — не головна загроза для Маріуполя.

Здається неймовірним, але в місті існує серйозніша проблема. І вона відчувається із кожним вдихом, кожним рухом повік. Вона пробирається крізь віконні щілини і захоплює дитячі майданчики. Вона повільно вбиває значно більше людей, аніж війна з Росією.

Я приїхав до Маріуполя кілька місяців тому, щоб зняти відео. Перед цим побував у Львові й Одесі та припустив, що Маріуполь — відмінний контраст цим двом популярним містам.

Загалом слабко уявляв собі, чого очікувати. Трохи знав про ситуацію в порту, про стратегічне значення міста, далекого на сході країни, про аеропорт, який закрили кілька років тому. Але не більше.

Я доїхав нічним автобусом з Одеси до Бердянська, а наступного дня подолав фінальний відрізок подорожі до Маріуполя. За контрольно-пропускним пунктом ніжно-зелені поля змінилися міськими околицями із кількома великими торговими центрами, а потім житловими будинками. Широка дорога, обсаджена деревами, вела до центру міста. Я побачив мурал із дитиною і ведмежам і кілька красивих будинків. Це місце мало свою чарівність. Перші враження виявилися напрочуд приємними.

Але вийшовши з автобуса, одразу зіткнувся із чимось мені незнайомим. Їдкий запах проник у ніс, а потім у легені. Було зрозуміло, що таке повітря не корисне для здоров'я. В очах з'явилося неприємне відчуття, я часто кліпав. Сонце палило крізь густий серпанок, яким затягнуло небо.

Відчувається, що з цим місцем щось докорінно не так

Я зазирнув у орендовану квартиру, а потім вирушив у центр місто на вечерю. На зворотному шляху ще сильніше відчув темну сторону Маріуполя. Вперше за багато років розболілася голова, сльозилися очі.

Люди в Маріуполі живуть у жахливих умовах. І це не перебільшення. Якість повітря тут така, як, напевно, була в Лондоні 1840-х роках. В одному з районів міста всі поверхні вкриті шаром чорного пилу. Білі речі перетворюються на чорні (як це сталося із моїм взуттям). Люди кашляють так, немов зараз початок зимового сезону застуд, а не середина літа. Відчувається, що з цим місцем щось докорінно не так.

Таке відчуття, ніби вас позбавляють суверенітету і грубо порушують основне право на дихання.

Того вечора я вирішив зачинити вікно й увімкнути кондиціонер. Це те, чого я ніколи не роблю, але повітря всередині квартири ставало дедалі гіршим, і це було схоже на окупацію. Пізніше мені сказали, що вночі фабрики викидають у повітря більше шкідливих речовин, користуючись тим, що люди не можуть цього побачити.

Вранці я знову попрямував до центру. Пройшов якимись задвірками, а потім вийшов до того, що виглядало як Готем-сіті. Величезні допотопні фабрики вивергали в повітря неймовірні обсяги забруднювальних речовин.

Одна річ, коли забруднена вода, — ви можете купити бутильовану, і зовсім інша річ, коли забруднене повітря. У цьому випадку жертвам забруднення його ніяк не уникнути.

Я помітив одну відмінність Маріуполя від інших українських міст: на його вулицях немає по-справжньому хороших нових Mercedes або BMW. Немає відчуття, що в місті залишається хоча б якась частина того неймовірного багатства. Що, втім, логічно — більшість заможних людей не виховуватимуть дітей у такій атмосфері, якщо є можливість не робити цього.

Мені сказали, що в Маріуполі високий рівень захворюваності на рак, низька тривалість життя, містяни часто хворіють, а молодь страждає від астми і проблем із диханням. Заводи могли би провести модернізацію і встановити дорогі системи фільтрації, щоб поліпшити якість повітря, але такий гуманізм, мабуть, не узгоджується із прибутком.

Незважаючи на цю очевидну проблему, в місті є класні люди, що працюють над тим, аби змінити його на краще.

Там є кав'ярня, яка не відрізняється від берлінських. Я познайомився із розумною і цікавою молоддю. На вулиці 11-річна дівчинка грала на скрипці, як Нікколо Паганіні. У парку посеред міста вирувало життя. А продуктовий магазин у центрі був майже таким, як у багатих передмістях Сан-Франциско. Це місто має свою чарівність, воно здатне викликати прихильність до себе.

Так, індустріальній країні потрібна промисловість, і я не стверджую, що заводи повинні закритися. Але на дворі 2019-й, й існують способи зробити виробництво чистішим. Тут таки бачимо усвідомлений вибір — отримати більше прибутку і вкрасти здоров'я людей.

Так що поки в Києві дихають чистим повітрям, жителі Маріуполя дихають пеклом. Українці, ваші брати і сестри задихаються у Маріуполі! Я просто хочу, щоб ви знали про це.