Пастухи-розбійники

Як і тисячу років тому, головною цінністю племен, що живуть на північному заході Кенії, залишається домашня худоба. Хоча тепер стада охороняють від жадібних сусідів не зі списом, а з гвинтівкою в руках. Коштує вона недорого — лише чотири корови

Анна Павленко

П осеред африканської савани дітвора оточила людину з рушницею. Всі уважно слухають її і в якийсь момент дружно падають на землю. Так проходить урок із безпеки в кенійському окрузі Туркана. Тут хлопцям розповідають про зброю і вчать, як поводитися, якщо їх атакує вороже плем’я.

У цьому регіоні багато незареєстрованої зброї і практично немає служб правопорядку. Племена змушені власними силами захищати свої будинки і своє головне багатство — кіз, овець, корів і верблюдів.

«У кожного тут є сім'я і власність, і [їх збереження —] це базове право, яке влада повинна забезпечити своєму народу, - каже вчитель з безпеки Мойсей Епей. — Але цього не відбувається, і люди змушені брати ініціативу в свої руки».

Туркана — другий за площею і найбідніший із 47 округів Кенії. Він охоплює віддалені північно-західні території і межує одразу з трьома державами: Південним Суданом, Ефіопією й Угандою. Тут живуть близько мільйона туркана — другого після масаї найбільшого народу кочових скотарів Кенії.

Посушливий клімат і особливості ґрунту роблять округ непридатним для землеробства, тому головним промислом місцевих жителів залишається розведення худоби. Туркана зберегли традиційний спосіб життя і раз у раз перебираються з місця на місце в пошуках води і пасовищ для своїх тварин.

Цивілізація встигла вплинути на їхнє вбрання: разом зі звичними тканими хустками багато аборигенів уже носять сорочки на гудзиках і різнокольорові футболки. Водночас невід'ємною частиною жіночого гардеробу залишилися багатошарові кольорові намиста, які туркана плетуть зі скла, заліза, насіння і мушель. Кількість і якість прикрас визначає соціальний статус жінки. Знімають намисто тільки в разі тяжкої хвороби і в період жалоби за покійним чоловіком.

Тут не ходить кенійський шилінг — гроші замінює худоба. За чотири корови можна купити рушницю, а ось за наречену доведеться віддати від 10 до 30 корів і до сотні кіз на додачу. Хоча в регіоні поширена полігамія, далеко не кожен може дозволити собі гарем.

Як крадіжка гаманця у місті, викрадення стада в Туркані, зокрема для викупу, — поширене явище і навіть традиція. Але якщо раніше захистом від злодіїв служили списи, луки і стріли, то тепер невід'ємним атрибутом пастухів стала гвинтівка. З появою у племен вогнепальної зброї крадіжки переросли в організовану злочинність, за якою нерідко стоять інтереси торговців м’ясом і політиків.

Небезпека робить випас худоби винятково чоловічою роботою. «Діти доглядають за козенятами, з 11 років хлопчики пасуть дорослих кіз, пізніше їм довіряють корів, овець і верблюдів», — розповідає Нікодемус Лотуре з племені туркана.

Багатьом підліткам випас худоби замінює навчання. За даними британської благодійної організації Save the Children, школу в Туркані відвідують усього половина дітей шкільного віку.

І без того непросте життя туркана ускладнюють регулярні посухи, від яких страждають люди і худоба. Так, весною 2019-го проблема недоїдання торкнулася мільйона кенійців, кілька людей загинули від голоду. А під час посухи в 2017-му місцеві племена втратили близько пів мільйона кіз, овець, корів і верблюдів.

Тут завжди непросто роздобути чисту питну воду: аборигени п’ють там само, куди приводять на водопій свої стада, адже найближча свердловина може знаходитися за декілька годин їзди, діляться іноземці, що побували в Туркані. Те саме стосується відділення поліції.

У колоніальний період із 1920 до 1963 року британці мало цікавилися безперспективними землями на північному заході Кенії. Не надто переймається долею тамтешніх жителів і нинішня влада: тут практично немає базової інфраструктури й органів правопорядку, а політики навідуються в округ лише в період передвиборчої агітації, констатують спостерігачі.

У місті Лодвар, адміністративному центрі Туркана, провели електрику і проклали кілька кілометрів асфальту. Але інша частина округу змушена жити в сільських хатинах без світла і проточної води. До речі, рівень урбанізації Кенії загалом невисокий: містяни складають менше третини населення країни.

Водночас округ багатий природними ресурсами: у 2012 році тут виявили нафту, а в березні 2019 року почала працювати найбільша в Африці вітроелектростанція Lake Turkana Wind Power. Однак правозахисники побоюються, що економічний ефект від сучасних енергетичних проектів обійде місцевих жителів стороною. А екологи попереджають про ризики забруднення ґрунту і води в районі видобутку нафти.

Тим часом скотарі нарікають на паркани, які встановили власники електростанції, обмеживши їхні пасовища. Під будівництво Lake Turkana Wind Power інвестори взяли в концесію понад 600 кв. км. До того ж вони не визнали народи, що живуть там «корінними», що ускладнить аборигенам захист своїх соціальних, економічних і культурних прав, попереджають правозахисники.

На свій захист інвестори говорять про реалізовані соціальні ініціативи — збудовані школи, відремонтовані поліклініки і пробурені свердловини. За перші півтора року існування Lake Turkana Wind Power інвестувала в КСВ-проекти 1 млн євро, підкреслюють в організації й обіцяють надалі виділяти на них не менше 500 тис. євро на рік.

На думку Августина Локванга, який консультує уряд округу з питань безпеки, якщо місцеві жителі не відчують переваг від енергетичного буму в Туркані й зіткнуться з негативними екологічними наслідками видобутку, це спровокує серйозний конфлікт.

«Але поки що траєкторія незрозуміла, — підкреслює експерт. — Ми можемо вплинути на реалізацію найкращого сценарію».

ТРИВОЖНИЙ ЗАХІД СОНЦЯ: Пастухам туркана доводиться бути особливо пильними у прикордонних районах, де племена із сусідніх країн нападають на стада і відганяють худобу вглиб своєї території