Обід із Владиславом Рашкованом

Заступник голови МВФ робить комплімент американським колегам, ставить діагноз світовій економіці й розповідає про своє життя у вашингтонському передмісті, а коли йому телефонує український прем'єр і кличе до Києва, просто відповідає: вже краще ви до нас

Іван Верстюк

Сонячного квітневого ранку в автобусі №55 я їду з містечка Арлінгтон штату Вірджинія до центру Вашингтона.

Гублячись у натовпі інших пасажирів, загалом офісних працівників, які читають The Economist і New Yorker, раз у раз поглядаю на годинник. Уже за годину в будівлі Міжнародного валютного фонду у мене запланований обід із заступником директора МВФ від України Владиславом Рашкованом. Утім, в Україні його називають набагато простіше: наша людина у Вашингтоні.

— У Києві зустрічалися нашвидку, хоч у Вашингтоні поговоримо, — з усмішкою зустрічає мене біля входу в кафе-барі при МВФ мій візаві. Землякам Рашкован очевидно зрадів. На ньому — класичний офісний одяг: біла сорочка і темно-червона краватка. На брюках бовтається бейдж співробітника МВФ.

В Україні не так багато кваліфікованих макроекономістів, і Рашкован — один із них. До запрошення попрацювати в штаб-квартирі МВФ він багато років працював в українських комерційних банках. А в найскладніші для галузі 2014-2016 роки обіймав посаду заступника глави Національного банку України. Саме він стоїть за важким рішенням, пов'язаним з очищенням української банківської системи від неблагонадійних банків. Рашкован має безпосереднє відношення і до підписання програми співпраці з МВФ, і до відпущення гривні у вільне плавання.

У кафетерії людно. Якраз цими днями у Вашингтоні відбуваються традиційні весняні збори фонду, і десятки голодних фінансистів з усього світу прагнуть зайняти вільні столики, щоб поїсти і поспілкуватися.

Розпитуючи мене про переліт із Києва до Вашингтона, Рашкован впевнено просувається чергою спраглих перекусити, вміло уникаючи зіткнень. Я йду за ним.

У кафетерії МВФ пропонують найрізноманітнішу їжу. В одному кутку — бар салатів, у другому — суші, в третьому — морепродукти і паста, в четвертому — напої.

Помітивши, що дві жінки, які стоять попереду, тримають тарілки із чимось смачним, ми просимо кухаря повторити нам те ж саме. Через п'ять хвилин отримуємо дві великі тарелі з пастою, овочами і морепродуктами. Я беру ще склянку кавунного лимонаду, а мій співрозмовник — воду з льодом.

Ціни в кафетерії МВФ демократичні. Смачно пообідати в ресторанчику біля будівлі фонду обійшлося б в рази дорожче.

За спиною у Рашкована вже рік життя і роботи у Вашингтоні. Рік спілкування з міністрами фінансів, главами центробанків і політиками з усього світу. Я цікавлюся, чому його цей рік навчив.

— Я зрозумів, що МВФ — це унікальна організація. Перебільшу, якщо скажу, що тут працюють 5% найрозумніших людей світу, але наступні 5% точно, — зізнається Рашкован. — Усе те, про що пишуть у книзі Why Nations Fail [книга Дарона Аджемоглу і Джеймса Робінсона; в українському перекладі — Чому нації занепадають], я тут проходжу на практиці.

Зробивши невелику паузу на їжу, ми переходимо ближче до справи, і я пропоную Рашковану поговорити про перспективи світової економіки, суворим суддею якої виступає МВФ.

— Її зростання істотно сповільнюється, — одразу ж зазначає Рашкован. — Виходячи з цього, керівництво фонду постійно повторює: використовуйте нинішній прекрасний момент як вікно можливостей. Використовуйте його, щоб вирішити проблеми, які є у ваших країнах.

— А що може уповільнити зростання глобальної економіки? У США зі зростанням все добре. Трохи пригальмовують Китай і єврозона, але кризою начебто не пахне, — цікавлюся я, намотуючи на вилку спагетті.

— Питання, яке сьогодні є дуже болючим для світу загалом, — це зростання глобального боргу. Особливо в країнах з низькими доходами населення. Борг у цих країнах зростає більшими темпами, ніж ВВП. У результаті з кожного заробленого економікою долара треба буде в майбутньому віддати півтора долара кредиторам. Така модель зростання не витримає жодної кризи, — розводить руками мій співрозмовник.

Р ашкован береться за свою порцію і, переконавшись в якості і смаку їжі, на правах господаря застілля звертається до мене:

— До речі, як вам паста? — отримавши мій позитивний відгук, він із задоволенням додає: — Ви ще не були в кафетерії Світового банку. Там зустрічаються неймовірні кулінарні шедеври.

У Вашингтоні всі говорять про американського президента Дональда Трампа. Підхопивши модну тему, цікавлюся у Рашкована головною економічною претензією до Трампа, а саме — його готовністю до масштабних торгових конфліктів.

— Від торгових воєн страждає глобальне економічне зростання, і це дуже погано, — пояснює Рашкован. — Наприклад, Таїланд дешево виготовляє комп'ютерні чіпи, а США хочуть перенести це виробництво до себе, щоб працевлаштувати своїх робітників. Але в результаті або Америка отримує дорожчі чіпи, або їх тут вироблятимуть роботи. Проблема безробіття не вирішується.

Всю цю тираду Рашкован промовляє без емоцій. Він очевидно говорить про це не вперше.

Продовжуючи обід, ми заглиблюємося в обговорення економічних проблем, і я запитую думку мого співрозмовника про модні нині в Україні криптовалюти.

— В Україні один із найбільших ринків для цих фінансових інструментів, — наголошую я. — Діють лобісти, асоціації, є багато фанатів крипторуху.

— Коли я приїжджаю до якоїсь країни, то завжди дивлюся, чи багато там лотерей, — відкладаючи прилади в сторону, з усмішкою пояснює Рашкован. — Чим бідніша країна, тим більше лотерей ти бачиш. Я був у Домінікані. Місцеві жителі щиро вважають, що завдяки лотереї можна розбагатіти. У країнах протестантської традиції інакше: ти повинен наполегливо працювати, тоді розбагатієш.

Відпиваючи води, фінансист продовжує:

— Я думаю, що поява криптовалюти в Україні — це очевиднно не наслідок супервисокої розвиненості українського ринку. Після Панамагейту люди хабарі беруть криптовалютою. Раніше було незручно — валізи кешу заносили, перераховували гроші на рахунки в офшорних компаніях. А тепер із криптовалютною корупцією займатися стало зручніше.

Підхоплюючи тему України, я цікавлюся у Рашкована, як у МВФ оцінюють досвід українських реформ.

— Є речі, якими ми точно можемо пишатися, — впевнено відповідає фінансист.

На його думку, таких масштабних трансформацій останніми роками не переживала жодна з країн у фокусі уваги МВФ.

— Наприклад, те, що було зроблено НБУ, — реформа Нафтогазу і розкриття власників банків — тепер стало кейсами, які МВФ рекомендує вивчати іншим країнам, і не тільки близьким до України географічно й історично.

Я готуюся задати ще одне професійне питання, але Рашкован раптово зупиняє мене:

— Послухайте, ми говоримо про такі нудні й складні речі, що читач зараз відкладе журнал, щоб подивитися один із веселих олігархічних каналів!

Я погоджуюся, і решту обіду ми говоримо про речі, близькі кожному, хто надовго вирушає жити і працювати закордон.

Колишній одесит, а потім киянин Рашкован тепер став жителем містечка Бетесда неподалік від Вашингтона. Орендувати житло в столиці США дорого, і багато працівників вашингтонських офісів живуть у комфортних передмістях. Громадський транспорт дозволяє легко пересуватися звідти до столиці.

— Коли я тільки переїхав до Бетесди, до нашого будинку завітала жінка і попросила мій імейл, — із задоволенням згадує Рашкован про перші дні життя у США.

КУХНЯ ВІД МВФ: Владислав Рашкован часто обідає в кафетерії МВФ, де шеф-кухарі з різних країн пропонують великий вибір овочевих страв

Фінансист розповідає, що 500 сусідніх будинків мають спеціальну імейл-розсилку для обговорення проблем району. Наприклад, випустився новий курс 13-річних дітей, які отримали сертифікат із бебісіттінгу, і всі тут же записують контакти новоявлених няньок, щоб у разі необхідності замовити собі їхні послуги.

— Крім того, наш район подав петицію про заборону авіаперельотів над Бетесдою. Нібито це погано впливає на вартість нерухомості. Є проблемне перехрестя, на якому погана статистика автомобільних аварій. Люди звернулися до поліції, щоб знайти рішення: встановити світлофор, поліпшити освітлення або поставити якийсь дорожній знак. У нас в Україні у людей навіть у голові немає, що ми можемо і повинні займатися такими проблемами, — емоційно ділиться зі мною Рашкован. Життя у США очевидно показало йому нові можливості громад.

Знаючи, що кожен співробітник МВФ страждає професійними фобіями — переплутати цифри дефіциту держбюджету або забути свіжий прогноз інфляції, я питаю у Рашкована, що допомагає йому відключитися від нескінченного потоку цифр у голові.

— В Україні ми проводили вихідні з друзями. Тут я витрачаю більше часу на те, щоб відвести дітей на якісь заняття, — усміхається мій співрозмовник.

Після переїзду до США його діти, крім американської школи, відвідують також недільну українську, створену півстоліття тому силами української діаспори. Там вчать українську мову, літературу, культуру та історію.

П ообідавши, ми вирішуємо прогулятися будівлею МВФ. Складається враження, що мого співрозмовника тут знають буквально всі — стільки людей з ним вітається.

Між привітаннями ми перекидаємося фразами, і тут нашу розмову перериває телефонний дзвінок.

— Володимире Борисовичу, доброго дня! — каже в слухавку Рашкован, а потім із хвилину слухає. На іншому кінці дроту — прем'єр-міністр України.

Нарешті заступник голови МВФ реагує на монолог співрозмовника:

— Ні, вже краще ви до нас, — цитатою з відомого фільму відповідає він на запрошення Гройсмана приїхати до Києва.

Розпрощавшись із прем'єром, Рашкован прощається і зі мною, а потім швидко йде в бік ліфта.