Обід із Савіком Шустером

Знаменитий телеведучий, сьорбаючи просекко, згадує, як запрошував на свої ток-шоу головних зірок української політики, соромиться чаювання з Віктором Януковичем у Межигір'ї та із задоволенням розповідає про те, як будує в Індії храм

Ольга Духнич

У ресторані Фелліні, що на вулиці Городецького в Києві, я обираю столик під декоративним панно з хвилястими папужками. Вони мені здаються доречними для зустрічі з одним із найвідоміших в Україні фахівців розмовного жанру – Савіком Шустером.

Фелліні з його дизайном із 90-х і консервативним меню – давно улюблене місце українського політичного бомонду. Тут заведено і зустрічатися й у справах. Мабуть, тому в недільний полудень ресторан порожній.

– Це був перший ресторан, який я відвідав, прилетівши до Києва. І квартали по сусідству нагадують Париж, – пояснює вибір закладу Шустер, сідаючи за столик. – Я і першу квартиру винаймав неподалік.

Він виглядає трохи втомленим, але вмиротвореним. Через два роки після від'їзду з України та банкрутства своєї продакшн-студії популярний телеведучий і продюсер ненадовго повернувся – представити на форумі книговидавців у Львові свою книгу.

У ній Шустер розповідає історію успіху його ток-шоу, а також власну версію того, як працює українська політика за лаштунками.

Шустер – фігура знакова і для українського обивателя, і для української влади. Протягом 11 років його шоу з багатомільйонною аудиторією залишалося головною ареною, де співгромадяни спостерігали за політичним життям батьківщини. А для українських політиків участь у шоу Шустера було хорошим засобом підвищити електоральні успіхи. І перші, і другі мігрували за харизматичним телеведучим усіма українськими рейтинговими каналами залежно від того, як змінювалася політична кон'юнктура і домовленості Шустера з власниками телекомпаній. Сам він, незважаючи на претензії колег до об'єктивності його ефірів і швидку зміну каналів, вдало капіталізував успіх свого проекту.

У різні роки доходи студії Шустера обраховувалися десятками мільйонів гривень. Корективи вніс 2016 рік. Конфлікт із чинною владою обернувся для нього обшуками і позбавленням права на роботу, а плани розвивати власний телеканал провалилися. Втім, журналіст залишається досить заможною людиною для того, щоб сьогодні будувати храм в Індії, займатися консалтингом у Дубаї і досліджувати колективні емоції європейців. Тобто займатися чим завгодно і подалі від України.

М айже одразу мій співрозмовник попереджає, що обговорювати передвиборні перегони в Україні та її ймовірних переможців не має наміру.

– Це якась дуже дрібна політика. Мене вже давно цікавлять інші речі: соціальне життя, Європа загалом або, наприклад, безумовний базовий дохід для жителів такої країни, як Україна, – кривиться Шустер у відповідь на мій здивований погляд і жестом кличе офіціанта.

Пропонуючи почати обід із вина, він довго і прискіпливо оглядає асортимент білих вин і, відкинувши три пляшки поспіль, добродушно зауважує:

– А принесіть мені краще келих просекко, не хочу розоряти редакцію.

Редакція в моїй особі, не усвідомивши трагедії розорення, замовляє салат, а Шустер доповнює свій вибір супом мінестроне.

– І таки повернімося в 2016 рік, коли ви так і не змогли зібрати грошей на продовження вашого проекту. Чому так сталося? – наполягаю я.

– Ну, напевно, через те, що люди в Україні ще не розуміють, що без незалежних ЗМІ немає демократії та поваги до прав людини, – відпповідає Шустер.

– Може, річ у тому, що такі політичні ток-шоу мають свій час існування, і вони з часом помирають, особливо, якщо вибори далеко? – припускаю я.

– Вони не вмирають, просто їх треба вміти робити, – парирує Шустер. – Розмовний жанр нікуди не зникне. Мій проект був соціологічним, тому дорогим, а до того ж впливовим, що владу не завжди влаштовує.

Шустер одразу наводить приклад з авторитетним персонажем.

– От коли екс-президент Грузії Міхеїл Саакашвілі розповідає в прямому ефірі з документами на руках, як на ремонтах БТР наживаються окремі люди, крадучи з бюджету, хто ж це стерпить? – посміхається він.

Утім, одразу мій співрозмовник веде далі, що формат його політичного ток-шоу нещодавно зацікавив групу італійських продюсерів, готових робити подібну програму в Італії.

– Адже ми знайшли універсальний принцип: люди реагують у прямому ефірі, і влада змушена чинити так, як хочуть люди, – пояснює він.

– Ваше ток-шоу полягає в тому, що, швидко натискаючи кнопку, глядачі в студії реагують на репліки політиків, не надто замислюючись. Показуючи в реальному часі, як працюють народні емоції, ви ж за десять років непогано натренували талант українських політиків-популістів? – підбиваю я.

– Послухайте, а що не так? – дивується мій співрозмовник. - Люди часто прокидаються у неділю вранці і вирішують, за кого голосувати за сніданком, а то і дорогою на виборні дільниці. Вони ніколи не будуть аналізувати програми раціонально, вони будуть слухати політиків, і ми давали їм таку можливість.

– Тобто Юлія Володимирівна і Олег Валерійович можуть бути вам почасти вдячні за свої нинішні результати?

– Я взагалі так не думаю! – різко реагує Шустер. – Я вірю в те, що суспільство рано чи пізно навчиться виробляти фільтри і прибирати тих політиків, які йому непотрібні.

Наш емоційний діалог перериває офіціант, розставляючи на столі страви. І ми беремося за обід.

Я перед зустріччю встиг прочитати ваш обід з Ющенком, він там голубці їсть, – раптом зазначає Шустер, куштуючи мінестроне. – І знаєте, я так захотів голубців, що всі ці дні в Україні їх замовляю.

– Замовимо голубці? – проявляю привітність я.

– По-перше, їх тут нема, а по-друге – ну, скільки можна, – відмовляється Шустер і продовжує їсти мінестроне, акуратно відламуючи шматочки чорного хліба.

– Прочитавши вашу книгу, складається враження, що добре ви відгукуєтеся тільки про небіжчиків і Юлію Тимошенко. У чому причина такої вибіркової симпатії? – повертаюся до розмови.

– По-перше, Юлія Володимирівна реально нам допомогла, коли нас викинули звідусіль. Вийшовши з колонії, вона попросила Арсенія Яценюка таки дати нам ефір на Першому національному. Але я не можу сказати, що я до неї ставлюся особливіше, ніж до інших політиків, – пояснює Шустер, відпиваючи вина.

– Я пам'ятаю, як в одному з ефірів напередодні президентських виборів, ви, знаючи, що нинішній президент України перебуває десь на Західній Україні, не скасували його дебатів з Тимошенко у вашій програмі. Звісно, він не прийшов, а дебати перетворилися у монолог лідера Батьківщини. Це нейтралітет? – уточнюю я.

Шустер замислюється на кілька секунд.

– Ну, зізнаюся, я б, напевно, такого більше не повторив, – просто каже він. – Хоча, з іншого боку, вважаю, що публічному політику відмовлятися від участі в політичних дебатах украй неправильно. Тим більше, Петро Олексійович – не Віктор Федорович, він прекрасно формулює.

Знову відпивши вина, Шустер із деякою образою додає:

– До речі, якщо сумарно підрахувати, то я Порошенко частіше за всіх на ефіри запрошував. Але ви знову мене втягуєте в оцінку нинішніх кандидатів, а я до цього не готовий.

– Добре, – зітхаю я і пропоную повернутися до фігур, які стали історією. – У книзі ви згадуєте, що 2012 року в розмові з вами Янукович сказав, що за непідписання Харківських угод Володимир Путін буквально погрожував відібрати Крим. Як ви тоді вчинили з цією інформацією?

– Чесно кажучи, ніяк, – не змінюючи тону, відповідає Шустер. – У цьому сенсі я не до кінця американський журналіст, коли все суспільно значуще, навіть сказане в приватній бесіді, ти зобов'язаний донести до суспільства. Я тоді вирішив, оскільки це особиста розмова, я не можу озвучити, не запитавши на це дозволу, а у Януковича просити дозволу мені вже тоді було соромно.

Я нагадую Шустеру, як роком раніше він пив із екс-президентом чай в Межигір'ї в компанії інших відомих журналістів.

– А от за це мені і справді соромно. Зараз я розумію, що це було зроблено для того, щоб показати нам усім – Межигір'я немає, а є маленький скромний будиночок президента. І я повірив. Загалом, для мене в моїй історії про журналістику – це реальне дно, – вибухає несподівано емоційною тирадою Шустер.

З амовивши чай, я продовжую ставити незручні запитання.

– Вас часто запитували, берете ви гроші з політиків за участь в ефірі, і ви завжди це заперечували. Скажіть, які суми в середньому пропонували? – цікавлюся, смакуючи салатом.

– Ну, по-перше, я гроші взагалі не обговорюю, для цього у мене є фінансовий директор, – відсторонюється мій співрозмовник.

– Ви ж не могли не знати, скільки хочуть дати, це ж також індикатор успішності проекту, - не відступаю.

– Ви, звичайно, не повірите, але з того, що я знаю, намагалися пропонувати близько $10 тис. за ефір, – після короткої паузи заявляє Шустер набагато меншу суму, ніж я очікувала почути. – Це питання репутації. Якби я брав гроші, всі б це відразу побачили. Глядачі таке відчувають, динаміка і атмосфера були б зовсім іншими. Учасники шоу завжди були людьми, які зналися на темі обговорення, ми їх збирали під актуальну тему.

– Наприклад, [глава Європейської партії України] Микола Катеринчук коментував у вас дуже багато питань – від медицини й освіти до економіки і політики, – не пропускаю можливості вколоти співрозмовника.

– Ну, послухайте, Катеринчук, по-перше, хороший юрист, а по-друге, він телегенічний. Інтереси жінок-телеглядачів теж треба враховувати, - всміхається Шустер.

– Тобто ви деяких гостей для жінок запрошували? – в тон йому уточнюю я.

– Для жінок і юристів, – віджартовується Шустер.

Обід добігає кінця, і наостанок я запитую, чи планує мій співрозмовник невдовзі повертатися в Україну.

– Точно не в цей передвиборний сезон, – категорично заявляє він і додає, що його проект в Індії досі не закінчений.

– Ви справді будуєте там класичний індуїстський храм? – уточнюю.

На тему Індії Шустер, звісно, готовий спілкуватися нескінченно. У фарбах він розповідає довгу історію будівництва храму – від самого місця, яке довго вибирав відомий тамтешній астролог, до повені, в результаті якої майже готовий храм просто змило водою.

– Тепер мені треба повернутися і думати, чи варто починати все спочатку, – підводить підсумок Шустер.

– І змінити астролога? – підказую я. – Цей, очевидно, схибив.

– Ну, що ви! Це дуже впливова людина, отже, будуть винні всі, крім нього, – сміється у відповідь Шустер.

Ми прощаємося, і екс-зірка українського телебачення залишає ресторан.