Обід із Дмитром Разумковим

Голова партії Слуга народу і, схоже, майбутній спікер парламенту пропонує випити горілки, але потім обмежується еспресо і розповідає, що робитиме, якщо хтось із депутатів від його політичної сили виявиться не готовим до роботи в Раді, а також зізнається, що власний бізнес переписав на дружину

Ольга Духніч

Пообідати з Дмитром Разумковим, який зараз очолює партію Слуга народу, а невдовзі може стати спікером Верховної Ради, ми домовляємося у ресторані неподалік від офісу його політсили на київських Видубичах. Однак, на прохання самого Разумкова, напередодні змінюємо локацію на користь ресторану Корона в урядовому кварталі.

Ресторанний трансфер вдало підкреслює політичний. Наприкінці серпня партійний офіс на будівлю Ради змінять і депутати найбільшої в історії незалежної України парламентської сили, якою керує Разумков.

На літній терасі Корони відвідувачів небагато. Фальш-колони, грубо пофарбовані лиштви і потріскана ліпнина в її оздобленні нагадують про дворянство періоду занепаду. Енергійний молодий Разумков у такому інтер'єрі виглядає чужинцем і сам це, мабуть, розуміє.

— Може, тоді горілки? — жартує він, обводячи поглядом терасу.

Втім, замовлення ми робимо безалкогольне і швидко: я обираю салат із морепродуктами, а мій співрозмовник — філе доради зі спаржею, і обидвоє замовляємо еспресо. Подивившись на годинник, Разумков оголошує, що на всю розмову ми маємо рівно годину. І ми відважно намагаємося у неї вкластися.

На публічну політичну сцену він, як і більшість його однопартійців, увірвався зненацька. Хоча, на відміну від них, у Разумкова більший, десятирічний досвід у політичному закуліссі: він встиг попрацювати помічником депутата від Партії регіонів, потім головою київської організації партії Сергія Тігіпка Сильна Україна і помічником Тігіпка за його каденції віцепрем'єром. Донедавна Разумков керував власним бізнес-проектом — консалтинговою компанією Ukrainian Consulting Group, а в серпні торік, як каже сам, зайнявся роботою над політичним штабом нинішнього президента.

— Як голова партії ви вже встигли подивитися на свою доволі строкату політичну силу. Чи не спадало вам на думку, що 5–10% тих, хто увійшли до неї, можуть виявитися людьми, не готовими до депутатської діяльності? — цікавлюся.

— Що значить не готовими? — уточнює мій співрозмовник.

— Неадекватні амбіції, випадкові люди, які не дуже розуміють, де опинилися, — називаю риси, притаманні деяким депутатам і в попередніх скликаннях.

— Звісно, наші депутати представляють український народ, і святих не буває. Але саме дисциплінарні заходи — це перше, з чого ми почнемо, і їх ми пропишемо законодавчо. Якщо ви не ходите на роботу, вас звільняють — чому з депутатом має бути по-іншому? Висувала їх саме партія Слуга народу, і ми несемо за них відповідальність, зокрема репутаційну, — строго зауважує Разумков.

Микола Гоголь — російський чи український письменник?

— Тоді поговорімо про репутацію, — пожвавлююсь. — Депутатами вашої партії стали Максим Бужанський, котрий ностальгує за СРСР і часами Віктора Януковича, Ірина Борзова з активним бізнесом в окупованому Криму і ще кілька цілком одіозних особистостей. Ви згодні з ними розділити репутацію партії?

— Ну, все, що ви говорите, ні для кого не секрет, — мириться із дійсністю Разумков і закликає судити майбутніх депутатів за їхніми новими справами і вчинками. — Можу обіцяти, що ми зробимо так, що в парламенті не буде недоторканих.

— Як же людина з новими партійними цінностями пані Борзова відмовиться від кримського бізнесу? — цікавлюся.

— Давайте на це питання відповідатиме все-таки вона сама. У мене бізнесу в Криму або Російській Федерації немає, — стає суворішим Разумков, раптово звужуючи рамки репутації партії до самого себе.

Одразу він називає вже відомий пакет дисциплінарних законопроектів, які парламент під його керівництвом планує прийняти в перші тижні роботи, зокрема і закон про зняття депутатської недоторканності. І наголошує: зняття депутатського імунітету — ще один спосіб обірвати корупційні ланцюжки в парламенті.

— Тоді останнє питання щодо партійної дисципліни: що з паном Дубінським, відеоблогером і ведучим програми на 1+1, зробите? Здається, він слухає не думку партії, а одну людину — Ігоря Коломойського? — нагадую співрозмовнику про новообраного депутата, який вже встиг потрапити в конфлікт із колегами з партії.

— Дубінський іноді може емоційно висловлювати свою позицію, але, повірте, він буде командним гравцем у тих завданнях, які поставлять перед ним виборці Васильківського району, де і я живу, до речі.

— За Дубінського голосували? — пересвідчуюсь.

— Я прописаний у Києві, але якби була можливість за нього голосувати, то звісно, — швидко реагує мій співрозмовник і додає, що з частиною ідей одіозного тележурналіста згоден, а ось форма їх подачі його бентежить.

Офіціант ставить на стіл чашечки з еспресо, а я пропоную поговорити про гроші.

— Майбутній депутат парламенту отримуватиме зарплату 36-37 тис. грн, із доплатами — до 50 тис. грн — це справедливо? — цікавлюся й одразу нагадую співрозмовнику, що в парламенті попереднього скликання корупційні доплати депутату могли вимірюватися десятками тисяч доларів.

— Якщо чесно, то ні, вона могла би бути більшою. Хоча це гарна зарплата на тлі мінімальної, але недостатня. Ми тільки йдемо до того, що мають, наприклад, європейські депутати — гідна зарплата і хороший соціальний пакет, коли людина тримається за цю роботу і розуміє її престиж, — пояснює Разумков.

Одразу він починає говорити про позитивну репутацію в суспільстві: в українського депутата і чиновника в очах народу її немає, тому репутація не грає роль стримуючого фактора.

— А яку зарплату особисто ви вважаєте адекватною? — наполягаю.

— Тут потрібна експертна дискусія, я не готовий відповідати, — уникає відповіді Разумков.

— І все-таки якою має бути зарплата у колишнього безробітного або молодого хлопця із Запоріжжя, щоб він не брав хабар у тих, хто в цей парламент не потрапив, — допитуюсь.

— Це треба запитати у хлопця із Запоріжжя, — знизує плечима Разумков. — За 40 тис. грн не купиш шестисотий Mercedes, але жити можна цілком гідно. Далі питання твоїх цінностей. Якщо ти корупціонер, тебе і мільйонні заробітки не зупинять.

Також він додає, що вже пояснив депутатам своєї політсили негайність настання кримінального покарання за корупцію.

— А якою буде ваша зарплата спікера — вже цікавилися? — знайшовши момент, питаю.

— Ще не цікавився, але приблизно знаю, що десь біля 50 тис. грн, і мені досить, я сформував собі матеріальну подушку завдяки бізнесу.

— І переписали його на дружину? — широко посміхаюся.

— І переписав на дружину, — погоджується Разумков, — але можу говорити про це спокійно, бо вона і була одним із партнерів у нашому консалтинговому бізнесі, і сенсації тут не буде.

На столі з'являються страви, а ми обговорюємо порядок денний майбутнього парламенту в перші місяці його роботи.

— На жаль, у нас немає пріоритетних законопроектів, зараз країна в такій ситуації, що будь-який сектор є пріоритетним, — традиційно уникає конкретики Разумков, куштуючи рибу.

— І все ж ваш медовий місяць із народом не буде тривати вічно, добре б дізнатися, що з непопулярного, але важливого ви плануєте відпрацювати, поки він триває — не поступаюся.

— Ви використовуєте політтехнологічні терміни, а український народ розумніший, ніж його оцінюють політтехнологи, — ображається Разумков, запевняючи, що за ефективної роботи парламенту довіра до нього збережеться. І хвалиться недавньою соціологією, де вперше за довгі роки відсоток людей, які вважають, що держава рухається правильним шляхом, перевищив відсоток тих, хто впевнений у зворотному.

— На початку президентства Ющенка в правильність вектора руху країни вірили 51% українців, а через кілька років у правильність вектора країни за президента Януковича — 43%, обидва рази тих, хто сумнівається, було менше. У нас завжди так: народної любові вистачає на півроку-рік, — заспокоюю співрозмовника.

Мої міркування Разумкову, очевидно, не подобаються.

— І все ж якісь непопулярні питання ви готові вирішувати насамперед? — наполягаю.

— Ринок землі, звичайно, спірне питання. Його вирішення, з одного боку, може знизити підтримку, але, думаю, нам вдасться вирішити його так, що це зіграє нам у плюс.

— А як? — жваво цікавлюся.

— Я не готовий говорити про конкретні законопроекти й обіцяти щось конкретне передчасно, до закінчення їх аналізу і початку слухань, — у звичній манері реагує Разумков.

— А знімати заборону будете, незважаючи на звичний крик популістів про розпродаж рідної землі, — уточнюю.

— Нехай популісти спробують провести закон про заборону людині продавати свій мобільний телефон, наприклад, — посміхається Разумков.

Опустивши виделку, мій візаві називає ще одну важливу тему.

— Звичайно, від нас хотітимуть швидкого закінчення війни, хоча всі розуміють, що закінчити швидко її не вдасться, і вирішує це зовсім не парламент. Це великий шлях, який повинна пройти вся країна, всі ми разом.

О фіціант прибирає зі столу спорожнілі тарілки, а ми допиваємо каву.

— У складній багатомовній і багатокультурній Україні ви вважаєте себе російськокультурною людиною? — запитую.

Бачачи здивований погляд Разумкова, пояснюю:

— Це питання про культурне середовище і ваші уподобання. Вашому батькові була ближчою російськомовна культура, ідеали Росії 1990-х. Ваша мати — актриса Театру російської драми, у побуті ви говорите російською. Як би ви себе визначили у країні, яка вже п'ять років жила в офіційному державному порядку денному "Геть від Росії!" І так вибудовувала свою культурну політику.

— А Микола Гоголь — російський чи український письменник? — заходиться Разумков.

— Відповідь на це запитання знав сам Гоголь, але ми його не можемо запитати, а вас можемо, — відбиваю.

На кілька секунд Разумков замовкає.

— Я думаю, все ж ми настільки багатокультурна нація, що з урахуванням нашої історії у нас не може бути якоїсь однієї культури. Ми всі з вами ходили ще в радянські школи, де прекрасно вчили поруч і Шевченка, і Пушкіна, читали Булгакова і Гоголя, — пускається у розлогі міркування Разумков.

— Чи означає це, що та культурна політика, яку проводив уряд Порошенка, зокрема зі сприйняттям російського культурного продукту як soft power Кремля, може припинитися — мовні квоти, заборона російських соцмереж, обмеження книжкової продукції з Росії? — допитуюся.

— Я прихильник того, щоб підтримувати українську державну мову, але діяти механізмом пряника, як і говорив президент Зеленський. Наприклад, введення пільг на виробництво україномовного телевізійного контенту, пільг для бізнесу, який створює україномовний контент.

Тут я згадую інтерв'ю, яке Разумков днями дав російському виданню Коммерсант, і питаю, чи означає це, що новий істеблішмент України порушить традицію не спілкуватися із російськими ЗМІ.

— Я теж не давав інтерв'ю російським ЗМІ дуже давно, але, якщо ми з вами говоримо про підходи, я готовий спілкуватися і співпрацювати із засобами масової інформації, які не шкодять моїй країні, — дещо нервує Разумков.

— А ви не боїтеся, що ваші слова сильно перебрешуть?

— Послухайте, ніби їх і так не перебрешуть, — Разумков поглядає на годинник, і я розумію, що час ставити останні запитання.

— Які три завершені реформи ви хотіли б побачити підсумком своєї роботи в парламенті?

На секунду Разумков замислюється.

— Це велика політична реформа, яка містить багато компонентів і антикорупцію зокрема. Це освітня і медична реформи, перебігом яких я незадоволений.

— Ви не підтримуєте Уляну Супрун? — уточнюю.

— У багатьох питаннях — ні, — відповідає мій співрозмовник, втім, підкреслюючи позитив зміни процедури закупівлі медпрепаратів.

— А в усьому іншому... Я був у лікарнях у Василькові, де живу, і це, очевидно, не те, чого хочуть люди, я не бачу помітних результатів цієї реформи, — категорично заявляє він, піднімаючись у напрямку виходу.

Майже в спину ставлю останнє запитання:

— А кабінет спікера парламенту ви бачили?

— Так, я зустрічався там з Андрієм Парубієм.

— Він вам у спадок залишив на стінах портрети українських князів і гетьманів. Говорить: щоб стежили за наступником. Залишите їх на місці? — майже сміюся.

— Не думаю, що він саме для мене готувався, але нічого проти українських князів і гетьманів не маю, — всміхається мені у відповідь майбутній спікер.

Запевнивши, що ремонт у кабінеті робити не буде, Разумков швидко залишає заклад.